Постанова

від 30.03.2021 по справі 922/1323/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1323/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Скрипки М. В. (посвідчення від 08.01.2020 № 054688),

відповідачів - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (головуючий - Россолов В. В., судді Хачатрян В. С., Шутенко І. А.) у справі

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області

до: 1) Харківської міської ради,

2) Акціонерного товариства закритого типу "Міжгір`я",

за участю прокуратури Харківської області

про визнання незаконними та скасування рішень.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2020 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області (далі - Прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада, Орендодавець) і Акціонерного товариства закритого типу "Міжгір`я" (далі - АТЗТ "Міжгір`я", Товариство, Орендар) про: 1) визнання незаконним та скасування пункту 21 Додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міськради 7 скликання від 20.09.2017 № 739/17 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" (далі - рішення Харківської міськради від 20.09.2017 № 739/17, оспорюване рішення від 20.09.2017); 2) визнання незаконним та скасування пункту 12 Додатку 1 до рішення 20 сесії Харківської міськради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 20.06.2018 № 1133/18 (далі - рішення Харківської міськради від 20.06.2018 № 1133/18, оспорюване рішення від 20.06.2018), яким надано в оренду АТЗТ "Міжгір`я" (код ЄДРПОУ 21194540) земельну ділянку площею 0,9019 га, кадастровий номер 6310138200:05:006:2464, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 41 (далі - спірна земельна ділянка), з посиланням на положення статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується незаконністю прийняття Міськрадою оспорюваних рішень стосовно надання Товариству спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 (суддя Прохоров С. А.) позов задоволено повністю.

4. Рішення аргументоване тим, що у силу вимог статей 134, 135 ЗК України право оренди на спірну земельну ділянку комунальної власності підлягало продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), оскільки: 1) у договорі купівлі-продажу від 14.02.1995 № 216 "В" відсутня інформація щодо придбання саме нежитлової будівлі літ. "А-1"; 2) загальна площа земельної ділянки під об`єктами нерухомості, які належать АТЗТ "Міжгір`я" на праві власності, становить 1021,8 м 2 , тобто лише 11 % від загальної площі земельної ділянки, переданої в оренду; 3) у технічній документації із землеустрою відсутні будь-які документи або аналітичні матеріали, з яких вбачається, яка саме площа необхідна для експлуатації та обслуговування належних Товариству ангарів-гаражів.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

6. Постанова мотивована посиланням на положення статей 21, 377 ЦК України, статті 20 ЗК УРСР (в редакції станом на 15.03.1989), статей 124, 134, 135 ЗК України, статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для продажу права оренди спірної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах), оскільки: 1) на орендованій земельній ділянці знаходиться належний АТЗТ "Міжгір`я" на праві власності об`єкт нерухомості - ангар-гараж загальною площею 1021,8 м 2 , тоді як стаття 134 ЗК України не містить прямого застереження щодо порядку визначення розміру такої земельної ділянки, не обмежуючи такий розмір виключно площею нерухомого майна, розташованого на ній; 2) прокурор не надав як жодних доказів на підтвердження необхідності використання Товариством меншого розміру земельної ділянки для обслуговування об`єктf нерухомості, так і не ініціював питання визначення такого розміру шляхом проведення експертизи, а отже, позивач не спростував правомірності встановлення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування (експлуатації) об`єктів нерухомого майна, саме у розмірі 0,9019 га; 3) на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 15.03.1989 № 60/22 "Про дозвіл на розміщення металевого гаражу по вулиці 17-го Партз`їзду" Фірмою побутових послуг "Веснянка" як попереднім землекористувачем оформлено право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,90 га для будівництва та обслуговування нерухомого майна (металевих гаражів), у зв`язку з чим після відчуження цього нерухомого майна на користь Організації орендарів "Автомобіліст", правонаступником якого є АТЗТ "Міжгір`я", до останнього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій зазначене майно розміщене, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування, загальною площею орієнтовно 0,90 га. При цьому подальша деталізація її площі після розроблення документації із землеустрою не свідчить про передання Товариству у користування земельної ділянки більшої площі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме статей 124, 134, 135 ЗК України, статті 6 Закону України "Про оренду землі", статей 11, 14, 75, 76- 79, 236, 269 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційний суд під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував висновків щодо застосування положень статей 124, 134, 135 ЗК України, статті 16 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г і від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, а також у постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2015 у справі № 910/2333/14; 2) апеляційний суд не врахував наведеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16 висновку про те, що земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими; 3) суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, - про нібито наявність на спірній земельній ділянці належних АТЗТ "Міжгір`я" об`єктів нерухомого майна та споруд, належних до 1995 року на праві власності Фірмі побутових послуг "Веснянка", на підставі недопустимих доказів, якими, на думку скаржника, є: виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Гео-Синтез" (далі - ТОВ "Гео-Синтез") технічний паспорт від 22.08.2017 на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 1021,8 м 2 (складається з двох ангарів-гаражів площею 510,9 м 2 кожен) на вул. Северина Потоцького, 41 у м. Харкові, договір купівлі-продажу від 14.02.1995№ 216 "В", рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 15.03.1989 № 60/22 "Про дозвіл на розміщення металевого гаражу по вулиці 17-го Партз`їзду"; 4) апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою ту обставину, що площа спірної земельної ділянки (0,9019 га), на якій нібито розташовано об`єкт нерухомого майна літ. "А-1" та належністю якого Товариству обґрунтовуються оспорювані рішення від 20.09.2017 і від 20.06.2018, у 9 разів перевищує площу такого об`єкта (0,10218 га) у разі його фактичної наявності у межах цієї земельної ділянки.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Верховного Суду від 01.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 922/1323/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 30.03.2021 о 15:15.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 15.03.1989 № 60/22 "Про дозвіл на розміщення металевого гаражу по вулиці 17-го Партз`їзду" відведено Фірмі побутових послуг "Веснянка" у тимчасове користування вільну від забудови земельну ділянку площею орієнтовно 0,9 га на вул. 17-го Партз`їзду та дозволено установку металевих гаражів місткістю 50 автомашин для надання платних послуг громадянам для зберігання машин.

12. 14.02.1995 між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів "Автомобіліст" (покупець) було укладено договір купівлі продажу № 216 "В", за яким Фонд державного майна України передав, а Організація орендарів "Автомобіліст" купила цілісний майновий комплекс - нежитлові приміщення: ангар-гараж металевий площею 510,9 м 2 , ангар-гараж металевий площею 510,9 м 2 на вулиці сімнадцятого Партз`їзду, будинок 41, м. Харків.

Згідно з розпорядженням Харківської міськради від 19.05.1995 № 650 правонаступником Організації орендарів "Автомобіліст" стало АТЗТ "Міжгір`я".

13. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно АТЗТ "Міжгір`я" є власником об`єкта нерухомості - ангар-гараж загальною площею 1021,8 м 2 за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Северина Потоцького (колишня вулиця 17-го Партз`їзду), будинок 41, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 216 "В", виданого 14 лютого 1995 року, зареєстрованого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори Грошевою О. Ю.

14. Рішенням Харківської міськради від 20.11.2015 № 12/15 "Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова" вул. 17-го Партз`їзду перейменовано у вул. Северина Потоцького.

15. Листом від 15.08.2017 АТЗТ "Міжгір`я" звернулося до Харківської міськради з проханням дозволити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,93 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (гаража), розташованих за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького (колишня назва вул. 17-го Партз`їзду), 41.

У подальшому Товариство надіслало до Харківської міськради листи від 21.08.2017 № 21/08 і від 13.09.2017 № 13/07-09 про надання графічних матеріалів бажаного розташування вищевказаної земельної ділянки на вул. Северина Потоцького, 41, а також пакет документів.

16. Відповідно до пункту 21 Додатку 1 до рішення Харківської міськради від 20.09.2017 № 739/17 надано АТЗТ "Міжгір`я" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,9030 га із земель комунальної власності для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" (ангар-гараж) на вул. Северина Потоцького, 41 у м. Харкові (Індустріальний район).

17. 23.04.2018 фізичною особою-підприємцем Кривенко С. В. розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству із земель комунальної власності для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" на вул. Северина Потоцького, 41.

За результатами розгляду вказаного проекту землеустрою Управління відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадстру у Харківській області склало висновок від 11.04.2018 № 2842/82-18 щодо погодження проекту та вважає за можливе відвести АТЗТ "Міжгір`я" земельну ділянку площею 0,9030 га.

18. У подальшому Харківська міськрада прийняла рішення від 20.06.2018 № 1133/18, згідно з пунктом 12 додатку 1 до якого надано АТЗТ "Міжгір`я" в оренду строком до 01.07.2023 земельну ділянку комунальної власності площею 0,9019 га, кадастровий номер 6310138200:05:006:2464, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" (ангар-гараж) на вул. С. Потоцького, 41 у м. Харкові.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

21. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

22. Частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб .

23. Спростовуючи доводи позивача про порушення прав та інтересів держави оспорюваними рішеннями Міськради, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано виходив зі встановлених фактичних обставин розташування на спірній земельній ділянці належного Товариству нерухомого майна, що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 134 ЗК України, та, як наслідок, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки.

24. Водночас касаційна інстанція не погоджується з твердженням скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновків щодо застосування положень статей 124, 134, 135 ЗК України, статті 16 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г і від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, а також у постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2015 у справі № 910/2333/14; 2) наведеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16 висновку про те, що земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими, з огляду на таке.

25. Помилковим є посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на викладену у зазначеній постанові Вищого господарського суду України правову позицію, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17).

26. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

27. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі № 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 дійшов висновку, що, в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013, а, в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від 23.10.2013 незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.

28. У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва , експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

29. На відміну від справи № 910/4528/15-г і справи № 910/1356/13, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції правомірно виходив зі встановлених фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано належний АТЗТ "Міжгір`я" на праві власності об`єкт нерухомості - ангар-гараж загальною площею 1021,8 м 2 , а на підставі оспорюваного рішення від 20.06.2018 саму земельну ділянку передано Товариству в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" (ангар-гараж) на вул. Северина Потоцького, 41 у м. Харкові, тобто з іншим цільовим призначенням, яке не передбачає можливості здійснення на ній будівництва.

30. Колегія суддів зауважує, що предметом позову в адміністративній справі № 826/11885/16 є визнання протиправною бездіяльності Державної служби геології та надр України, яка полягає у невчиненні дій щодо продовження дії спеціального дозволу на користування надрами від 05.11.1996 № 672, виданого Публічному акціонерному товариству "Київський річковий порт", та зобов`язання відповідача продовжити дію вказаного спеціального дозволу на максимальний строк (20 років), а в основу постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 покладено висновок про те, що оскільки земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу, то умови щодо використання надр без проведення аукціону є особливо суворими та, як виняток, застосовуються до суб`єкта, який використовував дозвіл і протягом попереднього періоду забезпечив безумовне дотримання у своїй діяльності всіх вимог законодавства у сфері надрокористування. Лише зазначене у сукупності дає пільгове право на особливі умови використання надр як національного багатства.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанцій, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.05.2019 вказав про відсутність перевірки судами інформації про наявність у позивача боргу зі сплати загальнодержавних податків та зборів у сумі 24237079,83 грн, про що зазначено у листі Державної фіскальної служби від 20.07.2016 № 12356/5/99-99-17-02-16.

Таким чином, спір у справі № 826/11885/16 виник з публічно-правових відносин надрокористування, які регулюються Кодексом України про надра, тоді як спірні правовідносин у цій справі регулюються положеннями ЗК України.

31. У зв`язку з наведеним вище касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень статей 124, 134, 135 ЗК України, статті 16 Закону України "Про оренду землі", викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г і від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, а також висновку, сформульованого у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і в розглядуваній справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

32. Крім того, відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

33. Колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного суду про недоведеність Прокурором належними доказами, зокрема експертним висновком, необхідності використання Товариством меншого розміру земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомості та зумовлене цим неспростування позивачем правомірності встановлення площі земельної ділянки у 0,9019 га, необхідної для обслуговування (експлуатації) об`єктів нерухомого майна, цілком узгоджується з правовим висновком, сформульованим у пунктах 26, 28.3, 28.4 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин), за змістом яких ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення .

34. З огляду на те, що постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18 офіційно оприлюднено 05.03.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (09.12.2020), касаційна інстанція вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм права, а саме норм статей 86, 104 ГПК України, частини 2 статті 134 ЗК України і статті 50 Закону України "Про землеустрій".

35. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що наразі свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

36. Колегія суддів у порядку "obiter dictum" вважає за необхідне зазначити, що положення статей 20, 120, 123, 124, 134 ЗК України необхідно застосовувати таким чином:

"Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Щодо застосування статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 134 ЗК України

Якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою такої ж площі, як у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України) та на тому ж самому юридичному титулі.

Натомість норма частини 2 статті 120 ЗК України не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК України. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення .

У разі, якщо у відповідному рішенні місцевої ради зазначено посилання на статтю 120 ЗК України, хоча фактично не відбувається автоматичного переходу прав на земельну ділянку до набувача розміщених на ній будівель та споруд, саме по собі таке посилання не може бути підставою для скасування рішення місцевої ради, оскільки в будь-якому випадку у нового власника при переході права власності на будівлю чи споруду завжди виникають права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, та на земельну ділянку, яка необхідна для їх обслуговування, а тому незалежно від визначення у тексті відповідного рішення норми, на підставі якої здійснюється передача такої землі у користування, такі дії уповноваженого органу спрямовані на дотримання загальних засад земельних правовідносин і не можуть визнаватися незаконними виключно з підстав неправильно обраної норми або помилкового зазначення певної норми, за наявності в особи права на отримання відповідної земельної ділянки з урахуванням наявності посилань в оспорюваному рішенні на відповідні норми, якими врегульовано спірні правовідносини.

Щодо компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питаннях про визначення розміру земельних ділянок, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

У випадку надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення, що здійснюється без складення документації із землеустрою, компетентний орган діє на власний розсуд у межах визначених принципів проведення своєї діяльності у сфері земельних правовідносин, якими є у тому числі: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю, адже чинне законодавство України не містить жодних чітких і легких до застосування (без наявності спеціальних знань) нормативів розрахунку площі землі, необхідної для функціонування будівлі.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони у судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 ГПК України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених ГПК України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.

Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України.

Щодо обґрунтованості необхідного розміру земельної ділянки відповідно до державних будівельних норм (далі - ДБН)

Водночас у разі, якщо продавець (попередній власник) нерухомого майна (будівель, споруд) належним чином не оформив право користування земельною ділянкою певної площі, суду слід виходити з того, що оскільки чинне земельне законодавство не визначає методики визначення площі, яка для орендаря землі є достатньою з метою обслуговування, функціонування та експлуатації будівлі (ведення господарської діяльності), то самі по собі ДБН не можуть обґрунтовувати необхідний розмір земельної ділянки, призначеної для обслуговування будівлі, позаяк ДБН - це норми з іншим предметом правового регулювання, які містять вимоги саме для будівництва об`єктів нерухомості, а не для обслуговування нерухомого майна.

Щодо цільового призначення земельної ділянки, яка надається для обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

Суд касаційної інстанції також зазначає, що цільове призначення земельної ділянки визначається відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (далі - Класифікатор), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 01.11.2020 за № 31011/18306. При цьому в багатьох випадках цільове призначення земельних ділянок згідно із Класифікатором містить одночасно посилання як на будівництво, так і на обслуговування будівель, а окремо визначеного виду цільового призначення - лише для обслуговування будівель та споруд Класифікатор не містить. Наприклад: "02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)"; "03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови"; "06.01 - для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів"; "07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення". Таким чином, визначення компетентним органом цільового призначення земельної ділянки з включенням у тому числі слів "для будівництва" свідчить про те, що цільове призначення було визначено відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, оскільки саме такі коди використовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі і застосовуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями для ведення обліку земель та формування звітності щодо земельних ресурсів.

Звідси органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають можливості визначити цільове призначення земельної ділянки, яке не відповідає Класифікації видів цільового призначення земель, і надаючи фактично земельну ділянку для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, визначають вид цільового призначення "для будівництва та обслуговування".

Водночас види використання земельної ділянки у межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно у межах вимог, встановлених законом щодо використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 ЗК України). Тобто, визначаючи вид використання земельної ділянки, органи державної влади і органи місцевого самоврядування можуть зазначати у таких випадках вид її використання саме для обслуговування будівель та споруд, а не для будівництва, зокрема, шляхом зазначення відповідних обмежень при прийнятті відповідних рішень про надання земельної ділянки у власність або користування та/або укладення відповідних договорів".

37. Стосовно іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

38. Дійсно, у розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є, зокрема, визначене пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у встановленні судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

39. На обґрунтування вказаної підстави скаржник посилається на те, що на підставі недопустимих доказів, якими, на думку скаржника, є виготовлений ТОВ "Гео-Синтез" технічний паспорт від 22.08.2017 на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 1021,8 м 2 (складається з двох ангарів-гаражів площею 510,9 м 2 кожен) на вул. Северина Потоцького, 41 у м. Харкові, договір купівлі-продажу від 14.02.1995 № 216 "В", рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 15.03.1989 № 60/22 "Про дозвіл на розміщення металевого гаражу по вулиці 17-го Партз`їзду", суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, - про нібито наявність на спірній земельній ділянці належних АТЗТ "Міжгір`я" об`єктів нерухомого майна та споруд, належних до 1995 року на праві власності Фірмі побутових послуг "Веснянка".

40. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки за змістом частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Водночас, на відміну від правовідносин перевезення вантажів залізницею, в яких обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема факт нестачі, пошкодження чи втрати вантажу, мають підтверджуватися такими допустимими доказами, як комерційний акт або акт загальної форми, цивільним законодавством не встановлено, що факт правонаступництва однієї юридичної особи стосовно прав та обов`язків іншої (реорганізованої) юридичної особи має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими належними доказами, якими у розумінні статті 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, тобто суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

41. Зміст касаційної скарги свідчить про помилкове ототожнення скаржником правил належності та допустимості доказів і неврахування вимог частини 2 статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

42. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме з цієї підстави.

43. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава, як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України є встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

44. За таких обставин у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не отримала підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого, якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

45. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності передбачених законом підстав для продажу права оренди спірної земельної ділянки комунальної власності на конкурентних засадах (земельних торгах), у зв`язку з чим відсутнє порушення прав та інтересів держави, тому оскаржувану постанову про відмову в позові необхідно залишити без змін.

46. Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Міськради, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/1323/20 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

49. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50 . Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

52. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову.

53. З огляду на те, що інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Розподіл судових витрат

54. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 922/1323/20 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 922/1323/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв