Постанова

від 12.04.2021 по справі 815/2375/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа №815/2375/18

адміністративне провадження №К/9901/69740/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Обслуговуюче підприємство Новий квартал на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя Потапчук В.О., судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В.) у справі № 815/2375/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Обслуговуюче підприємство Новий квартал до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Обслуговуюче підприємство Новий квартал (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2017 року №0018731405.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу про нереальність господарських операцій підприємства з його контрагентами. Зазначає про протиправність зменшення позивачу суми від`ємного значення з податку на додану вартість, оскільки спірні господарські операції підтверджуються наявними первинними документами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2017 року №0018731405.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновки акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою податкового органу, апеляційну скаргу задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження реальності господарських операцій за участю позивача та його контрагентів. Суд дійшов висновку про правомірність висновків контролюючого органу про безпідставність включення платником податків відповідних сум до від`ємного значення з податку на додану вартість.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що позивачем документально підтверджено реальність господарських операцій позивача з його контрагентами. Вважає, що висновки апеляційного суду ґрунтуються лише на твердженнях податкового органу, без надання відповідної оцінки первинним документам, наявним у матеріалах справи. Зазначає про практику Верховного Суду, відповідно до якої позивач не повинен нести відповідальність за дії його контрагентів та відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій. Посилається на невідповідність висновків суду щодо кількості працівників, які працюють на підприємстві.

Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову документальну виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариствами з обмеженою відповідальністю Інстал Трейд та Експреспол за період грудень 2016 року і з 1 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2018 року № 904/15-32-14-05/39188770 (надалі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2017 року № 0018731405, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 704 807 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) на суму 704 807 грн.

Підставою для зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 704 807 грн. стали висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та будівельно-монтажних робіт, придбання яких не підтверджено обов`язковими первинними документами, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 704 807 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Експреспол (Підрядник) було укладено договір підряду від 8 грудня 2016 року №08/12/16, предметом якого є монтаж напівсухої стяжки на будівництві 10-ти секційного багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, с. Крижанівка, земельна ділянка №5122783200:01:002:2014, №5122783200:01:002: 1613.

Між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інстал Трейд (Підрядник) було укладено договір від 5 травня 2017 року №050517/2, предметом якого є прокладання водопроводу 32 мм, довжиною 110 м на території автомобільної стоянки 19-секційного житлового будинку по вулиці Сахарова.

Між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інстал Трейд (Підрядник) було укладено договір від 5 травня 2017 року №050517/1, предметом якого є будівництво зовнішніх мереж водопроводу, господарсько-побутової та зливової каналізації групи 10-поверхових будинків в складі мкр. 4-5 ж/м Котовського Лиманського р-н, Одеської області.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження виконання робіт за вищезазначеними договорами із підрядниками - контрагентами позивач надав видаткові та податкові накладні, розрахунки вартості, рахунки - фактури, довідки форми КБ-3, акти прийомки виконаних робіт (форми К3-2в), технічні висновки, акти готовності об`єкта до експлуатації, виписки по рахунку та платіжні доручення (на підтвердження оплати робіт) та інші.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів зазначає про таке.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до абзацу 2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Положеннями пунктів 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону №996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до від`ємного значення з податку на додану вартість. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт плати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Отже, будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Скаржник у касаційній скарзі наполягає на підтвердженні первинними документами надання послуг наведеними вище суб`єктами господарювання за відповідними договорами та наявності відповідних трудових ресурсів.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність трудових ресурсів та будь-яких доказів залучення субпідрядників, відсутність товарно-транспортних накладних, що приводить до сумніву щодо реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно наданих видаткових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю Експреспол реалізовано позивачу товар з номенклатурою Цемент ПЦ ІІ/Б-Ш-400 у кількості 750 кг, на суму податку на додану вартість у розмірі 2625 грн та Пісок у кількості 39,820 тон, на суму податку на додану вартість у розмірі 2521,96 грн.

Натомість, апеляційним судом встановлено відсутність документів в підтвердження факту переміщення товару, підприємством не надані товарно-транспортні накладні в підтвердження перевезення товару.

У даній справі дослідженню підлягав факт реальності господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено відсутність відповідних трудових ресурсів, технічних можливостей, основних засобів, руху активів, товарно-транспортних накладних в підтвердження надання послуг за наведеними договорами та встановлення відсутності доказів на підтвердження залучення до виконання будівельних та монтажних робіт субпідрядників, Верховний Суд не може погодитись з твердженням скаржника про реальність господарських операцій.

Суд визнає, що сам факт наявності у позивача податкових, видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

З огляду на викладене та враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено непідтвердження реальності надання послуг позивачу, здійснення поставок контрагентами позивача, що не спростовано доводами касаційної скарги та підприємством не доведено реальність таких операцій, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість висновків податкового органу щодо зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 704 807 грн.

Суд зазначає, що позивачем в касаційній скарзі не наведено належних обґрунтовань, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Обслуговуюче підприємство Новий квартал залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №815/2375/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева С.С. Пасічник