Постанова

від 13.04.2021 по справі 910/14588/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2021 р. Справа№ 910/14588/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020

у справі №910/14588/20 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуваннями заяви про виправлення недоліків) до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України (далі, відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 15 612,60 грн, 3% річних у сумі 1 005,09 грн та інфляційних втрат у сумі 1 697,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно рахунку-фактури №СФ-0001003 від 24.04.2014, що був наданий позивачеві відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані сплатило на користь відповідача 114 976,32 грн, натомість у подальшому ТОВ Альянс Будівельників України відвантажено позивачу товар, а саме пісок річковий, на загальну суму 99 363,72 грн. На суму 15 612,60 грн відповідачем товар не поставлений, отже, за твердженням позивача, вказана сума підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як такі, що були набуті без достатньої правової підстави. На вказану суму безпідставно набутих коштів позивачем нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 1 005,09 грн та інфляційні втрати у сумі 1 697,02 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України про стягнення грошових коштів відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд погодився із доводами позивача щодо наявності переплати у вказаному позивачем розмірі, але застосував за заявою відповідача позовну давність до вимог даного позову, у зв`язку з чим відмовив у його задоволенні в повному обсязі. Суд встановив, що перебіг трирічного строку позовної давності розпочався 07.05.2014 - тобто у день, коли відповідачем була здійснена поставка останньої партії товару (видаткова накладна №РН-0705-16 від 07.05.2014 на суму 1 470,24 грн), і сплив, відповідно, 08.05.2017.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 31.12.2020 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 18 314,31 грн, в тому числі: суму основного боргу - 15 612,60 грн, суму 3% річних - 1 005,99 грн, суму інфляційних втрат - 1 697,02 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що оскаржуване судове рішення є незаконним, оскільки в позовній заяві зазначено, що позивачем у відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України було направлено 20.07.2018 на адресу відповідача вимогу за вих. №18-07-19/01 від 19.07.2018 про повернення коштів в сумі 15 612,60 грн, у якій ТОВ Інтер Констракшн Компані просило відповідача повернути йому протягом семи днів від дня пред`явлення вимоги надлишково сплачені кошти. Отже, відповідач повинен був повернути позивачеві грошові кошти в сумі 15 612,60 грн протягом семи днів від дня пред`явлення вимоги, тобто до 28.07.2018. Відтак, позивачем не було пропущено трирічний строк позовної давності щодо заявлених ним вимог, оскільки його перебіг розпочався з 28.07.2018, а позивач звернувся до суду із позовом 23.09.2020.

До апеляційної скарги додано також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 23.02.2021, відповідач заперечив проти її задоволення, просив суд залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідач у відзиві наголосив на наступному:

- оскільки останній платіж на виконання договору поставки був здійснений позивачем 30.04.2014, тому згідно частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України з наступного дня у позивача виникло право пред`явити вимогу відповідачу про виконання зобов`язання у порядку статті 530 Цивільного кодексу України;

- грошові кошти були сплачені позивачем відповідачеві на підставі укладеного між сторонами договору поставки, що виключає можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин;

- сторонами не було узгоджено строків передання товару, а позивачем вимоги в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України щодо строків поставки товару не направлялась, отже відповідачем не було порушено зобов`язання щодо строків поставки, а у позивача не виникло право вимагати повернення попередньої оплати за товар на підставі частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані у справі №910/14588/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20 залишено без руху, роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані , що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянт має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому законом порядку у справі №910/14588/20 у розмірі 3 153,00 грн на наступні реквізити: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA668999980313121206082026001, код класифікації доходів бюджету 22030101.

09.02.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник апелянта подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано копію платіжного доручення №2330 від 08.02.2021 на підтвердження сплати судового збору у встановленому законом порядку у справі №910/14588/20 у розмірі 3 153, 00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 18 314,31 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України; встановлено сторонам строк на подачу відзиву, відповіді на відзив, заяв, клопотань.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.04.2014 ТОВ Альянс Будівельників України направлено на адресу ТОВ Інтер Констракшн Компані рахунок-фактуру №СФ-0001003 від 24.04.2014 на оплату піску річкового на суму 99 976,32 грн.

ТОВ Інтер Констракшн Компані сплачено на рахунок ТОВ Альянс Будівельників України грошові кошти в розмірі 114 976,32 грн, що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.

Надалі ТОВ Альянс Будівельників України відвантажено позивачу товар, а саме, пісок річковий на загальну суму 99 363,72 грн, на підтвердження чого позивачем надано копії наступних видаткових накладних:

- №РН-2504-17 від 25.04.2014 на суму 8 821,44 грн;

- №РН-2604-13 від 26.04.2014 на суму 7 625,60 грн;

- №РН-2804-19 від 28.04.2014 на суму 2 646,43 грн;

- №РН-0105-08 від 01.05.2014 на суму 8 610,71 грн;

- №РН-0205-08 від 02.05.2014 на суму 10 330,88 грн;

- №РН-0305-05 від 03.05.2014 на суму 10 291,68 грн;

- №РН-0505-17 від 05.05.2014 на суму 22 053,60 грн;

- №РН-0605-20 від 06.05.2014 на суму 27 513,10грн;

- №РН-0705-16 від 07.05.2014 на суму 1 470,24 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що за твердженням позивача ним здійснено переплату в розмірі 15 612,60 грн.

На вказану суму відповідачем позивачу товар не поставлено, отже, за твердженням позивача, вказана сума підлягає поверненню ТОВ Інтер Констракшн Компані .

20.07.2018 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №18-07-19/01 від 19.07.2018, у якій просив у семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги повернути позивачу 15 612,60 грн надлишково сплачених коштів.

Вказана вимога відповідачем задоволена не була, у зв`язку з чим позивач 23.09.2020 (про що свідчить відмітка Укрпошта експрес на конверті) звернувся до суду із позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є, зокрема, стягнення грошових коштів у сумі 15 612,60 грн, які були сплачені позивачем відповідачу у якості оплати піску річкового на підставі рахунку-фактури №СФ-0001003 від 24.04.2014, правовою підставою позову визначено положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідні висновки про застосування вказаних норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/468/17, від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г.

Однак, грошові кошти в розмірі 15 612,60 грн, які позивач вважає безпідставно набутими відповідачем, ТОВ Альянс Будівельників України отримало на підставі договору поставки, укладеного сторонами у спрощений спосіб, про що свідчить виставлення позивачем відповідачу рахунку-фактури №СФ-0001003 від 24.04.2014, оплати вказаного рахунку позивачем та здійснення відповідачем у подальшому (у період з 25.04.2014 по 07.05.2014) поставки товару згідно видаткових накладних.

За вказаних обставин спірні грошові кошти в сумі 15 612,60 грн не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а положення, встановлені статтею 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 15 612,60 грн застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на достатніх правових підставах. Доводи заперечень відповідача на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу із цього приводу є обґрунтованими.

У свою чергу колегія суддів наголоошує, що за змістом статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні судового рішення суд вирішує, зокрема, питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

Господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Відтак, посилання суду у рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/500/17.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що заявлений позивачем у даній справі позов фактично стосується повернення попередньої оплати товару через невиконання відповідачем своїх зобов`язань по поставці товару.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами строк поставки товару узгоджено не було.

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача у відповідності до положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України із вимогою про передання йому оплаченого товару на залишок невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 15 612,60 грн.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України ( Попередня оплата товару ) якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснив попередню оплату товару на суму 114 976,32 грн, а відповідачем згідно видаткових накладних було поставлено позивачу товар на загальну суму 99 363,72 грн.

Враховуючи вищевстановлені судом обставини, відсутність наданих відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів на їх спростування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності переплати у вказаному позивачем розмірі - 15 612,60 грн (114 976,32 грн - 99 363,72 грн). Відповідачем не здійснено поставку позивачу товару на суму попередньої оплати у розмірі 15 612,60 грн, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені до стягнення із відповідача 3% річних у сумі 1 005,09 грн за період з 28.07.2018 по 18.09.2020 та інфляційні втрати у сумі 1 697,02 грн за період з серпня 2018 року по серпень 2020 року, нараховані на суму боргу у розмірі 15 612,60 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним.

Відповідач, заперечуючи проти позову, заявив у відзиві на позовну заяву про пропуск позивачем строку позовної давності щодо заявлених ним у позові вимог.

Згідно статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

У частині 5 статті 261 Цивільного кодексу України законодавець визначив спеціальне правило, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У свою чергу за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання . Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Суд зазначає, що днем, коли позивач міг довідатись про порушення своїх прав та відповідно пред`явити вимогу про виконання зобов`язання щодо поставки товару на залишок суми попередньої оплати є 07.05.2014 - тобто день, коли відповідачем була здійснена поставка останньої партії товару (видаткова накладна №РН-0705-16 від 07.05.2014 на суму 1 470,24 грн).

Відповідно, строк позовної давності щодо вимоги про стягнення основного боргу та похідних позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат сплив, враховуючи положення статті 257 Цивільного кодексу України, 08.05.2017 - останній день, коли позивач мав право заявити вимоги у межах трьохрічного строку позовної давності.

При цьому, позивач не звертався до суду в порядку частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України із зазначенням поважних причин пропуску строку позовної давності, які порушили його права та підлягають захисту.

Посилання скаржника на те, що позивачем не було пропущено трирічний строк позовної давності щодо заявлених ним вимог, оскільки його перебіг розпочався з 28.07.2018 (дати отримання відповідачем вимоги про повернення коштів вих. №18-07-19/01 від 19.07.2018) колегією суддів відхиляються, оскільки вказана вимога була направлена відповідачу також за межами строку позовної давності, більше ніж через чотири роки після здійснення позивачем оплати рахунку-фактури та поставки позивачу товару згідно останньої видаткової накладної (від 07.05.2014).

За таких обставин, враховуючи, що грошові кошти у якості попередньої оплати були перераховані позивачем відповідачу у 2014 році, беручи до уваги строк виникнення права у позивача на повернення попередньої оплати за договором поставки, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (23.09.2020) позивачем було пропущено позовну давність, про застосування наслідків спливу якої зроблено заяву відповідачем.

Таким чином, попри нездійснення відповідачем поставки позивачу товару на всю суму здійсненої останнім попередньої оплати, сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у даній справі підлягає залишенню без змін із підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Констракшн Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі №910/14588/20 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14588/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко