Рішення

від 05.04.2021 по справі 922/3963/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3963/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників процесу:

позивача - Ковкін О.В., адвокат, довіреність № 0215 від 15.02.2021 р. ;

першої третьої особи - не з`явився

другої третьої особи - не з`явився

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - Ворожбянов А.М., самопредставництво

розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", місто Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Харьківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків, Департамент територіального контролю Харківської міської ради, місто Харків,

до відповідачів:

перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", місто Київ,

другий відповідач - Харківська міська рада, місто Харків,

про припинення права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3963/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", Виконавчого комітету Харківської міської ради, про визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасування державної реєстрації внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 грудня 2012 року № 4865, припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" та зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від нежитлової будівлі.

Позивач, формулюючи суб`єктне коло учасників справи, зазначив в якості третіх осіб - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та Департамент територіального контролю Харківської міської ради та надав до матеріалів позовної заяви докази направлення копії позовної заяви на їх адреси.

Ухвалою господарського суду Харківської області суду від 09 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" та залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та Департамент територіального контролю Харківської міської ради.

У зв`язку з чим суд не приймає позицію Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", викладену у поясненнях про відсутність юридичного інтересу зазначеної юридичної особи до предмета даного спору. Крім того, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року (із відповідними змінами) Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" є зберігачем інвентаризаційних справ та проводить облік об`єктів нерухомого майна, про що зазначено самим Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на офіційному сайті за посиланням https://dr.city.kharkov.ua/ua/bti.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 січня 2021 року задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (вх. № 877 від 15 січня 2021 року) та змінено у справі № 922/3963/20 неналежного відповідача, Виконавчий комітет Харківської міської ради, належним відповідачем - Харківська міська рада.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 січня 2021 року прийнято до розгляду заяву Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (вх. № 876 від 15 січня 2021 року) про зміну предмета позову. Подальший розгляд справи здійснюється за позовними вимогами про: визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп"; скасування державної реєстрації внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1"; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп"; скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865; припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1"; зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 56, шляхом її звільнення від нежитлової будівлі літ "Б-1".

08 лютого 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено строк підготовчого провадження у справі до 09 березня 2021 року.

Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165, 168 Господарського процесуального кодексу України учасниками справи сформовано та представлено суду наступні заяви по суті справи: - пояснення третьої особи, які прийняті до розгляду ухвалою від 16 січня 2021 року; - відзив другого відповідача, прийнятий до розгляду протокольною ухвалою суду від 22 лютого 2021 року.

22 лютого 2021 року, протокольною ухвалою суду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 березня 2021 року. 10 березня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суті. Протокольною ухвалою суду від 10 березня 2021 року оголошено перерву по розгляду справи по суті до 22 березня 2021 року. 22 березня 2021 року відкладено судове засідання по розгляду справи по суті до 05 квітня 2021 року.

Присутній в судовому засіданні 05 квітня 2021 року представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, які просить задовольнити з підстав, викладених в заявах по суті справи. Представник другого відповідача підтримує позицію, викладену в відзиві на позов.

05 квітня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

Рішенням виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 180 від 12 березня 1997 року Відкритому акціонерному товариству "ПТІмаш" (теперішня назва Приватне акціонерне товариство "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування") видано Державний акт на право постійного користування землею серія ХР - 36- 01- 001563 від 25 березня 1997 року. Відповідно до вказаного акту, Приватному акціонерному товариству "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративних виробничих та допоміжних будівель та споруд земельну ділянку площею 1,7032 га, яка розташована за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя ВЛКСМ, будинок 56 (Рішенням Харківської міської ради 1 сесії 7 скликання від 20 листопада 2015 року "Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова" проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ перейменовано на проспект Ювілейний). Вказаний Державний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179 та є чинним, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи, що в Державному реєстрі прав на нерухоме майно містилась інформація про розташування на земельній ділянці по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м., власником якої значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", позивачем направлено до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" лист із проханням надати інформацію про перелік документів, які було надано даною юридичною особою для здійснення державної реєстрації на вищезазначену будівлю. У відповідь, 24 травня 2018 року листом № 5983/04-11 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" повідомило позивача, що на теперішній час у КП відсутні правові підстави для надання інформації та перелік документів, які були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" для проведення державної реєстрації на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. по проспекту 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові. 11 червня 2018 року адвокатом Коваленко Н.О. (з якою позивачем було укладено договір про надання правової допомоги) сформовано до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" адвокатський запит про отримання інформації щодо переліку документів, які було надано Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" для здійснення державної реєстрації на вищезазначену будівлю. 11 червня 2018 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" надано у листі № 1038864 інформацію, що в матеріалах інвентаризаційної справи для реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. по проспекту 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" було надано свідоцтво про право власності, видане 31 жовтня 2012 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради, копія кого була додана до листа. 06 лютого 2019 року адвокатом позивача Коваленко Н.О. скеровано адвокатський запит № 02-06/19 до Департаменту територіального контролю Харківської міської ради. Департаментом територіального контролю розглянуто вище згаданий адвокатський запит та в межах компетенції листом № 2104/0-226-19 від 11 лютого 2019 року повідомлено, що в матеріалах інвентаризаційної справи на об`єкти нерухомого майна по проспекту Ювілейному, 56 № 81367 наявне свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради 31 жовтня 2012 року на підставі розпорядження Харківського міського голови № 4865 від 30 жовтня 2012 року, відповідно до якого власником нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. по проспекту 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові є Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп". Крім того проінформовано, що в матеріалах вказаної інвентаризаційної справи міститься рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради та в визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" право власності, в тому числі на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальна площа якої складає 64,3 кв. м. Згідно зазначеного судового рішення КП "Харківське міське БТІ" видано Шнеєр Н.І. витяг про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м.

На підставі зібраної інформації позивачем було сформовано та подано до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012. Апеляційна скарга була розглянута із прийняттям постанови судом апеляційної інстанції, однак, в подальшому, постановою Верховного Суду постанова Харківського апеляційного суду скасована, а справ направлена на новий розгляд. Під час нового розгляду апеляційної скарги Харківським апеляційним судом у справі № 2027/13773/2012 ухвалено постанову, у відповідності до якої скасовано рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012 в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. та у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження, втім відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

26 травня 2020 року адвокатом Коваленко Н.О. було сформовано адвокатський запит № 26-05/2020 у відповідності до якого прохав Департамент реєстрації Харківської міської ради надати інформації з приводу підстав видачі розпорядження Харківського міського голови 30 жовтня 2012 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 4865 та чи вносилось право власності на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" та на підставі якого саме рішення державного реєстратора. 05 червня 2020 року Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради листом № 5091/0411/20 надало інформацію, що нежитлова будівля по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012. Для видачі свідоцтва про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" було надано повний пакет документів, передбачених чинним на той час Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2020 року № 7/5, що зумовило прийняття Харківським міським головою розпорядження № 4865 від 30 жовтня 2012 року про видачу вказаній юридичній особі свідоцтва про право власності на нерухоме майно по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м.

Як зазначено у технічному звіті із кадастрової зйомки земельної ділянки Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", виконаного фізичною особою-підприємцем Зюзіна В.М. у 2019 році, нежитлова будівля по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. знаходиться на земельній ділянці площею 1,7032 га і яка надана у постійне користування позивачу за рішенням виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 180 від 12 березня 1997 року та Державного акту на право постійного користування землею серія ХР - 36- 01- 001563 від 25 березня 1997 року, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179.

Звертаючись із даним позовом позивач вказує, що розташовання на земельній ділянці по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові, яка надана йому у постійне користування згідно рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 180 від 12 березня 1997 року та Державного акту на право постійного користування землею серія ХР - 36- 01- 001563 від 25 березня 1997 року, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179, нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м., позбавило його визначених статтею 96 Земельного кодексу України правомочностей власника на відповідну частину земельної ділянки, зайнятою такою будівлею.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги позивачу судом будуть розглядатись окремо, з урахуванням їх правової природи та охопленістю нормами матеріального права.

Так, щодо позовної вимоги про визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" та скасування державної реєстрації внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, зміна розміру статутного капіталу товариства. Згідно з частин 1 та 4 ст. 33 Закону загальні збори учасників проводяться в порядку, встановленому цим Законом та статутом товариства; на загальних зборах учасників, що проводяться відповідно до частини третьої цієї статті, ведеться протокол, у якому фіксуються перебіг загальних зборів учасників та прийняті рішення, протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа, кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол. Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань; Статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно, відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (ч. 4, 5 статті 34 Закону).

Відповідно до усталеної практики Касаційного господарського суду Верховного Суду, рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Протоколом № 1 загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" від 04 травня 2012 року засновано зазначену юридичну особу із статутним капіталом в розмірі 1 000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу. Надалі, 14 травня 2012 року на загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", оформлених протоколом № 2, в тому числі збільшено статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" на 2 000 000,00 грн. 02 жовтня 2012 року, протоколом № 3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" зафіксовано прийняття рішення про зміну порядку формування статутного капіталу товариства, а саме склад та порядок внесення вкладу учасником товариства, та викладено п. 4.3.1. Статуту у наступній редакції: внесок учасника ОСОБА_1 становить 2 001 000,00 грн., який формується наступним чином 1 649 211,00 грн. вноситься в грошовій формі, 351 789,00 грн. вноситься нерухомим майном, в тому числі нежитловою будівлею по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", площею 64,3 кв. м., вартість якої, відповідно до висновку незалежної оцінки майна серія НА № 0270 становить 88 701 грн., а право власності на вище вказане нерухоме майно встановлено рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012.

02 жовтня 2012 року, на підставі вказаного протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", за актом приймання-передачі ОСОБА_1 передала в якості оплати частини частки в статутному капіталі Товариства нерухоме майно, в тому числі й нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , площею 64,3 кв. м.

Отже, акт приймання-передачі майна від 02 жовтня 2012 року є двостороннім актом, який засвідчує погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків.

У п. 4.3.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", затвердженого загальними зборами учасників протоколом № 3 від 02 жовтня 2012 року, визначено внесок учасника ОСОБА_1 у розмірі становить 2 001 000,00 грн., який формується наступним чином 1 649 211,00 грн. вноситься в грошовій формі, а 351 789,00 грн. вноситься нерухомим майном, в тому числі нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 , площею 64,3 кв. м., вартість якої, відповідно до висновку незалежної оцінки майна серія НА № 0270 становить 88 701 грн., а право власності на вище вказане нерухоме майно встановлено рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

В даному разі, враховуючи правову природу акту приймання-передачі до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", беручи до уваги, що лише учасники товариства вправі змінювати розмір статутного капіталу товариства через реалізацію дискреційних повноважень загальних зборів товариства, розгляд питання про визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" та. відповідно скасування державної реєстрації внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" належить до питань діяльності товариства, вирішення яких в судовому порядку буде розцінюватися як втручання суду у господарську діяльність товариства, зокрема у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства та призведе до порушення судом одного із загальних принципів господарювання, визначених у ст. 6 ГК України щодо заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Подібна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 18 червня 2020 року у справі № 922/1393/19.

Вище викладене зумовлює відмову позивачу у задоволенні позову в частині визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" та скасування державної реєстрації внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1".

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" та скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865; припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", суд вказує наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом.

Рішенням виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 180 від 12 березня 1997 року Відкритому акціонерному товариству "ПТІмаш" (теперішня назва юридичної особи - Приватне акціонерне товариство "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування") видано Державний акт на право постійного користування землею серія ХР - 36- 01- 001563 від 25 березня 1997 року. Відповідно до вказаного акту, Приватному акціонерному товариству "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративних виробничих та допоміжних будівель та споруд земельну ділянку площею 1,7032 га, яка розташована за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя ВЛКСМ, будинок 56.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання Державного акту на право постійного користування землею серії ХР - 36- 01- 001563 від 25 березня 1997 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, в наведеній редакції, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право постійного користування регламентується також статтею 92 ЗК України в сучасній редакції, частиною 1 якої передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Водночас нормами ЗК України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.

Суду вважає, що до відносин щодо права постійного користування землею, за аналогією закону слід застосовувати норми гл. 34 «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови» ЦК України. Так, відповідно до частини другої ст. 415 ЦК України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею), тобто, єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Інститут, тобто саме йому надане право на цій ділянці, то лише Інститут і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

Як свідчать матеріали справи, на земельній ділянці по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові, яка надана позивачеві (Інституту) у постійне користування згідно рішенням виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 180 від 12 березня 1997 року та Державного акту на право постійного користування землею серія ХР - 36-01-001563 від 25 березня 1997 року, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 179, розташована нежитлова будівля літ. "Б-1" загальна площа якої складає 64,3 кв. м. власником якої значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп".

Матеріали інвентарної справи № 81367, які надані на виконання вимог ухвали суду від 14 грудня 2020 року, містять заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно в якій зазначено підставу набуття права власності на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. - рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012. Тобто, саме ця підстава (прийняття рішення судом) була єдиною підставою для звернення ОСОБА_1 до компетентних органів для здійснення реєстрації права власності за собою.

26 вересня 2012 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м.

Позивачем було сформовано та подано до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012. Апеляційна скарга була розглянута із прийняттям постанови судом апеляційної інстанції, однак в подальшому. постановою Верховного Суду, постанова Харківського апеляційного суду була скасовано, а справа направлена на новий розгляд. Під час нового розгляду апеляційної скарги Харківським апеляційним судом у справі № 2027/13773/2012 було ухвалено постанову від 10 березня 2020 р. у відповідності до якої скасовано рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012 в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. та у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження, втім відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Тому, логічним є висновок про те, що оскільки ОСОБА_1 зареєструвало за собою нерухоме майно по АДРЕСА_1 , на підставі рішення міського суду, яке в подальшому було скасовано із підстав того, що вона не є землекористувачем земельної ділянки на якій розташоване дане нерухоме майно, всі подальші дії, що призвели до оформлення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" права власності на зазначене нерухоме майно є такими, що не узгоджуються із нормами матеріального права.

Скасовуючи рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справ № 2027/13773/2012 в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. апеляційний суд не встановив жодних доказів, що земельна ділянка була передана ОСОБА_1 для забудови, а відтак нерухоме майно, яке в подальшому перейшла до власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", є самочинним.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б.

Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), набувальна давність (ст. 344) та інші. Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (ст. 334) та у порядку правонаступництва (ст. 107).

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібне виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

В даному разі ОСОБА_1 є власником будівельних матеріалів з яких побудоване самочинна забудова, яка в подальшому була добровільно передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп", тобто на момент прийняття розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865 та видачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , у Шнеєр Н.І. не виникло право власності на об`єкт незавершеного будівництва.

В розрізі зібраних матеріалів та обставин справи судом встановлено, що ОСОБА_1 не була носієм речового права власності на спірне майно, що спричиняє відсутність правових підстав рахувати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" наявність правомочностей з права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , а враховуючи, що суду не потрібно визнавати весь ланцюг юридичних дій такими, що не узгоджується із нормами матеріального права, а лише потрібно встановити кінцевого власника нерухомого майна, до якого воно потрапило у володіння, суд скасовує розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865 та визнає недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп".

При цьому, суд вважає, що правомірність вимог позивача щодо скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп"; ґрунтується на положеннях ЦК України, враховуючи практику вирішення подібних спорів Верховним Судом України та Верховним Судом.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Стаття 16 ЦК України та стаття 20 ГК України не містять вичерпного переліку способів захисту прав, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, у свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 відступила від правового висновку про те, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, та дійшла висновку про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

А отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача в яких одночасно об`єднано вимогу про скасування розпорядження органу місцевого самоврядування та про визнання недійсними правовстановлюючих документів (свідоцтва), виданих на підставі цього розпорядження, оскільки відновленням становища, яке існувало до порушення, є скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (видане свідоцтво) та визнання його (свідоцтва) недійсним.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 дійшла висновку про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

Тобто, у спорах пов`язаних із правом власності, недійсними можуть визнаватись як рішення органу місцевого самоврядування, на підстави яких видано відповідні правовстановлюючи документи, так і самі правовставлюючи документи, на підставі яких було набуте право власності.

Даний висновок суду також обґрунтований тим, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у першого відповідача відповідного права, а лише фіксує факт його наявності. У даному випадку розпорядження міської ради, яке є підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності, є тим ланцюгом, яким зумовлюється проведення юридично значимої дії з видачі правовстановлюючого документу, а тому ці дві вимоги є похідними, оскільки предметом розгляду в даному випадку стає законність видачі свідоцтва про право власності.

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" зареєструвало за собою нерухоме майно на земельній ділянці, що знаходиться у постійному користуванні Інституту (позивача), тим самим позбавивши його частини земельної ділянки, зайнятої нерухомим майном, останній має усі підстави для звернення до суду за захистом своїх прав, використавши спосіб захисту свого права, що найбільш повно відновлює його порушені права.

З приводу позовної вимоги про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1".

Відповідно до абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за встановлених у цій справі обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, враховуючи скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", суд має всі правові підстави для задоволення позову в частині вимог про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", який в практичному аспекті зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже спроможний надати ефективний захист його прав.

Втім, суд зазначає, що лише припинення право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" не усуває порушень прав позивача на використання частини земельної ділянки, що знаходиться під нерухомим майном.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Першим відповідачем не представлено до матеріалів справи доказів, на підставі яких можливо було б встановити факт здійснення останнім активних дій, покликаних на звільнення земельної від нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1".

Перший протокол, ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97/ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» . Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас суд зауважує, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Законодавче визначення правових наслідків скасування правовстановлюючих документів та припинення прав власності на об`єкт нерухомості (нежитлова будівля по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" сформовано доступно для усвідомлення першим відповідачем, є чітким та передбачуваним у питаннях його застосування та наслідків дії його норм, те, що при вирішенні питання врахований принцип "пропорційності" та справедливої рівноваги, звільнення земельної ділянки, яку незаконно зайняв перший відповідач, шляхом її звільнення є той мірою, яка відновить порушені права позивача, як власника земельної ділянки.

Розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат за правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

У частині 3 ст. 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2018 року між адвокатом Коваленко Н.О. та Приватним акціонерним товариством "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" укладено договір про надання правової допомоги, у відповідності до якого адвокат надає клієнту усіма законними методами та засобами правову допомогу, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання, який погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється угодо дою (п. 1.1.,4.2. договору). 24 травня 2018 року, додатковою угодою, сторонами узгоджено, що вартість послуг за договором становить: за складання позовної заяви, інших заяв, клопотань - 1 000,00 грн./стор., участь у судових засіданнях - 1 000,00 грн./засідання, а також винагорода адвоката у разі прийняття рішення на користь клієнта - 20 000, 00 грн.

В підтвердження обсягу наданих адвокатом Коваленко Н.О. професійної правничої допомоги суду надано акт приймання-передачі послуг від 08 лютого 2021 року із зазначенням переліку роботи, що були проведені адвокатом. Крім того, платіжними дорученнями № 110 від 17 листопада 2020 року, № 139 від 11 грудня 2020 року, № 141 від 15 грудня 2020 року та № 153 від 22 грудня 2020 року, підтверджено перерахування позивачем адвокату 20 000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Коваленко Н.О. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст. 126 Кодексу). Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

По даній справі відповідачами не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу або заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Зазначена позиція суду щодо застосування ст. 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого позивачем акту приймання-передачі наданих послуг від 08 лютого 2021 року, слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом Коваленко Н.О. надано наступний перелік послуг: складання позовної заяви - 9 000,00 грн.; складання заяви про забезпечення позову - 3 000,00 грн.; складання лопотання про витребування доказів - 4 000,00 грн.; участь у судових засіданнях - 4 000,00 грн.

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг, на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Даний правовий висновок суд обґрунтовує тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на їх надання, а сформовані адвокатом позовна заява та процесуальні заяви в процесі розгляду справи мають невеликий зміст із невеликою кількістю норм матеріального права, тому суд, враховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Розглядаючи питання покладення на сторону судових витрат в частині "гонорару успіху" в розмір 20 000,00 грн., зазначає таке.

У додатковій угоді № 1 від 24 травня 2018 року сторонами договору про надання правової допомоги від 24 травня 2018 року визначено, що винагорода адвоката у разі прийняття рішення на користь клієнта складає 20 000,00 грн.

Тобто, так званий "гонорар успіху" в сумі 20 000,00 грн., встановлений сторонами договору про надання правової допомоги у твердому розмірі під відкладальною умовою (прийняття рішення на користь клієнта) є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Отже, гонорар успіху може включатись до витрат на правничу допомогу, що підлягає розподілу. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.10.2020 р. у справі № 922/3706/19. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху» , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Велика Палата Верховного суду також зазначила, що відповідна сума (гонорар успіху), обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Велика Палата Верховного Суду також вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи те, що позивач відповідно до умов договору про правову допомогу, у випадку задоволення позову має сплатити адвокату премію (гонорар успіху) на суму 20 000,00 грн., розмір якої суд вважає таким, що суперечить критерію співмірності, визначеному статтею 126 ГПК України, покладає на відповідача судові витрати у сумі 15 000,00 грн., що складають "гонорар успіху" адвоката позивача.

За змістом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що підставою звернення позивача з позовом до суду послугувало активні дії саме першого відповідача на набуття права власності на нежитлову будівлю по просп. 50-річчя ВЛКСМ, 56 у місті Харкові літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м., суд прийшов до висновку, що судовий збір, а також витрати на правову допомогу, підлягає стягненню виключно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп"

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Харківського міського голови від 30 жовтня 2012 року № 4865

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 73, офіс 5, ідентифікаційний код юридичної особи 38202301).

Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 73, офіс 5, ідентифікаційний код юридичної особи 38202301) на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1".

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 73, офіс 5, ідентифікаційний код юридичної особи 38202301) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 56, шляхом її звільнення від нежитлової будівлі літ "Б-1".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 73, офіс 5, ідентифікаційний код юридичної особи 38202301) на користь Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (61153, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 56, ідентифікаційний код юридичної особи 00212334) 8 408,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 1 051,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а також 30 000,00 грн. витрат на правничу професійну допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "14" квітня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3963/20