Постанова

від 15.04.2021 по справі 903/745/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року Справа № 903/745/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М. , суддя Савченко Г.І.

без виклику (повідомлення) учасників справи

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 02.12.2020, повне рішення складено 04.12.2020, у справі № 903/745/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича, м.Любомль

до Приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство", м.Любомль

про стягнення 14 390,25 грн

В жовтні 2020 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича про стягнення з Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство 14 390,25 грн, з них: 4 922,52 грн процентів річних, 9 467,73 грн збитків, завданих інфляцією.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання ПрАТ Любомльське ремонтно-транспортне підприємство рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Любомльське транспортне підприємство на користь підприємця Лисого Віталія Володимировича 117 384,00 грн збитків (неотриманого доходу), 1173,84 грн витрат, пов`язаних з оплатою державного мита, 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Як на правові підстави позову позивач посилається на приписи ст. 11, 509, 610, 612, 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20, позов Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича до Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство про стягнення 14 390,25 грн задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство на користь Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича 4 809,46 грн процентів річних, 9 244,00 грн збитків, завданих інфляцією, 2 052,81 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

В позові про стягнення 113,06 грн процентів річних, 233,73 грн збитків, завданих інфляцією, 3000 грн витрат на правову допомогу відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 позовні вимоги Лисого В.В. задоволені та стягнуто з ВАТ Любомльське транспортне підприємство 117 384,00 грн збитків (неотриманого доходу) та судові витрати. Однак вказане рішення боржником виконано не у повному обсязі (сума основної заборгованості боржника складає 53 341,03 грн), а тому зобов`язальні правовідносин у даному випадку не припиняються та боржник не звільняється від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, що не позбавляє кредитора права на отримання компенсації за ч. 2 ст. 625 ЦК України на заборгованість, що залишилась несплаченою за боржником.

У стягненні заявлених позивачем 113,06 грн процентів річних та 233,73 грн інфляційних збитків господарським судом в позові відмовлено з посиланням на те, що проценти річних та інфляційні збитки повинні нараховуватись на суму основного боргу, а їх нарахування на стягнуті витрати, пов`язані з оплатою судового збору та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, є безпідставним.

Стосовно вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 903/745/20, судом першої інстанції враховано, що позивачем не підтверджено належними доказами у справі понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, а тому дійшов висновку про відмову у їх стягненні.

Відповідач Приватне акціонерне товариство Любомльське ремонтно-транспортне підприємство , не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 04.12.2020 у справі № 903/745/20 скасувати та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає:

- рішення суду першої інстанції винесене всупереч фактичним обставинам справи, з порушенням норм матеріального, процесуального права та Закону України Про виконавче провадження , суд не врахував та не встановив, що з приводу виконання наказу господарського суду Волинської області № 6/30-1 від 26.11.2008 відносини врегульовуються Законом України Про виконавче провадження і до них не може бути застосовано норма ст. 625 ЦК України;

- наказ господарського суду Волинської області № 6/30-1 від 26.11.2008 перебуває на виконанні у Любомльському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а при виконанні зазначеного наказу відділ ДВС м. Любомль отримує за належне виконання виконавчий збір та витрати на виконавче провадження, тобто отримують вигоду від виконання наказу, а тому позовні вимоги ФОП Лисого В.В. спрямовані до ПрАТ Любомльське РТП , як неналежного відповідача є безпідставні;

- місцевим господарським судом не задоволено заяв позивача та відповідача про залучення третьої особи - Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), яке значною мірою вплинуло б на прийняття законного та справедливого рішення;

- судом не витребувано та не з`ясовано залишкової суми 54 632,87 грн. по виконавчому провадженні ВП № 59031757 від 07.05.2019 і з якого періоду становить вказана сума, тому що позивачем подано розрахунок з жовтня 2017 по серпень 2020, що відповідає за 3 роки, а виконавче провадження на 54 632, 87 грн відкрито - 07.05.2019;

- на зворотній стороні Наказу господарського суду Волинської області від 26.11.2008 № 6/30-1 визначена сума боргу від 03.05.2019, яка становить 54 632,87 грн і затверджена в.о. начальником відділу Оліщук Д.Ю.;

- відповідно до письмового звернення ФОП Лисого В.В. до Любомльського РВ ДВС за № 32 - 1652 вих. - 20 від 15.09.2020 про надання інформації щодо залишку боргу по АСВП № 59031757 по виконанню наказу № 6/30-1 виданого 26.11.2008. Начальником відділу М.Троць вказав, що залишок боргу по вищевказаному АСВП становить 54 632,87 грн станом на 28.09.2020 відповідно до відповіді вих. № 18998/07-8-18/3 від 28.09.2020;

- судом не встановлено дати визначеної на зворотній стороні наказу, дату від 03.05.2019 - залишкової суми заборгованості, а саме за який період, затвердженої в.о. начальником відділу Д.Ю. Оліщуком, а також не встановлено, що відповідно до відповіді начальника Любомльського РВ ДВС М.Торця дата заборгованості становила 54 632,87 грн станом на 28.09.2020, але в жодному випадку ні від 28.09.2017, що стверджує в позовній заяві ФОП Лисий В.В., а тому позовні вимоги ФОП Лисого В.В. носять штучний характер на підставі ст.43 ГПК України та були подані до неналежного відповідача;

- в наказі Господарського сулу Волинської області № 6/30-1 від 26.11.2008, який поданий позивачем, як додаток до позову, на зворотній стороні було зазначено стягнення боргу в сумі 64 042,97 грн + 7445,80 грн виконавчого збору + 2969,36 грн витрат виконавчого провадження, стягнута сума = 74 458,13 грн, що визначено в.о. начальника відділу Оліщуком Д.Ю. та завірено печаткою відділу, а майна реалізовано на 103 602 грн - різниця становить 29 143,87 грн, відповідно де ділась різниця при виконання судового наказу № 6/30-1 від 26.11.2008, а саме сума 29 143,87 грн. Це свідчить про шахрайство Любомльського РВ ДВС, що суд першої інстанції не встановив у відповідності до ст. 73-80 ГПК України, тобто суд першої інстанції підтримав шахрайські дії, незалученням їх до справи, як третіх осіб;

- через протиправні дії відділу документи про вчинення виконавчих дій державні службовці, зловживаючи службовим становищем, не надсилають жодної інформації і на письмові запити не реагують;

- впродовж 12 років державні виконавці виконують наказ господарського суду на суму 117 384 грн при наявності коштів на рахунку, при наявності майна, на яке треба зробити першочергове звернення, кожного разу виносячи постанову про виконавче провадження з новою сумою та не надсилає їх боржнику, але злочинному угрупуванню нецікаві кошти та майно на якому можна задоволити свої особисті інтереси, а не виконання рішення;

- судом при розгляді позову у справі № 903/745/20 не взято до уваги та недосліджено ухвали господарського суду Волинської області від 12.12.2011 у справі № 6/30-40, де встановлено, що на виконання наказу господарського суду Волинської області № 6/30-1 від 26.11.2008 реалізовано три об`єкта нерухомого майна ПрАТ Любомльське РТП з визначенням суми реалізації 103 602,00 грн, що відповідно до ст. 75 ГПК України підтверджуєтеся факт реалізації нерухомого майна Товариства;

- судом застосовано в підтвердження задоволення позову постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, яка була застосована у кримінальній справі і рішення не перебувало на виконанні у державній виконавчій службі ні приватного виконавця, отже, вказане посилання господарського суду Волинської області не заслуговує на увагу.

Таким чином, на думку скаржника, рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20 є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, відтак підлягає до скасування /а.с. 179-182/.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство на рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20; розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство ухвалено здійснювати без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи; зобов`язано позивача Фізичну особу-підприємця Лисого Віталія Володимировича надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу.

24.03.2021 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особо-підприємця Лисого Віталія Володимировича надійшов відзив (вх.№ 2496/21), в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку правомірним є нарахування передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України міри відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, інший вид відповідальності, який передбачає нарахування грошових коштів внаслідок прострочення виконання рішення суду, чинним законодавством не встановлений.

Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 позов ФОП Лисого В.В. до ВАТ Любомльське транспортне підприємство задоволено повністю, ухвалено стягнути з Відкритого акціонерного товариства Любомльське транспортне підприємство на користь підприємця Лисого Віталія Володимировича 117 384 грн збитків (неотриманого доходу) та 1173,84 грн витрат, пов`язаних з оплатою державного мита, 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; заборонити ВАТ Любомльське РТП вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, яке належить відповідачу на суму 117 384,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2008 рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 скасоване, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2008 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2008 у справі № 6/30-40 скасовано та залишено без змін рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008.

Отже рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 набрало законної сили 23.10.2008.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти встановлені рішенням Господарського Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 за позовом підприємця Лисого Віталія Володимировича до Відкритого акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство про стягнення 117 384,00 грн є преюдиційними і не потребують повторного доказування в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.10.2008 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 місцевим господарським судом видано наказ № 6/30-1 від 26.11.2008.

Згідно з відміткою в.о. начальника Любомльського РВ державної виконавчої служби ГТУЮ Волинської області, яка міститься на звороті виданого наказу № 6/30-1 від 26.11.2008 Господарським судом Волинської області, залишок боргу за вказаним виконавчим документом становить 54 632,87 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що в процесі виконання рішення суду з боржника стягнуто на користь стягувача 64 042,97 грн основного боргу, 7 445,80 грн виконавчого збору, 2 969,36 грн витрат виконавчого провадження.

Тобто залишок боргу становить 54 632,87 грн, який включає 53 341,03 грн основного боргу, 1 173,84 грн витрат, пов`язаних з оплатою державного мита, 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У зв`язку із невиконанням Відкритим акціонерним товариством Любомльське ремонтно-транспортне підприємство обов`язку щодо оплати 53 341,03 грн основного боргу, 1 173,84 грн витрат, пов`язаних з оплатою державного мита, 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнутих рішенням суду від 20.02.2008 у справі № 6/30-40, Фізична особа-підприємець Лисий В. В. звернувся з позовом до Господарського суду Волинської області про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За приписами ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, у силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні правові висновки (близький підхід) викладені у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.1 постанови № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Судовим розглядом справи встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40 стягнуто з Відкритого акціонерного товариством Любомльське ремонтно-транспортне підприємство на користь підприємця Лисого В.В. 117384 грн - збитків (неотриманого доходу), 1 173,84 грн - витрат, пов`язаних з оплатою державного мита та 118,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач у встановленому законом порядку не виконав рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40, а тому зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати 54 632,87 грн не припинилося, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК щодо сплати заборгованості у розмірі 54 632,87 грн, за період з 28.09.2017 по 28.09.2020.

Судом встановлено, що згідно з записом посадової особи Любомльського РВ ДВС на звороті судового наказу від 26.11.2008 № 6/30-1, який виданий на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2008 у справі № 6/30-40, залишок боргу за вказаним виконавчим документом станом на 03.05.2019 - становить 54 632,87 грн.

З розрахунку позивача вбачається, що проценти річних та інфляційні збитки, останнім нараховані від суми в розмірі 54 632,87 грн, яка включає в себе, зокрема, 1 173,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою державного мита, 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, суд першої інстанції цілком правильно зауважив, що нарахування 3% річних та інфляційних збитків необхідно нараховувати лише на суму основного боргу, тоді як нарахування на стягнуті витрати, пов`язані з оплатою судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, є безпідставним.

У зв`язку з цим, місцевий господарський суд зробив перерахунок процентів річних за період з 28.09.2017 по 28.09.2020 та збитків, завданих інфляцією, за період жовтень 2017 - серпень 2020, виходячи з розрахунку від суми коштів основного боргу 53 341,03 грн:

1) проценти річних:

- 53 341,03 х 3 %/365 х 1097= 4 809,46 грн

2) збитки, завдані інфляцією:

- 53 341,03 х 117,33% - 53 341,03 = 9 244,00 грн.

Колегія суддів, здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат та на суму боргу, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 4 809,46 грн 3% річних та 9 244,00 грн інфляційних втрат.

Основними та фактично єдиними доводами апеляційної скарги представника апелянта - І.А. Бойко є те, що наказ Господарського суду Волинської області № 6/30-1 від 26.11.2008, який виданий на виконання рішення суду у справі 6/30-40 від 20.02.2008, перебуває на виконанні у Любомльському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), та те, що при його виконанні посадовими особами органу ДВС здійснюються протиправні дії до боржника, такі як затягування виконання рішення, безпідставне збагачення, невірне визначення суми боргу та інше, проте апеляційний господарський суд зауважує, що предметом даного судового розгляду є не встановлення правомірності вчинення дій службовими особами при виконанні ними наказу суду № 6/30-1 від 26.11.2008, а стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних, які позивач вправі вимагати від боржника до повного виконання ним грошового зобов`язання.

Крім цього, слід зазначити, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

А тому наявність судового наказу, який перебуває на виконані у відповідному відділі органу державної виконавчої служби, в жодному випадку не позбавляє права позивача на компенсацію інфляційних нарахувань, окремо від наявної (несплаченої) суми заборгованості боржника.

Безпідставними також вважає колегія суддів посилання відповідача про необхідність залучення до участі у справі у якості третьої особи Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), поскільки ухвалене рішення у цій справі в жодній мірі не може впливати на права та обов`язки зазначеного державного органу. Апеляційний суд зауважує, що предметом розгляду судового спору, є заявлені позивачем до стягнення 3% річних та інфляційний втрати в порядку ст. 625 ЦК України у зв`язку з невиконання боржником зобов`язання з оплати боргу, а не встановлення правомірності дій органу ДВС при виконанні ним судового наказу № 6/30-1 від 26.11.2008.

Отже, заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, адже не спростовують наведених судових висновків, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. 1, 2 ст.126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, згідно із ч. 3-6 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду лише копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№000286, ордер серії ВС № 1035213 від 29.09.2020.

Враховуючи викладене та той факт, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн не підтверджується матеріалами справи, зокрема, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, позивачем не надано будь-яких інших документи, які б підтверджували обсяг, вартість наданих адвокатом послуг, що в сою чергу унеможливлює відповідача фактично спростувати ймовірну не співмірність заявлених до стягнення витрат, місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.126 ГПК України дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

За змістом ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 у справі № 903/745/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу № 903/745/20 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "15" квітня 2021 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Савченко Г.І.