Постанова

від 05.04.2021 по справі 520/4546/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 р.Справа № 520/4546/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кухар М.Д., м. Харків) від 25.08.2020 року по справі № 520/4546/2020

за позовом ОСОБА_1

до Харківської міської ради

треті особи Слобідський відділ поліції в Харківській області, Комунальне підприємство "Ритуал"

про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, заборону вчиняти певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати неправомірною бездіяльність суб`єкта владних повноважень Харківської міської ради щодо виконання Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та іншого чинного Законодавства, регулюючого додержання санітарних правил, архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів, а також вимог по благоустрою, утримання та охорони місць поховань;

зобов`язати суб`єкта владних повноважень, Харківську міську раду, вчинити певні дії по виконанню своїх обов`язків, передбачених зазначеним чинним законодавством щодо заборони захоронення, поховання, підпоховання на кладовищі за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136900:10:003:0008 та встановлення 300 метрової нормативно санітарно-захисної зони та огорожі кладовища по АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем не дотримано вимог Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , у зв`язку з чим слід зобов`язати вчинити дії щодо заборони захоронення, поховання, підпоховання на кладовищі за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136900:10:003:0008 та встановлення 300 метрової нормативно санітарно-захисної зони та огорожі кладовища по АДРЕСА_2 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року по справі № 520/4546/2020 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодилася з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

В судовому засіданні позивач підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з вересня 2006 року ОСОБА_1 мешкає зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , в приватному будинку, який належить на праві приватної власності по АДРЕСА_3 (раніше АДРЕСА_4 , на підставі Рішення Харківської міської ради 20 сесії, 6 скликання від 24.10.2012 № 907/12, Постанова Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-VI).

Земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, зокрема, позивача з іншими господарськими спорудами займає 0,4176 га та впритул межує з кладовищем по АДРЕСА_3 . На думку позивача кладовищем по АДРЕСА_3 є закритим ще з 2008 року, проте на кладовищі до теперішнього часу продовжуються несанкціоновані поховання померлих.

Позивач неодноразово зверталась зі зверненнями до Прокуратури Харківської області, Слобідського відділу поліції в Харківській області, КП Ритуал , голови Пономаренківської сільської ради та Виконавчого комітету Департаменту комунального господарства.

Згідно змісту позовної заяви, 09.07.2019 року здійснювалось чергове поховання та у родичів померлого були наявні дозвільні документи на поховання. Позивач була ознайомлена з вказаними документами, проте їх копії отримати не вдалось.

З метою встановлення обставин позивач через адвоката звернулась до Виконавчого комітету Департаменту комунального господарства ХМР з запитом про надання інформації щодо статусу поховань по вул. Франка в м. Харкові.

Листом від 22.01.2020 повідомлено, що запит не відповідає вимогам Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та відповідно запропоновано для надання зазначеної інформації звернутися з новим адвокатським запитом на ім`я Харківського міського голови та додати до нього належним чином посвідчені копії документів визначені ст. 24 зазначеного Закону.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо виконання Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та іншого чинного Законодавства, регулюючого додержання санітарних правил, архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів, а також вимог по благоустрою, утримання та охорони місць поховань, позивач звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про їх необґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначає Закон України Про поховання та похоронну справу .

Поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України Про поховання та похоронну справу кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.

Згідно зі ст. 8 Закону України Про поховання та похоронну справу організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; створюють ритуальні служби; вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про поховання та похоронну справу для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Порядок функціонування місць поховань визначається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Існуючі місця поховання не підлягають знесенню і можуть бути перенесені тільки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування у випадку постійного підтоплення, зсуву, землетрусу або іншого стихійного лиха.

Орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про часткове або повне припинення поховання померлих (закриття) кладовища в разі, якщо на території кладовища немає вільних місць для облаштування нових могил (колумбарних ніш), а поховання померлих можливе лише на місцях родинного поховання або шляхом підпоховання в могилах за згодою користувачів місць поховання відповідно до статті 25 цього Закону.

Судовим розглядом встановлено, що виникненню спірних правовідносин фактично слугувало, що 21.04.2008 р. Головним державним санітарним лікарем Харківського району Масаловою Т. О. виносилася постанова про застосування адміністративно-запобіжних заходів та порушення санітарного законодавства України № 65, якою встановлено, що кладовища розташовані в межах населеного пункту, не мають 300 м. нормативної санітарно-захисної зони, не огороджені, без джерел питної води, туалетних, що є порушенням ст. 42 КУпАП, ст. 22 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , СанПіНу 2.2.2.028099 Гігієнічні вимоги, щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України , де постановив заборонити поховання на кладовищах Пономаренківської сільської ради, с. Хролі по вул. Леніна, с. Пономаренки по вул. Громадського, с. Логачівка по вул. Ніколаєва, с. Павленки по вул. Шкільна, с. Федорці по вул. Гагаріна з 05.05.2008 до на постійно. Роботи можуть бути відновлені за рішенням Головного Державного санітарного лікаря. Відповідальність за виконання постанови покладається на Голову Пономаренківської сільської ради ОСОБА_3 .

Позивач вказує, що ця постанова була повністю проігнорована та по теперішній час (слід розуміти на час подання позовної заяви) ніяких дій не прийнято. Зазначила, що протиправні поховання продовжуються регулярно на офіційно закритому кладовищі, відсутня огорожа. На її неодноразові спроби не допустити неправомірні дії щодо поховання на закритому кладовищі, ритуальні підприємства, відповідальні за вказані дії не реагують.

Також позивач вказала, що 23.01.2012 р. вона звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом до голови Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області Топчій Анатолія Григоровича, третя особа: Головний державний санітарний лікар Харківського району Харківської рай СЕС на протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень (справа № № 2034/270/2012).

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 10.08.2012 р. визнано неправомірною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Голови Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області Топчій Анатолія Григоровича щодо виконання Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та іншого чинного законодавства, регулюючого додержання санітарних правил, архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів, а також вимог по благоустрою, утриманню та охорони місць поховань; зобов`язано суб`єкта владних повноважень - Голову Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області Топчій Анатолія Григоровича вчинити певні дії по виконанню своїх обов`язків, передбачених зазначеним чиним законодавством щодо встановлення 300 метрової нормативної санітарно-захисної зони та огорожі (паркану) кладовища в с. Павленки по вул. Шкільна, Харківського району Харківської області.

Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що це кладовище не має огородження, не витримана 300 метрова нормативно санітарно-захисна зона від меж кладовища до житлових забудов, відсутнє інше необхідне облаштування. На місці захоронення до сьогоднішнього часу періодично проходять несанкціоновані поховання померлих, що підтверджується запитами та відповідями на адресу установ.

Як вказує позивач, на даний час (слід розуміти на час подання позовної заяви), рішення суду не виконане, проігнороване, ніяких дій до виконання рішення не прийнято.

Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Колегія суддів зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. До набрання чинності Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 р., ці питання були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 р.) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов`язковість судового рішення.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Правила виконання рішень немайнового (зобов`язального) характеру визначені статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Як зазначила позивач у позовній заяві, 15.01.2015 р. на її адресу надійшов запит державного виконавця Міністерства юстиції України відділу Державної виконавчої служби Харківського районного Управління юстиції Харківської області, де було повідомлено, що у відділі на виконанні перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2034/270/2012 від 15.04.2013 р., та просив повідомити чи виконано боржником рішення суду в добровільному порядку. Позивачем було надано відповідь з додатками (фото), та повідомлено державного виконавця, що ніяких дій не виконано, а незаконні поховання продовжують здійснювати.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо подальших виконавчих дій, вчинених щодо примусового виконання постанови Харківського районного суду Харківської області від 10.08.2012 р. у справі № 2034/270/2012. Доказів того, що позивачем оскаржувалися дії чи бездіяльність державного виконавця щодо примусового виконання судового рішення по справі № 2034/270/2012 матеріали справи не містять.

Що стосується посилання позивача на допущення відповідачем бездіяльності щодо виконання Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом за інформацією Департаменту комунального господарства Харківської міської ради від 19.05.2020 №2508/0/16-20 на виконання передбачених Законом норм, рішенням 36 сесії 6 скликання від 24.12.2014 року №1745/14 комунальному підприємству Ритуал Харківської міської ради у постійне користування надано земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136900:10:003:0008) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ - 03.12) площею 1.7755 га для експлуатації та обслуговування цвинтаря по АДРЕСА_2 . Рішення про часткове або повне припинення поховання померлих (закриття) на кладовищі по АДРЕСА_2 виконавчим комітетом Харківської міської ради не приймалось .

Згідно зі ст. 39 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров`я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є: нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров`я населення; нагляд за дотриманням санітарного законодавства; проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволів на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні що затверджується Кабінетом Міністрів України вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Результати перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктом 10 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд визначені права Головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, міст, районів та їх заступники, головних державних санітарних лікарів на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головних державних санітарних лікарів об`єктів з особливим режимом роботи у межах відповідних адміністративних територій (об`єктів), зокрема,:

у порядку, встановленому головним державним санітарним лікарем України:

а) складати акти і протоколи про порушення санітарного законодавства;

б) видавати приписи, постанови, а також вносити пропозиції власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними особам:

про відсторонення від будь-яких видів діяльності, робіт, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які страждають на інфекційні хвороби або є носіями збудників інфекційних захворювань чи були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється МОЗ;

про приведення нормативно-технічних, розпорядчих та інших документів у відповідність з вимогами санітарного законодавства;

про обмеження діяльності об`єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров`я людей, але може зумовлювати такий вплив.

З огляду на вказане вище, порушення вимог Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення має бути встановлено уповноваженою на те посадовою особою та у разі виявлення таких порушень складено відповідне рішення.

Позивачем доказів складання уповноваженою на те особою рішення про порушення санітарного законодавства саме Харківською міською радою до суду не надано. Надана позивачем постанова від 21.04.2008 р., винесена Головним державним санітарним лікарем Харківського району Масаловою Т.О., про застосування адміністративно-запобіжних заходів та порушення санітарного законодавства України № 65, стосується не відповідача у справі - Харківської міської ради.

На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року по справі № 520/4546/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 15.04.2021 року