Постанова

від 15.04.2021 по справі 420/5478/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5478/20 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Стас Л.В..

суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року по справі за позовом Приватного підприємства «АО Райзинг» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АО Райзинг» (далі - Позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області ( далі -Відповідач) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №90030508 від 08.01.2020р. (форма «Р» ) про збільшення грошового зобов`язання ПП «АО РАЙЗИНГ» з податку на додану вартість на суму 203 983,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 101 992,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення було винесене податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки № 490/15-32-05-08/34738066 від 04.12.2019 року «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ПП АО РАЙЗИНГ» , а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки з боку позивача відсутні порушення вимог Податкового кодексу України та інших нормативно-правових документів.

Рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року - позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 90030508 від 08.01.2020р.

В апеляційній скарзі, Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 13 жлвтня 2020 року - скасувати, прийняту нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив, що операції здійснені ТОВ САЙЛІТ не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт надання послуг від підприємства ТОВ САЙЛІТ на адресу ПП АО РАЙЗИНГ , що свідчить про те, що правочини між ТОВ САЙЛІТ та ПП АО РАЙЗИНГ здійснені без мети настання реальних наслідків. Під час проведеного аналізу можливості виконання контрагентом позивача ТОВ «САЙЛІТ» господарських операцій встановлено, що останнім здійснюється закупівля товарів, які потребують значної кількості трудовитрат та значної кількості фахівців у сфері експедирування вантажів, реалізації різноманітного товару тощо, проте, на думку податкового органу, враховуючи зміст та технологічну специфіку надання вказаних операцій, наявну чисельність осіб на підприємстві, власними трудовими ресурсами ТОВ «САЙЛІТ» фактично не могло одночасно надавати послуги. Посилаючись на відсутність у ТОВ «САЙЛІТ» можливості вчинення господарських операцій, відповідач зазначив, що фактичного руху активів не відбувалось, в зв`язку з чим здійснено лише документальне оформлення операцій із вказаним контрагентом та складено первинні документи всупереч ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві та узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС в Одеській області відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області № 1768 від 14.11.2019р., направлень на перевірку проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «АО РАЙЗИНГ» , код за ЄДРПОУ 34738066 з питань підтвердження взаємовідносин з платником податків ТОВ «САЙЛІТ» , код за ЄДРПОУ 42537750, за період з 01.05.2019р. по 31.05.2019р.

Судом також встановлено, що ПП «АО РАЙЗИНГ» , є підприємством, яке займається діяльністю приватних охоронних служб. Ліцензія серії АД № 076411 ( вид господарської діяльності - надання послуг з охорони власності та громадян).

За наслідками перевірки складено акт № 490/15-32-05-08/34738066 від 04.12.2019р. (т.1, а.с.19-45), відповідно до висновків якого встановлено порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 203 983 грн., в тому числі за травень 2019 року в сумі 203 983 грн.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 90030508 від 08.01.2020р., яким ПП «АО РАЙЗИНГ» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 305975,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 203983 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 101992,00 грн. (т.1, а.с. 18).

Зазначені вище порушення Податкового кодексу України були встановлені посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області по господарським відносинам позивача зі своїм контрагентом -підприємством, а саме: ТОВ «САЙЛІТ» , що надавав позивачу послуги з охорони та супроводження вантажів протягом періоду, що перевірявся.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням № 90030508, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, представниками відповідача до суду не надано. Зокрема, в акті перевірки відсутні відомості про визначення контрагенту позивача сум податкових зобов`язань у зв`язку із ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам контрагента за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Крім того, суд зазначив, що податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За приписами п. 198.2 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами підпункту «а» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ПКУ).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому витрати підприємства для цілей оподаткування податком на прибуток, а податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджений первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції також встановлено, що 26.04.2019р. між ПП «АО РАЙЗИНГ» (замовник) та ТОВ «САЙЛІТ» укладено договір №26-Д5, предметом якого є надання послуг по супроводженню рідких вантажів, які перевозяться по території України залізничним видом транспорту (т.1, а.с. 48-53).

За умовами вказаного договору замовник зобов`язаний повідомити виконавця про найменування і передбачувану кількість вантажу, що підлягає супроводженню, пункту відправлення та призначення, номерів вагонів, шляхом подання заявки по електронній пошті на адресу виконавця, не пізніше 24 годин до передбачуваного часу початку надання послуг.

26.04.2019р. між ПП «АО РАЙЗИНГ» (замовник) та ТОВ «САЙЛІТ» укладено додаткову угоду до договору №26-Д5 від 26.04.2019р., якою визначено, що вартість послуг із супроводження вантажу на підставі цієї додаткової угоди становить 17,51 грн. за тонну (в т.ч. ПДВ) (т. 1, а.с. 54).

На підтвердження факту виконання умов договору №26-Д5 від 26.04.2019р., укладеного позивачем з ТОВ «САЙЛІТ» , надано засвідчені копії: рахунків-фактур: №0000450 від 31.05.2019р., №0000451 від 31.05.2019р., №0000456 від 31.05.2019р., №0000457 від 31.05.2019р., №0000458 від 31.05.2019р., №0000459 від 31.05.2019р., №0000460 від 31.05.2019р., №0000461 від 31.05.2019р., актів виконаних робіт (надання послуг): №450 від 31.05.2019р., №451 від 31.05.2019р., №456 від 31.05.2019р., №457 від 31.05.2019р., №458 від 31.05.2019р., №459 від 31.05.2019р., №460 від 31.05.2019р., №461 від 31.05.2019р. з додатками, заявки № 05/1, № 05/2, № 05/3 №05/4, №05/5, №05/6, 05/8 від 30.04.2019р. на супроводження вантажу на травень 2019 р. (т.1, а.с. 55-118).

Також позивачем надано докази на підтвердження фактичного здійснення ПП «АО РАЙЗИНГ» господарських операцій з контрагентом постачальником послуг ТОВ «САЙЛІТ» за період з 01.05.2019р. по 31.05.2019р. та використання цих послуг у своїй господарській діяльності, а також їх відображення у бухгалтерському обліку, зокрема засвідчені належним чином копії : актів виконаних робіт, актів приймання-передавання цистерн, актів проведення замірів, договорів, додаткових угод, карток рахунку 361, оборотно-сальдових відомостей, податкових накладних, банківських виписок, реєстраційних документів ТОВ «САЙЛІТ» тощо (т.1, а.с. 151-250; т.2, а.с. 1-250; т.3, а.с. 1-136; а.с. 155-209).

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом зроблені висновки про те, що суб`єкт підприємницької діяльності (контрагент позивача) не мав достатніх ресурсів, основних фондів, найманих працівників, тощо для здійснення даних робіт, а здійснено лише формальне оформлення документообігу господарських операцій, а не їх фактичного проведення, і мінімізації сплати податків іншим підприємствам.

Тобто, згідно акту перевірки, більша його частина ґрунтується на підставах порушення контрагентом позивача податкового законодавства.

Таким чином, фактично на підставі вищезазначеної податкової інформації щодо спектру фінансово-господарської діяльності ТОВ «САЙЛІТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, відповідач у даному акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності вчинення позивачем господарських операцій з даним контрагентом та завищення позивачем суми податкового кредиту.

Стосовно цього колегія суддів зазначає про таке.

Податковий кодекс України не встановлює обов`язку позивача при визначенні податкового кредиту здійснювати надмірну сплату ПДВ до бюджету. Позивач як покупець товарів (робіт, послуг) не сплачує при придбанні товару (робіт, послуг) ПДВ до бюджету, а сплачує такий податок у складі ціни товару (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (робіт, послуг). Саме це є умовою при визначенні відшкодування покупця. Припущення відповідача про невиконання постачальниками зобов`язання зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, який виконав усі передбачені Податковим кодексом України умови щодо його отримання.

Податковим кодексом України не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Закон не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником або контрагентами постачальника своїх податкових зобов`язань та сплати ними сум податку на додану вартість до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, позивач не має правових підстав перевіряти чи включена контрагентами постачальника сума податку на додану вартість від реалізованих товарів (робіт, послуг) до складу податкових зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а в разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд правильно зазначив, що за обставин, які склалися, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що відповідачем не надано: рішень суду відносно контрагентів позивача, які б набрали законної сили та які б були прийняті в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» ); рішення суду, прийняті в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України; рішеннями суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому невиконання своїх податкових зобов`язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб`єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки та були предметом розгляду судом першої інстанції та спростовані ним.

Згідно зі ст. 242 КАС України,рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року по справі за позовом Приватного підприємства «АО Райзинг» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного судового рішення 15.04.2021р.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.