Постанова

від 14.04.2021 по справі 243/11195/15-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 243/11195/15-ц

Номер провадження 22-ц/804/601/21

П О С Т А Н О В А

Іменем У К Р А Ї Н И

14 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики та іпотеки припиненими, зняття заборон та припинення обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Мінаєв І.М.), -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому виклала вимоги про визнання припиненим договору позики від 31 липня 2013 року укладеного між нею та ОСОБА_2 . Існування таких вимог позивач пов`язувала із повним виконанням зобов`язань щодо повернення позичених коштів в сумі 171150,00грн, еквівалентній 21000,00доларів США та сплатою відсотків за договором у розмірі 7 % щомісячно.

Також, з огляду на припинення основного зобов`язання ОСОБА_1 вважала що наявні правові підстави для припинення договору іпотеки від 31 липня 2013 року укладеного між нею та ОСОБА_2 та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою предмету іпотеки: будинку АДРЕСА_1 ; також просила вилучити відомості про обтяження іпотекою предмету іпотеки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В уточненому позові від 07 грудня 2015 року позивач підтримала вимоги щодо визнання договору позики та договору іпотеки припиненими, також сформулювала вимогу про припинення обтяження щодо заборон на відчуження будинку АДРЕСА_1 іпотекою, просила припинити заборону та іпотеку щодо будинку і земельної ділянки.

10 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_2 подав позов в якому виклав вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 і земельну ділянку для його обслуговування по АДРЕСА_1 шляхом набуття ним права власності на це майно, на підставі договору іпотеки від 31 липня 2013 року. В обґрунтування зустрічних вимог ОСОБА_2 стверджував про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язань взятих на підставі договору позики від 31 липня 2013 року за яким залишаються несплаченими позичені кошти в сумі 21000,00доларів США, що еквівалентні 541590,00грн, відсотки за період прострочення 39 місяців в розмірі 467239,50грн та 340878,66грн інфляційні витрати.

В уточненому позові від 18 вересня 2017 року ОСОБА_2 виклав вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 639085,82грн (з яких 331859,85грн позика з урахуванням встановленого індексу інфляції та 307225,97грн відсотки за користування коштами), шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_2 всіх права на продаж будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 і земельної ділянки для його обслуговування по АДРЕСА_1 за початковою ціною 171150,00грн від свого імені будь-якій особі покупцеві з наданням останньому всіх прав продавця.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2017 року обидва провадження за позовом ОСОБА_1 та позовом ОСОБА_2 об`єднанні в одне провадження.

24 листопада 2016 року ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за заявою ОСОБА_2 забезпечено позов останнього шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , та суд заборонив ОСОБА_1 укладати будь-які угоди з відчуження цього майна.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 800,06доларів США (з яких 701,8доларів США позика та 98,26доларів США відсотки за користування позикою), звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_2 права на продаж будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 і земельної ділянки для його обслуговування по АДРЕСА_1 від свого імені будь-якій особі покупцеві з наданням ОСОБА_2 всіх прав продавця та зазначено про встановлення початкової ціни для подальшої реалізації предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на це майно, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час реалізації предмету іпотеки.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, при цьому виходив з того, що підтверджені обставини щодо наявності між сторонами договору позики, який було забезпечено іпотекою.

Також, згідно висновків суду, знайшли підтвердження обставини з приводу неналежного виконання зобов`язань за договором з боку позичальника, яка згідно розрахунку суду, не сплатила 701,8доларів США позики та 98,26доларів США відсотків.

Правові підстави для відмови в позові про припинення похідних договорів позики та іпотеки суд вбачав саме через неналежне виконання зобов`язання за договором позики, при цьому вважав можливим задоволення вимоги за основним зобов`язанням за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до положень договору іпотеки.

Також на думку суду з`ясовані в судовому засіданні обставини щодо не співмірності заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю іпотечного майна не виключає права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок такого майна, тобто на судовий захист в обраний ним спосіб.

Та суд першої інстанції вважав що не суперечить положенням чинного законодавства спосіб звернення стягнення шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_2 права на продаж від свого імені будь-якій особі покупцеві з наданням йому всіх прав продавця навіть за умови визначення судом суми заборгованості в незначному розмірі.

З рішенням суду частково не погодилася ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі представник якої висловив вимогу про скасування рішення в частині вимог ОСОБА_1 в задоволенні яких відмовлено, а також в частині задоволення позову ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що не підтверджено обставин з приводу невиконання умов договору позики з боку позичальника ОСОБА_1 та щодо неналежного виконання взятих за договором зобов`язань, чим обґрунтовував свої вимоги ОСОБА_2 , навпаки судом тільки у власному розрахунку, з урахуванням офіційного курсу валют визначено суму коштів в незначному розмірі, які підлягають сплаті за договором.

В обґрунтування скарги заявник посилалася також на те, що суд визначив суму до сплати без врахування умов договору, в якому йшлося про те, що розрахунки за договором мають відбуватися за середнім комерційним обмінним курсом на день розрахунку по кожному окремому платежу, а не за офіційним курсом НБУ.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало в тому, що ОСОБА_2 в жодний спосіб не довів існування недоплати за договором позики, також не підтвердив належними доказами існування іншого курсу валют на момент остаточного погашення коштів за позикою чи існування заборгованості за договором.

Також, на думку заявника поза увагою суду залишились обставини щодо одночасного укладення по припиненні спірного договору позики - повним його виконанням, іншого договору позики, які вказують на недобросовістну поведінку кредитора, який в жодний спосіб не висловлював свого волевиявлення щодо існування сум, які підлягали погашенню за договором позики та залишались не сплаченими.

Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що суд визначивши суму коштів що залишилися не сплаченими за договором відступив від змісту самих розписок про повернення сум позики в яких безпосередньо йшлося про призначення платежу та безпідставно на свій розсуд відносив ті чи інші суми до основного боргу та процентів.

Також заявник стверджувала про те, що ОСОБА_1 навіть визнавши суму яку визначив суд позбавлена можливості її сплатити, оскільки ОСОБА_2 в жодний спосіб не повідомив реквізитів за якими можна здійснити таку оплату.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності сторін повідомлених про час місце судового розгляду належним чином, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

31 липня 2013 ОСОБА_2 за умовами письмового договору позики, що був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу передав Чован О.М. в позику 171150,00 грн., що були еквівалентні 21000,00 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом 1 USD = 8,15грн в користування під 7% щомісячно на строк до 31 липня 2014; та сторони в договорі домовились що повернення позики та сплата відсотків повинна відбуватися в гривні в сумі, що буде еквівалентом долару США за середнім комерційним обмінним курсом на день розрахунку, також сторони домовились про те, що якщо позичальник своєчасно не поверне кошти, він буде зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення /том ІІ а.с.10/.

В забезпечення виконання основного зобов`язання за Договором позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку належні їй будинок АДРЕСА_1 .

В пункті 5.1 Договору іпотеки сторони дійшли згоди про те, що зобов`язання, забезпечене іпотекою, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачені проценти відповідно до основного договору, можливі неустойки (пеня) та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за основним договором, та виконані інші зобов`язання, що випливають з основного договору.

Згідно п.6.2 Договору іпотеки, він припиняє дію при виконанні іпотекодавцем умов основного договору на підставах, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку» , та інших випадках, передбачених чинним законодавством України /том ІІ а.с.11-12/.

Будинок 32 і земельна ділянка для його обслуговування по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 липня 2010року та Договору про поділ спадкового майна від 22 липня 2010року /том ІІ а.с.19, 20, 23, 26-27/.

14 березня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою, в якій йшлося про дострокове погашення заборгованості за Договором позики в розмірі 21000,00доларів США та відсотків за договором, протягом 30 днів /том ІІ а.с.30/.

Розмір заборгованості за Договором позики ОСОБА_2 навів в Розрахунку, згідно якого станом на 28 жовтня 2016року сума боргу становить 541590,00грн, також з огляду на час затримки погашення позики позичальник нарахував починаючи з 31 липня 2014року /820 днів прострочення/ інфляційні втрати у розмірі 340878,66грн /том ІІ а.с.34/.

За іншим розрахунком, долученим до уточненої позовної заяви ОСОБА_2 , визначив інфляційні витрати станом на 18 вересня 2017року в розмірі 171150грн, яка в межах трьох років позовної давності склала 160709,85грн /том І а.с.179-180/.

За змістом наданих ОСОБА_1 розписок:

- 09 вересня 2013 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12020,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.69/;

- 10 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12000,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.70/;

- 14 листопада 2013 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12050,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.71/;

- 15 грудня 2013 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 50700,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.72/;

- 03 лютого 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 23000,00грн в рахунок щомісячних платежів за Договором позики /том І а.с.73/;

- 20 березня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 50000,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.74/;

- 10 квітня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12050,00грн за Договором позики /том І а.с.75/;

- 05 травня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 7000,00грн в рахунок погашення процентів за Договором позики /том І а.с.76/;

- та 03 червня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 136100,00грн в рахунок погашення позики за Договором позики /том І а.с.77/.

Вказані розписки були предметом дослідження експертів, так згідно висновку експерта № 5964-5965 від 21 січня 2020року текст та підписи від імені ОСОБА_2 в розписках від 09 вересня 2013року, 10 жовтня 2013 року, 14 листопада 2013року та 03 лютого 2014 року виконано ОСОБА_2 , однак експерту у зв`язку з недостатністю наданого порівняльного матеріалу не вдалося вирішити питання чи виконано останнім текст та підписи в розписках від 15 грудня 2013року, 20 березня 2014року, 10 квітня 2014року, 05 травня 2014року та 03 червня 2014 року /том ІІІ а.с.121-139/.

Згідно висновку експерта № 2/22-50, складеного головним судовим експертом сектору почеркознавчих досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Донецького НДЕКЦ МВС України Харенко Т.М. - тексти та підписи від імені ОСОБА_2 в розписках від 15 грудня 2013року, 03 лютого 2014року, 20 березня 2014року, 10 квітня 2014року та 05 травня 2014року виконані ОСОБА_2 .

Текст розписки від 03 червня 2014року виконаний ОСОБА_2 , однак експерт не зміг встановити, чи виконаний ОСОБА_2 підпис у розписці про отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 136100,00грн, що пояснював тим, що при порівнянні досліджуваного підпису із зразками підписів ОСОБА_2 , встановлені окремі збіги та розбіжності за загальними та окремими ознаками, а також за наявністю діагностичних ознак у досліджуваному підписі та їх відсутністю у зразках. При оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що збіжні ознаки, незважаючи на їх чисельність, при наявності розбіжних та діагностичних ознак не можуть бути покладені в основу позитивного (категоричного або ймовірного) висновку, оскільки належать до ознак, що часто зустрічаються у почерках різних осіб. Відносно ж розбіжностей, не вдалося оцінити однозначно, тому, що елементи досліджуваного підпису виконані викривленими руками, встановити характер прояву викривлень (умисний чи природний) не вдалося, тому вони могли з`явитися як в результаті виконання підпису ОСОБА_2 у якихось незвичайних умовах (незвична поза, хворобливий стан, хвилювання, алкогольне сп`яніння і т.п.) так і внаслідок виконання його іншою особою, не виключений і автопідлог /том ІІІ а.с.185-219/.

За змістом іншого Договору позики від 03 червня 2014року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла в позику 178050,00грн., що були еквівалентні 15000,00доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом 1 USD = 11,87грн /том ІV а.с.95-96/.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав встановленими обставини про існування між сторонами у справі письмового договору позики та договору іпотеки, які сторони не оспорювали, також жодна із сторін не заперечувала встановлених судом обставин щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за Договором позики всіх сум які було зазначено в наявних в матеріалах розписках, та фактичні обставини в цій частині не було оскаржено сторонами з огляду на що вони не можуть бути предметом перевірки апеляційним судом.

У даній справі заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала правомірність розрахунку заборгованості який здійснений судом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з`ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.

Стаття 1046 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором позики укладеному у письмовій формі одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, які позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві в такій же сумі.

В статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки презумпція не буде спростована.

Отже до спростування презумпції правомірності договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /договору позики/ прямо законом не встановлена, та жодна із сторін не оспорювала обставин щодо укладення договору позики.

Вираження волі сторін відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору позики, та суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що мало місце втілення волі у письмовому вираженні.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Таким чином, умови викладені в письмовому договорі, що оформлений та підписаний обома сторонами, якими була погоджена сума, строк повернення та умови щодо відповідальності за неналежне виконання умов договору повинні виконуватись належним чином, та суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли права та обов`язки, саме ті, що випливають із змісту договору позики.

Разом з тим суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції створили всі умови за яких заявник апеляційної скарги повною мірою могла реалізувати свої процесуальні права в суді , надавати письмові пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач беззаперечно мала можливість ознайомитися із змістом позовної заяви ОСОБА_2 і матеріалами справи, та сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ними процесуальних дій.

Підстави для скасування рішення суду ОСОБА_1 пов`язувала із порушенням її прав, оскільки судом невірно застосовані положення Договору позики, оскільки в основу рішення покладено самостійно здійснений судом розрахунок заборгованості не на підставі умов Договору позики за середнім комерційним обмінним курсом, а за офіційним курсом НБУ на день розрахунку по кожному окремому платежу.

У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 та 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень; причому докази подаються сторонами.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з фактичних обставин справи, посилання ОСОБА_1 на існування іншого середнього комерційного обмінного курсу, яким за фактичних обставин та умов Договору позики остання керувалася не можуть ґрунтуватись виключно на припущеннях.

Заявник апеляційної скарги жодних доказів в спростування висновків суду першої інстанції не надала, остання повною мірою могла реалізувати свої права в суді апеляційної інстанції однак не змогла спростувати висновків суду першої інстанції, не навела відомостей про належне виконання умов договору та сплату позики у розмірі що визначений умовами договору.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Також не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для іншого висновку доводи ОСОБА_1 щодо укладення нею з ОСОБА_2 іншого договору позики від 03 червня 2014 року одночасно із складанням розписки про отримання коштів по Договору позики.

Наведені обставини не являються належним підтвердженням того, що Договір позики припинений з огляду на його виконання, оскільки рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.

Також чинне законодавство не містить правових підстав для відмови в позові з огляду на те, що ОСОБА_1 навіть визнавши суму яку визначив суд позбавлена можливості її сплатити.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2021 року.

Судді: