Постанова

від 13.04.2021 по справі 2-2489/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.04.2021 Справа № 2-2489/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-2489/11

Провадження №22-ц/807/1269/21

Головуючий в 1-й інстанції - Козлова Н.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Грінберг Ю.М. на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2021 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за поданням Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншими особами, стягувач ОСОБА_1 , зацікавлені особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,-

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2020 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшло подання державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншими особами, стягувач ОСОБА_1 , зацікавлені особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В обґрунтування заявлених вимог виконавець посилався на те, що на виконанні Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) знаходиться виконавчий лист від № 2-2489/11 виданий 19.01.2012 року Ленінським районним судом м.Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 126289,37 гривень. Боржником вказане рішення не виконується. При цьому ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 до 2017 року. За повідомленням державного реєстратора, 18.07.2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. На даний час для прискорення виконання рішення суду є необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме, із колишньою дружиною ОСОБА_2 . У поданні державний виконавець просив визначити частку майна ОСОБА_3 , яке придбано під час шлюбу з ОСОБА_2 та належить йому на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2021 року, у задоволенні подання державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншими особами, стягувач ОСОБА_1 , зацікавлені особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Грінберг Ю.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вимог подання у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що для ефективного виконання рішення суду є необхідність визначити частку майна ОСОБА_3 , яке придбано під час шлюбу з ОСОБА_2 та належить йому на праві спільної сумісної власності, однак державний виконавець позбавлений права витребування інформації щодо належності майна особам, що не є сторонами виконавчого провадження, тому суд першої інстанції не в повній мірі з`ясувавши обставини у справі та дійшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні подання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні старшого державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління (м.Дніпро) знаходиться виконавчий лист від № 2-2489/11 виданий 19.01.2012 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 126289,37 гривень. Боржником вказане рішення не виконується.

Відмовляючи у задоволенні вимог подання, суд першої інстанції зазначив, що доводи державного виконавця щодо наявності підстав для визначення частки боржника, не знайшли свого підтвердження при розгляді подання, оскільки не ґрунтуються на положеннях ст. ст. 366, 371 ЦК України, ч. 1 ст. 73 СК України, якими визначено підстави та порядок виділу частки у спільному майні.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 443 ЦПК України, згідно якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Державний виконавець у своєму поданні посилався на ті обставини, що ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 до 2017 року. За повідомленням державного реєстратора, 18.07.2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Подання обґрунтовано необхідністю визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме, із колишньою дружиною ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України , у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не з`ясовано чи зареєстровано за ОСОБА_2 нерухоме чи рухоме майно, обставини та час його набуття, факт набуття майна у шлюбі з ОСОБА_3 , тобто не перевірено доводів подання, на які посилався державний виконавець та не вирішено питання щодо клопотань про витребування доказів викладених за текстом подання.

На підставі вищезазначеного, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання є передчасною, а тому відповідно ст.379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Грінберг Ю.М. задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2021 року у цій справі у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду процесуального питання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 15 квітня 2021 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков