Рішення

від 06.04.2021 по справі 908/1602/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2021Справа № 908/1602/20 За позовом Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, м. Запоріжжя

в особі Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд", м. Київ

про стягнення 888 598,08 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Биховцева О.А. (посвідчення №058306 від 01.12.2020 року);

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.06.2020 року до Господарського суду Запорізької області звернувся Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (позивач) із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" (відповідач) суми доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в сумі 888 598,08 грн, оскільки в період з 07.09.2017 року по 05.08.2018 року відповідач не сплачував земельний податок та орендну плату за землю.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2020 року позовну заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" про стягнення 888 598,08 грн було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №908/1602/20 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 74, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (180531323101), а саме: громадсько-торгівельний комплекс, загальною площею 13 598,6 кв.м., будівля супермаркета "Амстор" літ. А-2.

Ухвалою від 15.07.2020 року у задоволенні заяви Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради про забезпечення позову було відмовлено повністю.

Ухвалою від 20.07.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.09.2020.

В засіданні 29.09.2020 року, ухвалою, яку занесено до протоколу, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, встановлено строк відповідачу для надання відзиву - 14 днів, встановлено строк позивачу та прокуратурі для надання відповіді на відзив - 14 днів з дня отримання та встановлено строк відповідачу для надання заперечень - 14 днів з дня отримання відповіді на відзив. Окрім того, в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 24.11.2020 року.

16.10.2020 року від представника Запорізької міської ради до суду надійшло клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою від 19.10.2020 року в задоволенні клопотання представника Запорізької міської ради Лісняк Є.О. про проведення засідання у режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Запорізької області у справі №908/1602/20 було відмовлено.

12.11.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в період з 07.09.2017 року по 05.08.2018 року відповідачем послідовно вчинялись дії, спрямовані на належне оформлення права користування земельною ділянкою по вул. Чарівній, 74 в м. Запоріжжя, а тому порушення з боку відповідача відсутні, оскільки позивачем не наведено складу цивільного правопорушення, яке мало б наслідком стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати.

23.11.2020 року від Запорізької місцевої прокуратури №1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем не заперечено факту користування земельною ділянкою у зазначений період без правовстановлюючих документів. Прокурором також зазначено, що розрахунок недоотриманих доходів здійсненний з дати, коли у відповідача виникла реальна можливість оформити право користування земельною ділянкою. Щодо встановлення складу цивільного правопорушення, то прокурором зазначено, що важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно (в даному випадку кошти), яке безпідставно утримував (зберігав).

Засідання призначене на 24.11.2020 року не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

В перший робочий день після виходу з лікарняного, ухвалою від 26.11.2020 року сторін було повідомлено, що наступне засідання відбудеться 09.02.2021 року.

30.11.2020 року від Запорізької міської ради до суду надійшла відповідь на відзив, в якій викладена аналогічна позиція, зазначена у відповіді на відзив від прокуратури.

29.01.2021 до суду від Запорізької міської ради надійшло клопотання про розгляд справі №908/1602/20 у режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізької області чи Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника Запорізької міської ради Лісняк Є.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції в справі №908/1602/20.

Ухвалою від 09.02.2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.04.2021 року.

В засіданні 06.04.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2007 між Запорізькою міською радою (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор-Інвест" (орендар) укладено Договір оренди землі (надалі - договір оренди).

Відповідно до п.1.1 договору оренди орендодавець на підставі рішення сьомої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради від 27.12.2006 за №29/87 передає, а орендар приймає в строкове користування земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:032:0083) для розташування супермаркету, яка знаходиться: м. Запоріжжя, вул. Чарівна.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5667 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: вільна від забудови. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 217 869,74 грн (в цінах 2006 року) (п.п. 2., 3., 5. договору оренди).

Договір укладається на 10 років. (п. 8. договору оренди).

Відповідно до п. 9 договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 8 435,11 грн на рік на протязі строку будівництва об`єкта, у розмірі 42 178,70 грн на рік з дня введення об`єкту до експлуатації, що складає 1% від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2006 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28.05.2020 №210602543, 23.11.2016 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю громадсько-торгового центру за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 74 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд", підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу нерухомого майна №4162 від 23.11.2016.

За вказаним договором, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд", як покупцем (відповідач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авуар-Сервіс", як продавцем, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність громадсько-торговельний центр загальною площею 13598,6 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 74. Нежитлова будівля, що відчужується розташована на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:07:032:0083 площею 1,5667 га, що розташована за адресою: м. Запоріжя, вул. Чарівна, 74.

Право власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" на нежитлову будівлю громадсько-торгового центру загальною площею 13598,6 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 74, розташованої на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:07:032:0083, площею 1,5667 га у спірний період, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як стверджує прокурор у позовній заяві, у період з 07.09.2017 по 05.08.2018 відповідач був фактичним користувачем вищевказаної земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля громадсько-торгового центру, внаслідок чого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" підлягають грошові кошти у розмірі 888 598,08 грн за фактичне користування земельною ділянкою площею 1,5667 га по вул. Чарівна, 74 у м. Запоріжжі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що ним вчинялись всі необхідні дії задля укладення договору оренди і його вина, в тому, що він укладений лише 06.08.2018 року відсутня.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Позов у справі, що розглядається, подано заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради.

Заступник керівника прокурора Заполрізької місцевої прокуратури №1 вказав на те, що несплата фактичним землекористувачем орендної плати за використання земель грубо порушує інтереси держави, оскільки спричиняє ненадходження до бюджету визначених земельним та податковим законодавством коштів, а тому може мати своїм наслідком недофінансування бюджету та неможливість реалізації місцевих програм, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

При цьому земельна ділянка, на якій розташоване належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" нерухоме майно (у спірний період), відноситься до комунальної власності, і за даних обставин Запорізька міська рада має право пред`явлення позову до відповідача про стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати.

Однак, такий позов Запорізькою міською радою пред`явлено не було.

За твердженнями заступника керівника прокурора, вказане свідчить про усвідомлену, пасивну поведінку Запорізької міської ради щодо захисту інтересів територіальної громади міста Запоріжжя та стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати, що у свою чергу спричиняє втрати місцевого бюджету.

При цьому сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що заступником прокурора обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави у даній справі.

Відповідно до частин 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відтак, за загальним правилом, закріпленим у ст.120 Земельного кодексу України і ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, у зв`язку із набуттям права власності на вище вказаний об`єкт нерухомості, звертався до позивача із заявою щодо оформлення права оренди земельної ділянки, на якій ця нерухомість розміщена. Зокрема, позивач: звертався до ради з клопотанням №07/17-14 від 14.07.2017 про надання земельної ділянки в оренду, уклав договір від 06.06.2017 року №5494 з ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про виконання робіт з виготовлення копії технічного паспорта, уклав договір №008 від 12.03.2018 року щодо підготовки проекту рішення про надання дозволу на користування земельною ділянкою в умовах оренди, уклав договір №18/06/18 від 18.06.2018 року про підготовку договору оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що остаточно, право оренди позивачем оформлено за Договором оренди землі №201807000100147 від 06.08.2018 року, укладеним між Запорізькою міською радою, як орендодавцем, та відповідачем, орендарем.

При цьому, судом враховано, що після закінчення строку дії Договору оренди землі від 14.02.2007 року, в 2017 році на розгляді Господарського суду Запорізької області перебувала справи №908/576/17 за позовом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ТОВ Амстор Інвест про повернення земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:07:032:0083), за участі ТОВ Компанія Політрейд , в рішенні від 06.06.2017 року по якій зазначено, що після повернення земельної ділянки ТОВ Компанія Політрейд зможе належним чином оформити права користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомості по вул. Чарівна, 74 в м. Запоріжжі. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка (кадастровий номер 2310100000:07:032:0083) повернута 06.09.2017 року

Відповідно до ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Обставини справи свідчать, що плату за користування земельною ділянкою відповідач протягом спірного періоду не вносив.

Таким чином, у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.

Згідно із частинами 1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (з 07.09.2017 по 05.08.2018) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно, прокурор правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів за період фактичного користування земельною ділянкою у порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Виходячи з кваліфікації спірних правовідносин як кондиційних, а не деліктних, доводи відповідача про відсутність в його діях вини в контексті заявлених прокурором вимог суд відхиляє.

Перевіривши наведений прокурором розрахунок ціни позову, судом встановлено, що здійснений він у відповідності до чинних норм, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума коштів в розмірі 888 598,08 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд".

Судовий збір, у розмірі 13 328,97 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" (ідентифікаційний код 37805847, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. -5) на користь Запорізької міської ради (ідентифікаційний код 04053915, місцезнаходження: 69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206) суму коштів в розмірі 888 598,08 грн (вісімсот вісімдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 08 копійок)

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Політрейд" (ідентифікаційний код 37805847, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. -5) на користь Запорізької місцевої прокуратури №1 (ідентифікаційний код 02909973, місцезнаходження: 69056, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а) суму судового збору в розмірі 13 328,97 грн (тринадцять тисяч триста двадцять вісім гривень 97 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 16.04.2021 року.

Суддя С.М. Морозов