Ухвала

від 15.04.2021 по справі 904/3629/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/3629/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Чумака Ю. Я., Мачульського Г. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю Днепрукрмет

про стягнення заборгованості у сумі 3 912 756,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Регіональне відділення ФДМУ, скаржник) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 (повний текст складений 24.02.2021) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у цій справі. Касаційна скарга надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.04.2021.

У касаційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021. Крім цього, до касаційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.04.2021 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Уркевич В. Ю. - головуючий (суддя-доповідач), Чумак Ю. Я., Мачульський Г. М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення скарги без руху з огляду на таке.

Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Згідно з цією процесуальною нормою суд касаційної інстанції у кожному випадку повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine) від 03.04.2008, № 3236/03, § 41)).

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку.

Натомість клопотання Регіонального відділення ФДМУ про поновлення строку на касаційне оскарження не дає правових підстав зробити мотивований висновок по суті заявленого клопотання скаржника з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Оскаржувана постанова Центрального апеляційного господарського суду ухвалена 10.02.2021, повний текст якої складено 24.02.2021, отже останнім днем строку, встановленого для касаційного оскарження цієї постанови, є 16.03.2021.

Скаржник касаційну скаргу подав у відділення АТ Укрпошта 01.04.2021. Скарга надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.04.2021 про що свідчить відбиток календарного штампу про одержання вх. № 3627/2021 від 09.04.2021 на першому аркуші цієї скарги.

У касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому скаржник зазначає про те, що повний текст оскаржуваної постанови йому не надходив. Як доказ отримання оскаржуваної постанови, скаржник додає до касаційної скарги копію постанови суду апеляційної інстанції з відміткою секретаря судового засідання про виготовлення 31.03.2021 з АСДС копії оскаржуваної постанови.

Колегія суддів зазначає, що на наданій скаржником копії оскаржуваної постанови міститься відмітка про її виготовлення 31.03.2021, а не про отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції 31.03.2021. Крім того, на копії оскаржуваної постанови міститься підпис секретаря судового засідання, що не свідчить про отримання скаржником оскаржуваної постанови саме 31.03.2021.

Враховуючи викладене, об`єктивних обставин, що не залежали від волевиявлення заявника, та які могли б вплинути на пропуск встановленого процесуального строку на касаційне оскарження, не вбачається, а наведені скаржником підстави пропуску такого строку колегія суддів вважає неповажними.

Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

З урахуванням зазначеного, скаржнику потрібно навести інші підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження та надати відповідні докази на підтвердження цих підстав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Звідси скаржник має вказати яку саме конкретно визначену норму матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частину тощо якої статті та якого нормативно-правового акта) неправильно застосовано або порушено судами попередніх інстанцій, в чому саме полягає неправильне застосування або порушення даної норми права.

Більше того, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (п. 4.6. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Абзацом 1 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Натомість у касаційній скарзі Регіонального відділення ФДМУ не зазначено в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами з урахуванням визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження; не зазначено постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також не зазначено постанови Верховного Суду в якій міститься висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, від якого необхідно відступити.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI Про судовий збір .

За приписами статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі) ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позовну заяву у цій справі подано у 2020 році, предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення 3 912 756,02 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто 2 127 921,91 грн.

Як вбачається з касаційної скарги Регіональне відділення ФДМУ не погоджується з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020. Крім цього, не зрозуміло скаржник оскаржує постанову та рішення в частині чи повністю.

Відтак, ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви у цій справі, складала 58 691,34 грн (3 912 756,02 грн х 1,5 %).

З урахуванням викладеного при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 117 382,68 грн (58 691,34 грн х 200%).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України Про судовий збір судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Проте до матеріалів касаційної скарги Регіонального відділення ФДМУ не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

З метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід сплатити судовий збір у сумі 117 382,68 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; номер рахунку (IBAN): UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 Судовий збір (Верховний Суд, 055) та надати документи щодо сплати судового збору касаційному суду.

Водночас до касаційної скарги додано клопотання Регіонального відділення ФДМУ про відстрочення сплати судового збору до моменту ухвалення постанови Верховного Суду у даній справі, оскільки на сьогоднішній день скаржник не має можливості сплатити судовий збір за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції через майновий стан скаржника як бюджетної установи та відсутність коштів для сплати судового збору.

Перевіривши клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З викладеного вбачається, що наведений нормативний припис передбачає право суду з урахуванням майнового стану сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору лише за наявності викладених вище умов.

Водночас, положеннями статті 8 Закону України Про судовий збір не передбачено можливості відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати судового збору для юридичних осіб, а звідси клопотання Регіонального відділення ФДМУ не узгоджується з положеннями закону.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

ЄСПЛ у своєму рішенні визначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі Пелевін проти України (Pelevin v Ukraine) від 20.05.2010, заява № 24402/02, § 27)).

При цьому ЄСПЛ зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі Креуз проти Польщі (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).

Ураховуючи викладене, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору відсутні.

Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинні бути зазначені судові рішення, що оскаржуються.

При цьому, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію про те, які саме судові рішення нею оскаржуються.

Проте подана касаційна скарга зазначеним вимогам не відповідає, оскільки в тексті касаційної скарги скаржник вказує про оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у справі № 904/3629/20, натомість у пункті 2 прохальної частини касаційної скарги зазначено: скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 904/3629/20 та рішення суду Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2020 у справі № 904/3417/20 залишити в силі .

Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на скаржника, а подана касаційна скарга не містить однозначної інформації про те, яке саме судове рішення оскаржується Регіональним відділенням ФДМУ, тому скаржнику необхідно уточнити, яке саме судове рішення ним оскаржуються.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги Регіонального відділення ФДМУ без руху як такої, що оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 Господарського процесуального кодексу України та подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у справі № 904/3629/20.

2. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у справі № 904/3629/20 залишити без руху.

3. Встановити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях строк усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали суду касаційної інстанції.

4. Роз`яснити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Ю. Я. Чумак

Г. М. Мачульський