Постанова

від 15.04.2021 по справі 300/2454/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2454/20 пров. № А/857/1109/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, ухвалене суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі № 300/2454/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення пенсії із застосуванням обмеження максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу до суми всіх заробітних плат за місяць, які виплачуються на різних підприємствах;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремої заробітної плати, отриманої позивачем, починаючи з липня 2017 року;

- зобов`язати відповідача після проведення розрахунку щомісячної суми призначеної пенсії за віком, виплатити нарахований розмір пенсії в повному обсязі починаючи з 26.04.2015 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум на обов`язкових утримань.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.07.2017 року та 01.07.2019 року позивачу проведено перерахунок пенсії, однак відповідач при проведенні перерахунку пенсії застосував максимальну величину бази нарахування єдиного внеску щодо сукупної максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць.

Проте, позивач вважає, що, оскільки, він працював у двох роботодавців, які сплачували окремо страхові внески на користь позивача, то максимальну величину бази нарахування єдиного внеску необхідно застосовувати щодо максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць окремо по кожному роботодавцю.

Відповідач, на думку позивача, допустив протиправну поведінку не врахувавши для обчислення пенсії, за період з липня 2015 року по червень 2017 року та з липня 2017 року по червень 2019 року, максимальну величину бази нарахування єдиного внеску щодо максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць окремо по кожному роботодавцю.

Позивач вважає, що відповідач порушив його право на належний рівень пенсійного забезпечення, захист якого просить здійснити, шляхом визнання дій відповідача неправомірними та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії із застосуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску щодо максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць окремо по кожному роботодавцю (доходу), без обмеження пенсії максимальним розміром.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 із застосуванням обмеження максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу до суми всіх заробітних плат за місяць, які виплачуються на різних підприємствах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремо заробітної плати, отриманої ОСОБА_1 , починаючи з липня 2017 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 420, 40 грн.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про задоволення позову.

Таку позицію позивач пояснює тим, що відповідно до частини 1 статті 66 Закону України Про пенсійне забезпечення до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). Пунктом 4 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідач аналізуючи ці норми права вважає, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску застосовується сукупно до всього отриманого застрахованою особою доходу. Натомість, суд першої інстанції, на думку позивача, надав цим нормам права неправильну оцінку.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що з 26.04.2015 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, яка призначена відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

01.07.2017 року та 01.07.2019 року відповідач провів позивачу перерахунок пенсії та застосував максимальну величину бази нарахування єдиного внеску щодо сукупної максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що для обчислення пенсії позивачу відповідач мав застосувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску щодо максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць окремо по кожному роботодавцю.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду з огляду на наступні обставини.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з позовною заявою законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Апеляційний суд зазначає, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

Зокрема, згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Відповідно до пункту 4.9 вказаного Порядку № 22-1 у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.

Апеляційний суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Щодо посилання позивача в позовній заяві на положення статті 233 Кодексу законів про працю України, то таке є безпідставним, оскільки, за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог про стягнення належної працівникові заробітної плати.

Водночас, предмет цього позову складають вимоги, які стосуються неправильного обчислення розміру пенсії позивача. Пенсія та заробітна плата є різними видами виплат, а тому норма статті 233 Кодексу законів про працю України не поширюється на спірні правовідносини.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічного правового висновку, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у соціальних спорах, дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, зокрема:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Апеляційний суд встановив те, що позивач звернувся з цим позовом до суду 23.09.2020 року.

Предметом позову є вимоги позивача до відповідача про перерахунок пенсії із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремо заробітної плати отриманої позивачем починаючи з липня 2017 року, а також без обмеження пенсії максимальним розміром починаючи з 26.04.2015 року.

Підставами позову є те, що відповідач для обчислення пенсії, за період з липня 2015 року по червень 2017 року та з липня 2017 року по червень 2019 року, не врахував максимальну величину бази нарахування єдиного внеску щодо максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць окремо до кожної заробітної плати.

Отже, апеляційний суд констатує той факт, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим адміністративним позовом за період з 01.07.2017 року по 22.03.2020 року щодо визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремої заробітної плати, отриманої позивачем та за період з 26.04.2015 року по 22.03.2020 року в частині зобов`язання відповідача після проведення розрахунку щомісячної суми призначеної пенсії за віком, виплатити нарахований розмір пенсії в повному обсязі починаючи без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум та обов`язкових утримань, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку, а тому, адміністративний позов, на думку апеляційного суду, необхідно залишити без розгляду.

При цьому, апеляційний суд вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 06.12.2019 року та від 13.07.2020 року у відповідь на його заяви не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти після спливу значного часу з моменту отримання пенсії за період з липня 2015 року по червень 2017 року та з липня 2017 року по червень 2019 року.

Апеляційний суд, ще раз наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, апеляційний суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Що стосується позовних вимог позивача починаючи з 23.03.2020 року, то апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески; суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення , і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум; 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною 3статті 24 цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України Про пенсійне забезпечення до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується, зокрема на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Виходячи з буквального тлумачення наведених правових норм, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід), що була отримана застрахованою особою та з якої були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески.

Тобто, при обчисленні пенсії враховується кожен вид доходу самостійно. Чинне законодавство не містить посилань на те, що заробітна плата, отримана за основним та додатковим місцем роботи, підлягає складанню для отримання максимальної величини заробітної плати (доходу).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що пенсія позивача не може бути обмежена максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу, оскільки для обчислення пенсії застосовується максимальна величина бази нарахування єдиного внеску для кожного доходу, від певного роботодавця, окремо.

На основі цих міркувань, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення пенсії із застосуванням обмеження максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу до суми всіх заробітних плат за місяць, які виплачуються на різних підприємствах та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремої заробітної плати, отриманої позивачем, починаючи з 23 березня 2020 року підлягають задоволенню.

Водночас, апеляційний суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача після проведення розрахунку щомісячної суми призначеної пенсії за віком, виплатити нарахований розмір пенсії в повному обсязі починаючи з 23.03.2020 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум на обов`язкових утримань задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною, так як відповідач цього питання ще не вирішував.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норми матеріального права, не застосувавши наслідки пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково, в частині визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення пенсії із застосуванням обмеження максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу до суми всіх заробітних плат за місяць, які виплачуються на різних підприємствах та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремої заробітної плати, отриманої позивачем, починаючи з 23 березня 2020 року. Адміністративний позов в частині зобов`язання відповідача після проведення розрахунку щомісячної суми призначеної пенсії за віком, виплатити нарахований розмір пенсії в повному обсязі починаючи з 23.03.2020 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум на обов`язкових утримань залишити без задоволення. Адміністративний позов в іншій частині залишити без розгляду.

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний суд встановив те, що позивач за подання адміністративного позову сплатив 840,80 грн. Незважаючи на те, що адміністративний позов задоволений частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 840,80 грн., оскільки немайнові вимоги не діляться частково.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 300/2454/20 скасувати.

Адміністративний позов за період з 01.07.2017 року по 22.03.2020 року щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної окремої заробітної плати, отриманої позивачем та за період з 26.04.2015 року по 22.03.2020 року в частині зобов`язання відповідача після проведення розрахунку щомісячної суми призначеної пенсії за віком, виплатити нарахований розмір пенсії в повному обсязі починаючи без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум та обов`язкових утримань - залишити без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії за період з 22.03.2020 року задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 із застосуванням обмеження максимальної величини бази нарахування єдиного внеску (максимальної заробітної плати, з якої сплачується страхові внески) для сукупного доходу до суми всіх заробітних плат за місяць, які виплачуються на різних підприємствах починаючи з 23 березня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням обмежень щодо максимальної величини заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до кожної заробітної плати, отриманої позивачем, окремо, починаючи з 23 березня 2020 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складений 15.04.2021 року