Постанова

від 16.04.2021 по справі 826/13473/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 826/13473/17

адміністративне провадження № К/9901/30528/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року (головуючий суддя - Добрівська Н.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (суддя-доповідач: Собків Я.М., судді: Глущенко Я.Б., Черпіцька Л.Т.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Відіком

до Головного управління ДФС у місті Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у місті Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Відіком (надалі також - Позивач, ТОВ Торговий дім Відіком ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у місті Києві; надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2017 року №1822615147 та №1812615147.

В обґрунтування вимог Позивач зазначав, що реальність спірних господарських операцій з контрагентами підтверджується належними первинними документами, які знайшли відображення у податковому обліку. Натомість посадовими особами Відповідача у ході перевірки не вивчалось суті господарської діяльності підприємства та не досліджувались документи бухгалтерського та податкового обліку, не прийнято до уваги сутність здійснених господарських операцій, порядок та спосіб їх виконання, фізичних можливостей підприємства самостійного отримання придбаних товарів у продавців, та зроблено необґрунтований висновок про нереальність господарських операцій та порушення ТОВ Торговий дім Відіком податкового законодавства.

Також звертав на те, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей. Зазначав, що здійснюючи операції з придбання товару Позивач не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій. Також, на думку Позивача, посилання контролюючого органу на протокол допиту у кримінальному провадженні не може підтверджувати висновки про фіктивність господарсько-фінансових операцій Позивача та його контрагентів. При цьому, на час подання позову не відомо чи є відповідні вироки суду щодо доведення чи спростування вини або невинуватості відповідних осіб.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2017 року №1822615147 та №1812615147.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами в розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а контролюючий орган у встановленому порядку не довів факту підробки, недостовірності чи неналежного оформлення цих документів. Реальність спірних операцій також підтверджується зміною майнового стану сторін та використанням придбаного товару в межах господарської діяльності Позивача.

Суди першої та апеляційної інстанції також зазначили про те, що порушення податкової дисципліни або правил ведення господарської діяльності контрагентами добросовісного платника не покладає тягар відповідальності на такого платника, який поніс реальні витрати для придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у господарській діяльності.

Оцінюючи посилання податкового органу на кримінальні провадження, суди попередніх інстанцій не визнали їх переконливими, вказавши на відсутність вироку та, виходячи з того, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Водночас, суди вказали на те, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, проте підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. Оскільки податкове законодавство не покладає обов`язку на платника контролювати та перевіряти діяльність контрагентів на предмет дотримання правил податкового обліку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу про нереальність спірних операцій з цих підстав.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Позивач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.

2.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Торговий дім Відіком за період з 1 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт №99/26-15-14-07-02-10/37675596 від 3 липня 2017 року.

Відповідно до висновків, закріплених в акті, в ході перевірки було встановлено наступні порушення ТОВ Торговий дім Відіком норм: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3099374,00 грн; пункту 198.2 пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2590074,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки Відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2017 року:

№1812615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2590074,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 647519,00 грн;

№1822615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3099374,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 421495,00 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що вирок у кримінальному провадженні не дає підстав для висновку про нереальність господарських операцій не врахувавши того, що заперечення керівником участі у фінансово-господарській діяльності та підписанні документів підприємства спростовує доводи щодо реальності господарських операцій, за якими сформовано спірні податкові вигоди. Всупереч доводам Відповідача суди попередніх інстанції не надали належної оцінки арґументам щодо відсутності господарської та фінансової можливості, виробничих потужностей та трудових ресурсів у контрагентів Позивача, не врахували наявність кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів, що в сукупності, на думку Відповідача, свідчить про те, що підприємства-контрагенти фактично знаходились поза межами контролю формальних директорів та оформлення документів невстановленими особами, що доводить отримання товару Позивачем від третіх осіб на безоплатній основі.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на прибуток підприємств врегульовані положеннями Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, здійснення господарської операції і її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для формування складу витрат та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у первинних документах по спірних операціях.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивачем було укладено з ПП Грін-А Компані , ТОВ Ветавія , ТОВ Меларіс , ТОВ Ньюлайн Трейд , ПП Деоніс - групп , ТОВ Альфа торг , ТОВ Визант , ТОВ Парма Голд , ТОВ Профектус , ТОВ Вімаква , ТОВ Поліком Сервіс , ТОВ Оптіма Стар , ТОВ Бедфорд ряд договорів поставки овочів та фруктів, контейнерів дерев`яних, гофротари, піддонів, палетів тощо.

Суди попередніх інстанцій у своїх висновках виходили з того, що здійснення господарських операцій з означеними контрагентами підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовою відомістю по рахункам, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, відомостями про вантаж, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, які є первинними в розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а контролюючий орган у встановленому порядку не довів факту підробки, недостовірності чи неналежного оформлення цих документів.

Суди також зауважили на тому, що сертифікати якості придбаного товару не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а лише свідчать про якість товару та не є обов`язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов`язань, податкового кредиту з податку на додану вартість. Відсутність таких документів не позбавляє Позивача права на формування витрат та податкового кредиту за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої покупцю продавцем товару та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки предметом судового аналізу під час розгляду подібних спорів повинні бути не тільки документи, які надані Позивачем для підтвердження даних бухгалтерського обліку або податкова інформація в системі Податковий блок .

Так, у ході судового розгляду Відповідач наполягав на тому, що у контрагентів Позивача була відсутня об`єктивна можливість поставити відповідні товари та здійснити роботи в силу браку основних фондів, виробничих потужностей (в тому числі складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів, а також не встановлені треті особи, які могли бути залучені для виконання відповідних робіт.

Відхиляючи такі доводи Відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Суди також вказали на те, що відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань Позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів Позивача. Остання обставина підтверджується наданими платіжними дорученнями, оборотно-садовою відомістю.

Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями. Зокрема, не перевірено чи здійснення відповідних поставок товарів та виконання укладених договорів потребувало значних обсягів відповідних ресурсів, не перевірено наявності у контрагентів Позивача об`єктивної можливості вчинити відповідні операції в силу відсутності задекларованих матеріальних та трудових ресурсів. Зокрема, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи потребували спірні операції використання складських приміщень, транспортування товару, а також інші обставини, які визначаються специфікою спірних операцій.

Визнаючи необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності документів про транспортування товару, суди попередніх інстанцій обмежились тим, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Оскільки Позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, суди попередніх інстанцій вказали на те, що відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Варто зазначити, що поставка товарів за звичаями ділового обороту потребує виконання, зокрема, таких операцій як їх транспортування та зберігання, однак під час судового розгляду таким обставинам суди попередніх інстанцій оцінки не надавали, тобто судами не перевірено яким чином відбувалось транспортування відповідних товарів до Позивача та де зберігалось і якими доказами вказані обставини підтверджуються. Натомість, залишення поза перевіркою обставин щодо, зокрема, транспортування та зберігання товару за спірними операціями, виключно з тих підстав, що товарно-транспортна накладна зокрема, не є документом бухгалтерського обліку, не узгоджується з процесуальною вимогою щодо повного та всебічного встановлення обставин у справі та перевірки їх належними доказами.

Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Наполягаючи на безтоварності задекларованих операцій Відповідач як у відзиві на касаційну скаргу, так і в апеляційній скарзі, вказував на порушення контрагентами ПП Грін-А Компані , ТОВ Ветавія , ТОВ Меларіс , ТОВ Ньюлайн Трейд , ПП Деоніс - групп , ТОВ Альфа торг , ТОВ Визант , ТОВ Парма Голд , ТОВ Профектус , ТОВ Вімаква , ТОВ Поліком Сервіс , ТОВ Оптіма Стар , ТОВ Бедфорд своїх податкових зобов`язань щодо декларування, заперечення керівника щодо участі у фінансово-господарській діяльності ПП Грін-А Компані , ТОВ Ньюлайн Трейд , ТОВ Бедфорд та наявності порушених кримінальних проваджень по ТОВ Бедфорд , вироку суду щодо посадової особи ТОВ Ветавія .

На підтвердження своїх доводів Відповідач вказував на порушення кримінального провадження від 9 липня 2014 року №32014100100000099, у межах якого як свідка допитано ОСОБА_1 (протокол допиту від 24 лютого 2015 року), який повідомив про непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ Бедфорд , а про те, що є директором та засновником ТОВ Бедфорд він дізнався зі слів працівників податкової міліції. Цей факт він пояснює втратою паспорта. При цьому повідомив, що реєстраційних документів ТОВ Бедфорд та жодних інших документів не підписував, фінансово-господарською діяльністю підприємства не займався, довіреностей на здійснення від його імені будь-яких дій не видавав.

Також, податковий орган посилався на пояснення від 29 червня 2016 року засновника та директора ПП Грін-А Компані ОСОБА_2 та протокол допиту свідка ОСОБА_3 , який був директором, бухгалтером та засновником ТОВ Ньюлайн Трейд , які зазначали про те, що реєстрацію вказаних суб`єктів господарювання ними здійснено за грошову винагороду, фінансово-господарською діяльністю не займалися, податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, платіжні доручення не підписували і нікого не уповноважували на вчинення такий дій.

Крім того, Відповідач вказував на обставини, встановлені вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2017 року, яким ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України. У межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 , яка виступала засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ Ветавія вказала на те, що фінансово-господарської діяльності не провадила, документів податкової звітності не готувала та не підписувала документів товариства.

Верховним Судом України неодноразово з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа № 21-4781а15), від 22 березня 2016 року (справа № 21-170а16), від 22 березня 2016 року (справа № 21-2927а15), від 29 березня 2016 року (справа № 21-5315а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3270а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3635а15), від 19 квітня 2016 року (справа № 21-4985а15), від 26 квітня 2016 року (справа № 21-4976а15), від 24 травня 2016 року (справа № 21-5332), від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16).

Верховний Суд також неодноразово зазначав, зокрема, у постановах від 29 січня 2021 року у справі №826/8752/16, від 4 березня 2021 року у справі №240/6140/19, що документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Водночас, висновок про нереальність господарської операції, побудований на обставинах іншої справи у межах кримінального провадження, не може визнаватися обґрунтованим без повного та всебічного дослідження обставин конкретної операції та надання оцінки окремим взаємовідносинам сторін.

Проте, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи протоколам допитів свідків ОСОБА_1 від 24 лютого 2015 року щодо ТОВ Бедфорд , поясненням ОСОБА_2 від 29 червня 2016 року щодо ПП Грін-А Компані та протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року, а також вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2017 року, в той час як обставини щодо фактичної поставки товарів за спірними господарськими операціями у взаємозв`язку із наявністю цього вироку та відповідних пояснень посадових осіб контрагентів входять до предмету доказування для цілей вирішення відповідного спору.

Водночас, висновок про те, що податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства, не звільняє суд від обов`язку надати оцінку усім вагомим доводам та аргументам сторін. Верховний Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане свідчить про неповноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для вирішення спору, що виключає можливість сформувати висновки щодо правомірності чи протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.

За наведеного, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості.

Колегія суддів враховує, що згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Відіком припинено 23 квітня 2020 року на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2020 року у справі №908/1705/19. Згідно із цим рішенням затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, а банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Відіком (вул. Запорізька, 15, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 37675596) ліквідовано, провадження у справі закрито.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина друга статті 354 КАС).

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 238, статтями 341, 343, 349, 351, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року скасувати, провадження у справі №826/13473/17 закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх