Постанова

від 07.04.2021 по справі 310/1655/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 310/1655/14-ц

провадження № 61-19600св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі : Бердянська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області, Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суд від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області, реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання незаконним та скасування пунктів 5, 5.4 рішення Бердянської міської ради від 31 березня 2010 року № 9, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами прокурорської перевірки встановлено, що 31 березня 2010 року Бердянською міською радою Запорізької області прийнято рішення № 9 Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам , пунктами 5, 5.4 якого затверджено проект відведення земельних ділянок, зокрема, передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0837 га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеного рішення 21 травня 2010 року за заявою ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію за номером 011026500558 державного акта на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 га та присвоєно кадастровий номер 2310400000:07:002:0109.

15 листопада 2013 року ОСОБА_1 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки.

В ході прокурорської перевірки встановлено, що згідно з Генеральним планом м. Бердянська Запорізької області, затвердженого рішенням Бердянської міської ради Запорізької області від 25 червня 2009 року № 8, зазначені у рішенні території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування. Згідно з пунктом 3.39 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень будівництво нових дачних районів в межах міських населених пунктів не допускається. Також встановлено, що станом на час прийняття Бердянською міською радою рішення від 31 березня 2010 року № 9 Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам посадові особи виконавчого комітету міської ради не розробили та, відповідно, не затвердили передбачену Законом України Про планування і забудову територій містобудівну документацію м. Бердянська Запорізької області, а саме немає детальних планів територій окремих районів міста, зокрема території Бердянської коси.

Таким чином, за відсутності містобудівної документації м. Бердянська Запорізької області прийняття рішень щодо планування, забудови, проектування та будівництва об`єктів житлово-цивільного та виробничого призначення, впорядкування та благоустрою території Бердянської коси є неможливим. Також під час винесення спірного рішення суттєво порушено порядок надання земельних ділянок у власність. Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, чим грубо порушила вимоги законодавства та не дотримала порядок надання права власності на землю.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнень під час нового розгляду справи просив суд: визнати незаконним та скасувати пункти 5, 5.4 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 31 березня 2010 року № 9 Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам , яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0837 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , з цільовим призначенням для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за вищевказаною адресою; зобов`язати реєстраційну службу Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0837 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:07:002:0109; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0837 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, вартістю 73 572 грн 30 коп., межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК № 911783, виданому ОСОБА_1 , та повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Бердянська в особі Бердянської міської ради Запорізької області.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункти 5, 5.4 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п`ятого скликання від 31 березня 2010 року № 9 Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам , яким передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 73 572 грн 30 коп., кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, виданий Бердянською міською радою на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 011026500558 від 21 травня 2010 року.

Скасовано державну реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4586 від 15 листопада 2013 року, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, перейшло до ОСОБА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, за належністю територіальній громаді в особі Бердянської міської ради.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , відхилено.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що прокурор пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що після скасування Верховним Судом України судових рішень першої та апеляційної інстанцій, прокурор уточнив позовні вимоги й посилався, серед іншого, на те, що Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, чим грубо порушила вимоги законодавства та не дотримала порядок передачі права власності на спірну земельну ділянку, яка знаходиться в межах м. Бердянська Запорізької області - на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора прокуратури Запорізької області в інтересах держави задоволено.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 5.5.4 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання № 9 від 31 березня 2010 року Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам .

Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Реєстраційну службу Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, площею 0,0837 га.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 2310400000:07:002:0109, вартістю 73 572 грн 30 коп., площею 0,0837 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК № 911783, виданому ОСОБА_1 , та повернуто її територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, тому при її передачі у власність повинна була бути обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації, яка проведена не була, чим грубо порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

Також апеляційним судом зазначено, що вказана земельна ділянка розташована в межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря, тобто земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Крім того, зазначено, що місцевий суд не врахував того, що прокурором було заявлено негаторний позов, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, провадження № 61-19921св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка знаходиться в серединній частині м. Бердянська та не має ніякого відношення до Бердянської коси.

Вказує, що позивачем не надано, а судом апеляційної інстанції не перевірено, які інтереси держави порушені оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради та виданим на підставі нього державним актом на право власності на земельну ділянку. Посилається на те, що з набранням чинності 01 січня 2013 року Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245- VI держава не є власником земель в межах населеного пункту, не здійснює прав власника цих земель, а прокурор не має підстав витребувати не належне державі майно у добросовісного набувача.

Крім того, предмет спору у вказаній справі стосується земельної ділянки в межах м. Бердянська, а тому позов не може бути заявлено в інтересах держави, а тільки в інтересах громади в особі Бердянської міської ради як власника земель комунальної власності.

Посилається на те, що на час розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність спірної земельної ділянки, його затвердження та надання земельної ділянки у власність, державної реєстрації акта на право власності на земельну ділянку існувало рішення Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11, яким було встановлено сорокаметрову прибережну захисну смугу в межах м. Бердянськ. Факт скасування вказаного рішення не має значення для оцінки законності рішення Бердянської міської ради про надання земельної ділянки у власність, а тому висновок апеляційного суду щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги ґрунтується на припущеннях.

Крім того, вказує, що апеляційний суд не мав права витребовувати спірну земельну ділянку, оскільки вона є добросовісним набувачем та така вибула з волі особи, яка на час прийняття оскаржуваного рішення мала всі повноваження розпоряджатися нею.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновку апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 березня 2010 року Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення № 9 Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам , пунктами 5, 5.4 якого затверджено проект відведення земельних ділянок, зокрема передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0837 га, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеного рішення 21 травня 2010 року за заявою ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію за номером 011026500558 державного акта на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 га та присвоєно кадастровий номер 2310400000:07:002:0109.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, виданої реєстраційною службою Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, від 10 листопада 2014 року, встановлено, що власником цієї земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2013 року серія та номер 4589 є ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 ВК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України.

Пунктом ґ частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України).

Частиною п`ятою статті 88 ЗК України передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до частини четвертої статті 59 ЗК України лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Результат системного аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08 травня 2013 року Державної інспекції сільського господарства спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва. Проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкта, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки.

Крім того, будівництво нових дачних районів у міських населених пунктах згідно з пунктом 3.39 ДБН Планування і забудова міських і сільських поселень не допускається.

Також вказано, що проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації не пройшов, чим не дотримано порядок набуття права власності на землю (т. 1, а. с. 6-7).

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині недоведеності того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель прибережної захисної смуги.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах нормативно визначеної у статті 88 ВК України двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря, належить до земель водного фонду, обов`язкову державну експертизу землевпорядної документації не проведено, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що під час прийняття оспорюваного рішення Бердянською міською радою порушено вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку надання земельної ділянку у власність.

Крім того, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення прав власності відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Оскільки на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, бо його можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав власника (законного володільця) відповідної земельної ділянки, тому доводи касаційної скарги щодо пропуску прокурором позовної давності є необґрунтованими.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що предмет спору у вказаній справі стосується земельної ділянки в межах м. Бердянська, а тому позов не може бути заявлено в інтересах держави з огляду на таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру (у редакції на момент звернення прокурора з позовом) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (стаття 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України Про прокуратуру надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті13, частина сьома статті41, частина перша статті50 Конституції України) (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження 14-317цс19).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор вказував, що відповідно до статті 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використання та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, яким є Держсільгоспінспекція України, проте остання не має повноважень звертатися до суду з вимогами, які заявив прокурор у цій справі.

Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Бердянської міської ради, на підставі якого ОСОБА_1 набула безоплатно у власність спірну земельну ділянку, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно положень статті 45 ЦПК України (2004 року) набув статус позивача.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не мав права витребовувати спірну земельну ділянку, оскільки вона є добросовісним набувачем та така вибула з волі особи, яка на час прийняття оскаржуваного рішення мала всі повноваження розпоряджатися нею, не можуть бути прийняті судом, оскільки передача земельної ділянки відбулась із порушенням норм законодавства, що свідчить про можливість її повернення власнику на підставі статті 391 ЦК України.

Колегія суддів враховує, що у цій справі суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у державну власність спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу України на землі водного фонду, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх передання у приватну власність.

Верховний Суд також зауважує, що в силу видимих природних властивостей спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, перед набуттям у власність земельної ділянки, міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду та не може передаватись у приватну власність. Тому немає жодних підстав вважати, що відповідач не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц) .

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні земельної ділянки у власності з метою використання всупереч її цільового призначення.

Тому втручання у права відповідача Верховний Суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності і згідно практики Європейського суду з прав людини у справах про право осіб мирно володіти майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (див. Depalle v. France, № 34044/02, ЄСПЛ, від 29 березня 2010 року).

Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Заявник вказує, що на час розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність спірної земельної ділянки, його затвердження та надання земельної ділянки у власність, державної реєстрації акта на право власності на земельну ділянку існувало рішення Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11, яким було встановлено сорокаметрову прибережну захисну смугу в межах м. Бердянськ, яке було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі № 2а-3547/10/0870. Проте, вважає, що вказане судове рішення було ухвалено та набрало законної сили вже після надання у власність спірної земельної ділянки, а тому факт його скасування не має значення для оцінки оскаржуваного рішення Бердянської міської ради. Разом із тим, вказані посилання заявника є помилковими, оскільки скасування рішення Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11 після передачі спірної земельної ділянки у власність не свідчить про дотримання порядку виділення земельної ділянки на користь фізичної особи, тому що прийняте Бердянською міською радою рішення про сорокаметрову прибережну смугу визнано незаконним, що свідчить про порушення норм чинного законодавства на момент його прийняття.

Посилання заявника на те, що апеляційним судом не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які наведені нею у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не суперечить висновкам, наведеним у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суд від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович