Постанова

від 15.04.2021 по справі 370/2117/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 370/2117/20 Головуючий 1 інстанція - Тандир О.В.

Провадження № 22-ц/824/3042/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 квітня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київького апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що із 01 грудня 2004 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14 липня 2017 року.

Вказував, що в період шлюбу в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Забуянської сільської ради від 10 січня 2011 року на його ім`я видано державний акт серії ЯМ № 181228 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, та державний акт серї ЯМ № 181229 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, розташовані в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області. Дані ділянки приватизовані в період із 08 лютого 2011 року по 12 червня 2012 року, коли діюче заклонодавство визначало їх як спільну власність подружжя. Окрім того, в період шлюбу придбано автомобіль марки BMW, модель X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім`я відповідачки, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 18 травня 2016 року та знаходиться у її постійному користуванні.

Вказане майно придбане в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Згідно консультаційного висновку ТОВ Реал Експерт від 19 серпня 2020 року, ймовірна ринкова вартість автомобіля марки BMW X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 становить 609600 грн. Згідно висновку експерта Черніна Я.О. № 23/30-20 від 20 серпня 2020 року: ринкова вартість земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024 становить 154500 грн., а земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, становить 37008 грн.

З огляду на відсутність згоди сторін щодо поділу майна в позасудовому порядку,

- 2 -

просив в порядку поділу майна подружжя виділити відповідачці та визнати за нею право власності на автомобіль марки BMW, модель X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , виділити йому та визнати за ним право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташовані в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області. Стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію вартості частини спільно нажитого майна в сумі 209046 грн.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року позов задоволено. В порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_1 у власність автомобіль марки BMW 2014 року випуску. ОСОБА_2 виділено у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташовані в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції застосовано спосіб поділу майна, який не передбачений СК України, а саме - поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні. Суду нічого не заважало застосувати не один спосіб, а їх комбінацію, наприклад розділити ділянки в натурі, а автомобіль передати одному з подружжя із сплатою компенсації. Вартість спірного майна не була визначена на час розгляду справи, оскільки експертиза в судовому порядку не проводилася, а надані позивачем висновки від 19 серпня 2020 року та від 20 серпня 2020 року, проведені раніше, ніж позовну заяву було прийнято до розгляду 30 вересня 2020 року. Окрім того, висновки не відповідають ч.7 ст.102 ЦПК України, оскільки у них не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, не врахувавши ціну позову та її думку та позбавивши її можливості надати докази. Про те, що 30 вересня 2020 року призначався розгляд справи суд її не повідомляв, атому вона особисто прибула до суду та отримала документи. Суд не взяв до уваги факт продажу нею автомобіля BMW, 2014 року випуску, що підтверджено наданою нею копією розписки про отримання грошей, не залучив до участі в справі покупця автомобіля як третю особу, на права якої може вплинути рішення суд. Суд не врахував усього спільного майна подружжя, зокрема, двох автомобілів: MAZDA 3, 2007 року випуску, придбаного за договором купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, та Ford Focus, 2013 року випуску, придбаного за договором купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року, які не включено позивачем до складу майна. Окрім того, маються розбіжності між датою ухвалення оскаржуваного рішення 05 листопада 2020 року та вказаною в резолютивній частині рішення датою складання повного тексту - 04 листопада 2020 року.

Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються

- 3 -

на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Федосєєва Т.Ю. апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області як незаконне.

Позивач ОСОБА_2 до суду не з`явився, подав заяву про те, що у випадку його неявки в судове засіданння просить розглядати справу у його відсутність.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Відповідно до положень частин 4 та 6 ст.19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду в тому числі малозначних справ, до яких відносяться: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

Згідно п.5 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегією суддів встановлено, що ціна позову (вартість спірного майна) в даній справі становить 801108 грн., що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , який становить 525500 грн. і унеможливлює її розгляд в порядку спрощеного провадження.

Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З огляду на приписи п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про наявність передбачених законом обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу,

- 4 -

що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, на що посилається в апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно положень ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.5 ст.61 СК України (в редакції на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Судом встановлено, що сторони із 01 грудня 2004 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14 липня 2017 року.

В період шлюбу сторонами придбано наступне майно, яке є їх спільною сумісною власністю і наявне на час вирішення спору:

- земельна ділянка розміром 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, розташована в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області, приватизована на ім`я позивача (а.с.15);

- земельна ділянка розміром 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, розташована в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області, приватизована на ім`я позивача (а.с.16);

- автомобіль марки BMW, модель X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 18 травня 2016 року, придбаний на ім`я відповідачки (а.с.14).

Також, судом встановлено, що згідно висновку експерта Черніна Я.О. № 23/30-20 від 20 серпня 2020 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024 становить 154500 грн., а земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, становить 37008 грн. (а.с.22-33).

Згідно консультаційного висновку ТОВ Реал Експерт від 19 серпня 2020 року, ймовірна ринкова вартість автомобіля марки BMW X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 609600 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір в частині розподілу спільного майна подружжя в межах заявлених вимог, колегія суддів керується наступним.

У разі поділу спільного майна подружжя їх частки визнаються рівними (ст.70 СК України).

За приписами ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.2).

Оскільки дві ділянки і автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, то вони підлягають поділу і суд виходить із рівності часток сторін.

З огляду на вимоги закону та встановлені по справі обставини, колегія суддів вважає,

- 5 -

що запропонований позивачем спосіб розподілу майна відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а тому, в порядку поділу майна подружжя виділяє позивачу у власність земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, та площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, загальною вартістю 191508 грн.

Відповідачці в порядку поділу майна подружжя виділяє у власність автомобіль марки BMW X1, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 609600 грн., який перебуває у її користуванні.

З урахуванням положень закону про рівність часток подружжя, кожна із сторін має право на отримання майна на суму 400554 грн., що є половиною від загальної вартості майна 8011082 грн.

Враховуючи згоду позивача на отримання компенсації без її внесення на депозитний рахунок суду та положення ч.3 ст.13 ЦПК України про розпорядження стороною своїми правами на власний розсуд, суд стягує з відповідачки на його користь грошову компенсацію вартості частини спільно нажитого майна в сумі 209046 грн. (400554 - 191508).

Доводи апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції способу поділу майна, який не передбачений СК України, а саме - поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні надумані та безпідставні.

Такі доводи суперечать положенням ст.71 СК України, яка встановлює загальне правило щодо поділу майна і згідно якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Розподіл майна в натурі означає виділення кожному з подружжя окремо визначеного майна, а не визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 його частину. Така позиція законодавця обумовлена необхідністю припинення спільної власності подружжя на майно при його розподілі і як наслідок припинення права спільного користування ним, щоб не породжувати можливі непорозуміння чи конфліктні ситуації між колишнім подружжям, та додаткові судові спори щодо його поділу в натурі.

При цьому очевидним є той факт, що при розподілі майна в натурі між подружжям суд має виходити як із його вартості, так і часток кожного з подружжя, для визначення можливої компенсації, а тому посилання відповідачки на невірність такого способу є необгрунтованими.

Доводи відповідачки про можливий варіант розподілу спірного майна шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину ділянок та виділення їй автомобіля BMW, 2014 року випуску із сплатою компенсації позивачу колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

По-перше, визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину земельних ділянок не є розподілом майна в натурі в розумінні ст.71 СК України.

По-друге, запропонований відповідачкою варіант розподілу є очевидно та поза всяким розумним сумнівом нерівномірним, з урахуванням наявних у справі доказів вартості цього майна, які відповідачкою не спростовані.

По-третє, судом встановлено, що на спірній земельній ділянці на АДРЕСА_1 , розташований належний позивачу житловий будинок загальною площею 27,5 кв.м., який він отримав в порядку дарування від батька ОСОБА_4 за договором від 05 лютого 2005 року (а.с.132-133), що підтверджується в тому числі висновком експерта Черніна Я.О. № 23/30-20 від 20 серпня 2020 року про ринкову вартість земельних ділянок.

За таких обставин з урахуванням належності на праві особистої власності позивачу будинку, який він отримав в дар від батьків і який не є спільним майном і розташований на спірній земельній ділянці, а також виходячи із приписів ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК

- 6 -

України щодо принципу нерозривного слідування земельної ділянки за зведеною на ній будівлею при переході права власності від одної особи до іншої (правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року у справі № 40/3, а також у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/5702/17), виділення ділянок у власність позивачу є правомірним, правильним та справедливим.

Доводи апеляційної скарги про те, що вартість спірного майна не була визначена на час розгляду справи, оскільки експертиза в судовому порядку не проводилася, а надані позивачем висновки від 19 серпня 2020 року та від 20 серпня 2020 року, проведені раніше, ніж позовну заяву було прийнято до розгляду 30 вересня 2020 року, а також не відповідають ч.7 ст.102 ЦПК України, оскільки у них не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, необгрунтовані.

Зокрема, посилання відповідачки на те, що надані позивачем висновки від 19 серпня 2020 року та від 20 серпня 2020 року щодо вартості спірного майна, виконані раніше, ніж позовну заяву було прийнято до розгляду 30 вересня 2020 року надумані та безпідставні. Очевидним є той факт, що позивач перед поданням позову має отримати відповідні докази і на їх підставі подати позов, в якому зазначити наявні у нього докази на підтвердження своїх вимог, що є прямим приписом процесуального закону (п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України).

А тому, посилання відповідачки на отримання позивачем висновків про вартість майна за два тижні перед подачею позову 04 вересня 2020 року (дата реєстрацї суду) не грунтуються на законі.

Наданий позивачем консультаційний висновок про ймовірну вартість автомобіля , складений 19 серпня 2020 року ТОВ Реал Експерт , за своїм змістом є письмовим доказом у розумінні ч.2 ст.76 ЦПК України і не є висновком експерта, який згідно ст.106 ЦПК України потребує попередження експерта про кримінальну відповідальність, як помилково вважає відповідачка. Вказаний висновок виконаний оцінювачем ОСОБА_5 , що стверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача, сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності та свідоцтвом про включення інформації про оцінювача до Державного реєстру оцінювачів (а.с.20-21).

Щодо висновку судового експерта Черніна Я.О. № 23/30-20 від 20 серпня 2020 року про вартість земельних ділянок, то у висновку мається розписка експерта щодо його попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (а.с.22 зворот).

Посилаючись на те, що вказані висновки не відповідають дісності, відповідачка не надала суду жодного належного та допустимого доказу на їх спростування.

Відхиляючи дані доводи колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідачка мала можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування висновків, доданих позивачем до позову, і отриманих відповідачкою з матеріалами позову.

Також відповідачка мала можливість одночасно з подачею відзиву на позов звернутися до суду із відповідною заявою про забезпечення доказів шляхом призначення експертизи вартості спірного майна відповідно до частин 1-2 ст.116 ЦПК України, проте не зробила цього.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги про те, що розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд позбавив відповідачку можливості надати доказинеобгрунтовані.

Питання строку подання доказів врегульовано ст.83 ЦПК України, згідно ч.ч.1-2 якої

- 7 -

позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Згідно ч.ч.4-5 ст.83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Встановлений ст.83 ЦПК України порядок та строк подання доказів є обов`язковим як при розгляді справ в порядку загального так і в порядку спрощеного позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що в ухвалі від 30 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі суддя встановив відповідачці 15-тиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та роз`яснив обов`язок подання разом із відзивом усіх наявних доказів або пред`явлення в цей же строк зустрічного позову.

24 жовтня 2020 року відповідачка відправила засобами поштового зв`язку на адресу суду відзив на позовну заяву, до якого додала лише свою розписку про отримання коштів у якості попередньої оплати за автомобіль BMWX1 та квитанцію про направлення копії відзиву позивачу (а.с.66-70).

Жодних інших доказів по справі, в тому числі щодо вартості спірного майна, відповідачка не додала, клопотань з цього приводу не заявила, як і не зазначила у відзиві про неможливість подання нею доказу (доказів) у встановлений строк з об`єктивних причин, а також докази, які підтверджують, що вона здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. При цьому зміст відзиву зводится до незгоди із позовними вимогами, у задоволенні яких як вважає відповідача має бути відмовлено, оскільки вони не грунтуються на положеннях закону.

Наведене спростовує доводи відповідачки щодо обмеження її у судом поданні доказів.

Відхиляючи дані доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що фактично позиція відповідачки полягає у тому, що у задоволенні позову має бути відмовлено оскільки при розподілі не включено усе спільне майно, зокрема два автомобілі. На думку відповідачки позивач має зібрати належні докази і ще раз звернутися з позовом до суду про розподіл спільного майна.

Однак, така позиція суперечить приписам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства і згідно якої кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Окрім того, така позиція суперечить п.2 ч.1 ст.186 та п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, які унеможливлюють повторний розгляд справи між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Посилання у скарзі на те, що відповідачка не повідомлялася про розгляд судом справи 30 вересня 2020 року спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що 30 вересня 2020 року суддею Макарівського районного суду Київської області було постановлено ухвалу про прийняття позову ОСОБА_2 до розгляду і відкриття провадження. Згідно положень ст.187 ЦПК України відкриття провадження здійснюється судом без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, як помилково вважає відповідачка.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги факт продажу відповідачкою автомобіля BMW, 2014 року випуску, що підтверджено наданою нею копією розписки про отримання грошей, не залучив до участі в справі покупця автомобіля як третю

- 8 -

особу, направа якої може вплинути рішення суду, безпідставні.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється з урахуванням спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів , затвердженого постановою КМ України № 1388 від 7 вересня 1998 року (з наступними змінами), які визначають особливості укладення договорів щодо відчуження транспортних засобів, порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пунктів 7, 8 вказаного Порядку власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом.

Правомірність придбання транспортних засобів підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб`єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах. Такими документами можуть бути: довідка-рахунок; договори та угоди, укладені на товарних біржах,та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб; копія рішення суду; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування; акт приймання-передачі транспортних засобів; вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію транспортних засобів; договір фінансового лізингу.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться.

Отже, за змістом вказаних норм продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає вчинення ряду послідовних дій, а саме: зняття його з обліку, відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, послідуючу реєстрацію і отримання новим власником свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Посилаючись на продаж автомобіля BMW, 2014 року випуску відповідачка всупереч вказаним нормам не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляцінйої інстанції доказів його відчуження у встановленмоу законом порядку.

Додана до відзиву складена власноруч 16 листопада 2016 року розписка відповідачки про отримання нею від ОСОБА_6 12000 доларів США у якості попередньої оплати за продаж автомобіля, загальна ціна якого становить 19000 долларів США (а.с.71) не є оформленням договору купівлі-продажу автомобіля у передбаченому законом порядку, а відтак не є належним доказом його відчуження.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що відповідно до наданого

- 9 -

позивачем витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС станом на 21 лютого 2021 року автомобіль зареєстровано за відповідачкою (а.с.128).

Доводи відповідачки про те, що при розподілі майна подружжя має бути враховане все майно придбане в період шлюбу, в тому числі два автомобілі: MAZDA 3, 2007 року випуску, придбаний за договором купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, та Ford Focus, 2013 року випуску, придбаний за договором купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року, які не включено позивачем до складу майна необгрунтовані.

Посилаючись на вказані обставини відповідачка всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували реєстрацію вказаних автомобілів за будь-якою із сторін на час розгляду справи судом.

При поданні відзиву на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що вказані автомобілі були придбані у шлюбі, однак відчужені за згодою іншого співвласника, за виключенням автомобіля BMW, 2014 року випуску.

За клопотанням відповідачки при розгляді справи в апеляційному суді до матеріалів справи долучено відповідь Головного сервісного центру МВС на запит адвоката Федосєєвої Т.Ю., з якого вбачається, що автомобілі MAZDA 3 та Ford Focus були відчужені у 2018 році. Тобто, встановлено, що ці автомобілі не належать сторонам і їх власниками є інші особи, що унеможливлює включення їх до спільного майна подружжя.

Аналогічні роз`яснення містить п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , згідно якого до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При цьому колегія суддів звертає увагу відповідачки, що у випадку якщо вона вважає, що при продажу вказаних автомобілів порушені її права як співвласника, то вона вправі захистити їх у передбачений законом спосіб, зокрема звернутися з відповідним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу (ч.2 ст.65 СК України), або вирішити питання про стягнення відповідної частини отриманих внаслідок продажу коштів, компенсації тощо, шляхом заявлення відповідних вимог, в тому числі зустрічних вимог, про що, як вказувалося вище, відповідаці було роз`яснено судом в ухвалі про відкриття провадження.

Проте відповідачкою таких вимог не заявлялося як і не подавалося з цього приводу відповідних доказів та не заявлялося клопотаня про їх забезпечення (витребування).

Щодо доводів відповідачки про розбіжності між датою ухвалення оскаржуваного рішення 05 листопада 2020 року та вказаною в резолютивній частині рішення датою складання повного тексту - 04 листопада 2020 року, то дані обставини не є процесуальними порушеннями і відповідно не є підставою для скасування судового рішення, а є підставою для виправлення судом описки, що і було зроблено ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року, яка також оскаржена відповідачкою і є предметом апеляційного перегляду в даній справі.

Решта доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 враховані апеляційним судом при скасуванні рішення і ухваленні нового.

Даючи оцінку доводам відповідачки, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не

- 10 -

можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах Серявін та інші проти України , Трофимчук проти України , Проніна проти України ). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на позивача витрати відповідачки по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 37 6, 381 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.

Розділити майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0024, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області та земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3222782303:00:008:0025, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с.Макарівська Буда Макарівського району Київської області.

Виділити у власність ОСОБА_1 марки BMW X1, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 18 травня 2016 року.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за перевищення частки у спільній власності у розмірі 209056 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 8018 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: