Постанова

від 14.04.2021 по справі 550/576/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 550/576/19

провадження № 61-11441св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма-Сільгосптехніка ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Чутівське районне споживче товариство; Чутівська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма-Сільгосптехніка на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2019 року у складі судді Михайлюк О. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма-Сільгосптехніка (далі - ТОВ Фірма-Сільгосптехніка ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Чутівське районне споживче товариство, Чутівська районна державна адміністрація, у якому просило: скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 січня 2013 року за номером об`єкту 4185853254, номер запису про право власності 62349; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості, які відповідають законним правам співвласників на спірний об`єкт.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться нежитлова будівля, що є об`єктом спірних правовідносин.

Вказувало, що в раніше діючому Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно спірного об`єкту наявні записи від 11 грудня 2008 року про реєстрацію за ТОВ Фірма-Сільгосптехніка прав на 7/50 нежитлової будівлі у формі приватної спільної часткової власності, на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2008 року, засвідченого приватним нотаріусом Чутівського районного нотаріального округу Савіновою Н. М. за № 2210. Співвласником вказаного майна також є інші особи, зокрема, Чутівське районне споживче товариство, якій належить 9/25 права приватної спільної часткової власності, запис в реєстрі від 11 грудня 2008 року.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року по справі № 1630/1431/2012 визнано право власності за ОСОБА_1 на другий поверх нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частину підвального приміщення площею 154,8 кв.м, розташованих в двоповерховій будівлі, що і є тією самою спірною нежитловою будівлею.

Реєстраційний запис на виконання цього рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено 30 січня 2013 року державним реєстратором Ляховенко О. А., при цьому форма власності була вказана як приватна, а не приватна спільна часткова.

Позивач зазначив, що державний реєстратор Ляховенко О. А. при реєстрації від 30 січня 2013 року допустив ряд порушень і помилок, зокрема не врахував наявність права власності на вказане на нерухоме майно інших співвласників.

Також державний реєстратор не врахував, що за рішенням суду ОСОБА_1 належить лише другий поверх нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частина підвального приміщення площею 154,8 кв.м, реєстрація ж майнових прав за ОСОБА_1 була проведена фактично повністю на всю будівлю.

Факт неправомірної реєстрації права власності за ОСОБА_1 був виявлений 06 червня 2018 року при зверненні позивача до державного реєстратора для внесення до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право власності ТОВ Фірма-Сільгосптехніка на частку в спільному нерухомому майні та при отриманні рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Так, державним реєстратором підприємства Реєстратор Полтавської обласної ради Міняйло О. Г. було винесено рішення № 41456912 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за заявою ТОВ Фірма-Сільгосптехніка . Підставою для відмови були наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме: під час розгляду вищевказаної заяви державним реєстратором здійснені пошуки та встановлено наявність зареєстрованого об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та права власності на нього за громадянином ОСОБА_1 відповідно до рішення Чутівського районного суду.

ТОВ Фірма-Сільгосптехніка вказувало, що його право як законного власника 7/50 частини нежитлової будівлі було порушено. ТОВ Фірма-Сільгосптехніка не може вільно розпоряджатися своїм майном внаслідок неправомірних, помилкових дій державного реєстратора Чутівської районної державної адміністрації Ляховенко O. A., яка на час подання позову вже звільнена з посади.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор Ляховенко О. А., діючи у відповідності до приписів чинного законодавства, 30 січня 2013 року на підставі заяви про державну реєстрацію права та рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року по справі № 1630/1431/2012, правомірно провела державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , форма власності приватна, на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення, що складається з другого поверху нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частину підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 62349.

Не погодившись із цим рішенням, ТОВ Фірма-Сільгосптехніка подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Фірма-Сільгосптехніка відхилено, рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Фірма-Сільгосптехніка нарішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2019 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2020 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 29 вересня 2020 року заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року по справі № 1630/1431/2012 рішення Чутівської селищної ради Полтавської області від 30 травня 2006 року про прийняття у спільну власність територіальної громади другого поверху нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частини підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, розташованих в двоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , визнано незаконним та скасовано; визнано за ОСОБА_1 право власності на другий поверх нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частину підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, розташованих в двоповерховій будівлі за вищевказаною адресою.

Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

Згідно інформаційної довідки від 24 жовтня 2017 року № 101323357 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державним реєстратором Ляховенко О. А. 30 січня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року по справі № 1630/1431/2012 було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , форма власності приватна, на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з другого поверху нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частину підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, номер запису про право власності - 62349.

Із інформаційної довідки від 30 січня 2013 року № 199561, сформованої державним реєстратором Ляховенко О. А., на час розгляду заяви ОСОБА_1 про реєстрацію за ним права власності на спірну будівлю, дана нежитлова будівля на праві приватної спільної часткової власності належала: у частці 7/50 - ТОВ Фірма Сільгосптехніка (на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.10.2008, дата внесення запису про реєстрацію - 11 грудня 2008 року); у частці 9/25 - Чутівському районному споживчому товариству (на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27.08.2008 виконавчим комітетом Чутівської селищної ради, дата внесення запису про реєстрацію - 11 грудня 2008 року); у частці Ѕ - ОСОБА_2 (на підставі рішення від 19.11.2008, дата внесення запису про реєстрацію - 24 лютого 2009 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно частини першої статті 386 ЦК України , держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом . Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

У відповідності до Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 14 грудня 2012 року № 1844/5 та який набув чинності з 01 січня 2013 року, тобто чинного на момент проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , реєстрацію права власності не нерухоме майно здійснюють державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі державні реєстратори).

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з частиною першою статті 2 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень систему органів державної реєстрації прав становлять, в тому числі, органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав.

За правилами, встановленими частиною першою статті 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку:

- прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

- встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

- прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

- внесення записів до Державного реєстру прав;

- видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

- надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (частина третя статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Згідно з положеннями частини сьомої статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року по справі № 1630/1431/2012 рішення Чутівської селищної ради Полтавської області від 30 травня 2006 року про прийняття у спільну власність територіальної громади другого поверху нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частини підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, розташованих в двоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , визнано незаконним та скасовано; визнано за ОСОБА_1 право власності на другий поверх нежитлового приміщення колишньої їдальні та Ѕ частину підвального приміщення, площею 154,8 кв.м, розташованих в двоповерховій будівлі за вищевказаною адресою.

Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

Згідно пункту 5 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень є рішення судів, що набрали законної сили.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні приписи містились у частині першій статті 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, вказаного вище).

Разом із тим, частина друга вказаної статті встановлює, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною першою статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в зазначеній редакції) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об`єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Установивши, що стаття 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, не містила в собі такої підстави для відмови у проведення державної реєстрації, як наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а наявність передбачених частиною першою статті 24 вказаного Закону (у вказаній редакції) підстав для відмови у проведення державної реєстрації не встановлена, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а також суперечать встановленими обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма-Сільгосптехніка залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун