Постанова

від 19.04.2021 по справі 923/643/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/643/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м. Маріуполь - не з`явився;

від Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон

на рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року, м. Херсон, суддя Пінтеліна Т.Г., повний текст рішення складено та підписано 24.12.2020 року

у справі № 923/643/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м. Маріуполь

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон

про стягнення 1 293 760,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м.Маріуполь звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м. Херсон, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м.Маріуполь суму боргу за договором поставки № 28п від 26.06.2019 року в розмірі 1 293 760,00 грн., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача сплачену суму судового збору в розмірі 19 406,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов`язань за вказаним договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

29.09.2020 року до Господарського суду Херсонської області від Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 1 310 791,36 грн., суму неустойки 180 027,42 грн., 3 % річних за весь час прострочення 37 029,42 грн. та відшкодувати понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 22 917,72 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі №923/643/20 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь до Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м.Херсон задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м. Херсон на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь 1 310 791,36 грн. основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 180 027,42 грн. штрафу, 37 029,42 грн. - 3% річних, 22 917,72 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у встановлений договором строк своїх обов`язків по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, тому у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України його дії є порушенням договірних зобов`язань, оскільки існує прострочка їх виконання у відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України, з огляду на що дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача встановленої законом та (або) договором відповідальності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне акціонерне товариство Южмормонтаж , м. Херсон з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 по справі № 923/643/20 та ухвалити нове, яким відмовити позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м.Маріуполь у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що у позовній заяві, за якою було відкрито провадження у даній справі, не було заявлено у будь-якому розмірі позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу (інфляційних втрат), річних (3 %) та штрафу (пені), з огляду на що, на думку скаржника, були відсутні підстави для прийняття до справи заяви позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС про уточнення (збільшення) позовних вимог.

Щодо позиції відповідача відносно підписання ОСОБА_1 договору від 26.06.2019 року № 28п та довіреності від 10.10.2019 року № 122, скаржник зазначає, що відповідність підпису керівника Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж на документах, що засвідчують позицію Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , має суттєве значення для вирішення справи по суті, оскільки саме на підставі цих письмових доказів позивач обґрунтовує виникнення обов`язку у відповідача провести оплату за договором, проте суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доказам та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі № 923/643/20, справу призначено до судового розгляду.

10.03.20201 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м.Маріуполь надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд залишити без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі №923/643/20, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м. Херсон без задоволення. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції апелянт не заперечував проти того, що продукція за договором була позивачем поставлена, апелянтом - отримана і частково оплачена. Текст договору містить усі істотні умови в розрізі ст. 638 Цивільного кодексу України і укладений в письмовій формі в розрізі ст. 207 Цивільного кодексу України, отже жодних підстав для визнання його неукладеним або недійсним не існує.

Позивач зазначає, що матеріали справи містять підтвердження того, що скаржником 28.12.2018 року було видано довіреність № 6, якою ця юридична особа наділила повноваженнями підписувати цивільно-правові договори та пов`язані з їх виконанням документи ОСОБА_2 ; ОСОБА_2 є посадовою особою скаржника; розглянутий в межах даної справи договір укладено в період, коли вказана довіреність була чинною - у 2019 році; довіреність підписана саме тою особою ~ ОСОБА_1, підпис якої апелянт визнає правомірним.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь вважає, що договір у будь-якому разі є схваленим апелянтом, оскільки апелянтом вчинено дії, що свідчать про прийняття його до виконання, а саме: підпис особи на договорі засвідчено круглою печаткою скаржника; скаржником було частково оплачено продукцію за договором платіжним дорученням № 1930 від 14.04.2020 року.

Щодо стверджуваного скаржником порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позивач зазначив, що згідно із абз. 2 п. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Жодного аргументу щодо неправильного вирішення справи в частині збільшених позовних вимог скаржником не надано, заперечень по суті збільшених позовних вимог (порушень щодо їх розрахунку або підстав застосування) скаржником також не надано. Лише той факт, що, на думку скаржника, позовні вимоги (первинні і уточнені) не могли бути об`єднані у одній судовій справі, на правильність/неправильність вирішення справи не впливають. Обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбачених п. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України також немає і скаржником не визначено, а тому, на думку позивача, рішення у справі ухвалено у повній відповідності до завдань, поставлених перед господарським судочинством ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, і є справедливим.

09.04.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м.Маріуполь надійшла заява, в якій позивач просив суд розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі № 923/643/20 за відсутності представника позивача. Судовою колегією вказане клопотання розглянуто та задоволено.

В судове засідання, яке відкладалось, представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду про відкладення розгляду апеляційної скарги була направлена сторонам за їх юридичними адресами. Крім того, з метою належного повідомлення учасників справи на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду 14.04.2021 року було розміщено відповідне повідомлення. Від представника скаржника будь-яких клопотань не надходило.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема Іззетов проти України , Пискал проти України , Майстер проти України , Субот проти України , Крюков проти України , Крат проти України , Сокор проти України , Кобченко проти України , Шульга проти України , Лагун проти України , Буряк проти України , ТОВ ФПК ГРОСС проти України , Гержик проти України суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі № 923/643/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

26.06.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м.Маріуполь (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Южмормонтаж", м.Херсон (покупець) було укладено договір поставки №28п, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити на умовах вказаного договору, а покупець прийняти та сплатити наступну продукцію: грейфер V=2,5м3, ч. М11-73342СБ.

Відповідно до п. 2.1. договору кількість продукції, яка поставляється за цим договором: грейфер V=2,5м3, ч. М11-73342СБ - 2 шт.

Ціна однієї одиниці продукції складає: грейфер V=2,5м3, ч. М11-73342СБ - 746 880,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 124 480,00 грн. (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору загальна вартість договору складає 1 493 760,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 248 960,00 грн.

Умовами п. 3.3. договору сторони погодили, що оплата в розмірі 100 % від вартості продукції здійснюється покупцем протягом 20 календарних днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до п. 4.1. договору базовими умовами поставки є: СРТ, м. Запоріжжя, ПАТ Запоріжсталь , вул. Южне шосе, 72. Базові умови поставки розуміються в інтерпретації Інкотермс-2010 .

Згідно з п. 6.3. договору у разі перебільшення покупцем строків оплати вартості продукції більш ніж на 7 днів він відшкодовує постачальнику збитки, понесені останнім в зв`язку з такою прострочкою. Крім того, у разі перебільшення покупцем строків оплати вартості продукції покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми, що підлягає сплаті, та суми, яка несплачена, починаючи з першого дня прострочення.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

10.10.2019 року позивачем відповідачу було виставлено рахунок № 149 на суму 1 244 800,00 грн.

15.10.2019 року на виконання умов договору позивач поставив відповідачу грейфер V=2,5м3, креслення М11-73342СБ у кількості двох одиниць вартістю 746 880,00 грн. кожна, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довіреності № 122 від 10.10.2019 року, видаткової накладної № 134 від 15.10.2019 року та ТТН № Р134 від 15.10.2019 року.

19.03.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м.Маріуполь на адресу Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон було направлено претензія № 49/01-01 із вимогою про погашення боргу за договором поставки, з урахуванням нарахованих штрафних санкції та 3 % річних.

14.04.2020 року Приватне акціонерне товариство "Южмормонтаж", м. Херсон платіжним дорученням № 1930 сплатило на користь позивача 200 000,00 грн., призначення платежу: грейфер зг. рах. № 149 від 10.10.2019 року, в т.ч. ПДВ 20% 33 333,33 грн.

Доказів оплати залишку вартості отриманого товару (1 293 760,00грн.) відповідачем матеріали справи не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст . 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.06.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м. Маріуполь (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Южмормонтаж", м. Херсон (Покупець) було укладено договір поставки № 28п, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити на умовах вказаного договору, а покупець прийняти та сплатити наступну продукцію: грейфер V=2,5м3, ч. М11-73342СБ.

15.10.2019 року на виконання умов договору позивач поставив відповідачу грейфер V=2,5м3, креслення М11-73342СБ у кількості двох одиниць вартістю 1 493 760,00 грн., вартість яких відповідачем була оплачена лише частково на суму 200 000,00 грн.

При цьому, позиція відповідача ґрунтується на тому, що останній не визнає факт підписання договору.

Дослідивши вказані обставини, судова колегія зазначає таке.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Так, з укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов такого договору, вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін без заперечень та зауважень.

Також необхідно наголосити, що за змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Так, в даному випадку відповідачем будь яких вимог, пов`язаних із визнанням укладеного між сторонами договору недійсним, як у межах розгляду даної справи, так і в окремому позовному провадженні, не заявлялось, з огляду на що, та враховуючи принцип презумпції правомірності правочину, такий договір на теперішній час є дійсним.

Крім того, судова колегія наголошує, що здійснивши часткову оплату за поставлений товар на підставі виставленого позивачем рахунку, відповідач своїми конклюдентними діями фактично підтвердив як факт існування в нього зобов`язань саме за вказаним вище договором, так і факт відповідної поставки за цим договором, що в силу вищезазначених приписів чинного законодавства України свідчить про його обов`язок оплатити отриманий товар в повному обсязі.

Разом з тим, доказів оплати залишку вартості отриманого товару у розмірі 1293760,00 грн. відповідачем матеріали справи не містять, з огляду на що, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення вказаних коштів в повному обсязі.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача інфляційних, нарахованих за весь час прострочення у сумі 17 031,36 грн., суми неустойки у розмірі 180 027,42 грн., 3 % річних за весь час прострочення в розмірі 37 029,42 грн. судова колегія зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи, на стадії підготовчого провадження, 29.09.2020 року позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог у справі (вх. № 2050/20 від 29.09.2020 року), за якою позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за договором № 28п від 26.06.2019 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 1 310 791,36 грн., суму неустойки (штрафу) за договором № 28п від 26.06.2019 року - 180 027,42 грн., 3% річних за весь час прострочення - 37 029,42 грн.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Тобто право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. 162 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 164 названого Кодексу, а також якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю - вже новий позов. Такі вимоги можуть бути предметом лише іншого самостійного (окремого) позову, що подається в передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

В свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв`язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред`явлено з дотриманням, зокрема, приписів ст. 173 Господарського процесуального кодексу України. Така дія (заявлення додаткових вимог) може кваліфікуватися лише як зміна предмету позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Так, в даному випадку, звертаючись із позовом до суду Приватне акціонерне товариство Южмормонтаж , м. Херсон просило суд стягнути з відповідача суму основного боргу за договором, при цьому, у заяві про збільшення суми позовних вимог позивач вже просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, які фактично є частиною грошового договірного зобов`язання за нормами ст.625 Цивільного кодексу України, а також просив стягнути з відповідача суму неустойки.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції помилково було розцінено вказану вище заяву лише як заяву по збільшення суми позовних вимог, оскільки вимоги про стягнення суми неустойки первісно позивачем не заявлялись, проте, такі вимоги нерозривно пов`язані із сумою основного боргу, тобто є додатковими позовними вимогами (похідними від основної вимоги), з огляду на що фактично позивачем, у вказаній частині було пред`явлено додаткові вимоги про зміну предмету позову.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що оскільки додаткові вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за договором № 28п від 26.06.2019 року та позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за ним пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, враховуючи, що пред`явлення додаткових позовних вимог (похідних від основної вимоги) є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує передбачені вказаною статтею процесуальні права відповідача, а саме, відповідачу було надано можливість ознайомлення, надання заперечень щодо зміни позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні (що останнім було зроблено), то суд першої інтонації правомірно прийняв вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині пред`явлення додаткових вимог (зміну предмету позову) до розгляду і вирішив спір з її урахуванням.

При цьому, порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині фактично не призвело до неправильного вирішення справи, а тому у відповідності до абз. 2 п. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України такі порушення не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині судовою колегією відхиляються.

Що стосується правомірності заявлених до стягнення сум, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що відповідач у встановлений договором строк своїх обов`язків по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, тому у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України його дії є порушенням договірних зобов`язань у відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України в зв`язку з простроченням їх виконання. Відповідно, наявні підстави для застосування до відповідача встановленої законом та (або) договором відповідальності.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.3. договору у разі перебільшення покупцем строків оплати вартості продукції більш ніж на 7 днів він відшкодовує постачальнику збитки понесені останнім в зв`язку з такою про строчкою. Крім того, у разі перебільшення покупцем строків оплати вартості продукції покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми, що підлягає сплаті, та суми, яка несплачена, починаючи з першого дня прострочення.

Судом першої інстанції правомірно було зауважено, що визначений в договорі вид неустойки у вигляді штрафу, його розмір та спосіб нарахування, фактично відповідає визначенню та способу обчислення пені.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач цілком правомірно нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочку виконання ним його договірного грошового зобов`язання.

Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем розрахунки заявленої до стягнення суми неустойки, за результатами чого суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що пеня за прострочення оплати за договором №28п від 26.06.2019 року, враховуючи день фактичної поставки продукції (15.10.2019 року), останній день оплати вартості отриманої продукції (04.11.2019 року) з огляду на п. 3.3. договору, який укладено і в цій частині сторонами без заперечень та зауважень, та самостійно обраний позивачем кінцевий строк нарахувань, з урахуванням принципу диспозитивності визначення позивачем заявлених до стягнення сум, тому судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення неустойки у сумі 180 027,42 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс.

При зверненні до суду з такими вимогами саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення 3 % та інфляційних нарахувань, за результатами чого, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що 3 % річних та інфляційні нарахування за прострочення оплати за договором №28п від 26.06.2019 року, враховуючи день фактичної поставки продукції (15.10.2019 року), останній день оплати вартості отриманої продукції (04.11.2019 року) з огляду на п. 3.3. договору, позивачем визначено вірно, тому судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення 3 % річних у сумі та інфляційних нарахувань у розмірі, заявленому позивачем.

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з Приватного акціонерного товариства Южмормонтаж , м. Херсон на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛМИС , м. Маріуполь 1 310 791,36 грн. основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 180 027,42 грн. пені, 37 029,42 грн. - 3% річних у повному обсязі, при цьому вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі № 923/643/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі №923/643/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2020 року у справі № 923/643/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 19.04.2021 року.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош