Постанова

від 25.02.2021 по справі 910/18387/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2021 р. Справа№ 910/18387/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Рудь Н.В.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 25.02.2021

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 (повний текст рішення підписано 14.08.2020)

у справі №910/18387/19 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Сталь

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання договору поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016 недійсним.

Позов мотивовано тим, що на думку позивача договір поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016 укладено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на підставі доводів сторін та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача), а тому підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у справі №910/18387/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення.

Позивач зазначив, що відсутність документів, якими підтверджувались зобов`язання старих боржників, за яких поручився позивач, свідчить про введення його в оману та відсутність у банку наміру виконувати взяті на себе зобов`язання.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/18387/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020, розгляд справи призначено на 22.10.2020.

07.10.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що наявні у справі докази явно демонструють той факт, що кредитний догові було укладено виключно з метою фінансування поточної діяльності, а матеріали справи не містять жодного доказу, що кредитний договір чи договори поруки укладались з метою отримання прибутку, а тому суд законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

При цьому, позивачем не було подано жодних доказів, на підтвердження його тверджень про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. з 19.10.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.10.2020 у справі №910/18387/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 справу №910/18387/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В., розгляд справи призначено на 17.11.2020.

11.11.2020 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 17.11.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 02.11.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.11.2020 у справі №910/18387/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 справу №910/18387/19 прийнято до провадження у визначеному складі суду. Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Сталь , запропоновано відповідачу надати суду належним чином завірені кредитні договори та інформацію про заборгованість. Витребувано у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк : оригінали кредитних договорів від 11.03.2016 №DNH2LOK06794, від 11.03.2016 №DNH2LOK06796, від 11.03.2016 №DNH2LOK06797, від 11.03.2016 року №DNH2LOK06798, 11.03.2016 року №DNH2LOK06795, укладених між ПАТ КБ Приватбанк та ТОВ Сталь для огляду у судовому засіданні та належним чином завірені їх копії для долучення до матеріалів справи; інформацію у формі довідки про наявність чи відсутність заборгованості ТОВ Сталь з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом по кредитним договорам від 11.03.2016 №DNH2LOK06794, від 11.03.2016 №DNH2LOK06796, від 11.03.2016 №DNH2LOK06797, від 11.03.2016 року №DNH2LOK06798, 11.03.2016 року №DNH2LOK06795. Розгляд справи відкладено на 10.12.2020.

03.12.2020 від позивача надійшли клопотання про долучення доказів виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 та клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

10.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі закритого судового засідання.

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні 10.12.2020 було заявлено клопотання про долучення копій кредитних договорів на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020.

Колегією суддів у судовому засіданні 10.12.2020 було оглянуто документи, які надано відповідачем на виконання ухвали суду від 17.11.2020.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про розгляд справи в закритому судовому засіданні, у розгляді справи оголошено перерву на 21.01.2021.

15.01.2021 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

20.01.2021 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.01.2021 у справі №910/18387/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 справу №910/18387/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 21.01.2021 клопотання позивача про відкладення розгляду справи, задоволено, розгляд справи відкладено на 25.02.2021.

24.02.2021 представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до відмітки на клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, представник позивача ознайомився з матеріалами справи 25.02.2021 о 13:15 год.

25.02.2021 о 13 годині 40 хвилин, відповідно до відмітки здійсненої відділом забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що позивачу необхідний додатковий час для надання правової оцінки та письмових пояснень щодо документів з якими ознайомився представник позивача 25.02.2021.

Дослідивши у судовому засіданні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу

У відповідності до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Заява мотивована тим, що позивач лише 25.02.2021 ознайомився з матеріалами справи, однак колегія суддів наголошує, що документи з якими ознайомився позивач було подано до суду ще 10.12.2020, і про наявність вказаних документів позивачу було відомо, оскільки його представник приймав участь у судовому засіданні 10.12.2020, при цьому, позивачу було відомо, що з 08.01.2021 по 24.01.2021 будуть запроваджені жорсткі карантинні заходи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, а тому позивач мав можливість своєчасно до судового засідання ознайомитись з матеріалами справи та надати свої пояснення щодо них.

Колегія суддів наголошує, що сторони мають добросовісно користуватись своїми правами, а необґрунтоване відкладення розгляду справи призведе до безпідставного затягування розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

У судове засідання 25.02.2021 представник третьої особи повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи надані представниками позивача та відповідача пояснення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення в яких підтримав доводи в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП (позичальником) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (найменування якого було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ; кредитор/Банк) було укладено кредитний договір №4А16125Г (надалі - кредитний договір), предметом якого було надання позивачеві відновлювальної кредитної лінії (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної в п. А.3 договору (13 листопада 2024 року), у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору складав 800 000 000 (вісімсот мільйонів грн 00 коп.) на наступні цілі: фінансування поточної діяльності позивача.

На виконання умов кредитного договору відповідачем 21.11.2016 були надані кредитні кошти в межах кредитного ліміту, для фінансування своєї поточної господарської діяльності, у сумі 653 208 104,90 грн.

Крім того, 18.11.2016 позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № DNH2LOK06794 в забезпечення виконання зобов`язання товариством з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ (попередній боржник, старий боржник) за

- кредитним договором від 11.03.2016 № DNH2LOK06794 (далі - Кредитний договір-1), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов Кредитного договору 1;

- кредитним договором від 11.03.2016 № DNH2LOK06796 (далі - Кредитний договір-2), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов Кредитного договору 2;

- кредитним договором від 11.03.2016 № DNH2LOK06797 (далі - Кредитний договір-3), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов Кредитного договору 3;

- кредитним договором від 11.03.2016 № DNH2LOK06798 (далі - Кредитний договір-4), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни , відповідно до умов Кредитного договору 4;

- кредитним договором від 11.03.2016 № DNH2LOK06795 (далі - Кредитний договір-5), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов Кредитного договору 5. (надалі первісні Кредитні договори -1,2,3,4,5 кредитні Договори старого боржника -1,2,3,4,5 ).

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4А16125Г від 18.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфелю Банку (відповідача у справі), ініційованого НБУ.

Для виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом укладання кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та банком 18.11.2016 укладено кредитний договір № 4А16125Г та договір поруки № DNH2LOK06794. Такі дії були направлені на отримання прибутку позивачем від реалізації активів, якими були забезпечені зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Сталь , за яку поручався позивач, або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищує заборгованість таких осіб перед банком.

Крім того, в позовній заяві позивач зазначив, що про ліквідність забезпечення виконання зобов`язань старих боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31 грудня 2016 року, де вказано, що станом на 31 грудня 2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ Приватбанк . В цих звітах в розділах Кредити та аванси клієнтам наведено аналіз кредитів за кредитною якістю станом на 31 грудня 2015 року та на 31 грудня 2016, де вказано, що станом на 31 грудня 2015 та 2016 у ПАТ КБ Приватбанк були відсутні та знецінені кредити.

Судом першої інстанції встановлено, що 5-ма меморіальними ордерами від 21.11.2016 позивач здійснив погашення кредитної заборгованості в межах кредитного ліміту старого боржника у розмірі 653 208 104, 90 грн.

З наданих меморіальних ордерів вбачається, що Банк (відповідач) здійснив списання коштів позивача за договором поруки № DNH2LOK06794 по кредитним договорам Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ , на здійснення чого Банк був уповноважений згідно п. 7 Договору поруки.

Сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за вищезазначеним договором поруки.

Предметом оскарження у даній справі є договір поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016, який позивач просить визнати недійсним з підстав того, що його було укладено позивачем внаслідок введення його в оману щодо існування у Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ ліквідних активів та забезпечувальних договорів по кредитним договорам від 11.03.2016 року: 1) № DNH2LOK06794; 2) № DNH2LOK06796; 3) № DNH2LOK06797; 4) № DNH2LOK06798; 5) № DNH2LOK06795, а отже введено в оману щодо можливості одержання прибутку позивачем в результаті укладення оскаржуваного договору поруки.

Відповідно до п. 1 договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016, укладеного між сторонами, предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ , як боржником, своїх зобов`язань за: кредитними договорами 1,2,3,4,5.

Згідно з п. 2 договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Пунктом 8 договору поруки вказаного договору визначено, що до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорам застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Положеннями п. 10 договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 сторони погодили, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Позивач стверджує, що обов`язок по переданню документів виконаний відповідачем не був, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором передані відповідачем позивачу не були. Протягом періоду з грудня 2017 року по червень 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте у задоволенні відповідних позовних вимог було відмовлено.

Така поведінка відповідача, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладання, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк (відповідач) свідомо ввів в оману позивача.

Отже, договір поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016, на думку позивача, укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, на думку позивача, договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Водночас, відповідно до принципу свободи договору, сторони при укладенні спірного договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач вважає, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов договорів поруки, позивач позбавлений можливості отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладанні Кредитного договору та договорів поруки.

При цьому, правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним за позовом сторони правочину, і саме на позивача, як сторону правочину, яка діяла під впливом обману, покладається обов`язок довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, та сам факт обману.

Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, в ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним Договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів дослідивши наявні у справі та додатково подані докази, дійшла висновку, що позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину. Також позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Більш того, протоколом від 15.11.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП було вирішено звернутись до банку з пропозицією укласти кредитного договору на суму 800 000 000,00 грн, укласти з відповідачем кредитний договір, доручити директору підписати всі необхідні документи (т. 1 а.с. 58).

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, а копії яких було долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому Кредитному договорі №4А16125Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на те, що Кредитний договір та оскаржуваний Договір поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку , про яку йдеться в позовній заяві.

Жоден пункт Кредитного договору не містить застережень про необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування свого позову.

Колегія суддів наголошує, що укладення договору поруки не передбачає отримання прибутку, крім випадків передбачених ст. 558 Цивільного кодексу України, однак, така плата не була встановлена в оспорюваному договорі поруки, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором, в свою чергу, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

У свою чергу, позивач укладаючи кредитний договір з ціною договору вісімсот мільйонів гривень та договори поруки за зобов`язаннями на суму майже вісімсот мільйонів гривень мав, щонайменше ознайомитись з суттю та правовими наслідками укладення таких договорів.

А тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем було надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфелю та обов`язковість укладення Кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору та договорів поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При цьому, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Виходячи з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину, вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16 та від 25.07.2019 у справі 910/9879/18.

Матеріали справи не містять доказів, а позивач не посилається на те, що при укладенні спірного договору поруки його було обмежено у ознайомленні з його текстом чи у внесенні змін до нього, а тому посилання на те, що метою укладення ним спірного Договору поруки було отримання прибутку шляхом отримання майна старих боржників банку на суму, що перевищує вартість погашеної заборгованості не випливає ні з суті спірного договору, ні з суті правовідносин, що виникають у випадку поруки, ні з матеріалів справи та наявних в ній доказів.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав введення в оману повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення, однак позивачем не доведено, що спірний правочин було укладено під впливом обману, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

Крім того, позивачем не доведено факту наявності умислу відповідача чи його службових осіб, а також не спростовано висновків суду першої інстанції, щодо спірного правочину, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

В свою чергу, посилання позивача на невиконання банком зобов`язань передбачених оспорюваним договором поруки, як правильно вказав суд першої інстанції, стосується суто виконання договору, а не введення позивача в оману на момент укладення правочину, а тому не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у справі №910/18387/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у справі №910/18387/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП .

4. Матеріали справи №910/18387/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.04.2021

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Шаптала