Постанова

від 22.07.2021 по справі 910/18387/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18387/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, С. В. Бакуліна, С. К. Могил,

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арнад Груп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021р.

у складі колегії суддів: О. В. Тищенко - головуючий, С. Я. Дикунська, Є. Ю. Шаптала

та на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2020р.

суддя: Г. П. Бондаренко-Легких

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арнад Груп"

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: О.С. Морозова,

від відповідача: О.Л. Уколов,

від третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Арнад Груп звернулося до господарського суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016.

Позов обґрунтованим тим, що спірний договір поруки укладений з порушенням чинного законодавства, а саме під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2020 у справі №910/18387/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача), а тому підстави для визнання договору недійсним відсутні.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ Арнад Груп , не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовується положеннями п. 1, п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо особу при укладанні договору поруки було введено в оману щодо наявності активів та забезпечення кредитного договору за виконання якого сторона правочину поручається перед банком, в іншому випадку даний договір не укладався.

Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 74 ГПК України (у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою), при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання його було умовою укладання договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

На думку скаржника відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 230, частини першої статті 229 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо інша сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення за критерієм істотності значення обов`язку заставодержателя щодо передачі поручителю документів, що посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника.

Також у скарзі зазначається, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 щодо застосування статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України; суди попередніх інстанцій відхилили клопотання про витребування доказів і це є підставою, на думку скаржника, для скасування судових рішень.

За твердженням скаржника суди не в повній мірі з`ясували обставини справи, не надали оцінки діям відповідача, не вказали доказів, на яких ґрунтуються зроблені судами висновки, не застосували норми права, на які посилалися сторони, та не вказали мотиви їх незастосування.

Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій порушено норми права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: суд необґрунтовано без відповідної ухвали відхилив клопотання про витребування доказів, судове засідання без поважних причин провели в закритому режимі, не звернули уваги на подані відповідачем документи, які підтверджували обставини викладені позивачем. Крім того, на думку скаржник, суди попередніх інстанцій провели розгляд справи без участі у справі та без належного повідомлення про вручення судових повісток ТОВ "Сталь" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій законно та обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

18 листопада 2016 року між ТОВ Арнад Груп як позичальником та ПАТ КБ Приватбанк (найменування якого було змінено на АТ КБ Приватбанк ) було укладено кредитний договір №4А16125Г, за умовами якого лімітом цього договору є 800 000 000 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності.

На виконання умов кредитного договору відповідачем 21.11.2016 були надані позивачу кредитні кошти в межах кредитного ліміту для фінансування своєї поточної господарської діяльності у сумі 653 208 104,90 грн.

Крім того, 18.11.2016 між ТОВ Арнад Груп як поручителем та ПАТ КБ Приватбанк як кредитором було укладено договір поруки №DNH2LOK06794, предметом якого є надання поруки за виконання зобов`язання ТОВ Сталь (боржник) за кредитними договорами від 11.03.2016 № DNH2LOK06794; від 11.03.2016 № DNH2LOK06796; від 11.03.2016 №DNH2LOK06797; від 11.03.2016 № DNH2LOK06798; від 11.03.2016 №DNH2LOK06795.

Згідно з п. 2 договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 8 договору поруки визначено, що до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорам застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Положеннями п. 10 договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 сторони погодили, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за 5-ма меморіальними ордерами від 21.11.2016 позивач здійснив погашення кредитної заборгованості в межах кредитного ліміту боржника (ТОВ Сталь ) у розмірі 653 208 104, 90 грн. Банк здійснив списання коштів позивача за договором поруки № DNH2LOK06794 по кредитним договорам ТОВ Сталь , на здійснення чого Банк був уповноважений згідно п. 7 договору поруки.

Судами встановлено, що сума отриманого позивачем від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за вищезазначеним договором поруки.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4А16125Г від 18.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ.

Позивач вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника, не виконано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що кредитний договір був укладений сторонами з метою фінансування поточної діяльності господарської діяльності позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протоколом від 15.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ Арнад Груп було вирішено звернутись до банку з пропозицією укласти з відповідачем кредитний договір на суму 800 000 000,00 грн, доручити директору підписати всі необхідні документи.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, а копії яких було долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки.

Крім того, в п. А.2 кредитного договору визначено ціллю кредитування - фінансування поточної діяльності.

Суди встановили, що жодних посилань на те, що кредитний договір та оскаржуваний договір поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку , про яку йдеться в позовній заяві.

Жоден пункт Кредитного договору не містить застережень про необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування свого позову.

Апеляційний суд вказав, що позивачем не доведено, що представниками Банку повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину. Також позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Отже суди дійшли висновку, що позивачем не доведено факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином позивач не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним договору поруки № DNH2LOK06794 від 18.11.2016 на підставі ст.230 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд констатує, що саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

Щодо підстав касаційного оскарження Верховний Суд зазначає наступне.

Однією з підстав для подання касаційної скарги скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах, стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо особу при укладанні договору поруки було введено в оману щодо наявності активів та забезпечення кредитного договору за виконання якого сторона правочину поручається перед банком, в іншому випадку даний договір не укладався; а також у випадках, якщо інша сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення за критерієм істотності значення обов`язку заставодержателя, щодо передачі поручителю документів, що посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника.

Проте як вбачається з наведеного вище, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили, що позивача було введено в оману щодо наявності активів.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідач в тексті спірного договору повідомляв недостовірні відомості щодо наявності конкретного забезпечення договору. В досліджених судами попередніх інстанцій п. п. 8, 10 договору поруки зазначено лише загальні посилання та умови, проте не міститься конкретних положень про реальну наявність будь-якого конкретного способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами.

А тому у Верховного Суду відсутні підстави для викладення висновку щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у наведених скаржником випадках.

З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що судами вірно застосовано норми ч. 1 ст. 230 ЦК України та зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним.

Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 74 ГПК України (у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою), при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання його було умовою укладання договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Верховний Суд звертає увагу, що за встановленими судами обставинами позивачем не доведено, що умовою укладання договору поруки було наявність забезпечення, а тому обставина виконання чи невиконання стороною договору поруки зустрічного зобов`язання не впливає на висновок судів щодо відсутності підстав для визнання договору поруки недійсним.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про застосування судами ст. 236, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19, оскільки, як вбачається з наведеної постанови, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу та залучення третьої особи, що свідчить про порушення судом положень ст. 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Тоді як у справі, що переглядається, клопотання позивача про витребування доказів було розглянуте судом першої інстанції та в його задоволенні відмовлено.

Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій провели розгляд справи без участі у справі та без належного повідомлення про вручення судових повісток ТОВ "Сталь" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи свідчать про протилежне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову на стороні позивача ТОВ Сталь . Процесуальні документи надсилались ТОВ Сталь , проте повертались з огляду на відсутність адресата.

Дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арнад Груп" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021р. у справі №910/18387/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді С. В. Бакуліна

С. К. Могил