Ухвала

від 19.04.2021 по справі 904/132/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/132/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 (суддя Кеся Н. Б.)

і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (головуючий суддя Чередко А. Є., судді Коваль Л. А., Мороз В. Ф.)

у справі № 904/132/20

за позовом Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Арк Україна"

про стягнення 508 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2020 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021, позовні вимоги задоволено в частині стягнення 239 976,57 грн, в іншій частині задоволення позову відмовлено

24.02.2021 скаржник надіслав через Центральний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 904/132/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 31.03.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 904/132/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Положеннями частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 508 000 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році (2 270 грн х 500 = 1 135 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченої підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи - органу місцевого самоврядування, як представницького органу територіальної громади селища, оскільки відповідно до статті 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів, зокрема, бюджетів об`єднаних територіальних громад належать у тому числі, штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб`єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 914/906/18 і від 20.02.2020 у справі № 910/7970/19 щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов укладеного договору та їх зменшення у зв`язку з порушенням зобов`язань контрагентами правопорушника. Проте, зроблені Судом у цих справах висновки щодо застосування статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України є універсальними і мають застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи та свідчать про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 916/1192/20, від 08.02.2021 у справі № 903/137/20, від 29.03.2021 у справі № 911/1476/20, від 06.04.2021 у справі № 904/3888/20, від 06.04.2021 у справі № 903/838/20, від 12.04.2021 у справі № 911/1328/20.

Доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга також не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 904/132/20.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил