Рішення

від 07.04.2021 по справі 515/529/20

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/529/20

Провадження № 2/515/239/21

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Тимошенка С.В.

за участю: секретарів судового засідання Коренчук О.Е., Чумаченко Д.М.

представника позивача - адвоката Давиденка К.В.

представника відповідачів - адвоката Логінова О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбунари Одеської області в по- рядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2

про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати державний акт на право приватної власності на землю недійним, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 у м.Татарбунари Одеської області, після смерті якого залишилась земельна ділянка площею 4,00 га для ведення селянського (фермерського) гос- подарства, згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ОД, без №, видано- го Татарбунарською районною радою 19.05.1996 р. на ім`я ОСОБА_3 , акт зареєстрова- но в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 328. Земля розта- шована на території Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. Зазначе

ну земельну ділянку вона успадкувала після смерті спадкодавця на підставі рішення Татарбунарсь- кого районного суду Одеської області від 17.01.2008 р. (справа № 2-166/2008) та отримала держав- ний акт серії ЯЖ № 722466, який було видано відділом Держкомзему у Татарбунарському районі Одеської області 16.06.2009 р. на її ім`я. До теперішнього часу вона вільно володіла та користува- лася зазначеною земельною ділянкою, аж поки у неї не виник конфлікт з ОСОБА_2 , яка переш- коджає їй користуватись згаданою земельною ділянкою, мотивуючи свої дії тим, що у неї є держа- вний акт на право приватної власності на цю ж саму земельну ділянку. Так, дійсно вона отримала державний акт на право приватної власності серії ІV-ОД № 085103 на земельну ділянку площею 4, 05 га, цільове призначення якої - для ведення селянського (фермерського) господарства. Вона зве- рнулась за роз`ясненнями з цього приводу до відділу у Татарбунарському районі Головного управ- ління Держгеокадастру в Одеській області та отримала листа за № 36/121-20 від 10.03.2020 р., з якого слідує, що описи меж земельних ділянок у зазначених державних актах та графічних матері- алах документації із землеустрою співпадають. Дійсно, земельна ділянка, зазначена в обох держав- них актах є майже однією і тією ж самою, за винятком того, що земельна ділянка у державному ак- ті відповідача є на 0,05 га більшою ніж у її державному акті, в обох державних актах суміжні зем- лекористувачі одні і ті ж самі. Отже, наявність державного акта, виданого ОСОБА_2 07.11.2000 р., порушує її право власності на землю, оскільки вона не може володіти та користуватись земельною ділянкою, яку вона отримала у спадок. Вважала, що державний акт, виданий на ім`я відповідача, має бути визнаний недійсним через те, що ОСОБА_3 земельну ділянку, яку вона успа- дкувала, було виділено ще у 1996 році, а відповідач отримала державний акт на цю ж саму землю у 2000 році.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, напо- лягаючи на їх задоволенні.

Представник відповідачів не визнав позовні вимоги, вважаючи їх недоведеними, оскільки ОСОБА_2 07.11.2000 р. отримала державний акт на право приватної власності на землю, яким посвідче- но її право на земельну ділянку площею 4,05 га на території Білоліської сільської ради, призначен- ня якої - для ведення селянського (фермерського) господарства. Встановлення меж наданої ОСОБА_2 земельної ділянки відбулося за участі суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - позивача у справі. З часу отримання права на землю ОСОБА_2 на протязі 20 років відкрито та безперервно користувалася земельною ділянкою. Жодних претензій та спорів з приво- ду використання цієї земельної ділянки з ким-небудь, в тому числі і з померлим ОСОБА_3 або позивачем не виникало. 04.05.2017 р. право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ді- лянку зареєстровано у земельному кадастрі та привласнено кадастровий номер 5125080400:01: 001:1155. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У разі визнання судом позовних вимог доведеними просив застосувати позовну давність та відмовити у позові у зв`язку з пропуском ст- року позовної давності, оскільки позивач узгодила межі земельної ділянки ОСОБА_2 20.10.2000 р., що підтверджується актом встановлення меж земельної ділянки в натурі. Державний акт позивач отримала 16.06.2009 р., втім на протязі 11 років нею не було вжито жодних процесуальних дій, спрямованих на захист свого нібито порушеного права.

Суд, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, при- йшов до наступного висновку.

Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Коде- ксом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим ві- дповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасника- ми справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має пра- во збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встанов- лених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не виненням нею процесуальних дій.

Крім того, як зазначено у ст.ст.76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність оставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказуван-ня.

Як вбачається з копії державного акта на право приватної власності на землю серії ОД без № (а.с.5), ОСОБА_3 на підставі рішення Татарбунарської районної ради від 30.03.1995 р. № 52-ХХІ передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,00 га, що розташована на те- риторії Білоліської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Держав- ний акт видано 29.05.1996 р.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.6) підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Татарбунари Одеської області.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.01.2008 р., яке набрало чи- нності 28.01.2008 р. (копія на а.с.7), за ОСОБА_1 (позивачем у справі) визнано право власності на земельну ділянку площею 4,00 га, засвідчену державним актом на право приватної власності на землю серії ОД, реєстровий № 328 ОД-24, виданим Татарбунарською районною ра- дою Одеської області 29.05.1996 р., що залишилась після смерті ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_1 отримала державний акт на право вла сності на земельну ділянку серії ЯЖ № 722466 на земельну ділянку площею 4,00 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Білоліської сільської ради. Державний акт видано на ім`я позивача відділом Держкомзему у Татарбунарському районі Одеської області 16.06.2009 р., що вбачається з його копії (а.с.8).

Як видно з копії державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ОД № 085103 (а.с.9), ОСОБА_2 на підставі рішення Татарбунарської районної ради від 29.09.2000 р. № 151-ХХ ІІІ передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,05 га, яка розташована на території Білоліської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення селянського (фермерського) го- сподарства. Суміжними землекористувачами земельної ділянки ОСОБА_2 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

З роз`яснень начальника відділу у Татарбунарському районі Головного управління Держгеока- дастру в Одеській області, викладених у листі за № 36/121-20 від 10.03.2020 р. (а.с.10-13), слідує, що описи меж у зазначених державних актах, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та графіч- них матеріалах документації із землеустрою співпадають.

Суд приходить до висновку, що у даному випадку мало місце порушення вимог земельного за- конодавства з боку відповідного землевпорядного органу та органу місцевого самоврядування в особі Білоліської сільської ради, які, відповідно, розробили документацію із землеустрою та пере- дали у власність сторонам у справі земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) гос- подарства, описи меж яких, згідно роз`яснень відділу у Татарбунарському районі Головного упра- вління Держгеокадастру в Одеській області, співпадають. Зазначене свідчить також про неналеж- ний стан обліку та реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, в результаті чого стала можливою реєстрація у Книгах реєстрації державних актів… державних актів, виданих сторонам у справі, на земельні ділянки, описи меж яких співпадають.

Суд констатує порушення прав позивача при отриманні нею у власність земельної ділянки, дер- жавний акт на яку було видано спадкодавцю ОСОБА_3 29.05.1996 р., і яку вона успад- кувала та на підставі судового рішення стала власником зазначеної земельної ділянки.

Втім суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу стро- ків позовної давності до позовних вимог, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 07.11.2000 р. отримала державний акт на право приватної власності на землю, що по- свідчує її право на земельну ділянку площею 4,05 га на території Білоліської сільської ради, приз- начення якої - для ведення селянського (фермерського) господарства. Встановлення меж наданої ОСОБА_2 земельної ділянки відбулося 20.10.2000 р. за участі суміжних землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - позивача у справі. З часу отримання права на землю ОСОБА_2 на протязі 20 років відкрито та безперервно користувалася земельною ділянкою. Жодних претензій та спорів з приводу використання цієї земельної ділянки з ким-небудь, в тому числі і з померлим у 2007 році ОСОБА_3 або позивачем не виникало. 04.05.2017 р право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зареєстровано у земельному кадастрі та привласнено кадастровий номер 5125080400:01:001:1155.

Таким чином, позивач узгодила межі земельної ділянки ОСОБА_2 20.10.2000 р., що підтверджу- ється актом встановлення меж земельної ділянки в натурі. Державний акт позивач отримала 16.06. 2009 р.

Отже, про наявність можливого спору з приводу земельної ділянки позивачу було достовірно ві домо з 20.10.2009 р. і свої процесуальні права, як власник земельної ділянки, вона могла реалізу- вати після отримання права власності на землю, яке підтверджено державним актом, з 16.06.2009 р. Але протягом 11 років нею не було вжито жодних процесуальних дій, спрямованих на захист свого нібито порушеного права.

Позовна заява надійшла до Татарбунарського районного суду Одеської області 23.04.2020 р.

За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна да вність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довіда- лася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин, позивачем пропущено встановлений законом граничний строк звернення з позовом до суду.

При цьому, при зверненні до суду з позовом, позивачем не ставилося питання про поновлення пропущеного строку позовної давності та врахування поважності причин такого пропуску.

Стороною відповідачів до винесення судом рішення заявлено про застосування наслідків спли- ву позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі , при доведеності позову, наявності заяви про застосування ст- року позовної давності, зробленою стороною у справі до ухвалення судом рішення та встановив- ши, що строк для зверненя з позовом пропущено без поважної причини, у позові має бути відмов- лено з підстав пропуску строку позовної давності.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позов- них вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позов- ної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у су- довому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними ви- могами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив по- зивач.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16.

Крім того, суд приймає до уваги, що постановою Верховного Суду України у справі № 6-2667 цс16 від 16.08.2017 р. викладено правову позицію відносно подання заяви про сплив строку позов- ної давності трьома способами: усно під аудіозапис, письмово окремим клопотанням та традицій- ним способом теж письмово у відзиві чи запереченні.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної дав- ності.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Оскільки мало місце порушення прав позивача при отриманні нею у власність земельної ділян- ки і представником відповідачів письмово у відзиві та у заяві заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності, наявні підстави для застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.81, 126, 152 ЗК України, ст.ст.256, 257, 260, 261, 267 ЦК України, ст.ст.76-82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністро- вського району Одеської області, ОСОБА_2 про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним відмовити за спливом позовної давності.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його про голошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учас- никами справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили піс- ля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частину рішення оголошено 07.04.2021 р., а повний текст рішенням ви готовлено 19.04.2021 р

Суддя Тимошенко С.В.