Рішення

від 12.04.2021 по справі 916/3219/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" квітня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3219/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/3219/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (65074, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, 63; код 40117933)

До відповідача: Акціонерного товариства „Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії „Одеська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200)

про стягнення 133486,24 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Лісецька Н.В., адвокат за ордером

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою від 09.11.2020 р. за вх. № ГСОО 3327/20 до Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі регіональної філії „Одеська залізниця» Акціонерного товариства „Українська залізниця» про стягнення 133486,24 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.11.2020р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» від 09.11.2020р. вх. № ГСОО 3327/20 залишено без руху. Позивачу зазначено: усунути недоліки позовної заяви, які визначено судом в ухвалі суду. Встановлено позивачу строк для усунення недоліку позовної заяви не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали суду. Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , що відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

10.12.2020р. до господарського суду Одеської області представником позивача супровідним листом були надані пояснення, в підтвердження усунення недоліків позовної заяви, які були визначені судом в ухвалі господарського суду Одеської області від 12.11.2020р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.12.2020р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3219/20. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "20" січня 2021 р. о 12:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 20.01.2021р. о 12:30.

30.12.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.01.2021р. до суду позивачем було подано заяву про стягнення судових витрат та їх розрахунок.

У судовому засіданні 20.01.2021р. судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.02.2021р. о 09:45, запропоновано позивачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати відповідачеві відповідь на відзив, оформлену з урахуванням вимог, встановлених ст.166 ГПК України, в строк до 03.02.2021р.

03.02.2021р. до суду відповідачем було подано клопотання в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України, відповідно до якого відповідач просив суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

04.02.2021р. до суду позивачем було подано відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.02.2021р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №916/3219/20 на 30 днів до 15.03.2021р. Відкладено підготовче засідання на "02" березня 2021р. о 12:00. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 02.03.2021р. о 12:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві заперечення на відповідь на відзив, оформлені з урахуванням вимог, встановлених ст.167 ГПК України, в строк до 22.02.2021р.

17.02.2021р. до суду відповідачем було подано заперечення в порядку ст. 167 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 916/3219/20. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "15" березня 2021р. о 10:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 15.03.2021р. о 10:00.

15.03.2021р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.04.2021р. о 10:20.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.03.2021р. повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» про судове засідання, яке відбудеться "12" квітня 2021 р. о 10:20.

У судовому засіданні 12.04.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 19.04.2021р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, суд встановив.

29.05.2017р. між Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (постачальник) було укладено Договір поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ (надалі - Договір), за умовами якого постачальник передає у власність замовника, а змовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.

Відповідно до п. 5.1. Договору, товар має бути поставлений в обсягах і строки (періоди), які визначені Графіком поставки (додаток №2).

Згідно п. 6.1. Договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації. Загальна сума по договору 429138,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 71523,00 грн. (п. 6.4. Договору).

Відповідно до п.п.7.2. Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 20 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Термін дії договору у пункті 16.2. сторонами погоджено з моменту його підписання до 31.12.2017р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Наявна в матеріалах справи специфікація №1 свідчить про погодження сторонами поставки товару на загальну суму 429138,00 грн. При цьому терміни поставки сторонами визначено у додатку №2 до договору - графік поставки.

За матеріалами справи судом з`ясовано, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, а саме: 29.06.20178.р на суму 214569,00 грн., відповідно до видаткової накладної №40/1, 03.07.2017р. на суму 56724,30 грн., відповідно до видаткової накладної №41 та 21.08.2017р. на суму 157844,70 грн., відповідно до видаткової накладної №54.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що враховуючи приписи п. 7.2. Договору, відповідач мав здійснити оплату вартості отриманого товару до 27.07.2017р., 31.07.2017р. та 20.09.2017р., відповідно, однак, фактична оплата відбулась 31.07.2017р. на суму 214569,00 грн., 23.08.2017р. на суму 56724,30 грн. та 26.09.2017.р на суму 157844,70 грн., відповідно до платіжних доручень №№396373, 451098, 396449.

Крім цього, судом з`ясовано, що 02.06.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» (постачальник) було укладено Договір поставки №020617, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. Договору №020617 від 02.06.2017р., сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється партіями. Найменування товару - фанера та ДВП СТ-40.

Згідно до п. 2.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., загальна сума даного договору становить 444954,13 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно замовлень покупця (у вигляді електронних листів, факсимільних повідомлень) протягом трьох днів з дати отримання замовлення від покупця.

Згідно п. 4.2.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., покупець оплачує товар протягом 20 банківських днів з дати отримання товару.

Пунктом 6.5. Договору №020617 від 02.06.2017р., сторонами погоджено, що у випадку прострочення платежу, замовник має сплатити штраф у розмірі 30% від суми заборгованості, та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки.

Судом з`ясовано, що на виконання умов Договору №020617 від 02.06.2017р. 29.06.2017р. було здійснено закупівлю на суму 252369,72 грн. відповідно до видаткової накладної №78 та 21.08.2017р. на суму 192584,41 грн. відповідно до видаткової накладної №111.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було виставлено на користь покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» рахунки на оплату: № 78 від 29.06.2017р. на суму 252369,72 грн. та №111 від 21.08.2017.р на суму 192584,41 грн.

Як було пояснено позивачем, відповідно до Договору №020617 від 02.06.2017р. останнім днем оплати були 27.07.2017.р та 20.09.2017р., відповідно.

Також позивачем зазначено суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» 26.07.2017.р та 18.09.2017р. направляло листи Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» про відстрочку платежу, з причини відсутності розрахунків контрагента - Акціонерного товариства „Українська залізниця» , однак, як вказує позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» претензії від 28.07.2017р. та 21.09.2017р. про погашення заборгованості, а також штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості.

Отже, Позивачем зазначено, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» не мало можливості своєчасно оплатити поставлений позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» товар.

Таким чином, як пояснює позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , не отримавши кошти від відповідача за поставку товару на його користь, було вимушено порушити умови Договору №020617 від 02.06.2017р., що призвело до необхідності здійснити оплату штрафу у розмірі 133486,24 грн., що становить 30% від суми прострочки, що підвереджується платіжним дорученням від 03.11.2017р. №80 на суму 133486,24 грн.

Позовні вимоги позивача направлено на стягнення з відповідача суми фактично понесених позивачем збитків у розмірі 133486,24 грн.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідач, посилаючись на ст. 22, ст. 1166 Цивільного кодексу України, зазначав суду, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та зазначав, що за відсутності хоча б одного з елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За поясненнями відповідача, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

Як зазначає відповідач, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, у свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

За переконанням відповідача, доказів вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» не надано та відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того факту, що відповідач був єдиним контрагентом позивача, який мав перед ним заборгованість на той період коли виникло зобов`язання сплати коштів за договором, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» .

Також відповідачем було пояснено суду, що зазначена у претензіях від 28.07.2017р. та від 21.09.2017р. сума у розмірі 133486,24 грн. позивачем була оплачена добровільно, що підтверджується платіжним дорученням №80 від 03.11.2017р. Також відповідачем було звернуто увагу суду та зазначено, що у претензіях Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» відсутній розрахунок штрафних санкцій та не вказано період, за який вони нараховані, внаслідок чого відповідач не має можливості перевірити правильність нарахування зазначених санкцій.

Відповідачем було зазначено суду, що фактична оплата за Договором була здійснена відповідачем у повному обсязі 20.09.2017р., тоді як оплата за договором між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» була здійснена 03.11.2017р. та пояснено, що після погашення заборгованості відповідачем, у позивача до 03.11.2017р. були відсутні обставини, що перешкоджали останньому здійснити повний розрахунок з Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» . За міркуванням відповідача, даний факт підтверджує відсутність причинного зв`язку між заборгованістю відповідача перед позивача та заборгованістю позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» , внаслідок якої виникли збитки у вигляді сплати штрафних санкцій.

Посилаючись на ст. 42, 44 Господарського кодексу України, відповідачем було зазначено, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримуватись від таких дій та зауважено, що договором з Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» передбачена суворіша відповідальність за невиконання грошового зобов`язання у порівнянні з договором з відповідачем.

Відповідачем було зазначено, що з матеріалів справи вбачається відсутність причинного зв`язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачу.

Крім того, посилаючись на ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідачем було зазначено, що виходячи зі змісту позовної заяви, підставою для подання позову стала подія - несплата у встановлений договором термін коштів за поставку, останній день, коли позивач очікував оплату від відповідача - 20.09.2017р., та посилаючись на ст.253, ст. 254 Цивільного кодексу України було зазначено, що останній строк для звернення позивача до суду сплив 21.09.2020р.

Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що відповідач не заперечує факту прострочення ним платежу, а також це підтверджується матеріалами справи, та збитки, понесені позивачем були безпосередніми та невідворотними.

Позивачем було зазначено суду, що на підтвердження відсутності грошових коштів на рахунках, відкритих в інших фінансових установах, ним надано виписку по банківському рахунку, відкритому у ПАТ КБ „Приватбанк» . Також позивач посилався на довідку АТ „Сбербанк» , довідку АТ „УкрСиббанк» та на довідку ПАТ „МТБ Банк» та зазначав, що це підтверджує відсутність у позивача можливості здійснити розрахунок в строк, передбачений Договором №020617, тобто невідворотність наслідків.

Позивач зазначає, що протиправна поведінка відповідача полягає у порушенні умов договору, зокрема, у прострочені оплати останнім вартості поставленого позивачем товару та пояснює суду, що прострочка відповідачем платежу була прямою причиною порушення позивачем своїх зобов`язань перед іншим контрагентом та понесення збитків, а саме сплати штрафу.

Щодо стосується строків позовної давності то позивачем було зазначено суду, що він дізнався про понесені збитки саме на дату їх погашення, а саме 03.11.2017р., позовна заява була направлена до суду 02.11.2020р., тому позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів» , суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» в позовній заяві, та направленим, на стягнення суми фактично понесених позивачем збитків у розмірі 133486,24 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправність поведінки боржника або кредитора у позадоговірних правовідносинах полягає у порушенні правової норми.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

Як з`ясовано судом, збитки, які просить за рахунок відповідача відшкодувати Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , є такими, що виникли у позивача внаслідок порушення договірних зобов`язань, з огляду на що предметом доведення під час розгляду даної справи є наявність усіх елементів складу правопорушення.

Судом встановлено, що правовідносини між Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» виникли на підставі укладеного між ними 29.05.2017р. Договору поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ.

За час розгляду справи, з урахуванням пояснень сторін та наявних матеріалів справи доказів судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, відповідно до п. 7.2. Договору поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017р.

Також судом встановлено, що 02.06.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» (постачальник) було укладено Договір поставки №020617 та з`ясовано за час розгляду справи, що позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було сплачено 133486,24 грн., як штрафні санкції за укладеним між ними Договором поставки №020617 від 02.06.2017р.

Суд зазначає, що кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні грошового зобов`язання, натомість, на нього покладений обов`язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов`язання, прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання і завданими збитками та їх розмір.

Поряд з цим, оцінюючи наявність причино-наслідкового зв`язку між фактом порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017р. та понесеними позивачем збитками, суд враховує наступне.

Суд зазначає, що відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно до ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом з`ясовано, що Договір поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ між позивачем та відповідачем було укладено 29.05.2017р., тоді як Договір поставки №020617 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було укладено 02.06.2017р.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що укладаючи зазначений Договір поставки №020617 від 02.06.2017р. та визначаючи умови щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, які є обов`язковими для виконання сторонами, позивач мав усвідомлювати ризики невиконання договірних зобов`язань.

Також судом враховано, що заявлена позивачем сума збитків була відшкодована Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» на підставі відповідної претензії у добровільному, а не примусовому порядку.

Суд зазначає, що відповідачем було здійснено оплату на користь відповідача 31.07.2017.р на суму 214569,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 396373, 23.08.2017.р на суму 56724,30 грн., відповідно до платіжного доручення № 451098 та 26.09.2017р. на суму 157844,70 грн., відповідно до платіжного доручення № 396449.

Отже, з урахуванням встановленого, фактично було оплачено заборгованість 26.09.2017р., поряд з цим суд зазначає, що позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було перераховано штрафні санкції - 03.11.2017р.

Суд також зазначає, що докази, надані позивачем на підтвердження відсутності на рахунках останнього грошових коштів, необхідних для оплати поставленого за Договором поставки №020617 від 02.06.2017р. товару, не можуть бути визнані судом належними та достовірними.

Так, у листі Головного управління ДПС в Одеській області, наданого позивачем в якості доказів наявності рахунків, наведено перелік фінансових установ, в яких обліковуються рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» станом на 03.04.2020р. Водночас, вказаний лист не містить інформації стосовно відкритих у Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» рахунків станом на момент виникнення спірних правовідносин. (а.с. 102).

Судом було досліджено надані позивачем виписки з банківських рахунків, як доказ на підтвердження понесення збитків, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зазначити, що як вже було зазначено судом, сторони вільні в укладанні договору та у погодженні відповідних умов та положень такого договору, крім того, як вже було зазначено судом, відповідна господарська діяльність здійснюється на власний ризик, а тому позивач має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд зазначає про недоведення Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між порушенням відповідачем зобов`язання і завданими позивачу збитками, з огляду на що судом відмовляється у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності не приймається судом до уваги, оскільки суд на підставі досліджених доказів встановив, що право позивача, на захист якого він звернувся до суду, відповідачем не порушено, отже приймається рішення про відмову у задоволенні позову не через пропуск строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , які направлено на стягнення з відповідача суми фактично понесених позивачем збитків у розмірі 133486,24грн. не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх невідповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» - відмовити в повному обсязі.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. покладаються на позивача.

Повний текст рішення складено 19 квітня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д`яченко