Постанова

від 30.06.2021 по справі 916/3219/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3219/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта»

на рішення Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2021 року

у справі №916/3219/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта»

до Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця

про стягнення 133486,24 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі регіональної філії „Одеська залізниця» Акціонерного товариства „Українська залізниця» про стягнення 133486,24 грн. збитків, понесених позивачем через невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару за договором про поставку товару №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2021 року у справі №916/3219/20 (суддя Д`яченко Т.Г.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» - відмовлено в повному обсязі.

Рішення вмотивовано тим, що Договір поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ між позивачем та відповідачем було укладено 29.05.2017р., тоді як Договір поставки №020617 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було укладено 02.06.2017р.

За таких обставин, укладаючи зазначений Договір поставки №020617 від 02.06.2017р. та визначаючи умови щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, які є обов`язковими для виконання сторонами, позивач мав усвідомлювати ризики невиконання договірних зобов`язань.

Суд також відхилив докази, надані позивачем на підтвердження відсутності на рахунках останнього грошових коштів, необхідних для оплати поставленого за Договором поставки №020617 від 02.06.2017р. товару.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та стягнути з відповідача на користь позивача 133 486,24 грн. фактично понесених збитків, 5255,00 грн. судових витрат та 20 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що за договором №ОД/НХ-17-549 НЮ, відповідач мав здійснити оплату вартості отриманого товару до 27.07.2017, 31.07.2017, 20.09.2017 відповідно.

Фактична оплата відбулась 31.07.2017 на суму 214 569,00 грн (платіжне доручення № 396373), 23.08.2017 на суму 56 724,30 грн (платіжне доручення № 451098), 26.09.2017 на суму 157 844,70 грн.

02.06.2017 між ТОВ Сеуранта (Покупець) та ТОВ Монблант було укладено договір поставки № 020617, останнім днем оплати за яким були 27.07.2017 та 20.09.2017 відповідно.

Тривалий час ТОВ Сеуранта намагалось в мирному порядку врегулювати питання сплати штрафних санкцій, направляло листи до ТОВ Монблант з проханням відстрочити платіж. Також йшли усні переговори про поставку іншого товару в рахунок погашення штрафних санкцій та інших способів вирішення спірної ситуації.

На підтвердження відсутності коштів на рахунках позивачем було надано виписки з всіх банківських рахунків позивача.

Головним управлінням ДПС в Одеській області, листом № 9178/П/15-32-51-02-09 від 03.04.2020 року, у відповідь на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю Сеуранта , м. Одеса було повідомлено, що згідно даних ІТС Податковий блок , станом на 03.04.2020 року, у Товариства з обмеженою відповідальністю Сеуранта , м. Одеса обліковуються рахунки, відкриті у 4 банківських установах (ПАТ МТБ Банк , АТ КБ Приватбанк , АТ УкрСиббанк , АТ Сбербанк ) та 1 рахунок, відкритий у Казначействі України.

Вказана довідка показує взагалі рахунки, які коли-небудь відкривало Товариство. Надати такий лист, датований 2017 роком, не вбачається можливим.

Апелянт зазначає, що протиправна поведінка відповідача полягає у порушенні умов договору, зокрема у простроченні оплати останнім вартості поставленого позивачем товару.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач був позбавлений можливості виконати власні грошові зобов`язання перед третьою особою, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю Монблант .

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю Сеуранта було понесено збитки у вигляді додаткових витрат, а саме, штрафних санкцій, сплачених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Монблант , у зв`язку з порушенням зобов`язань з боку Акціонерного товариства Українська залізниця .

При цьому, факт сплати штрафних санкцій підтверджується платіжним дорученням. Враховуючи вищевикладене, на думку апелянта, у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача (в частині несвоєчасної оплати товару за договором), збитків (сплати штрафних санкцій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Монблант ), причинно-наслідкового зв`язку (збитки завдані безпосередньо через порушення відповідачем договірних зобов`язань), вини (невиконання зобов`язання у строк, передбачений договором).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/3219/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» на рішення Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2021 року. Вирішено розглянути справу №916/3219/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до приписів ст. ст. 267, 268 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копій іншим учасникам справи протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Роз`яснено учасникам справи про їх право не пізніше 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань (призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо), оформлених відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

12.05.2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця , в якому відповідач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі, рішення суду - законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін.

17.06.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» про стягнення судових витрат та їх розрахунок, в якій просить у разі задоволення позову стягнути з відповідача судові витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду на електронні адреси сторін у зв`язку з тимчасовим припиненням Південно-західним апеляційним господарським судом поштових відправлень.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2017р. між Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (постачальник) було укладено Договір поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ (надалі - Договір), за умовами якого постачальник передає у власність замовника, а змовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.

Відповідно до п. 5.1. Договору, товар має бути поставлений в обсягах і строки (періоди), які визначені Графіком поставки (додаток №2).

Згідно п. 6.1. Договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації. Загальна сума по договору 429138,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 71523,00 грн. (п. 6.4. Договору).

Відповідно до п.п.7.2. Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 20 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Термін дії договору у пункті 16.2. сторонами погоджено з моменту його підписання до 31.12.2017р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Наявна в матеріалах справи специфікація №1 свідчить про погодження сторонами поставки товару на загальну суму 429138,00 грн. При цьому терміни поставки сторонами визначено у додатку №2 до договору - графік поставки.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, а саме: 29.06.20178.р на суму 214569,00 грн., відповідно до видаткової накладної №40/1, 03.07.2017р. на суму 56724,30 грн., відповідно до видаткової накладної №41 та 21.08.2017р. на суму 157844,70 грн., відповідно до видаткової накладної №54.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що враховуючи приписи п. 7.2. Договору, відповідач мав здійснити оплату вартості отриманого товару до 27.07.2017р., 31.07.2017р. та 20.09.2017р., відповідно, однак, фактична оплата відбулась 31.07.2017р. на суму 214569,00 грн., 23.08.2017р. на суму 56724,30 грн. та 26.09.2017.р на суму 157844,70 грн., відповідно до платіжних доручень №№396373, 451098, 396449.

Крім цього, 02.06.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» (постачальник) було укладено Договір поставки №020617, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. Договору №020617 від 02.06.2017р., сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється партіями. Найменування товару - фанера та ДВП СТ-40.

Згідно до п. 2.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., загальна сума даного договору становить 444954,13 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно замовлень покупця (у вигляді електронних листів, факсимільних повідомлень) протягом трьох днів з дати отримання замовлення від покупця.

Згідно п. 4.2.1. Договору №020617 від 02.06.2017р., покупець оплачує товар протягом 20 банківських днів з дати отримання товару.

Пунктом 6.5. Договору №020617 від 02.06.2017р., сторонами погоджено, що у випадку прострочення платежу, замовник має сплатити штраф у розмірі 30% від суми заборгованості, та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки.

На виконання умов Договору №020617 від 02.06.2017р. 29.06.2017р. було здійснено закупівлю на суму 252369,72 грн. відповідно до видаткової накладної №78 та 21.08.2017р. на суму 192584,41 грн. відповідно до видаткової накладної №111.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було виставлено на користь покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» рахунки на оплату: № 78 від 29.06.2017р. на суму 252369,72 грн. та №111 від 21.08.2017.р на суму 192584,41 грн.

Як було пояснено позивачем, відповідно до Договору №020617 від 02.06.2017р. останнім днем оплати були 27.07.2017.р та 20.09.2017р., відповідно.

Також позивачем зазначено суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» 26.07.2017.р та 18.09.2017р. направляло листи Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» про відстрочку платежу, з причини відсутності розрахунків контрагента - Акціонерного товариства „Українська залізниця» , однак, як вказує позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» претензії від 28.07.2017р. та 21.09.2017р. про погашення заборгованості, а також штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості.

Отже, Позивачем зазначено, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» не мало можливості своєчасно оплатити поставлений позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» товар.

Таким чином, як пояснює позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , не отримавши кошти від відповідача за поставку товару на його користь, було вимушено порушити умови Договору №020617 від 02.06.2017р., що призвело до необхідності здійснити оплату штрафу у розмірі 133486,24 грн., що становить 30% від суми прострочки, що підтверджується платіжним дорученням від 03.11.2017р. №80 на суму 133486,24 грн.

Позовні вимоги позивача направлено на стягнення з відповідача суми фактично понесених позивачем збитків у розмірі 133486,24 грн.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, відповідач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Судова колегія не погоджується з висновком суду про недоведеність причино-наслідкового зв`язку між фактом порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017р. та понесеними позивачем збитками, виходячи з наступного.

Збитки, які просить за рахунок відповідача відшкодувати Товариство з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , є такими, що виникли у позивача внаслідок порушення договірних зобов`язань, з огляду на що предметом доведення під час розгляду даної справи є наявність усіх елементів складу правопорушення.

Судом встановлено, що правовідносини між Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» виникли на підставі укладеного між ними 29.05.2017р. Договору поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ.

За час розгляду справи, з урахуванням пояснень сторін та наявних матеріалів справи доказів судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, відповідно до п. 7.2. Договору поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017р.

Фактична оплата відповідача за спірним договором відбулась 31.07.2017 на суму 214 569,00 грн (платіжне доручення № 396373), 23.08.2017 на суму 56 724,30 грн (платіжне доручення № 451098), 26.09.2017 на суму 157 844,70 грн.

Отже, апеляційний суд зазначає, що протиправна поведінка відповідача полягає у порушенні умов договору, зокрема у простроченні оплати останнім вартості поставленого позивачем товару.

Також судом встановлено, що 02.06.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» (постачальник) було укладено Договір поставки №020617, останнім днем оплати за яким були 27.07.2017 та 20.09.2017 відповідно.

Позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма »Монблант» було сплачено 133486,24 грн., як штрафні санкції за укладеним між ними Договором поставки №020617 від 02.06.2017р.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, в частині оплату товару, позивач був позбавлений можливості виконати власні грошові зобов`язання перед третьою особою, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю Монблант за Договором поставки №020617.

Щодо доводів позивача про відсутність інших грошових коштів на рахунках, за рахунок яких можливо було б погасити заборгованість перед ТОВ "Монблант", колегія суддів враховує наступне.

Судова колегія критично оцінює лист Головного управління ДПС в Одеській області, в якому наведено перелік фінансових установ, в яких обліковуються рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» , оскільки лист містить відомості станом на 03.04.2020р., а не за спірний період (а.с. 102).

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги банківські виписки АТ КБ Приватбанк по рахунку позивача за 27.07.2017, за 20.09.2017 (а.с.104-105), з яких вбачається відсутність будь-яких перерахувань грошових коштів з боку Акціонерного товариства «Українська залізниця» , як то передбачено умовами п. 7.2. Договору.

З огляду на викладене, матеріали справи не містять доказів наявності грошових коштів на рахунках ТОВ "Сеуранта" на дату виникнення зобов`язань перед ТОВ "Монблант" за Договором поставки №020617.

Таким чином, судова колегія доходить висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» було понесено збитки у вигляді додаткових витрат, а саме, штрафних санкцій, сплачених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монблант» , у зв`язку з порушенням зобов`язань з боку Акціонерного товариства «Українська залізниця» .

При цьому, факт сплати штрафних санкцій підтверджується платіжним дорученням від 03.11.2017р. №80 на суму 133486,24 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача (в частині несвоєчасної оплати товару за договором), збитків (сплати штрафних санкцій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Монблант ), причинно-наслідкового зв`язку ( збитки завдані безпосередньо через порушення відповідачем договірних зобов`язань), вини (невиконання зобов`язання у строк, передбачений договором).

Колегія суддів зауважує, що у випадку невиконання договору, за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано наявність вини у неналежному виконанні зобов`язання за договором поставки №ОД/НХ-17-549 НЮ від 29.05.2017 р. в частині своєчасної оплати товару за вказаним договором, який було укладено сторонами без зауважень та заперечень в частині встановлення конкретного строку такої оплати.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку про наявність у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача (в частині несвоєчасної оплати товару за договором), збитків (сплати штрафних санкцій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Монблант» ), причинно-наслідкового зв`язку (збитки завдані безпосередньо через порушення відповідачем договірних зобов`язань), вини (невиконання зобов`язання у строк, передбачений договором).

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Судом встановлено, що позовна давність у даному випадку не застосовується, оскільки право позивача порушено 03.11.2017 року (дата сплати штрафної санкції), між тим, позовну заяву подано 02.11.2020 року (а.с.31), тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку про обґрунтованість, та доведеність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» про стягнення з відповідача збитків у розмірі 133 486,24 грн., з огляду на таке, судове рішення Господарського суду Одеської області підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

17.06.2021 року за вх.№1725/21 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Сеуранта» про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Судова колегія зазначає, що всупереч приписів ст. 161, 169-170, 207 ГПК України заявником не додано до вказаної заяви доказів направлення вказаної заяви відповідачу, що позбавляє відповідача права своєчасного надання міркувань щодо заяви про стягнення правничої допомоги.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 8 зазначеного Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (частина 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

З огляду на викладене, апеляційний суд залишає заяву ТОВ Сеуранта про стягнення судових витрат без розгляду.

Разом із тим, суд роз`яснює, що відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2102,00 грн. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2021 року у справі №916/3219/20 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеуранта» 133 486,24 грн. (сто тридцять три тисячі чотириста вісімдесят шість грн. 24 коп.) збитків, 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн.) судових витрат.

Доручити господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.07.2021 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська