Ухвала

від 21.04.2021 по справі 806/2473/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 806/2473/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Смирнової Ю. М.

від 17.09.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поляк О. І., Калатай Н. Ф., Кропивна Л. В.

від 03.12.2020

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

треті особи: Спільне підприємство "Северянський гранітний кар`єр", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , МАТРІКС ГРУП ЛТД (MATRIX GROUP LTD)

про визнання протиправним та скасування рішення, скасування реєстраційних дій, зобов`язання вчинити дій,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 17.09.2020 у справі № 806/2473/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020, Господарський суд міста Києва задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 05.09.2017 № 2803/5 про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В іншій частині позову відмовив.

24 грудня 2020 року Міністерство юстиції України вперше звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17.

Ухвалою від 01.02.2021 Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу Міністерства юстиції України, оскільки встановив, що скаржником, всупереч вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, не обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення були оскаржені вперше. Скаржнику надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для зазначення висновку Верховного Суду щодо застосування норми права; норму права (абзац, пункт, частина статті) та постанову, в якій цей висновок викладений; обґрунтування необхідності та мотивів відступлення від цього висновку щодо застосування визначеної норми права та попереджено, що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню скаржникові.

Ухвалою від 04.03.2021 Верховний Суд повернув касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений Судом.

22 березня 2021 року Міністерство юстиції України повторно звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Міністерство юстиції України, Судом встановлено, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

пункт 1 ) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах ;

пункт 2 ) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3 ) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Суд установив, що підставою для оскарження судових рішень в касаційному порядку Міністерство юстиції України зазначає вже пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не вказує яку (які) саме норму (норми) права суд першої та (або) апеляційної інстанцій застосував без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду і без вказання в яких саме постановах Верховного Суду. Замість цього Міністерство юстиції України зауважило, що висновок Верховного Суду у справі № 826/10548/17 від 22.08.2018, який застосував Північний апеляційний господарський суд при ухваленні постанови від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17, не є висновком у подібних правовідносинах, і на його думку у даних правовідносинах має застосовуватись правова позиція, яка міститься у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 185/9518/18 та від 04.12.2019 у справі № 910/7223/17, що не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Крім того, статтею 288 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 4 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 складений та підписаний 18.12.2020, отже з цього моменту почався перебіг двадцятиденного строку, встановленого для її оскарження в касаційному порядку. Таким чином, останнім днем для подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 було 11.01.2021 (з урахуванням вихідних днів), після цього процесуальний строк вважається таким, що пропущений.

Із касаційної скаргою Міністерство юстиції України звернулось 22.03.2021, про що свідчить дата у відомості на поштовому конверті, в якому касаційна скарга надійшла на адресу Верховного Суду, тобто після перебігу строку, встановленого для подання касаційної скарги, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України, проте із заявою про його поновлення.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень, Міністерство юстиції України зазначає, що строк, на його думку, пропущений з поважних причин, оскільки первісна касаційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 подана вчасно, з дотриманням процесуальних строків, однак в подальшому залишена без руху та повернута ухвалами Верховного Суду від 01.02.2021 та 04.03.2021 відповідно.

Розглянувши наведені обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що підстави, зазначені скаржником у заяві, не можуть вважитися поважними з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали скаржникові реалізувати своє право на подання касаційної скарги протягом законодавчо встановленого терміну, не вбачається, а підстави, наведені у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження, не є поважними та об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого скаржника. Міністерством юстиції України не зазначено поважних причин невиконання вимог Господарського процесуального кодексу України, зокрема, пункту 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу, та ухвали Верховного Суду від 01.02.2021, що стало наслідком повернення первісно поданої касаційної скарги на підставі пункту 4 статті 174 та частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Судом встановлено, що Міністерство юстиції України хоча і зазначило постанову Верховного Суду, застосовану судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, навело правові позиції, викладені в інших постановах Верховного Суду, проте так і не вказало від якого саме висновку необхідно відступити та не обґрунтувало необхідність відступлення від такого висновку.

Водночас Судом встановлено, що повторна касаційна скарга подана Міністерством юстиції України вже з іншої підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), проте знов містить недоліки як і первісна, хоча в ухвалі від 01.02.2021 Верховний Суд роз`яснив, що саме має містити касаційна скарга при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12.07.2007).

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02) також визначено, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (п. 57).

Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

З огляду на викладене, касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 підлягає залишенню без руху на підставі частин 2 та 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом уточнення норми (норм) права, яку (які) суд першої та (або) апеляційної інстанцій застосував без урахування висновку, викладеному в зазначених скаржником постановах Верховного Суду та наведення інших підстав/обґрунтувань для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 292 та пункту 4 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Підстави, наведені у заяві Міністерства юстиції України про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17, визнати неповажними.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 806/2473/17 залишити без руху.

3. Надати Міністерству юстиції України строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

4. Роз`яснити Міністерству юстиції України, що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню скаржникові.

5. Роз`яснити Міністерству юстиції України, що у разі не наведення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження або визнання наведених інших підстав неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

О. А. Кролевець