Ухвала

від 13.04.2021 по справі 370/2031/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 370/2031/19

провадження № 61-4771ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю Терра-М

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сацюка Віталія Валерійовича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Косенко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області про визнання протиправним рішення та його скасування.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,201 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що за відомостями погосподарської книги №6 Копилівської сільської ради за нею обліковується земельна ділянка площею 0,25 га, а нею було приватизовано лише 0,201 га, вона звернулася до Копилівської сільської ради із заявою про приватизацію ще 0,05 га. Земельна ділянка зазначеної площі розташована уздовж приватизованої позивачкою земельної ділянки за зазначеною адресою та межує із земельною ділянкою, що на АДРЕСА_2 , наданої у користування ОСОБА_2 .

Водночас із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 , для передачі у приватну власність звернулась ОСОБА_2 .

Рішенням Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 15 серпня 2016 року надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на АДРЕСА_2 , площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлових будівель та погосподарських споруд. Проте у пункті 2 цього рішення зазначено, що остаточна площа земельної ділянки буде відома після розробки проєкту землеустрою.

Подані ОСОБА_1 заяви щодо відведення і передачу їй у власність земельної ділянки площею 0,05 га, що не вистачає до норми безоплатної приватизації, Копилівська сільська рада проігнорувала.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 розроблено проєкт землеустрою, відповідно до якого визначено, що площа земельної ділянки, запроєктованої до відведення, складає 0,2135 га.

У січні 2017 року позивачці стало відомо, що Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,2135 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222783201:01:011:0052, що розташована на АДРЕСА_2 , про що прийняла відповідне рішення від 28 грудня 2016 року. Цим же рішенням зазначену ділянку передано ОСОБА_2 у власність.

Позивачка вважала, що зазначений проєкт землеустрою не відповідає вимогам закону, що до нього ставляться. Зокрема, відсутнє погодження меж земельної ділянки із сусідніми власниками та землекористувачами, в тому числі і з нею.

Про проведення робіт із встановлення меж ні ОСОБА_2 , ні розробник проєкту землеустрою, ОСОБА_1 не повідомляли, акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, де позивачкою мали бути погоджені межі земельної ділянки, щодо якої розроблявся проєкт землеустрою, для підпису позивачці на надавали. Межі встановлені неправильно, із захопленням належної їй земельної ділянки, площею 0,05 га, яку вона має намір приватизувати, про що було відомо Копилівській сільській раді на час розгляду проєкту землеустрою, розробленого для передачі ОСОБА_2 земельної ділянки. Проте, незважаючи на зазначені обставини, на наявність у позивачки претензій щодо меж земельної ділянки ОСОБА_2 , наявність у ОСОБА_1 бажання та законного права приватизувати земельну ділянку у розмірі, що не вистачає до норми безоплатної приватизації, на невідповідність розробленого ОСОБА_2 проєкту землеустрою вимогам закону, що до нього ставляться, Копилівська сільська рада прийняла оспорюване рішення про затвердження зазначеного проєкту землеустрою.

Зазначене рішення порушує права позивачки, оскільки у неї відсутня можливість скористатися своїм правом, передбаченим пунктом г частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Позивачка вважала, що проєкт землеустрою не відповідає вимогам закону та нормативно-правовим актам, Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області не мала підстав для його затвердження, а тому рішення про затвердження проєкту землеустрою порушує права ОСОБА_1 та підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Посилаючись на викладене, просила визнати протиправними та скасувати рішення Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 28 грудня 2016 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2135 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222783201:01:011:0052, що розташована на АДРЕСА_2 .

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Ненадання згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сацюка В. В., у якій він, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини направлення власникам суміжних земельних ділянок акта погодження меж спірної земельної ділянки, не врахували правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, якою уточнено попередній правовий висновок щодо порядку погодження меж, зокрема зазначено, що погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт .

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,201 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 3222783201:01:011:0035, що розташована на АДРЕСА_1 . Вказану ділянку передано їй на підставі рішення Копилівської сільської ради від 23 вересня 2008 року № 179-19-V.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 листопад 2018 року встановлено, що позивачка є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку (домоволодіння) від 26 травня 2007 року.

08 серпня 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області із заявою про вирішення питання щодо надання їй доступу на обслуговування та ремонт господарської будівлі, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та межує із домоволодінням на АДРЕСА_2 .

03 жовтня 2016 року позивачка подала до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області заяву, в якій просила надати дозвіл на отримання у власності земельної ділянки, орієнтовною площею 0,05 га, оскільки за записами у погосподарській книзі значиться 0,25 га земельної ділянки, а фактично згідно з державним актом їй виділено 0,201 га.

Земельна ділянка площею 0,05 га розташована уздовж приватизованої позивачкою земельної ділянки на АДРЕСА_1 та межує із наданою у користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, що на АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи випливає, що 31 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Копилівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою земельної ділянки у власність, площею 0.25 га, що на АДРЕСА_2 .

Згідно з обліковою карткою об?єкта з господарського обліку за 2011-2015 роки, за ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 станом на 2012 рік, закріплена земельна ділянка площею 0.25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Судами також встановлено, що рішенням Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 15 серпня 2016 року № 071-09-VII, ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на АДРЕСА_2 , площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських споруд.

Відповідно до акта про встановлення на місцевості меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків власнику земельної ділянки ОСОБА_2 на території Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 12 вересня 2016 року представник ТОВ Терра-М у присутності землевласника ОСОБА_2 провели встановлення на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території Копилівської сільської ради. Зазначені межі на місцевості проходять згідно з планом відведення земельної ділянки. Жодних претензій при відновленні зовнішніх меж не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань. Межові знаки, якими закріплена земельна ділянка в кількості 12 шт., показано представником ТОВ Терра-М на місцевості та передано на зберігання землевласникам.

Рішенням Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 28 грудня 2016 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,2135 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222783201:01:011:0052, що розташована на АДРЕСА_2 . Цим же рішенням зазначену ділянку передано ОСОБА_2 у власність.

З матеріалів справи випливає, що ТОВ ТЕРРА-М виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ..

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що зазначений проєкт землеустрою не відповідає вимогам закону, оскільки відсутнє погодження меж земельної ділянки із сусідніми власниками та землекористувачами, в тому числі і з позивачкою.

Проте, як випливає з акта про погодження зовнішньої межі земельної ділянки, що на АДРЕСА_2 , користувачем земельної ділянки ОСОБА_2 , сусідні власники та землекористувачі, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 провели погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_2 . Жодних претензій і спірних питань при погодженні зовнішньої межі ділянки не заявлено.

Відповідно до статей 116 , 188 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватися виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частини першої статті26).

Відповідно до статей 3 17, 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивачка не надала доказів, які б свідчили про безпосередній вплив рішення Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,2135 га на її, позивачки, права, свободи, законні інтереси.

Так, судами встановлено та з матеріалів справи випливає, що 26 травня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого позивачка придбала житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу 04 грудня 2008 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 016964, який посвідчує право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222783201:01:011:0035, площею 0,201 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, який розташовується за вказаною адресою.

Отже, після укладення договору купівлі-продажу домоволодіння від 26 травня 2007 року та реєстрації речового права власності покупця (набувача) ОСОБА_1 - 28 серпня 2007 року, а також після отримання державного акта на право власності на земельну ділянку позивачці було відомо, що фактичний розмір, належної їй земельної ділянки і якою користувався відчужувач ОСОБА_6 становить не 0,2500 га (за відомостями погосподарського обліку), а 0,201 га, що встановлено землевпорядною організацією, яка виконувала на замовлення ОСОБА_1 геодезичні роботи.

Крім того, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , відділу у Макарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки та її кадастрового номеру, відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у її користуванні.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі.

Ненадання згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження

№ 14-652цс18), № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) та від 12 лютого 2020 року № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19)

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що підписання акта погодження меж земельної ділянки самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, якою розширено правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року щодо акта погодження меж, зокрема щодо необхідності направлення погодження не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Проте Велика Палата Верховного Суду у названій справі дійшла висновку, що аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

За змістом доводів позовної заяви ОСОБА_1 не погоджується з наданням ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а отже, і з погодження меж земельної ділянки. Тому оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою цими судами поданих сторонами доказів, і не стосуються неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України .

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сацюка В. В. необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сацюка Віталія Валерійовича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Терра-М , про визнання протиправним рішення та його скасування, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

С. О. Погрібний

Г. І. Усик