Постанова

від 14.04.2021 по справі 826/13852/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13852/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Файдюка В.В., Черпіцької Л.Т.,

за участю секретаря: Яковіна Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКФ "ЕДЕЛЬВЕЙС" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третіх осіб: Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення від 19.06.2017 про скасування Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08.06.2015 №344/15/12/009-15.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, що з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення від 19.06.2017, прийняте головним інспектором будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Гончаровим В.В. про скасування дії Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 08.06.2015 №344/15/12/009-15.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 року апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, до якої приєднався ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 року - змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення посилання суду як на підставу задоволення прозову - відсутність у Головного інспектора будівельного нагляду Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві повноважень на скасування Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 08.06.2015 року №344/15/12/009-15. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2019 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зазначеній постанові від 04.09.2019 Верховний суд вказав, що суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати відомості щодо території по АДРЕСА_1 , передбачені Генеральним планом м. Києва та іншою містобудівною документацією (у разі її наявності), та перевірити чи відповідають їм містобудівні умови та обмеження. Суди не надали оцінки витягу щодо чинних містобудівних регламентів від 20.04.2016, який містить ці відомості, незважаючи на те, що цей доказ є важливим, доречним та на ньому наполягав ОСОБА_1 , суд не мотивував, чому цей доказ не було взято до уваги. Суди не з`ясували, на яких підставах у пункті 9 Містобудівних умов з посиланням на Генеральний план міста Києва зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки "частково територія громадських будівель та споруд та промислова територія", в той час як відповідно до витягу щодо чинних містобудівних регламентів ця ж територія належить до "території промисловості". Причини цієї невідповідності не було досліджено та пояснено, хоча це питання є ключовим у спорі.

Позивачем 22.11.2019 року було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва заяву про збільшення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що рішенням відповідача від 23.10.2019 №26 анульовано Дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ 113190391359 від 08.02.2019 із посиланням на втрату чинності Містобудівних умов щодо забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , при цьому, рішення відповідача про скасування цих Містобудівних умов оскаржується у даній справі, відтак, згідно заяви від 22.11.2019 позивачем заявлено наступні позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України №26 від 23.10.2019 про анулювання Дозволу на виконання будівельних робіт ІУ 113190391359 від 08.02.2019 на об`єкт будівництва "Будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торгівельного призначення на АДРЕСА_1 (перша черга будівництва);

- визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві №15 від 19.06.2017 про скасування Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 08.06.2015 №344/15/12/0099-15.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 квітня 2015 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МФК "Едельвейс" укладено договір оренди земельної ділянки. Об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,6443 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торгівельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу; кадастровий номер 8000000000:91:078:0117. Цього ж дня складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

08.06.2015 року Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав позивачу Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі (№344/15/12/009-15) (далі - Містобудівні умови).

Загальні дані. Назва об`єкта будівництва - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Наміри забудови - будівництво житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговувань житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торгівельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу.

Посилання па містобудівну документацію: генеральний план населеного пункту, план зонування, детальний план території та рішення про їх затвердження (у разі наявності):

- Генеральний план міста Києва та проєкт планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури м. Києва (рішення виконкому Київської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920, 10.10.1988 №976, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, наказ Міністерства культури, туризму України від 23.12.2005 № 1076;

- Концепція стратегічного розвитку м. Києва "І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 № 35-4847.

Функціональне призначення земельної ділянки - частково територія громадських будівель та споруд та промислова територія - відповідно до Генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- до початку проєктування отримати висновок КО "Інститут Генерального плану" щодо врахування цільового призначення ділянки в матеріалах Генерального плану 2025р. та привести функціональне призначення земельної ділянки у відповідність до містобудівної ініціативи на виконання п. 2 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- територія житлово-громадської забудови (перспективна) відповідно до Концепції стратегічного розвитку м. Києва (І стадія Генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року), схваленої рішенням Київської міської ради від 16.09.2010 № 35-4847.

18.01.2017 року між позивачем та Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут Генерального плану м. Києва" (далі - Інститут Генерального плану м. Києва) укладено договір № 6/КП-17.

Комунальною організацією "Інститут Генерального плану м. Києва" надано висновок від 18.08.2017 № 15-1557, за яким функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804: частково промислові території, частково території громадських будівель та споруд. Функціональне призначення земельної ділянки відповідно до проєкту Генерального плану м. Києва: території перспективної житлово-громадської забудови.

Відповідно до матеріалів проєкту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва (проєктний план) функціональне призначення земельної ділянки: території житлово-громадської забудови.

У висновку зазначено, що КO "Інститут Генерального плану м. Києва" здійснив роботи з розгляду можливості врахування в матеріалах проєкту Генерального плану м. Києва та проєкту Детального плану території Татарка та Лук`янівка у Шевченківському районі м. Києва будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул, Половецька, 4 та передбачив функціональне призначення вказаної земельної ділянки як територію житлово-громадської забудови у проєкті Детального плану території Татарка та Лук`янівка як територію багатоквартирної багатоповерхової житлової забудови.

У той же час, відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України №763 від 22.05.2017, зокрема, на підставі службової записки про результати перевірки від 17.05.2017, доручено Департаменту ДАБІ у м. Києві провести позапланову перевірку Департаменту містобудування та архітектури в.о. КМР (КМДА), а саме: надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 08.06.2015 №344/15/12/009-15.

Так, у довідці від 17.05.2017 зазначено із порівнянням вищезгаданого змісту п. 7 "Загальні дані" (цільове призначення земельної ділянки) та п. 9 "Загальні дані" (функціональне призначення земельної ділянки) Містобудівних умов, що Містобудівні умови надані з порушенням п. 2.4. Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109 (далі - Правила № 109).

19.06.2017 року складено акт перевірки, в якому зазначено той же аналіз змісту пунктів 7 та 9 "Загальні положення" Містобудівних умов та зроблено висновок про їх надання з порушенням абзацу 2 п. 2.4. Правил № 109.

19.06.2017 головним інспектором будівельного нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту ДАБІ у м. Києві Гончаровим В.В. прийнято рішення про скасування дії Містобудівних умов, які, як зазначено у рішенні, прийнято з порушенням абзацу 2 п. 2.4. Правил № 109 (оскаржуване рішення).

Рішенням Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2019 №26 анульовано Дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ 113190391359 від 08.02.2019.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 04.09.2019, ключовим правовим питанням у справі є законність Містобудівних умов та обмежень у контексті відповідності намірів забудови земельної ділянки по вул. Половецькій, 4 Генеральному плану міста Києва та законність дій відповідача по їх скасуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 04.09.2019 року та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частинами другою та третьою статті 8 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

У частині п`ятій цієї статті визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проєктування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі 445/765/16-а, від 27.02.2019 у справі №809/721/18, від 10.10.2019 у справі №260/1499/18, від 20.02.2020 у справі №813/52/13-а, від 03.04.2020 року у справі № 640/18866/18.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частиною першою статті 17 вказаного Закону передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно із положеннями частини першої статті 19 Закону передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Згідно із положеннями пункту 3 частини першої статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до підпункту 6 пункту а частини першої статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й детальний план території. Відтак, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи саме із генерального плану. При цьому, така підстава відмови у наданні містобудівних умов та обмежень як відсутність розробленого та затвердженого детального плану території, за наявності чинного генерального плану, є неправомірною.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17, від 11 липня 2019 року у справі № 369/9003/16-а, від 11 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.002260.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97. "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів" (що були чинними на момент затвердження Генерального плану міста Києва від 28.03.2002 №370/1804) генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.

Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обгрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

П. 1.5 ДБН Б.1-3-97 визначено, що Генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні демографічних, соціально-економічних, природно-географічних, інженерно-технічних, екологічних, санітарно-гігієнічних, історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.

Так, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року (далі - Генеральний план).

З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у даній справі у постанові від 04.09.2019 та з метою встановлення всіх обставин спірних правовідносин, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2020 було витребувано від Київської міської державної адміністрації для огляду оригінал Генерального плану міста Києва на період до 2020 року (діючий) в частині земельної ділянки по вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва.

На виконання вимог ухвали суду Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Окружного адміністративного суду міста Києва було надано для огляду матеріали Генерального плану міста Києва на період до 2020 року у вигляді журналу з зображенням території земельної ділянки по вул. Половецькій 4 у Шевченківському районі м. Києва та окремого рулону із зображенням графічних матеріалів всієї території м Києва.

Окремі збільшені викопіювання з Генерального плану, що стосуються земельної ділянки по вул. Половецькій,4 у Шевченківському районі м. Києва також долучено до матеріалів даної адміністративної справи.

Дослідивши оригінал містобудівної документації (Генерального плану м. Києва на період до 2020 року) судом першої інстанції було встановлено, що земельна ділянка на вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м.Києва за функціональним призначенням відноситься частково до промислової території, а частково до громадських будівель і споруд.

Саме з необхідності з`ясування відомостей, передбачених генеральним планом та іншою містобудівною документацією (у разі її наявності) щодо території по вул. Половецькій, 4, виходив Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд.

При цьому Верховним Судом (п.57-п.61 постанови) наголошено, що основним видом містобудівної документації, яка підлягає врахуванню, є саме чинний генеральний план населеного пункту (Генеральний план міста Києва затверджено рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804).

Тобто, функціональне призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 повинне було бути з`ясованим шляхом врахування відомостей чинного Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, що і було виконано судом першої інстанції.

Додатково судом першої інстанції враховано висновок КО Інститут Генерального плану м. Києва від 18.08.2017 № 15-1557, за яким функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804: частково промислові території, частково території громадських будівель та споруд.

Аналогічне функціональне призначення відповідно до чинного Генерального плану міста Києва-2020 зазначене і у спірних Містобудівних умовах та обмеженнях (п.7-п.9 розділу Загальні дані ).

Таким чином, в оскаржуваному рішенні враховано висновки Верховного Суду із даних питань та виконано вимогу щодо з`ясування функціонального призначення земельної ділянки за відомостями містобудівної документації (Генерального плану-2020).

Апелянтом не спростовано цей факт та на доведення протилежного він посилається на витяг щодо чинних містобудівних регламентів від 20.04.2016, який не є містобудівною документацією.

Тобто, у цій частині доводи апелянта протирічать висновкам Верховного Суду у цій справі, оскільки Верховним Судом ставилася вимога дослідження саме містобудівної документації.

Стверджуючи, що Верховним Судом зроблено висновок про функціональне призначення промисловість на підставі зазначених містобудівних регламентів від 20.04.2016, Апелянт не враховує вимоги п.6 ст.353 КАС України, за якою постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Крім того, за припущеннями ОСОБА_1 ділянка по АДРЕСА_1 поруч із житловими будинками має розвиватися як промисловий об`єкт, що очевидно не відповідає дійсним потребам мешканців сусідніх будинків.

Тому необгрунтованою є апеляційна скарга в частині доводів про неврахування висновків Верховного Суду та доводи Апелянта про належність до територій промисловості.

Посилаючись на те, що наданий уповноваженим органом оригінал матеріалів Генплану є доказом невідомого походження, Апелянт не доводив, що існує інший Генплан, ніж наданий суду, або що з`ясовані судом відомості із Генплану є неправдивими.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 звертався із клопотаннями про витребування інших доказів, проведення експертиз тощо. При цьому сам скаржник або його представник брали участь у всіх судових засіданнях та користувалися процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про вирішення справи на підставі інших наявних у ній доказів взагалі має ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки Верховний Суд виходив із необхідності дослідження саме діючого генерального плану, як основного виду містобудівної документації (та матеріали справи не містили такого доказу до витребування і огляду його судом під час нового розгляду справи).

Тому необгрунтованою є апеляційна скарга також у частині доводів про ігнорування клопотання учасника справи та використання доказу невідомого походження .

Апелянт ніяк не обгрунтовує нормами законодавства необхідність якогось окремого засвідчення оригіналу Генплану, наданого суду.

Натомість всі докази - як оригінал (рулон) Генплану, так і роздруківка із програмного комплексу створеного за визнанням самого скаржника на підоснові матеріалів Генерального плану - офіційно надані в судове засідання представником спеціально уповноваженої організації-Департаменту містобудування та архітектури, на виконання вимог ухвали суду про витребування для огляду оригіналу діючого Генерального плану міста Києва на період до 2020 року.

Тому доводи апелянта про необхідність додаткового засвідчення та недостовірність цього доказу засновані на намаганні лише з формальних підстав переглянути вірне по суті та обгрунтоване судове рішення.

З даного приводу практикою Верховного Суду (Великої Палата Верховного суду, касаційних судів у складі Верховного Суду) вироблено усталену позицію, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, щодо недопущення надмірного формалізму у судовому процесі, якщо він перешкоджає ефективному захисту прав особи (постанова ВП ВС від 05 грудня 2018 року у справі №11/9901/736/18 та інші).

Всі аргументи скаржника зводяться до незгоди із вжитим судом висловом електронний Генеральний план , хоча сам він за текстом апеляційної скарги визнає можливість таких роздруківок із програмного комплексу, їх використання у практичній діяльності та їх створення на підоснові матеріалів Генерального плану.

Водночас, апелянт залишає поза увагою, що такі роздруківки надані для зручності дослідження, та одночасно судом досліджено оригінал діючого Генплану.

Розуміючи надмірний обсяг і недоцільність дослідження всього Генплану щодо всієї території міста, апелянт свідомо зловживає процесуальними правами стверджуючи про необхідність вивчення всього генплану м.Києва, а не лише тієї частини, яка стосується території Шевченківського району м.Києва, що включає земельну ділянку на яку видано спірні Містобудівні умови та обмеження.

Натомість Окружний адміністративний суд міста Києва встановлював саме функціональне використання території і виходив при цьому із діючої містобудівної документації (генплану). Саме з цієї підстави суд дійшов висновку, що розміщення житлового комплексу з прибудованими приміщеннями торговельного призначення на території, що за функціональним призначенням частково відноситься до громадських будівель та споруд, а частково до промислової території відповідає положенням Генерального плану та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2020 №370/1804.

Посилання на цільове призначення земельної ділянки здійснено судом додатково, для всебічного розгляду обставин справи. Відповідна обставина враховується також Верховним Судом у аналогічних спорах. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2019 року по справі №522/6069/14-а сформовано правову позицію, що коли цільове призначення земельної ділянки було визначене пізніше затвердження діючої містобудівної документації, то відсутні законні підстави для невидачі містобудівних умов із врахуванням цільового призначення.

Щодо посилань скаржника на положення Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандартом України від 17.08.2000 №507, та неможливості будівництва запланованого об`єкта на землях житлової і громадської забудови, колегія суддів зазначає наступне.

Для визначення функціонального призначення об`єкту будівництва, Апелянтом було невірно застосовано положення Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, оскільки відповідно до абз. З статті 1 Вступ , його використання забезпечує умови для вирішення завдань, які стосуються лише наступного: - виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; - проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд; - проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН; - проведення соціологічних досліджень з питань будівництва,забезпечення житлом і різними послугами населення України; - розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України, жодне із передбачених завдань не має відношення до встановлення функціонального призначення об`єкту будівництва з метою контролю відповідності намірів забудови цільовому призначенню земельної ділянки. Жодне із передбачених завдань Класифікатора не має відношення до встановлення функціонального призначення об`єкту будівництва з метою контролю відповідності намірів забудови цільовому призначенню земельної ділянки.

Натомість чинним на момент видачі Містобудівних умов ДБН В.2.2-9 - 2009 Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення ДОДАТОК А (обов`язковий), до Переліку основних груп будинків та приміщень громадського призначення віднесені Багатофункціональні будинки і комплекси (за визначенням цих ДБН, такими є будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення, поєднання яких обумовлене експлуатаційними потребами, економічною доцільністю і містобудівними вимогами.

Оскільки встановлено, що відповідно до Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, функціональне призначення Земельної ділянки - частково територія громадських будівель та споруд, то будівництво багатофункціонального комплексу (будинків), цілком відповідає як цільовому призначенню земельної ділянки так і містобудівної документації. При цьому землекористувач має право, на підставі ст. до п.5. ст. 20 Земельного кодексу України самостійно змінювати функціональне призначення ділянки в рамках категорії землі житлової та громадської забудови.

Чинне на час видачі Містобудівних умов та обмежень законодавство не містило заборони формулювати відповідні умови у відсилочний спосіб (шляхом посилання на ДБН, історико-містобудівне обгрунтування, висновки технічного обстеження та інші документи).

При цьому в частині визначення граничнодопустимої висоти вказаний документ додатково містить вимогу отримати результати історико- містобудівного обгрунтування, що і було дотримано Товариством з обмеженою відповідальністю "МКФ "ЕДЕЛЬВЕЙС". А саме, було отримано погодження Міністерством культури України проектної документації об`єкта будівництва (лист Мінкульту від 12.10.2018р); дозвіл Міністерства культури України на проведення земляних робіт від 21.01.2019р. №22-003/19з; погодження Міністерством культури України висновків ІСторико-містобудівного обґрунтування, розробленого Державним підприємством Всеукраїнський науково-методичний та дослідно- інформаційний центр архітектурної спадщини .

Водночас дотримання ДБН є обов`язковим незалежно від того, чи зазначені відповідні вимоги/показники в містобудівних умовах взагалі, або зазначено загальне посилання на такі ДБН чи їх окремі положення; не зазначення у містобудівних умовах конкретних даних не може свідчити про порушення чинного законодавства України та наявність підстав для їх скасування. Вказаний правовий висновок сформовано Верховним Судому постанові від 29 серпня 2018року, справа № 826/14181/17 та інших.

Твердження Апелянта про те, що спірні містобудівні умови не мали видаватися через нібито наявність інших порушень - не відповідають ні суті спору (оспорюються дії Відповідача, який скасував містобудівні умови через невідповідність містобудівній документації), ні законодавству на сталій судовій практиці (підставою невидачі містобудівних умов могла бути виключно невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації - ст.29 закону Про регулювання містобудівної документації ).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, а також враховуючи обов`язкові вказівки Верховного суду, наведені у постанові від 04.09.2019 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, надаючи правову оцінку кожному доводу, викладеному в апеляційній скарзі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, які є обґрунтованими.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Колегія суддів, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

Відповідно до вимог статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з цим, апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправні дії суб`єкта владних повноважень або протиправність прийнятого ним рішення.

Таким чином, враховуючи усі доводи учасників процесу, перевіривши мотивування та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що доводи апелянта не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Файдюк В.В.

Суддя Черпіцька Л.Т.

Повний текст постанови виготовлено - 19 квітня 2021 року.