Постанова

від 19.04.2021 по справі 367/9857/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/9857/19 головуючий у І інстанції: Оладько С.І.

провадження 22-ц/824/4734/2021 доповідач: Сліпченко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І.(суддя-доповідач), суддів Іванової І.В., Сушко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що із відповідачем мають спільних дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей.

Вказувала, що ОСОБА_1 фізична особа підприємець, отримує доходи понад 30 000 грн. на місяць.

Крім того, згідно договору дарування відповідач набув нерухоме майно: дві земельні ділянки та ј частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Просила стягнути із відповідача аліменти у розмірі 10 000 грн. на утримання неповнолітніх дітей.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 6000 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулось із апеляційною скаргою, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд невірно з`ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

Зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження його спроможності сплачувати аліменти у визначеному розмірі.

Зазначає, що його місячний дохід, на момент ухвалення рішення, був меншим від стягненого судом розміру аліментів, а тому в нього відсутня можливість здійснення виплат у визначеному розмірі.

Вказує, що з початку календарного року влаштувався на роботу із посадовим окладом 6000 грн., інших доходів не має, а тому погоджується сплачувати аліменти в розмірі 3000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхиляє доводи відповідача.

Ставить під сумнів докази надані відповідачем на підтвердження отримання мінімальної заробітної плати.

Посилається на статистику середньої заробітної плати у м.Києві працівників за основним видом діяльності підприємства, де працює відповідач.

Вважає, що місцевий суд вірно оцінив обставини справи та дійшов до обґрунтованого висновку, щодо стягнення із відповідача аліментів у розмірі 6000 грн.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 6000 грн. відповідно до встановленого його матеріального стану.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі.

На час розгляду справи шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Сторони по справі мають спільних неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину суд враховує наступні обстаивни: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів приходить до висновку, що визначаючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про визначення розміру в сумі 6000 грн., із врахуванням вимог зазначених у ч.1 ст.182 СК України, матеріального стану відповідача, приписів ч.2 ст.182 СК України, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Встановивши ту обставину, що в сторін є неповнолітні діти, які проживають з позивачем та фактично знаходиться на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку обох батьків, а відповідач є здоровою особою працездатного віку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на утримання дітей.

Відповідач погоджується із своїм обов`язком, щодо утримання дітей, при цьому вважає, що розмір аліментів визначений судом першої інстанції є надмірним, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Місцевий суд вірно врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку під час визначення розміру аліментів.

Встановлено загальновідомі обставини, які не потребують доказування, а саме те, що ОСОБА_2 витрачає кошти необхідні для дітей на харчування, на проїзд до навчального закладу, купівлю одягу, придбання підручників, зошитів, канцелярських товарів та інше приладдя для навчання, на забезпечення дозвілля дитини, оздоровлення та відпочинку.

Апеляційний суд зазначає, що відповідач є працездатним чоловіком, доказів, які б вказували на наявність вад здоров`я, які б обмежували можливості працювати матеріали справи не містять. Відповідач не надав суду доказів того, що має скрутне матеріальне становище, а тому підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей в необхідному для цього розмірі немає.

З`ясовано, що ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю та мав відповідний дохід, який є достатній для сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у власності відповідача наявне нерухоме майно, що свідчить про його належне матеріальне становище.

На момент перегляду справи апеляційним судом, відповідач працевлаштувався та займає посаду директора на підприємстві ТОВ ТРАНС КОМПАНІ ЛТД .

Доказів, щодо припинення підприємницької діяльності відповідач не надав, а відтак він може і надалі її здійснювати та отримувати відповідні доходи.

Таким чином, не було встановлено обставин, які б давали можливість встановити скрутне матеріальне становище відповідача та неможливість приймати участь матеріальному забезпеченні достатньому для гармонійного розвитку дітей.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б надавали підстави для звільнення відповідача від обов`язку в утриманні його неповнолітніх дітей, а посилання апеляційної скарги по суті позовних вимог спрямовані виключно на незгоду із рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 квітня 2021 року.

Сліпченко О.І.

Іванова І.В.

Сушко Л.П.