Постанова

від 16.04.2021 по справі 724/1837/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року м. Чернівці

справа № 724/1837/19

провадження №22-ц/822/256/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача Яцюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати за надурочний час, заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення з роботи, розірвання трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, виправлення запису в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року, додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року та за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна на додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року , ухвалені під головуванням судді Гураль Л.Л.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна (далі - ТзОВ Аутомотів Електрік Україна ) про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати за надурочний час, заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення з роботи, розірвання трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, виправлення запису в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно наказу №685 від 07 листопада 2018 року її було прийнято на роботу в ТОВ Аутомотів Електрік Україна на посаду електромонтажника-схемника виробничого відділу.

24 листопада 2018 року між нею та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, який після закінчення строку дії автоматично продовжився на невизначений термін.

У червні 2019 року вона перебувала на лікуванні в лікаря-дерматолога, який 02 липня 2019 року видав довідку для переводу позивача на іншу посаду для уникнення на роботі контакту з ізоляційною трубкою, що викликало в позивача хворобу шкіри.

З 01 липня 2019 року на підприємстві введено 9-ти годинний робочий день. Відповідач вимагав від працівників надання згоди на залучення до надурочних та нічних робіт згідно відповідного зразка. Позивач такої згоди не надала. Будь-яких змін до трудового договору у зв`язку з переходом на 9-ти годинний робочий день не вносилося.

01 вересня 2019 року згідно наказу №936-п від 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок.

З 13 вересня 2019 року по 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 проходила стаціонарне лікування в травматологічному відділенні НКП Хотинська районна лікарня .

23 вересня 2019 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу рекомендований лист із заявою про звільнення.

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 здала лікарняний лист у відділ кадрів та подала заяву, написану 23 вересня 2019 року про звільнення з роботи з 25 вересня 2019 року у зв`язку з порушенням відповідачем трудового законодавства у сфері надурочних робіт та оплати праці. Після тривалої розмови з директором та юристом підприємства, позивач відмовилася звільнятися за згодою сторін. У своїй заяві позивач надала строк 1 день для отримання розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки та копії наказу при звільненні.

26 вересня 2019 року ОСОБА_1 прибула на підприємство, де її попросили написати пояснення своєї відсутності на роботі 25 вересня 2019 року, а також видали документи та наказ про звільнення з посади оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок за прогули без поважних причин.

Вважає, що відповідач при переводі її з 8-годинної на 9-годинну робочу зміну порушив вимоги статей 50, 59 КЗпП України, оскільки не дотримався передбаченої законодавством перерви між змінами, що призвело до відпрацювання 1,5 години надурочного часу в кожну зміну і які повинні оплачуватися в подвійному розмірі.

Відповідач не провів атестацію робочих місць на предмет шкідливих чинників, контакт з небезпечними хімічними речовинами.

Посилалася на те, що з листопада 2018 року вона отримувала у відповідача заробітну плату. В розрахункових листках по заробітній платі, які вона отримувала в товаристві, вказували суму, яку належало перевести на її банківську заробітну картку. В листопаді 2019 року вона отримала довідку в АТ КБ ПриватБанк , з якої вбачається, що на її картковий рахунок надійшла заробітна плата не в повному обсязі. А тому вважає, що відповідач при звільненні їй не в повному обсязі виплатив заробітну плату, яку нарахував.

У зв`язку з вказаними порушеннями відповідачем норм трудового законодавства вона звернулася до відповідача із заявою про звільнення з роботи з 25 вересня 2019 року. Згідно статті 44 КЗпП України відповідач повинен в такому разі при її звільненні виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Оскільки відповідач не виплатив їй при звільненні заборгованість по заробітній платі, що включає в себе також оплату надурочних та нічних годин в подвійному розмірі, вихідну допомогу, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

В позовній заяві позивачка також посилалася на те, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода. Вона разом з чоловіком виховує і утримує неповнолітню дитину. Внаслідок неправомірних дій відповідача вона позбавлена була достатньо часу проводити зі своїми ми близькими. Наднормована праця за низьку оплату свідчить про недобросовісність відповідача. Також наднормована праця виснажила її психологічно, вона стала роздратованою із-за недосипань та нехватки відпочинку. При прийомі на роботу відповідач не попередив її про шкідливі умови праці.

Посилаючись на вказані обставини, з врахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила суд:

- нарахувати ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату на час звільнення в загальному розмірі 51081,39 грн. (3279,99 грн. за надурочний час та 47801,40 грн. вихідної допомоги);

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 42272,08 грн. (2640,32 грн. заробітної плати за роботу в надурочний час, 1151,64 грн. заборгованості по заробітній платі та 38480,12 грн. вихідної допомоги) без сплати податків з цієї суми;

- нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2019 року по день прийняття рішення суду в розмірі 44 614,64 грн. та стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 35914,78 грн. без сплати податків і зборів;

- скасувати наказ ТОВ Аутомотів Електрік Україна від 26.09.2019р. №1070-П про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 26 вересня 2019 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- розірвати з 25 вересня 2019 року трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ Аутомотів Електрік Україна , у зв`язку з невиконання останнім трудового законодавства;

- зобов`язати ТОВ Аутомотів Електрік Україна здійснити виправлення в трудовій книжці ОСОБА_1 про зміну дати та причин звільнення, а саме запис від 26 вересня 2019 року Звільнена згідно п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Наказ №1070-п від 26 вересня 2019 року на запис 25 вересня 2019 року звільнена згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв`язку з невиконанням законодавства про працю ТОВ Аутомотів Електрік Україна ;

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4173,00 грн.

- стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 понесені витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області 21 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3073,60 грн.

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року та додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області 21 липня 2020 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області 21 липня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору; скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Вказує на те, що судом першої інстанції взято до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд першої інстанції помилково вказує в рішенні суду про повідомлення працівників заздалегідь про введення 9-ти годинного робочого дня, однак у своїх поясненнях у судовому засідання на питання про попередження, вона вказала строк: „десь за місяць» .

У п.5 наказу відповідача №10 від 26.04.2019р. зазначено, що слід ознайомити під підпис всіх працівників з новою редакцією Правил внутрішнього трудового розпорядку та графіком робочого часу, проте вона не ставила свій підпис про ознайомлення, жодних документів відповідач їй не надав. Було просто оголошення на загальних зборах про зміну графіку роботи, а тим хто не погоджується, запропонували подати заяву про звільнення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на Правила внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені виконавчим директором 01 липня 2019 року, у день настання відповідних змін.

Вказує на те, що її робота за 9-ти годинним графіком має ознаки примусової праці, яка не узгоджується з порядком відпрацювання у п.4.2. трудового договору та суперечить ч.3 ст.43 Конституції України.

Суд встановив факт її переведення на іншу роботу з 01 вересня 2019 року, але не вказав, що ця обставина за ч.1 ст.32 КЗпП України теж є істотними змінами трудового договору.

Суд першої інстанції вважав, що вона мала стати до роботи 25 вересня 2019 року, однак п.2 ч.5 ст.50 Закону України Про зайнятість населення забороняє використовувати працю громадян без належного оформлення.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив додаткове судове рішення з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не повідомив належним чином позивачку та її представника про розгляд питання щодо ухвалення додаткового рішення.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю ТзОВ Аутомотів Електрік Україна просить скасувати додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень.

Зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на оплату правничої допомоги, відповідачем були надані всі необхідні документи.

Короткий зміст та узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги

ТзОВ Аутомотів Електрік Україна подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Вказує на те, що відповідачем не було порушено норм ЦПК при заявлені свідків і подання доказів, аргументи наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі є надуманими, не підтверджені жодними доказами та не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що жодних порушень трудового законодавства з боку ТзОВ Аутомотів Електрік Україна щодо ОСОБА_1 при звільненні не було вчинено, розірвання трудового договору відбулося на загальних підставах передбачених законодавством.

Посилається на те, що додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року є законним та обґрунтованим в частині стягнення з ОСОБА_1 суми судового збору. Позивачка не сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 3073 гривні 60 копійок.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ТзОВ Аутомотів Електрік Україна .

Зазначає, що довідка адвоката Мар`яна С.І., яка міститься в додатку до апеляційної скарги, не була подана до суду першої інстанції до 8 липня 2020 року та не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції.

Договір про надання правничої допомоги наданий адвокатом Мар`яном С.І. не містить порядку обчислення гонорару адвоката, підстав зміни його розміру, порядок сплати та умови його повернення.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що з наданих відповідачем доказів не вбачається, що заявлені ним судові витрати стосуються даної справи.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року підлягає залишенню без задоволення. Що стосується додаткового рішення суду від 21 липня 2020 року, то апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТзОВ Аутомотів Електрік України підлягають задоволенню частково, а додаткове рішення - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Обставини справи щодо позовних вимог

Судом встановлено, що 08 листопада 2018 року між ТОВ Аутомотів Електрік Україна та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, згідно якого ОСОБА_1 прийнята на роботу у виробничий відділ на посаду електромонтажника-схемника (а.с.33-34).

Відповідно до п. 1.3. даний договір є строковим на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України з урахуванням інтересів працівника (про що вказано ним в заяві про прийняття на роботу), який укладається на строк 6 місяців з дня його укладення.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що він укладається з 08 листопада 2018 року по 08 травня 2018 року строком на шість місяців. Дія договору автоматично не продовжується.

Після завершення строку дії договору трудові правовідносини припиняються, що є підставою для внесення в трудову книжку відповідного запису про звільнення. Після завершення строку дії договору працівник може продовжувати виконувати роботу лише за умови його пролонгації, що оформлюється відповідною додатковою угодою або за умови укладення із ним нового строкового чи безстрокового договору (п.п. 2.2., 2.3. Договору).

01 вересня 2019 року ОСОБА_1 була переведена на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок, про що свідчать записи в трудовій книжці №№28, 29 (а.с.32).

З 01 липня 2019 року на підприємстві заводу введено 9-ти годинний робочий день та визначено графік роботи І та ІІ змін (а.с.35).

Наказом №10 від 26 квітня 2019 року внесено зміни до Правил внутрішнього трудового розпорядку та затвердженого графіку робочого часу на ІІІ квартал 2019 року, згідно якого перша зміна розпочинала роботу о 06:00 год., закінчувала - о 15:45год, а друга зміна розпочинала роботу о 15:45 год., а закінчувала - о 01:30 год. (а.с.209-210).

23 вересня 2019 року ОСОБА_1 по пошті направила заяву відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України про звільнення її з роботи з 25 вересня 2019 року, у зв`язку з невиконанням законодавства про працю. Також просила виплатити їй недоплачені кошти, а також заробітну плату за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України. Видачу трудової книжки та розрахунок по заробітній платі просила здійснити не пізніше 26 вересня 2019 року (а.с.39).

На підставі наказу №1070-П від 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена згідно із п.4 ст. 40 КЗпПУ за прогул без поважних причин (а.с.32 зворот).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо дії трудового договору

В своїй позовній заяві позивачка зазначала, що після закінчення строкового трудового договору трудові відносини продовжились на невизначений строк.

До такого висновку дійшов і суд першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу у виробничий відділ ТзОВ Аутомотів Електрік Україна на посаду електромонтажника-схемника строком на шість місяців, з 08 листопада 2018 року по 08 травня 2019 року, на підставі строкового трудового договору від 08 листопада 2018 року (т.1 а.с.8-9).

Відповідно до п. 1.3. даний договір є строковим на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України з урахуванням інтересів працівника (про що вказано ним в заяві про прийняття на роботу), який укладається на строк 6 місяців з дня його укладення.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що він укладається з 08 листопада 2018 року по 08 травня 2018 року строком на шість місяців. Дія договору автоматично не продовжується.

Після завершення строку дії договору трудові правовідносини припиняються, що є підставою для внесення в трудову книжку відповідного запису про звільнення. Після завершення строку дії договору працівник може продовжувати виконувати роботу лише за умови його пролонгації, що оформлюється відповідною додатковою угодою або за умови укладення із ним нового строкового чи безстрокового договору (п.п. 2.2., 2.3. Договору).

Встановлено, що після закінчення строку трудового договору, він автоматично не пролонговується, а додаткової угоди про продовження дії строкового трудового договору між сторонами укладено не було.

Також встановлено, що після закінчення дії строкового трудового договору позивач ОСОБА_1 продовжувала працювати. Отже, трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення, а тому колегія суддів вважає, що строковий трудовий договір після його припинення перейшов в безстроковий, що укладений на невизначений строк.

Щодо порушення трудового законодавства в частині зміни тривалості робочого часу та скороченого часу на перерву

Обгрунтовуючи доводи позовної заяви ОСОБА_1 вказувала, що роботодавець без її згоди встановив на свій розсуд режим роботи відповідно до графіку по змінах, чим порушив нормальну тривалість робочого часу, передбачену КЗпП України. У зв`язку із цим роботодавець не здійснив у визначений законом спосіб та порядок оплати відпрацьованих нею годин понад встановлену графіком норму робочого часу, які позивачка вважає надурочними роботами.

На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться табеля виходу робочого часу та довідки про оплату.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції вказав, що не було допущено порушення трудового законодавства.

Проте, колегія суддів не в повній мірі може погодитись з таким висновком суду.

Оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів виходить з наступного.

Режим робочого часу - це регламентований законом або угодою сторін трудового договору на підставі закону розподіл робочого часу протягом відповідного календарного періоду (дня, тижня, місяця, року). Режим робочого часу охоплює початок і закінчення робочого дня, перерви в роботі, змінність протягом дня, тип робочого тижня, облік робочого часу тощо. Режим робочого часу може бути звичайний і спеціальний внутрізмінний, тижневий, річний, з постійними і змінними вихідними днями тощо.

Зміни в організації виробництва і праці, зокрема, зміни в режимі роботи, відносяться до істотних умов праці.

Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

При зміні істотних умов праці власник повинен дотримуватися встановленого порядку. Правовим документом про таку зміну є наказ про зміну істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Працівники, істотні умови праці яких у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про дату таких змін (не пізніше ніж за два місяця до змін).

Попередження - це письмова пропозиція працівникові продовжити роботу після того, як власник з дотриманням установленого законодавством двомісячного строку змінить істотні умови праці або ж відмовиться від неї. Двомісячний строк попередження передбачено для того, щоб працівник міг знайти собі іншу роботу, якщо його не влаштовує зміна істотних умов праці.

Працівник, що відмовився продовжувати роботу у зв`язку зі змінами істотних умов праці, підлягає звільненню на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, до його трудової книжки вноситься відповідний запис.

В матеріалах справи відсутні докази обставин попередження за два місяця ОСОБА_1 про істотні умови праці, зокрема, в частині зміни режиму роботи, що є порушенням частини 3 статті 32 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що дане порушення норм трудового законодавства не має істотного значення для вирішення справи, оскільки після зміни режиму роботи позивач своїми діями фактично погодилась з істотними змінами і продовжувала працювати протягом двох з половиною місяців. В протилежному випадку ОСОБА_1 могла відмовитися продовжувати роботу у зв`язку зі змінами істотних умов праці і звільнитися на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, чого зроблено не було.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що зміна режиму роботи призвела до збільшення нормативу тривалості робочого часу, внаслідок чого нею були відпрацьовані понадурочні години, які повинні оплачуватися в подвійному розмірі.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не була порушена тривалість робочого часу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

За правилом статті 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП України).

Облік робочого часу здійснюється роботодавцем.

Як встановлено в суді апеляційної інстанції, що для обліку робочого часу робітників в ТзОВ Аутомотів Електрік Україна запроваджено підсумований облік робочого часу.

Статтею 58 КЗпП України встановлено, що при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

За правилом статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП України).

Отже, при підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі. Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого статтями 50 та 51 КЗпП України.

При цьому, час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, тобто в надурочний час, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно табелю обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період.

Пунктом 12 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138 (далі - Методичні рекомендації), визначено, що підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів - до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів - на 1 годину.

Відповідно до п. 10 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 року №138 при підсумованому обліку робочого часу, час відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період вважається надурочним.

Відповідно до пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Аутомотів Електрік Україна тривалість робочого часу працівників ТОВ АЕУ становить не більше норми годин облікового періоду, затвердженим Кабінетом Міністрів в розрахункових нормах тривалості робочого часу для працівників виробництва та 40 годин на тиждень з двома вихідними днями: у суботу і неділю для адміністративного персоналу та для працівників виробництва змінний графік роботи (4 дня робочих і 2 дні вихідних).

Для працівників основного виробництва встановлений наступний змінний режим роботи (п.6.2.2 Правил):

-перша зміна (ранкова): початок роботи 06:00 годин, 10-ти хвилинна перерва з 8:30-08:40, обідня перерва 11:00-11:25 (11:25-11:50), 10-ти хвилинна перерва 13:25-13:35, кінець зміни 15:45;

-друга зміна (вечірня): початок роботи 15:45, 10-ти хвилинна перерва 18:00-18:10, обідня перерва 20:00-20:25 (20:25-20:50), 10-ти хвилинна перерва 23:00-23:10, кінець зміни 01:30.

Згідно пункту 6.2.2.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку відповідно до специфіки роботи вищевказаної категорії працівників, які працюють за змінним графіком роботи і їм не може бути встановлена щотижнева тривалість робочого часу, для них запроваджений підсумований облік робочого часу з обліковим періодом - квартал. Вихідні дні передбачаються для них графіком роботи (змінності).

Таким чином встановлено, що в товаристві запроваджено підсумковий облік робочого часу, який становить квартал.

Наказом генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №10 від 26.04.2019 року (т.1 а.с.201) запроваджено з 01 липня 2019 року для працівників основного виробництва та працівників, які супроводжують виробництво - 9 (дев`ятигодинний) робочий день, внесено зміни в Правила внутрішнього трудового розпорядку та встановлений новий змінний режим роботи.

Згідно наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу.

В матеріалах справи наявні копії табелів обліку робочого часу позивача за липень-вересень 2019 року та графік роботи на 3-й квартал 2019 року.

Так, з копії табелю обліку робочого часу за липень 2019 року вбачається, що позивачка працювала у першу зміну, по 9 годин, в наступні дні: з 3 (середа) по 6 (субота) липня = 4 дні або 36 годин на тиждень, у другу зміну з 9 (вівторок) по 12 (п`ятниця) = 4 дні або 36 годин на тиждень. Всього в липні позивач відпрацювала 8 робочих днів по 9 годин, що становить 72 години (т.1 а.с.54).

З копії табелю обліку робочого часу за серпень 2019 року вбачається, що позивачка працювала у першу зміну, по 9 годин, в наступні дні: з 9 (п`ятниця) по 11 (неділя) серпня = 3 дні або 27 годин на тиждень, у другу зміну з 14 (середа) по 17 (субота) = 4 дні або 36 годин на тиждень, у першу зміну з 20 (вівторок) по 23 (п`ятниця) = 4 дні або 36 годин на тиждень, у другу зміну з 26 (понеділок) по 29 (четвер) = 4 дні або 36 годин на тиждень. Всього в серпні позивач працювала 15 робочих днів по 9 годин, що становить 135 годин (т.1 а.с.55).

З копії табелю обліку робочого часу за вересень 2019 року вбачається, що позивачка працювала у першу зміну, по 9 годин, 1 (четвер), з 3 (субота) по 4 (неділя) = 3 дні або 27 годин на тиждень, у другу зміну: з 7 (середа) по 10 (субота) = 4 дні або 36 годин на тиждень. Всього у вересні позивач відпрацювала 7 робочих днів по 9 годин, що становить 63 години.

Таким чином, позивач у третьому кварталі 2019 року відпрацювала 270 годин.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік норма робочого часу на 2019 рік становила при 40-годинному робочому тижні у липні 2019 року - 184,0 годин, у серпні 2019 року - 167,0 годин, у вересні 2019 року - 168,0 годин.

Отже, норма робочого часу у третьому кварталі 2019 року не повинна була перевищувати 519 годин, при цьому тривалість робочого тижня не перевищувати 40 годин.

Оцінюючи табеля обліку робочого часу за липень - вересень 2019 року, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавцем не була порушена нормативна тривалість робочого часу. Так, максимальна тривалість робочого тижня у позивача за 3 квартал 2019 року становила 36 годин при допустимій 40 годин. Підсумований облік робочого часу за обліковий період (третій квартал) становить 270 годин.

Таким чином, встановлено, що роботодавцем не була порушена нормативна тривалість робочого часу.

Оскільки не була порушена нормативна тривалість робочого часу, то відповідно є безпідставними вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати за надурочний час, пов`язаний з перевищенням норми тривалості робочого часу.

Згідно розрахунків, оплата праці позивача здійснена на підставі табелів обліку робочого часу, з яких вбачається, що позивач понаднормово не працювала.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на порушення роботодавцем вимог статті 59 КЗпП України і у зв`язку з цим вважала, що в кожну зміну вона відпрацьовувала 1,5 години надурочних годин за рахунок свого відпочинку, внаслідок чого вони повинні були оплачуватися в подвійному розмірі.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що не було порушено вимоги статті 59 КЗпП України.

Колегія суддів з таким висновком суду в повній мірі не погоджується.

Вирішуючи такі вимоги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Мінімальна тривалість щотижневого відпочинку та мінімальна тривалість міжзмінного відпочинку визначена Кодексом законів про працю України.

Так, відповідно до статті 70 Кодексу, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Згідно статті 59 Кодексу, тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

В пункті 7 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу від 19.04.2006 року № 138, затверджених Міністерством праці та соціальної політики України, вказано, що при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша ст.59 КЗпП), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст.70 КЗпП). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга ст. 59 КЗпП).

Таким чином, законодавством чітко визначено вимоги щодо організації відпочинку працівників. При цьому, законодавство не передбачає для роботодавців підстав, за якими можна уникнути дотримання вищевказаних норм, а відтак дотримання статей 59 і 70 є обов`язковим.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа №400/296/19, провадження №К/9901/23156/19) зазначено, що використання підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від дотримання вимог статей 59 і 70 КЗпП України.

Мінімальний час відпочинку встановлюється законом і може бути збільшений, але не зменшений, саме у цьому і полягає конституційне право громадян на відпочинок.

Колегією суддів встановлено, що при складенні графіку роботи, вимог вищевказаних статей чинного законодавства роботодавець не врахував.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач один тиждень працювала в першу зміну, інший - в другу.

Так, перша зміна розпочинала роботу в 06:00 годин і закінчувала в 15:45 годин, друга зміна починала роботу в 15:45 годин і закінчувала в 01:30 годин.

Отже, перерва між змінами кожного дня становила 14 годин 15 хвилин, що є меншим за передбачену законодавством подвійну тривалість часу роботи в зміні (якщо зміна становить 9 годин робочого часу, то перерва між змінами (щоденна) повинна становити 18 годин).

Таким чином, роботодавець порушував конституційне та трудове право позивача на відпочинок.

Є безпідставними доводи представника відповідача про те, що перерва між змінами була дотримана, враховуючи, що позивач один тиждень працювала в першу зміну, а інший тиждень - у другу. В даному випадку відповідач ототожнює тривалість щотижневого безперервного відпочинку з тривалістю перерви між змінами.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати в подвійному обсязі за перепрацювання по 1,5 години надурочних годин в кожну зміну за рахунок недотримання роботодавцем перерви між змінами, передбаченої статтею 59 КЗпП України, то колегія суддів вважає, що вони є безпідставними і в їх задоволенні слід відмовити.

Надурочні роботи - це роботи понад встановлену (нормальну) тривалість робочого часу.

Трудове законодавство передбачає можливість зміни щоденної або щотижневої тривалості саме робочого часу, а не часу відпочинку (стаття 61 КЗпП України). Також по закінченню облікового періоду рахується тривалість саме робочого часу, та перевіряється щоб така тривалість не перевищувала нормального числа робочих годин. Оплата праці здійснюється відповідно до кількості відпрацьованих годин.

Так, колегія суддів вважає, що відповідачем дійсно були порушені норми статті 59 КЗпП України і перерва між змінами кожного дня була меншою за подвійну тривалість робочого часу в зміну. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено у зв`язку із даним порушенням рахувати недоотриманий час перерви як надурочний робочий час і проводити його оплату в подвійному розмірі.

З огляду на викладене, у задоволенні вказаної вище позовної вимоги суд першої інстанції правомірно відмовив в позові.

Що стосується позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі

Позивачка в своїй позовній заяві посилається на те, що з листопада 2018 року вона отримувала у відповідача заробітну плату. В розрахункових листках по заробітній платі, які вона отримувала в товаристві, вказували суму, яку належало перевести на її банківську заробітну картку. В листопаді 2019 року вона отримала довідку в АТ КБ ПриватБанк , з якої вбачається, що на її картковий рахунок надійшла заробітна плата не в повному обсязі. А тому вважає, що відповідач при звільненні їй не в повному обсязі виплатив заробітну плату, яку нарахував.

При цьому, до позовної заяви позивачка надала розрахункові листки помісячно, які були видані їй на товаристві.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що на момент звільнення позивачки з роботи була відсутня заборгованість по заробітній платі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

В засіданні суду апеляційної інстанції було з`ясовано, що розрахунковий листок за травень 2019 року позивачці видано з помилками, оскільки на той час був збій в програмному забезпеченні. А тому представником відповідача були надані нові розрахункові листки.

З досліджених розрахункових листків вбачається, що за період з листопада 2018 року по вересень 2019 року позивачці була нарахована заробітна плата в розмірі 136 035,45 грн., утримано податків в розмірі 26 526,89 грн., до виплати належало 109 508,56 грн.

Встановлено, що на час звільнення позивачці було виплачено заробітну плату в розмірі 106 413,17 грн.

Таким чином, заборгованість складає 3 095,39 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як пояснила в засіданні суду апеляційної інстанції головний бухгалтер товариства ОСОБА_3 , що борг в розмірі 3 095,39 грн. не є заборгованістю товариства по заробітній платі, а є заборгованістю Фонду соціального страхування від нещасних випадків по листку тимчасової непрацездатності.

31 жовтня 2019 року позивачці було виплачено лікарняних на суму 2 491,86 грн. і 27 грудня 2019 року позивачці було виплачено залишок лікарняних в розмірі 603,61 грн.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втрато працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно зі статтею 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у разі настання в неї одного з страхових випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 22 Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 34 Закону фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти днів після надходження заяви.

Питання оплати тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми регулюється також Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 19 липня 2018 року №11.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку, доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим та особам, які мають на це право, проводяться за рахунок Фонду. Ці суми перераховуються на їх особові рахунки в банку або поштовими переказами.

Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності потерпілого проводиться за рахунок коштів страхувальника, а починаючи з шостого дня непрацездатності - за рахунок Фонду.

Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільнені, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

У той же час, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується Фондом.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні робітника, виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, виплата лікарняних за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків після дати звільнення працівника не порушує вимог статті 116 КЗпП України, оскільки допомогу з Фонду підприємство виплачує лише після надходження грошей на рахунок.

З огляду на викладені обставини колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати є безпідставною і в їх задоволенні слід відмовити.

Що стосується правомірності підстав звільнення, виплати вихідної допомоги, стягнення моральної шкоди

Як вбачається з наказу №1070-П від 26 вересня 2019 року, що позивачку звільнили з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині скасування наказу про звільнення за прогул, зміну підстав та формулювання звільнення, зобов`язання внести виправлення в трудову книжку, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до пункту четвертого статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 23 вересня 2019 року направила по пошті відповідачу заяву про звільнення з 25 вересня 2019 року у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Враховуючи встановлену апеляційним судом обставину порушення роботодавцем права на перерву між змінами, передбачену статтею 59 КЗпП України, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 мала право на подачу заяви про звільнення у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, при цьому вказавши на свій розсуд строк розірвання трудового договору. Проте, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 повинна була переконатися про отримання роботодавцем заяви на звільнення.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, що 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 повинна була вийти на роботу у першу зміну, яка починалася в 6-00 годин. Проте, ОСОБА_1 появилася на роботі 25 вересня 2019 року о 10-30 годин.

Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 25 вересня 2019 року з 6-00 години більше трьох годин була відсутня на робочому місці без поважних причин, про що був складений відповідний акт (т.1 а.с.175). Також в матеріалах справи містяться докази, що ОСОБА_1 появилася на роботі 25 вересня 2019 року о 10-30 годин і лише тоді надала у віддділ кадрів заяву на звільнення (т.1 а.с.177).

Доводи представника позивача про те, що в акті від 25 вересня 2019 року відсутні підписи осіб, що його склали, не спростовують факту вчинення позивачем прогулу.

Встановивши, що позивач здійснила прогул, що підтверджується належними та допустимими доказами, суд першої інстанції обґрунтовано вважав наказ про її звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України законним.

Оскільки колегія суддів приходить до висновку про правомірність звільнення позивачки за пунктом 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з вчиненням нею прогулу, то встановлені порушення трудового законодавства в частині порушення вимог статті 59 КЗпП України, не впливають на правильність винесення судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимога про виплату вихідної допомоги і стягнення моральної шкоди є похідною від вирішення вимоги про скасування наказу про звільнення, зміну підстав та формулювання звільнення, а тому ці позовні вимоги також не підлягали задоволенню.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Щодо перегляду додаткового рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року та розподілу судових витрат

6 липня 2020 року представник ТзОВ Аутомотів Електрік Україна , адвокат Мар`ян І.С., звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.

На підтвердження судових витрат, понесених на оплату послуг з надання правничої допомоги, представником відповідача було надано:

- договір про надання правничої допомоги від 18 листопада 2019 року, відповідно до пункту 1 якого адвокат Мар`ян І.С. надає правову допомогу ТзОВ Аутомотів Електрік Україна та бере на себе зобов`язання надати правову допомогу останньому з питань, пов`язаних з відносинами ТОВ Аутомотів Електрік Україна з ОСОБА_1 , в тому числі судовою справою №724/1837/19 та інших справах, консультуванням, підготовкою документів, претензії, позовів, інших документів, іншого, а також правову (правничу) допомогу у справах пов`язаних з цим (в тому числі й їх розгляду в судах) та інших питань пов`язаних з клієнтом (т.2 а.с.12);

- акт наданих послуг від 3 липня 2020 року, підписаний ТзОВ Аутомотів Електрік Україна та адвокатом Мар`яном І.С., з якого вбачається, що адвокат надав наступні послуги: вивчення позовної заяви з додатками (1 година) вартістю 1000 гривень; аналіз законодавства (1 година) вартістю 1000 гривень, зустріч та усна консультація (1 година) вартістю 1000 гривень, підготовка клопотань, пояснень (4 години) вартістю 8000 гривень., участь у судових засіданнях (2 години) вартістю 4000 гривень (т.2 а.с.14);

- рахунок на оплату №1 від 19 листопада 2019 року на суму 15000 гривень, де підставою зазначено: договір правової допомоги від 18 листопада 2019 року, товари (роботи, послуги): адвокатські послуги (т.2 а.с.15);

- платіжне доручення №1787 від 18 грудня 2019 року, відповідно до якого ТзОВ Аутомотів Електрік Україна перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7500 гривень, призначення платежу: за послуги згідно рах. №1 від 19 листопада 2019 року (т.2 а.с.16);

- платіжне доручення №3102 від 25 червня 2020 року, відповідно до якого ТзОВ Аутомотів Електрік Україна перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7500 гривень, призначення платежу: за послуги згідно рах. №1 від 19 листопада 2019 року (т.2 а.с.17);

- заключні виписки з банку про зарахування вищезазначених коштів за періоди з 18 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року та з 25 червня 2020 року по 25 червня 2020 року (т.2 а.с.18,19).

Представник ОСОБА_1 в своїй заяві від 15 липня 2020 року зазначив про те, що розрахунки представника відповідача не відповідають його кваліфікації та затраченому часу, оскільки: у матеріалах справи є заява про процесуальні порушення, допущені представником відповідача; представник відповідача вчасно не заявив свідків та не надав доказів; вартість години роботи завищена; завищена кількість годин на підготовку документів (т.2 а.с.25).

Отже, заява представника позивача від 15 липня 2020 року по суті є клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи щодо додаткового рішення суду від 21 липня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 на додаткове рішення зазначає, що ні її, ні її представника не було повідомлено про час та місце розгляду питання про ухвалення додаткового рішення.

Згідно пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо повідомлення позивачки про дату, час і місце засідання суду в якому вирішувалось питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Згідно частин 2,4,5 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.

Згідно частин 1-3 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу .

Згідно пункту 4 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 4 статті 270 ЦПК України встановлено, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

З матеріалів справи вбачається, що перше судове засідання з метою розгляду заяви представника відповідача про ухвалення додаткового судового рішення було призначено на 16 липня 2020 року про що було повідомлено ОСОБА_4 . Вказаний факт підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6000002851158 (т.2 а.с.24).

Згідно протоколу судового засідання від 16 липня 2020 року вбачається, що розгляд питання про ухвалення додаткового рішення був відкладений на 11 годину 30 хвилин 21 липня 2020 року (т.2 а.с.39).

В матеріалах справи відсутні докази про повідомлення позивачки або її представника про судове засідання щодо розгляду питання про ухвалення додаткового рішення, яке було призначено на 21 липня 2020 року.

Неповідомлення позивача про час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за її участю є порушенням вимог статті 6 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Складовою частиною визначеного цією статтею права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (Рішення ECHR у справі Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands (Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів) від 27 жовтня 1993 року, § 33).

За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції відповідно до правил частини 3 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 4 квітня 2018 року у справі №509/4646/13-ц.

Щодо стягнення з позивачки судового збору за подання до суду позовної заяви

Згідно частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року, N 3674-VI (далі Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно частини 3 статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік від 23 листопада 2018 року, № № 2696-VIII установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила:

- нарахувати невиплачену заробітну плату на час звільнення в загальному розмірі 51 081 гривні 33 копійки та стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 42 272 гривні 8 копійок без сплати податків;

- скасувати наказ ТзОВ Аутомотів Електрік Україна про її звільнення з роботи;

- розірвати трудовий договір;

- зобов`язати відповідача здійснити виправлення в трудовій книжці про дату та причину звільнення;

- стягнути моральну шкоду в сумі 4173 гривні;

- нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2019 року по 2 липня 2020 року в розмірі 44 614 гривень 64 копійки гривні та стягнути з ТзОВ Аутомотів Електрік Україна 35 914 гривень 78 копійок без сплати податків та зборів.

Отже, позивачка зверталася до суду з трьома вимогами майнового характеру про нарахування та стягнення грошових коштів, моральної шкоди та двома вимогами немайнового характеру, а саме скасування наказу, розірвання трудового договору.

Відповідно до правил пункту 1 частини 1 статті 5 Закону позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у своїй постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.

Судовий збір за подання до суду позовної заяви в частині вимог майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди) складав 768 гривень 40 копійок (44 614,64+4173=48787,64/100=487,88).

Судовий збір за подання до суду позовної заяви в частині вимог про скасування наказу, розірвання трудового договору складав 1536 гривень 80 копійок (1921х0,4х2= 1536,8).

Загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання до суду позовної заяви складав 2305 гривень 20 копійок.

В матеріалах справи відсутні докази про сплату позивачкою судового збору за подання до суду позовної заяви.

Апеляційний суд вважає, що у разі з`ясування в ході розгляду справи факту не сплати судового збору за подання такої позовної заяви, судовий збір підлягає стягненню в дохід держави з позивача при відмові в задоволенні позову.

Вказаний висновок узгоджується з роз`ясненнями, які викладені в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, N 2 .

З письмових пояснень представника ОСОБА_1 вбачається, що вона вважає, що суд апеляційної інстанції може зменшити розмір судового збору за подання до суду позовної заяви або звільнити її від його сплати.

Згідно частини 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно статті 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умови, якщо предметом позову є захист трудових прав. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

В матеріалах справи відсутнє клопотання позивачки про зменшення судового збору за подання до суду позовної заяви або звільнення від сплати такого збору, подане до суду першої інстанції.

За таких обставин суд позбавлений можливості зменшити судовий збір за подання до суду позовної заяви або звільнити від сплати такого збору.

З огляду на викладені обставини з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 2305,20 грн.

Щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на оплату правничої допомоги

Відмовляючи у стягненні з позивачки витрат на оплату правничої допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що представником відповідача були надані не належні документи.

Проте, колегія суддів з таким висновком погодитись не може.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України ).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії , заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача у даній справі представляв адвокат Мар`ян І.С. на підставі договору про надання правничої допомоги від 18 листопада 2019 року.

Протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції клопотання про вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надав відповідні докази.

Зокрема, на понесення витрат на професійну правничу допомогу, адвокат надав акт наданих послуг від 3 липня 2020 року, рахунок на оплату №1 від 19 листопада 2019 року на суму 15000 гривень, платіжне доручення №1787 від 18 грудня 2019 року, платіжне доручення №3102 від 25 червня 2020 року, заключні виписки з банку про зарахування вищезазначених коштів за періоди з 18 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року та з 25 червня 2020 року по 25 червня 2020 року.

Натомість, відмовляючи у розподілі витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував у чому полягає необґрунтованість таких витрат.

Відповідно до акту виконаних послуг із надання професійної правничої допомоги від 03 липня 2020 року адвокат надав такі послуги:

-вивчення позовної заяви з додатками (1 година) вартістю 1000 гривень;

-аналіз законодавства (1 година) вартістю 1000 гривень,

-зустріч та усна консультація (1 година) вартістю 1000 гривень,

-підготовка клопотань, пояснень (4 години) вартістю 8000 гривень.,

-участь у судових засіданнях (2 години) вартістю 4000 гривень (т.2 а.с.14).

Загальний розмір витрат на правову допомогу визначений у розмірі 15000 гривень за 9 годин витраченого часу.

У своїй заяві від 15 липня 2020 року представник позивача висловив свої заперечення щодо незгоди із заявленими витратами на правничу допомогу.

Колегія суддів вважає, що визначений представником відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним щодо іншої сторони спору.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таким витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе визначити розмір витрат, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності, складності справи та з урахуванням заперечень з боку представника позивача.

Колегія суддів вважає, що 4 години для підготовки клопотань та пояснень вартістю 8000 гривень не відповідають критерію розумної необхідності, а тому наявні підстави для зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на користь відповідача таких витрат у розмірі 7000 гривень.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарги на додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення щодо розподілу судових витрат.

Слід стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 2305 гривень 20 копійок в дохід держави.

Також слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Аутомотів Електрік Україна 7000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги.

Щодо розподілу судових витрат в апеляційній інстанції

З матеріалів справи вбачається, що позивачка при поданні апеляційної скарги повинна була сплатити судовий збір в розмірі 3457,80 грн.

Проте, нею був сплачений судовий збір в розмірі 1000 грн.

Враховуючи, що колегія суддів рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року залишає без змін, то з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2457,80 грн.

Керуючись ст. ст. 368 , 374, 375, 376 , 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна на додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області 21 липня 2020 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання позову до суду в розмірі 2305,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна 7000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2457,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2021 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: І.Н. Лисак

І.М. Литвинюк