Постанова

від 11.09.2007 по справі 30/146-07-4216

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/146-07-4216

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" вересня 2007 р. Справа № 30/146-07-4216

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого судді: Мирошниченко М. А.,          

суддів: Ліпчанської Н. В. та  Шевченко В. В.,

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №101 від 06.09.2007р.),

при секретарі судового засідання –Волощук О. О.,

за участю представників:

від позивача –Серебрій Г.Г., Сеплярська О.М.,

від відповідача –Черевиченко О.В.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія „Краян”, м. Одеса

на рішення господарського суду  Одеської області від  25 липня 2007 року                    

у справі № 30/146-07-4216                                                                                                                                                                                                                                                                          

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод важкого кранобудування „Краян”, м. Одеса

до Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія „Краян”, м. Одеса

про визнання договору недійсним та стягнення 1 746 208 грн.,

                                                  ВСТАНОВИВ:

          18.05.2007р. (вх. №5264) Товариством з обмеженою відповідальністю „Завод важкого кранобудування „Краян”, м. Одеса  (далі –позивач)  у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до  Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія „Краян”, м. Одеса (далі –відповідач)  про стягнення заборгованості  по орендній платі у розмірі 1746208,00 грн., згідно договору оренди №05-2007 від 01.01.2007р. (а.с. 2-3, т.№1). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач, у порушення умов договору оренди №05-2007 від 01.01.2007р. (далі –Договір), не сплачував орендну плату за отримані в оренду за цим договором нежитлові приміщення.  

        У письмовому відзиві на позов відповідач його не визнав, пославшись на те, що зазначений договір не набрав чинності і є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови і укладання його не узгоджене з комітетом кредиторів відповідача (а.с. 41-43, т.№1).

         14.09.2007р. (вх. №13582) позивач надав суду „уточнення до позовної заяви...”, в якому просив визнати Договір недійсним, оскільки його було укладено у порушення чинного законодавства, та стягнути з відповідача 1746208,00 грн. за фактичне користування його майном (а.с. 89-91, т.№1). В обґрунтування своєї позиції позивач послався на ст.ст. 16,22,203,215,216,623,640 ЦК України, ст.ст. 180,284 ГК України та ст. 83 ГПК України.

        У додатковому відзиві на позов відповідач зазначив, що він не приступив до користування майном за цим Договором і тому не повинен сплачувати орендну плату (а.с. 92-93, т.№1).

         У запереченнях на відзиви (заперечення) відповідача позивач підтримав свою позицію (а.с. 105-107, т.№1, а.с. 1-6, т.№2, а.с. 64-67, т.№2).

              У письмових запереченнях на позов та уточнення до нього і заперечення позивача відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, визнати Договір неукладеним та припинити провадження у справі, на підставі п.1 ст. 80 ГПК України (а.с. 109-116, т.№1, а.с. 30 -32, т.№2, а.с.10-102, т.№2).

              Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.07.2007р. зустрічну позовну заяву відповідачу повернуто без розгляду (а.с. 63, т.№2).

           Рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.2007р. (підписаним суддею Рогою Н.В. 30.07.2007р.) позов задоволено частково. Суд дійшов висновку, що спірний Договір є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови притаманні цьому виду договорів, обов'язковість яких передбачена нормами ЦК і ГК України, а тому припинив провадження в частині вимог про  визнання Договору недійсним. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 1 746 208,00 грн., оскільки дійшов висновку, що відповідач фактично користувався нежитловими приміщеннями, що підтверджується актом прийому-передачі та іншими наявними у справі доказами, а тому позивач, на підставі ст. 22 ЦК України, має право на відшкодування збитків.

  Частково не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, погодившись з висновком суду щодо припинення провадження у справі в частині вимог про визнання Договору недійсним, просив скасувати це рішення в частині стягнення з нього 1746208,00 грн. і судових витрат та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в цій частині. Свої вимоги він обґрунтував тим, що суд, обґрунтовано визнавши договір неукладеним, помилково визнав укладеним додаток до цього договору, акт прийому-передачі об'єкта в оренду, що суперечить діючому законодавству та умовам самого договору. Зазначений  акт приймання-передачі не може бути належним доказом того, що ВАТ ХК „Краян” користувалося майном ТОВ ЗТК „Краян”, т.я. акт не набрав законної сили та є неукладеним, відповідно, як і договір оренди, додатком до якого він є. Інших доказів фактичного користування майном відповідачем, крім акту приймання-передачі, ні позивач, ні суд,  на думку відповідача, не наводять. В той же час, суд не надав належної оцінки та не спростував доводи і міркування відповідача щодо не використовування ним  цього майна  та  не зазначив про це у мотивувальній частині судового рішення.

          Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2007р. зазначена скарга прийнята до провадження і розгляд справи  призначено на 11.09.2007р. о 10:30, про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

            У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

  Оскільки представники сторін не заявили клопотання про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

 Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

  Представники позивача просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

       За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

     Заслухавши усні пояснення  представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

         Як свідчать матеріали справи і ці обставини повністю дослідив та встановив місцевий суд та визнаються сторонами, Договір дійсно не містить у собі істотних умов, притаманних та обов'язкових для такого виду договорів.

         З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що цей Договір є неукладеним, а тому вмотивовано припинив провадження у справі в частині позовних вимог про  визнання його недійсним.

       Посилання скаржника на те, що сторонами не було здійснено ніяких дій, які б свідчили про фактичну передачу позивачем майна в оренду відповідачу та прийняття відповідачем зазначеного майна у користування, не можуть прийматись до уваги, оскільки    наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі від 01.01.2007р. свідчить про факт передачі майна в користування.

          Посилання скаржника на те, що акт, укладений на виконання неукладеного договору, не може підтверджувати факту передачі, оскільки цей акт є додатком до Договору, не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування судового рішення, з огляду на таке.

         Дійсно, акт приймання - передачі майна є додатком до Договору. Проте, зазначений акт сам по собі підтверджує не лише виконання умов Договору, а і факт реальної передачі позивачем майна відповідачу. Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що реальна передача не здійснювалась, і відповідач, посилаючись на те, що реально не отримував у користування майно, у порушення ст. 33 ГПК України, не довів цих обставин, хоча такий обов'язок лежить на ньому. Навпаки, з матеріалів справи, в тому числі договорів, укладених відповідачем, вбачається, що останній  користувався спірними приміщеннями.

       Доводи скаржника, що позивач не є власником цього майна і, відповідно, не можна вважати, що його права порушено, також не можуть прийматись до уваги, з огляду на таке. Відповідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

        На думку судової колегії, в матеріалах  справи  наявні  докази того, що позивач є власником цього майна і відповідач не спростував цього факту та не довів належними та достатніми доказами своєї позиції щодо того, що позивач не є власником цього майна.

          Посилання відповідача на проведення ним ремонту в спірних приміщеннях не можуть прийматись до уваги, оскільки ці обставини не мають значення для вирішення цього спору.

        На думку судової колегії, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач фактично  без законних підстав користувався майном позивача, а тому вимоги  позивача про стягнення з відповідача 1746208,00 грн. задоволено обґрунтовано, оскільки позивач, як власник цього майна, за час користування цим майном відповідачем, мав змогу реально одержати за звичайних обставин зазначену суму грошових коштів.

           Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.  При цьому, якщо особа, яка порушила право, одержала, у зв'язку з цим, доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.  

         Як вірно зазначив місцевий суд, відповідач, користуючись майном позивача з січня 2007 року з метою здійснення своєї господарської діяльності, безпідставно не здійснював плати за таке користування, визначеної умовами договору, отже, одержав доход у сумі 436 552 грн. (з ПДВ) щомісячно.                

            Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

       Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його  доводи, викладені у запереченнях (доповненнях до них) на позов, яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими, і тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

           Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, і які могли бути підставою для скасування рішення місцевого суду, скаржник не навів.

         Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

           З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

           Рішення господарського суду  Одеської області від  25 липня 2007 року у справі  № 30/146-07-4216 –залишити без змін, а          апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія „Краян” на зазначене рішення - без задоволення.

           Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

      Головуючий суддя:                                                            М. А. Мирошниченко

       Судді:                                                                           Н. В. Ліпчанська

                                                                                                     В. В. Шевченко                                                                

Повний текст постанови підписано 11.09.2007р.