Постанова

від 11.09.2007 по справі 15/131-07-3060

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/131-07-3060

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" вересня 2007 р. Справа № 15/131-07-3060

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого судді - Мирошниченко М. А.,          

суддів - Ліпчанської Н. В. та Шевченко В. В.,

(склад судової колегії змінено згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду  №101 від 06.09.2007р.),

при секретарі   -  Волощук О.О.,

за участю представників:

позивача  – Подолян О.О.,

відповідача –ЗАТ „Холдинг „Т і С” –Рибак О.Г.,

відповідача –ЗАТ „Санаторій „Україна” –не з'явився,

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -  Одеської міської ради  – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, м. Київ

на рішення господарського суду Одеської області від 11 липня 2007 року                    

у справі №15/131-07-3060                                                                                                                                                                                                                                                                                     

за позовом Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеська міська рада, м. Одеса

до Закритого акціонерного товариства „Холдинг „Т і С”, м. Київ та Закритого акціонерного товариства „Санаторій „Україна”, м. Одеса

про визнання недійсними договору про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, статуту ЗАТ „Санаторій „Україна” і державної реєстрації ЗАТ „Санаторій „Україна” та зобов'язання виконати певні дії,

 ВСТАНОВИВ:

      05.04.2007 р. (вх. №3747) у господарському суді Одеської області Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (далі по тексту –позивач) пред'явлено позов до Закритого акціонерного товариства „Лізингова компанія „Хліб України”  та Закритого акціонерного товариства „Санаторій „Україна” (далі по тексту –Відповідач-2) про визнання недійсними договору про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, статуту ЗАТ „Санаторій „Україна” і державної реєстрації ЗАТ „Санаторій „Україна” та зобов'язання виконати певні дії (а.с. 2-4). Свої  позовні  вимоги позивач мотивував наступним.

  19.03.2003 р. отримано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - Дочірнього підприємства "Санаторій "Україна" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі "ДП"). Відповідно до п.п. 4.3. Статуту, власником майна ДП в цілому є  Позивач, якому вказане майно належить на підставі Свідоцтва про право власності №007216 від 13.05.2000 р.. Станом на 01.11.2003 р. вказане майно, згідно інвентаризації, складається з будівель, споруд, передаточних приладів, транспорту та ін. 11.11.2003 р. Рада Позивача прийняла рішення про доцільність створення закритого акціонерного товариства "Санаторій "Україна" шляхом реорганізації ДП. Пунктами 2 та 3 зазначеного рішення встановлено, що доля інвестора не може перевищувати 40%, а доля Позивача не може бути меншою ніж 60% Статутного фонду. Загальними зборами Позивача, що відбулися 15.01.2004 р., (Протокол №6, рішення №6/2) дана згода Позивачу  виступити співзасновником ЗАТ "Санаторій "Україна", тобто Відповідач - 2. Пунктом 4 зазначеного рішення також встановлено, що доля Позивача у Статутному фонді новоствореного товариства не може бути меншою ніж 60%. Вказане свідчить про те, що головні керівні органи Позивача намагалися прийняти заходи для надбання керівництва новоствореним товариством та запобігти можливості реалізації майна без їх згоди.

  12.02.2004 р. між ЗАТ "Лізингова компанія "Хліб України"  та Позивачем укладено Договір про спільну діяльність по створенню ЗАТ "Санаторій "Україна" (відповідача-2). Підпунктом 1.5. Договору встановлено, що Відповідач-2 організується з метою об'єднання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів Засновників для підвищення конкурентоспроможності Відповідача-2, освоєння рекреаційних та курортологічних ресурсів регіону, задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення в послугах і товарах, створення рекреаційної інфраструктури на території України, залучення інвестицій та отримання прибутку в інтересах акціонерів та засновників Відповідача-2. Відповідно до п.п. 2.3. Договору, статутний фонд створюється за рахунок вкладів Засновників в обмін на акції товариства. Внеском Позивача є корпоративні права в ДП, на суму 7,765 млн. грн. Внеском ЗАТ "Лізингова компанія "Хліб України" є грошові кошти в сумі 5,177 млн. грн. (п.п. 2.4. Договору). Органи управління Відповідача-2, їх компетенція та порядок прийняття ними рішень визначаються в Статуті Відповідача-2 (п. 9.1. Договору). ЗАТ "Лізингова компанія "Хліб України"  не виконало умови Договору: грошові внески не здійснило, а, більш того, після реєстрації Відповідача-2 уклало ряд договорів, в наслідок яких Відповідач-2 позбавився права власності на майно - внесок Позивача. Вказане свідчить про те, що сторони первісно мали намір укласти правочин по відчуженню майна, а як наслідок цього не мали наміру здійснювати спільну інвестиційну діяльність та діяльність по спільній експлуатації курортної установи Відповідача-2. Таким чином, Договір про спільну діяльність по створенню Відповідача-2, укладений  між  Позивачем   і   ЗАТ "Лізингова компанія "Хліб України"  12.02.2004   р.,  є  удаваним  і  укладеним з метою приховати інший правочин - правочин по відчуженню майна  Відповідача-2.

  Як наслідок цього, відповідно до вимог ст. 235 ЦК України, вказаний правочин, пов'язаний зі створенням Відповідача-2, повинен бути визнаний судом удаваним. Положеннями, затвердженими рішеннями Ради ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", передбачено особливий порядок відчуження майна товариства на конкурсній основні. Так, Положенням "Про порядок проведення конкурсу при відчуженні основних фондів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", до яких належить майно Відповідача-2, затвердженим рішенням Ради №Р-4 від 02.08.2001 р., визначений порядок продажу майна товариства. Продаж майна здійснюється за згодою керівних органів Позивача, які формуються з числа представників засновників товариства та інших акціонерів.

  У свою чергу, вищий керівний орган Позивача - загальні збори акціонерів не давав права посадовим особам Відповідача-2 укладати договори по відчуженню майна у будь-якій формі, а, як наслідок цього, майно вибуло проти волі власника. Приймаючи до уваги, що дієздатність осіб, що уклали зазначений удаваний правочин, була обмежена щодо укладання договорів по відчуженню майна Позивача, суд не має законних підстав приймати до удаваного правочину щодо створення Відповідача-2 норми, що регулюють відчуження нерухомого майна. Правочин по реалізації майна Позивача, який фактично сторони намагалися приховати шляхом укладення зазначеного удаваного правочину, повинен бути визнаний судом недійсним та до нього повинні застосовуватися норми ст. 216 ЦК України ("Правові наслідки недійсності правочину"), ст. 236 ЦК України ("Момент недійсності правочину"). Розпорядженням Міського голови № 283-01р ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,9 га для обслуговування комплексу будівель Санаторію "Україна", за адресою: Французький бульвар,54.

           Судом залучене до справи уточнення позивача до його позову (а.с. 73-75) , в якому він підтримав свої позовні вимоги, повторивши викладені ним у позові доводи та обґрунтування, і просив суд визнати недійсними договір про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, статуту ЗАТ „Санаторій „Україна” і державної реєстрації ЗАТ „Санаторій „Україна” та передати ЗАТ „Урпофоздоровниця” цілісний майновий комплекс санаторію „Україна”, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Французький бульвар,54. Крім того, позивач зазначив, що під час перебування майна у володінні Відповідача-2 не було ніяких дій, спрямованих на цільову експлуатацію майна. Більше того, Відповідач-2, в особі директора Товариства, 28 лютого 2005 року укладає  Кредитний договір №280205/1 та 16 лютого 2006 року Кредитний договір №160206/2 з Відкритим Акціонерним Товариством Акціонерний банк «Синтез»(ідентифікаційний номер 21564391) на отримання кредиту у розмірі 1 300 000 грн. та 1 500 000 грн., відповідно. Кредит не повернули та в супереч встановленому порядку, дали згоду на розпорядження предметом застави кредитору. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що боржник за кредитним договором заздалегідь не мав наміру використовувати кредитні кошти за цілями вказаними в договорі, тобто службові особи Відповідача-2 надали неправдиву інформацію банківській установі з метою отримання кредиту. В результаті цих дій завдані збитки Позивача в розмірі вартості майна, що було передане до Статутного фонду  Відповідача-2. На підставі статуту Відповідача-2, а саме п. 12.4.3., директор вправі без доручення здійснювати дії від імені товариства, керувати поточними справами та укладати угоди від імені Відповідача-2. Однак, п.п. «е»п. 12.3.4. вказує, що узгодження договорів (угод) з контрагентом, загальна сума (угод) яких водночас перевищує 100000 грн., відносяться до компетенції Спостережної Ради Відповідача-2. Також, у п.п. «і»п. 12.3.4. вказано, що саме Спостережна рада узгоджує договір застави, в яких Відповідач-2 виступає заставодавцем.. Частина 1 ст. 576 ЦК України вказує, що предметом застави є майно, яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Повноваження по прийняттю рішень та узгодженню договорів щодо відчуження основних фондів товариства належать тільки до компетенції Спостережної Ради  Відповідача-2 (п.п. «и»п. 12.3.4. Статуту). Однак, Спостережна Рада Відповідача-2 жодних рішень щодо укладення зазначених кредитних договорів не приймала і не надавала відповідних повноважень директору  Відповідача-2. Всі вищезазначені спільні дії ЗАТ "Лізингова компанія "Хліб України" і Відповідача-2 свідчать про те, що Відповідачі первісно мали намір укласти правочин по відчуженню майна, а, як наслідок цього, не мали наміру здійснювати спільну інвестиційну  діяльність та  діяльність по спільній  експлуатації курортної установи Санаторію  "Україна". Таким чином, Договір про спільну діяльність по створенню Відповідача від 12.02.2004 р. є удаваним і укладеним з метою приховати інший правочин - правочин по відчуженню майна товариства. Як наслідок цього, відповідно до вимог ст. 235 ЦК України, вказаний правочин, пов'язаний зі створенням Відповідача-2, повинен бути визнаний судом удаваним. Правочин по реалізації майна Позивача, який фактично сторони намагалися приховати шляхом укладення зазначеного удаваного правочину, повинен бути визнаний судом недійсним та до нього повинні застосовуватися норми ст. 216 ЦК України ("Правові наслідки недійсності правочину"), ст. 236 ЦК України ("Момент недійсності правочину"). Також, враховуючи те, що, на підставі Договору про спільну діяльність по створенню Відповідача-2, укладеного 12.02.2004 р., було затверджено його статут і проведено Державну реєстрацію, тобто ці дії були здійснені, на підставі удаваного правочину, то і статут ЗАТ "Санаторій "Україна", і його Державна реєстрація повинні бути визнані судом недійсними. В обґрунтування уточнення позову позивач послався на ст.ст. 216,235,236 ЦК України, ст.ст. 5,12,66-67 ГПК України.

  Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2007 року у справі № 15/131-07-3060 замінено відповідача –Закрите акціонерне товариство „Лізингова компанія „Хліб України” на його правонаступника - Закрите акціонерне товариство „Холдинг „Т і С” (далі по тексту - Відповідач-1).

   У відзиві на позовну заяву (а.с. 133-135) ЗАТ „Холдинг „Т і С” просив позовні вимоги ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" визнати незаконними та необґрунтованими, оскільки ЗАТ „Холдинг „Т і С” в повному обсязі та належним чином виконало свої зобов'язання за договором про спільну діяльність по створенню "Санаторій "Україна", укладеного між сторонами 12.02.2004 р., а саме внесло до статутного фонду "Санаторій "Україна" грошові кошти у розмірі 5 177 100,00 грн., що становить 40% статутного фонду "Санаторій "Україна". Вказане підтверджується платіжним дорученням №764 від 27.04.2004 р. (на суму 1 300 300,00 грн.), платіжним дорученням №1650 від 27.04.2004 р. (на суму 1 288 550,00 грн.), платіжним дорученням №1025 від 02.06.2004 р. (на суму 43 550,00 грн.), випискою з рахунку №81 від 02.06.2004 р. (на суму 2 545 000,00 грн.). Таким чином, відомості позивача про неналежне виконання відповідачем договору не відповідають дійсності. Що стосується тверджень відповідача, що укладений договір про спільну діяльність є удаваним, тобто укладеним з метою приховати інший правочин по відчуженню майна, внесеного до статутного фонду ЗАТ "Санаторій "Україна", твердження не відповідають дійсності. А посилання позивача на те, що договір про спільну діяльність, який укладений між сторонами, є удаваним, взагалі суперечить ст. 235 ЦК України, оскільки удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, тобто у момент укладання правочину обидві сторони повинні мати намір під вчинюваним правочином приховати інший правочин, який вони мали вчинити, а, як вбачається з пояснень позивача, він не мав такого наміру і відповідач також. Крім того, ЗАТ „Холдинг „Т і С” зазначило, що твердження позивача щодо ненадання його керівними органами згоди на продаж майна внесеного до статутного фонду ЗАТ "Санаторій "Україна" не відповідають дійсності, оскільки є відповідне рішення наглядової ради ЗАТ "Санаторій "Україна", яке відповідає вимогам статуту ЗАТ "Санаторій "Україна", затвердженому позивачем та відповідачем. Між тим, на думку ЗАТ „Холдинг „Т і С”, позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору про спільну діяльність, оскільки договір було укладено 12.02.2004 р., а позивач звернувся з вимогою про визнання договору недійсним тільки у квітні 2007 року, та просив суд відмовити  ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у задоволенні позовних вимог повністю та застосувати до позовних вимог позивача строки позовної давності.  

   Рішенням господарського суду Одеської області від 11.07.2007 р. (підписаним суддею Петровим В.С. 31.07.2007 р.) у задоволені позову Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Одеська міська рада, до Закритого акціонерного товариства „Холдинг „Т і С” та Закритого акціонерного товариства „Санаторій „Україна” про визнання недійсними договору про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, статуту ЗАТ „Санаторій „Україна” і державної реєстрації ЗАТ „Санаторій „Україна” та зобов'язання виконати певні дії відмовлено  (а.с. 148-150). Таке рішення суд мотивував наступним.  19.03.2003 р. Приморською районною адміністрацією м. Одеси було зареєстровано Дочірнє підприємство „Санаторій „Україна” Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” за № 26303264Ю0010206, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи. Рішенням Ради Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” № Р2-6 від 11.11.2003 р. вирішено вважати доцільним створення Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Україна" шляхом реорганізації дочірнього підприємства „Санаторій „Україна” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 60. Пунктом 2 зазначеного рішення Ради  встановлено, що формування вкладів до статутного фонду товариства здійснити таким чином, щоб доля закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” була не менше ніж 60 %. Рішенням загальних зборів Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” № 6/2 від 15.01.2004 р. (протокол № 6) було надано згоду Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” виступити співзасновником Закритого акціонерного товариства „Санаторій „Україна” шляхом реорганізації дочірнього підприємства „Санаторій „Україна”, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 60, також вирішено передати у власність ЗАТ „Санаторій „Україна” як внесок ЗАТ  „Укрпрофоздоровниця” до його статутного фонду цілісний майновий комплекс Дочірнього підприємства  „Санаторій „Україна”, його активи і пасиви. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що розмір статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” залишається без змін, але вартість виключеного зі статутного фонду майна замінюється на цінні папери (акції) ЗАТ „Санаторій „Україна”. Формування вкладів до статутного фонду ЗАТ „Санаторій „Україна” передбачено здійснити таким чином, щоб частка закритого акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця” у статутному фонді новоствореного товариства була не менше ніж 60%. 12.02.2004 р. між Закритим акціонерним товариством „Лізингова компанія „Хліб України” та Закритим акціонерним товариством „Укрпрофоздоровниця” укладено договір про спільну діяльність по створенню Закритого акціонерного товариства „Санаторій Україна”, згідно положень п. 1.5 якого товариство організується з метою об'єднання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів засновників для підвищення конкурентоспроможності товариства, освоєння рекреаційних та курортологічних ресурсів регіону, задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення в послугах і товарах, створення рекреаційної інфраструктури на території України, залучення інвестицій та отримання прибутку в інтересах акціонерів та засновників товариства. Відповідно до п. 2.3 договору від 12.02.2004 р. статутний фонд створюється за рахунок вкладів засновників в обмін на акції товариства. Пунктом 2.5 вказаного договору про спільну діяльність передбачено, що ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” передає корпоративні права в дочірньому підприємстві „Санаторій Україна” на суму 7 765 600,00 грн. в обмін на 60% акцій в ЗАТ „Санаторій Україна”, а ЗАТ  „Лізингова компанія „Хліб України” вносить до статутного капіталу грошові кошти в сумі 5 177 100,00 грн. на рахунок товариства. З матеріалів справи  вбачається, що 19.05.2004 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було зареєстровано Закрите акціонерне товариство „Санаторій „Україна”, про що зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР за № 1 556 120 0000 008131, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 258157. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що Закрите акціонерне товариство „Лізингова компанія „Хліб України” не виконало умови договору від 12.02.2004 р. щодо здійснення грошових внесків до статутного фонду новоствореного товариства. Так, згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Між тим, як суд вбачив з матеріалів справи, ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” в повному обсязі та належним чином виконало свої зобов'язання за договором про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, укладеного з позивачем 12 лютого 2004 року, а саме: перерахувало на рахунок ЗАТ „Санаторій „Україна” грошові кошти у розмірі 5 177 100,00 грн., що становить 40 % статутного фонду ЗАТ „Санаторій „Україна”, що підтверджується платіжним дорученням № 764 від 27 квітня 2004 року на суму 1 300 300,00 грн. (а.с. 137), платіжним дорученням № 1650 від 27 квітня 2004 року на суму 1 288 550,00 грн. (а.с. 136), платіжним дорученням № 1025 від 02 червня 2004 року на суму 43 550,00 грн. (а.с. 139), випискою банку з рахунку № 81 від 02 червня 2004 року на суму 2 545 000,00 грн. (а.с. 138). Відтак, вищевикладеним спростовуються твердження позивача про неналежне виконання відповідачем умов договору про спільну діяльність від 12.02.2004 р. Доводи позивача про те, що укладений між ним та ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” договір про спільну діяльність є удаваним, тобто укладений з метою приховати інший правочин по відчуженню майна, внесеного до статутного фонду ЗАТ „Санаторій „Україна”, то, на думку суду, зазначені доводи не заслуговують на увагу, оскільки ст. 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, тобто обидві сторони на момент укладання правочину повинні мати намір приховати за таким правочином інший правочин, який вони мали намір вчинити. Однак, виходячи зі змісту позовної заяви та уточнень до неї, позивач не мав наміру приховати інший правочин, більш того, доказів наявності такого наміру в іншої сторони договору –ЗАТ  „Лізингова компанія „Хліб України” позивач також не надав. Також, суд вбачив безпідставними посилання позивача на те, що його керівні органи не давали згоди на продаж майна, внесеного до статутного фонду ЗАТ „Санаторій „Україна”. Так, як вбачається з матеріалів справи, рішення про відчуження нерухомого майна ЗАТ „Санаторій „Україна” та про передачу нерухомого майна в заставу було прийнято наглядовою радою ЗАТ „Санаторій „Україна” (протокол засідання наглядової  ради від 16 лютого 2005 року), до складу якої входять, згідно п. 13.3.1 статуту ЗАТ „Санаторій „Україна”, представники засновників (ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” та ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”) у кількості 4 осіб, та до компетенції якої, згідно п. 13.3.2, відноситься прийняття рішення про відчуження майна товариства (статутного фонду). Крім того, оскільки відповідач –ЗАТ „Холдинг „Т і С” (який, відповідно до установчих документів, є правонаступником усіх прав і обов'язків ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України”) посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою визнання договору про спільну діяльність від 12.02.2004 р. недійсним, суд зазначив наступне. Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до  ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 12.02.2004 р. лише 05.04.2007 р., тобто з пропуском строку позовної давності. Відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, 21.08.2007 р. позивач звернувся  до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким  задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою скаргу, він послався на такі ж самі доводи та обґрунтування, які були  викладені ним у позові та уточненні до нього.

Розгляд справи було призначено на 11.09.2007 р., про що сторони та 3-я особа, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

         Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду” на диск CD-R №5270113МА46584.

            Представники відповідача –ЗАТ „Санаторій „Україна” та 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеської міської ради у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, тобто не скористались своїм правом на участь в апеляційному провадженні, і судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.           

            Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

       Представник відповідача - ЗАТ „Холдинг „Т і С” в усних поясненнях наданих апеляційному суду просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

         За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

       Заслухавши усні пояснення  представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.  

       Як вбачається з матеріалів справи, Відповідача-2 було створено у формі господарського товариства, а саме закритого акціонерного товариства. При цьому, рішення про його створення шляхом реорганізації приймалось відповідними органами Позивача   в листопаді 2003 року і січні 2004 року (а.с. 15,16), договір про спільну діяльність по його створенню (установчий договір) підписувався Позивачем та ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” (правонаступником якого є Відповідач-1) в лютому 2004 року, Статут затверджено 28.04.2004р., а перереєстрацію  (у зв'язку з реорганізацією ДП в Відповідача-2)  було здійснено 19.05.2004р. (а.с. 39).

             Порядок створення підприємств  такого типу,  на момент  прийняття рішення про створення Відповідача-2, регламентувався Законами України „Про господарські товариства”  та  „Про підприємства”,  а на момент його створення (реєстрації) - Законом України „Про господарські товариства”, главами 7 і 8 ЦК України, главами 6 і 9 ГК України та Постановою КМ України від 25 травня 1998 р. N 740 „Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності” (з наступними змінами та доповненнями).

         Згідно чинного законодавства, установчі документи підприємства можуть бути визнані недійсними,  якщо вони суперечать (не відповідають) вимогам законодавства  та/або було допущено порушення порядку його створення.

           Як свідчать матеріали справи і ці обставини встановив та всебічно дослідив місцевий суд, створення Відповідача-2 і його реєстрацію було здійснено в порядку, передбаченому вищезазначеним законодавством України. Установчі документи Відповідача - 2, а саме  договір про спільну діяльність по його створенню (установчий договір) та Статут також відповідають вимогам зазначених нормативних актів.

       За таких обставин, місцевий суд дійшов вмотивованого висновку щодо необґрунтованості позовних вимог Позивач про визнання недійсними договору про спільну діяльність по його створенню (установчого договору), Статуту та державної реєстрації Відповідача-2.  

           Посилання позивача на те, що попередник Відповідача-1 не виконав умови установчого договору, а саме не вніс передбачений його умовами внесок в статутний фонд Відповідача-2, обґрунтовано визнані місцевий судом невмотивованими, оскільки матеріали справи свідчать,  що ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” в повному обсязі та належним чином виконало свої зобов'язання за договором про спільну діяльність по створенню ЗАТ „Санаторій „Україна”, укладеного з позивачем 12 лютого 2004 року, а саме перерахувало на рахунок Відповідача-2  грошові кошти у розмірі 5 177 100,00 грн., що становить 40 % статутного фонду ЗАТ „Санаторій „Україна”, що підтверджується платіжним дорученням № 764 від 27 квітня 2004 року на суму 1 300 300,00 грн. (а.с. 137), платіжним дорученням № 1650 від 27 квітня 2004 року на суму 1 288 550,00 грн. (а.с. 136), платіжним дорученням № 1025 від 02 червня 2004 року на суму 43 550,00 грн. (а.с. 139), випискою банку з рахунку № 81 від 02 червня 2004 року на суму 2 545 000,00 грн. (а.с. 138).

           На думку судової колегії, місцевий суд  також дав всебічну та правильну оцінку  доводам Позивача про те, що, укладений між ним та ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України”, договір про спільну діяльність є удаваним, тобто укладений з метою приховати інший правочин по відчуженню майна, внесеного до статутного фонду Відповідача-2.

              Зазначені доводи обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки ст. 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, тобто обидві сторони на момент укладання правочину повинні мати намір приховати за таким правочином інший правочин, який вони мали намір вчинити.

            Проте, як вірно зазначив місцевий суд, виходячи зі змісту позовної заяви та уточнень до неї, Позивач не мав наміру приховати інший правочин, більш того, доказів наявності такого наміру в іншої сторони договору –ЗАТ  „Лізингова компанія „Хліб України” позивач також не надав.

                  Місцевий суд вмотивовано визнав необґрунтованими посилання Позивача  на те, що його керівні органи не давали згоди на продаж майна, внесеного до статутного фонду Відповідача-2, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, рішення про відчуження нерухомого майна Відповідача-2 та про передачу нерухомого майна в заставу було прийнято наглядовою радою Відповідача-2 (протокол засідання наглядової  ради від 16 лютого 2005 року), до складу якої входять, згідно п. 13.3.1 статуту ЗАТ „Санаторій „Україна”, представники засновників (ЗАТ „Лізингова компанія „Хліб України” та ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”) у кількості 4 осіб, та до компетенції якої, згідно п. 13.3.2, відноситься прийняття рішення про відчуження майна товариства (статутного фонду). Крім того, прийняття рішення про відчуження майна не може бути підставою для визнання установчих документів Відповідача-2 недійсними, оскільки ці два питання не пов'язані між собою.

            Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

            Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його позовні вимоги та доводи, викладені в позові (уточненні до нього), яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими. Зазначені доводи позивача не спростовують висновку місцевого суду, а  тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

             Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

          Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

           З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

        Рішення господарського суду Одеської області  від 11 липня 2007 року у справі  №15/131-07-3060 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (м. Київ) на зазначене судове рішення - без задоволення.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                             Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                             Ліпчанська  Н. В.

                                                                                                         Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 11.09.2007 р.