Постанова

від 21.04.2021 по справі 320/4477/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4477/20 Головуючий у 1 інстанції - Дудін С.О.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13819-51У від 09.01.2020.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МВ ГУ МВС України в Київській області 10.01.2008.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.01.2020 № Ф-13819-51У, відповідно до якої станом на 19.03.2020 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8 262, 54 грн.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.01.2020 № Ф-13819-51У протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства та доводам відповідача, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон № 2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2019 по 30.09.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 8 262, 54 грн. (918, 06 грн. х 9), яка і була визначена спірною вимогою.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, за наказом товариства з обмеженою відповідальністю Кліндо від 29.10.2014 № 1 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ Кліндо з 30.10.2014.

За наказом товариства з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо від 17.03.2016 №1 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ ТМ Кліндо за сумісництвом з 17.03.2016.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) позивачу у період з 01.01.2017 по 31.12.2019 був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

1) товариством з обмеженою відповідальністю Кліндо :

- за І квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за ІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за IV квартал 2017 року - 9600,00 грн.;

- за І квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за IV квартал 2018 року - 11169,00 грн.;

- за І квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 12573,00 грн.;

- за IV квартал 2019 року - 12600,00 грн.

2) товариством з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо :

- за ІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 12519,00 грн.;

- за IV квартал 2019 року - 8346,00 грн.

Виплата роботодавцями позивача доходу у зазначених сумах підтверджується також наданими відповідачем відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

1) товариством з обмеженою відповідальністю Кліндо :

- за І квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 2112,0 грн. (9600,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 2766,06 грн. (12573,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2019 року - 2772,00 грн. (12600,00 грн. х 22%).

2) товариством з обмеженою відповідальністю ТМ Кліндо :

- за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. (12519,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2019 року - 1836,12 грн. (8346,00 грн. х 22%).

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавців позивача, складає 13 782, 78 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачу недоїмки за спірною вимогою, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.