Ухвала

від 22.04.2021 по справі 640/8946/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 640/8946/19

адміністративне провадження № К/9901/11882/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №640/8946/19 за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Фінансово-промислова група Атіка до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

у с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство Фінансово-промислова група АТІКА (далі також - позивач, ПАТ ФПГ АТІКА ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12 березня 2019 року №0972615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 134829,00 грн, з якої суми грошового зобов`язання за основним платежем - 89886,00 грн і сума грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями - 44943,00 грн, та податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12 березня 2019 року №0982615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 149810,00 грн, з якої сума грошового зобов`язання за основним платежем - 99873,00 грн і сума грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями - 49937,00 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог абзацу 4 пункту 86.7 Податкового кодексу України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості рішень податкового органу, а також з порушенням вимог пунктів 86.1, 86.3, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України та статті 19 Конституції України щодо реалізації державним органом повноважень на підставі та спосіб, що визначені законом, оскільки законом не передбачено внесення змін до акту перевірки після її закінчення, в той час, як такі зміни відповідачем оформлено листом від 26 лютого 2019 року №34800/10/26-15-14-07-01-15. Крім того, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач виходив із висновків, викладених в акті перевірки , про нібито нереальність господарських операцій з придання товарів (робіт, послуг) позивачем у контрагентів - ТОВ ОМЕЛЮХ ГРУП у липні 2015 року та у лютому 2016 року, у ТОВ БРОМ Форс у грудні 2015 року, у ТОВ МАКАО СОЮЗ в лютому та березні 2016 року, у ТОВ ПАНОРАМА-СКАЙ у лютому 2016 року, у ТОВ ФОРЕСТ-ТАУН 2015 у квітні-червні 2016 року та у ТОВ ПРОФБУДКОМПЛЕКС у червні 2016 року. В той же час, висновки акту перевірки у наведеній частині є суб`єктивними оціночними судженнями, які спростовуються даними самого акту перевірки та первинними документами.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити, оскільки податкові повідомлення-рішення винесено безпідставно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, їх розгляд здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.

Предметом спору у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом (284639,00 грн < 960500,00 грн).

На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції ( Levages Prestations Services v. France ) від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; Гомес де ла Торре проти Іспанії ( Brualla Gomes de la Torre v. Spain ) від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем розумних обмежень в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №640/8946/19 за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Фінансово-промислова група Атіка до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко