Постанова

від 03.03.2021 по справі 381/3780/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №381/3780/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Чернишова Є.Ю.

Провадження №22-ц/824/1596/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

03 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:

Головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Сліпченка О.І.,

за участю секретарів Телятник І.М., Спенея О.С., Налапко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 3 749 155, 75 грн, з яких: 1 539 066 грн сума основного боргу, 944 977,53 грн сума за користування коштами, 1 126 596,28 грн сума інфляційних,138 515,94 грн тривідсоткові штрафні санкцій, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 отримав у якості позики грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США. За договором позики від 25 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримав 1 500 доларів США та 4 500 грн. Всього за вказаними договорами відповідач отримав 11 500 доларів США та 4 500 грн.

На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 складені письмові розписки, які передбачені п.1.1 цих договорів та визначені як додаток до них.

У подальшому ОСОБА_2 від ОСОБА_3 за іншими договорами позики отримав наступні суми: 1 500 доларів США та 5 975 грн за договором позики від 31 січня 2011 року; 2 500 доларів США за договором позики від 22 лютого 2011 року; 6 000 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року; 4 300 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року; 8 400 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року; 4 000 доларів США за договором позики від 05 липня 2011 року; 500 доларів США за договором позики від 22 липня 2011 року; 1 000 доларів США за договором позики від 01 серпня 2011 року; 2 915 доларів США за договором позики від 28 жовтня 2011 року; 2 375 доларів США та 11 700 грн за договором позики від 02 листопада 2011 року; 8 180 доларів США за договором позики від 16 лютого 2011 року; 3 220 доларів США за договором позики від 28 березня 2013 року.

Загальна сума позики за цими договорами складає 56 390 доларів США, що за курсом Національного банку України на день складання позову еквівалентно 1 516 891,00 грн та 22 175,00 грн, а всього - 1 539 066 грн.

Відповідно до умов договорів позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти на вимогу кредитора.

21 вересня 2013 року кредитор направив на адресу боржника письмову вимогу про повернення усіх коштів до 30 вересня 2013 року, однак відповідач отримані кошти не повернув.

Відповіді від позичальника з приводу повернення коштів чи пояснення причин затримки позикодавець не отримав.

10 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги за договорами позики, укладеними між первісним кредитором ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_2

ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити відсотки за користування позикою в розмірі 944977,53 грн, 3% річних у розмірі 138 515,94 грн, індекс інфляції в розмірі 1 126 596,28 грн.

Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, використовуючи несуттєві недоліки при укладенні договорів позики, не взяв до уваги докази укладення договорів позики та отримання боржником по ним відповідної суми грошей.

Так, між первісним кредитором та боржником укладений договір про збільшення строку позовної давності, що допускається приписами ЦК України. За змістом цього договору боржник ОСОБА_2 крім погодження на збільшення строку позовної давності з трьох років до чотирьох років зазначає всі договори позики та отримання по ним коштів на суму близько 56 000 доларів США, що може розцінюватися як визнання частини боргу.

Також зазначає що суд першої інстанції фактично вдався до переоцінки наданих доказів та не звернув увагу на те, що розписки підтверджують факт отримання коштів до конкретних договорів та є невід`ємною їх частиною, а всі істотні умови визначені в договорі позики.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2018 року скасовано і прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3 749 155 грн 75 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 17 500 грн 60 коп.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу задовольнити, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання ОСОБА_2 та його представник не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись, про причини неявки суду не повідомили.

Від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яка була залишена без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що 25 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 отримав в позику грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США.

25 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 отримав в позику грошові кошти у розмірі 1 500,00 доларів США та 4 500,00 грн.

На підставі цих договорів ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 11 500,00 доларів США та 4 500,00 грн, що підтверджується розписками про отримання грошей.

У подальшому ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 за іншими договорами позики такі суми: 1 500,00 доларів США та 5 975,00 грн за договором позики від 31 січня 2011 року, 2 500,00 доларів США за договором позики від 22 лютого 2011 року, 6 000 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року, 4 300,00 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року, 8 400,00 доларів США за договором позики від 27 березня 2011 року, 4 000,00 доларів США за договором позики від 05 липня 2011 року, 500,00 доларів США за договором позики від 22 липня 2011 року, 1 000,00 доларів США за договором позики від 01 серпня 2011 року, 2 915,00 доларів США за договором позики від 28 жовтня 2011 року, 2 375,00 доларів США та 11 700,00 грн за договором позики від 02 листопада 2011 року, 8 180,00 доларів США за договором позики від 16 лютого 2011 року, 3 220,00 доларів США за договором позики від 28 березня 2013 року.

Загальна сума позики за цими договорами складає 56 390,00 доларів США, що за курсом НБУ на день складання позову становить 1 516 891,00 грн, та 22 175,00 грн, а всього: 1 539 066,00 грн.

Відповідно до умов договорів позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти на вимогу кредитора.

21 вересня 2013 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення усіх коштів до 30 вересня 2013 року.

10 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги за договорами позики, укладеними між первісним кредитором ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 не виконав умов укладених із ОСОБА_3 договорів позики, оформлених договорами та розписками, факт власноручного підписання яких та отримання спірних сум коштів ОСОБА_2 підтвердив укладеними між сторонами документами, зокрема, договором про збільшення строку позовної давності, мировою угодою, а тому боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу в розмірі 1 539 066,00 грн,

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки ОСОБА_2 прострочив виконання грошових зобов`язань, з останнього на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за період з 01 жовтня 2013 року по 20 вересня 2016 року в розмірі 137 258 грн 10 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_1 звертаючи до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат виходив із загальної суми боргу, що складається із 22 175,00 грн та 56 390,00 доларів США.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Законом України від 23 вересня 1194 року №185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 4-446цс18).

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження №6-2134цс15), від 08 лютого 2017 року (провадження №6-1905цс16).

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2013 року по 20 вересня 2016 року в розмірі 20 518 грн 19 коп., які обчислюються з позики, отриманої у валюті гривня, в розмірі 22 175 грн.

Оскільки, індекс інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні, тому відсутні підстави для нарахування індексу інфляції на зобов`язання, яке визначене у договорах позики у валюті долар США на загальну суму 56 390,00 доларів США.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами колегія суддів зазначає таке.

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 направив 21 вересня 2013 року на адресу боржника письмову вимогу про повернення усіх коштів до 30 вересня 2013 року.

Відтак, до 30 вересня 2013 року відповідач мав повернути позивачу всю заборгованість за договорами позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12.

Розраховуючи проценти за користування коштами з 01 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 посилався на ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.

Із наведеного вище вбачається, що відсутні підстави для нарахування за період з 01 жовтня 2013 року процентів за користування коштами на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі1 539 066 грн, 3% річних у розмірі 137 258 грн 10 коп., інфляційних втрат в розмірі 20 518 грн 19 коп. та відмови в стягненні процентів за користування коштами на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог та те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, у порядку ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 7751 грн 25 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фастівського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1 539 066 (один мільйон п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістдесят шість) грн, інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2013 року по 20 вересня 2016 року в розмірі 20 518 (двадцять тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн 19 коп., 3% річних за період з 01 жовтня 2013 року по 20 вересня 2016 року в розмірі 137 258 (сто тридцять сім тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 10 коп., а всього - 1 696 842 (один мільйон шістсот дев`яносто шість тисяч вісімсот сорок дві) грн 29 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків за користування коштами відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 7751 (сім тисяч сімсот п`ятдесят одну) грн 25 коп.

Дані учасників справи:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Серби Ємільчинського району Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 15 березня 2021 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

О.І. Сліпченко