Постанова

від 21.04.2021 по справі 761/21806/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/21806/20 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.

провадження № 22-ц-/824/5463/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 квітня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природних наук - ліцею № 293 , третя особа - директор Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Фіданян Олена Григорівна, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати незаконним наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) від 06 липня 2020 року № 542к Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити позивача на посаді директора комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природничих наук-ліцей № 293 Деснянського району міста Києва; стягнути з комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природних наук - ліцею № 293 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 лютого 2020 року по 16 жовтня 2020 у розмірі 135 310 грн. 56 коп.; стягнути з Департаменту моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в розмірі 50 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 наказом Головного управління народної освіти виконкому Київської міської зади народних депутатів від 18 травня 1990 року № 302-к призначена з 01 червня 1990 року на посаду директора школи-новобудови № 293 Ватутінського району міста Києва шляхом переводу з посади вчителя української мови та літератури СШ № 263 цього ж району. У подальшому, СШ № 293 Ватутінського району міста Києва реорганізована в комунальний заклад Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природничих наук-ліцей №293 Деснянського району міста Києва. Наказом Департаменту від 31 травня 2019 року № 200к Про звільнення ОСОБА_2 позивач звільнена з посади директора НВК №293 з 05 червня 2019 року за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Наказами Департаменту від 20 грудня 2019 року № 716к, від 26 грудня 2019 року № 732к, від 13 лютого 2019 року № 58к в наказ департаменту від 31 травня 2019 року № 200к Про звільнення ОСОБА_1 вносилися зміни, фактичне звільнення позивача з посади директора НВК № 293 відбулося 14 лютого 2019 року. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 761/42515/19 позивача було поновлено на посаді директора НВК №293 з 13 лютого 2020 року. Наказом Департаменту від 06 липня 2020 року № 540к Про виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2020 позивач поновлена на посаді директора НВК №293 з 13 лютого 2020 року. Однак, наказом Департаменту від 06 липня 2020 року №542к позивач була повторно звільнена з посади директора НВК №293 з 07 липня 2020 року за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки, звільнивши позивача, Департамент порушив низку положень Конституції України, принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів. Також, позивач зазначає, що відповідачами порушено порядок звільнення та призначення керівника навчального закладу. У порушення ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 не була попереджена в установленому законом порядку про можливе вивільнення та їй не було запропоновано іншу роботу у системі освіти, не запропоновано укласти незаконний строковий договір (контракт). Через грубе та систематичне порушення Департаментом прав та законних інтересів здоров`ю позивача було завдано значної шкоди. Через незаконні звільнення не зворотньо втрачений час для реалізації позивача як педагога та керівника, реалізації її концепції створення сучасної української школи, професійного зростання. Відповідачами підірвано авторитет позивача як педагога, керівника навчального закладу, порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного суспільного життя, вимушених змін та обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 липня 2020 року № 542к Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природничих наук-ліцей № 293 Деснянського району міста Києва з 07 липня 2020 року. Стягнуто з комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природничих наук - ліцей № 293 Деснянського району міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 лютого 2020 року по 14 грудня 2020 року у розмірі 168 332 грн. 78 коп. Стягнуто з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними звільненнями в розмірі 5 000 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року допущено негайне виконання рішення суду у частині поновленні на роботі та стягненні суми середнього заробітку за один місяць.

В апеляційній скарзі на рішення суду Департамент просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Департаменту через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що лише керівник закладу може запропонувати вакантні посади педагогічному працівнику у цьому закладі освіти. Суд не прийняв до уваги ч. 1 ст. 38 Закону України Про повну загальну середню освіту , якою передбачено, що керівником закладу може призначатися лише особа, що пройшла конкурсний відбір та визнана переможцем конкурсу відповідно до цього Закону. Законом України Про повну загальну середню освіту не визначено способу документального оформлення відмови від укладення строкового трудового договору. Відсутність згоди позивача на продовження трудових відносин на умовах строкового договору і є підставою для припинення трудових відносин, укладених на безстроковій основі з керівником закладу загальної середньої освіти. Жодної заяви з приводу згоди продовжувати трудові відносини на посаді директора ліцею на умовах строкового трудового договору позивач ані суду, ані Департаменту не надавала. ОСОБА_1 звільнено за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а тому суд безпідставно застосував ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Необхідність пропонувати позивачу іншу посаду та отримувати її згоду на переведення законодавством України не передбачена. Ухвалюючи рішення, суд не врахував вимог п. 1 ч. 3 Розділу Х Прикінцевих положень Закону України Про повну загальну середню освіту .

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду Департамент просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи додаткове рішення, суд не визначив ні розміру стягнення суми середнього заробітку, ні сторону, яка мала б виконати таке рішення. Додаткове рішення суд ухвалив через півтора місяці з дня прийняття основного рішення суду. Департамент не отримував жодних повідомлень про засідання суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд ухвалив законне рішення про часткове задоволення позову. Оскаржуваний наказ про повторне звільнення позивача має очевидні ознаки незаконного. На час подачі відзиву судові рішення про поновлення позивача на посаді не виконані та середній заробіток за один місяць не виплачено.

Отже, рішення суду від 14 грудня 2020 року оскаржується лише в частині визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу на рішення залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що наказом Головного управління народної освіти виконкому Київської міської зади народних депутатів від 18 травня 1990 року № 302-к ОСОБА_1 призначена з 01 червня 1990 року на посаду директора школи-новобудови №293 Ватутінського району міста Києва шляхом переводу з посади вчителя української мови та літератури СШ № 263 цього ж району (а.с.22).

Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 травня 2019 року № 200к Про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_1 звільнена з посади директора НВК №293 з 05 червня 2019 року за пунктом 3 статті 40 КЗпП України (а.с.10).

Наказами Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 грудня 2019 року №716к, від 26 грудня 2019 року №732к, від 13 лютого 2019 року № 58к в наказ Департаменту освіти і науки КМДА від 31 травня 2019 року № 200к Про звільнення ОСОБА_1 вносилися зміни, фактичне звільнення позивача з посади директора НВК №293 відбулося 14 лютого 2019 року (а.с.11, 12).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 761/42515/19 ОСОБА_1 було поновлено на посаді директора НВК № 293 з 13 лютого 2020 року (а.с.13).

Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 липня 2020 року № 540к Про виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2020 ОСОБА_1 поновлена на посаді директора НВК №293 з 13 лютого 2020 року (а.с.8).

Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 липня 2020 року № 542к Про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_1 була повторно звільнена з посади директора НВК № 293 з 07 липня 2020 року за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.9).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з посади було порушено процедуру звільнення, а саме: не запропоновано всі посади, на які могла би претендувати позивач та не отримано згоду чи незгоду щодо продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору. Затримка виплати заробітної плати і не проведення розрахунку при звільненні є порушення законних прав позивача на отримання оплати за свою працю, яка сталась з вини підприємства. Відсутність грошових коштів позбавляє особу на належне забезпечення своєї життєдіяльності, змінює спосіб його життя, вимагає докладати додаткові зусилля для влаштування свого побуту.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не було допущено негайне виконання рішення у відповідності до п. 2, 4, ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які містяться в рішенні суду від 14 грудня 2020 року, з наступних підстав.

Відповідно до п. 9 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що звільняючи позивача з роботи Департамент керувався п.п.1 п. 3 розділу Х Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України Про повну загальну середню освіту .

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про повну загальну середню освіту набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. До 1 липня 2020 року засновники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти або уповноважені ними органи зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з керівниками таких закладів та одночасно укласти з ними (за їх згодою) трудові договори строком на шість років (з керівниками, які отримують пенсію за віком, - на один рік) без проведення конкурсу. У разі їх незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору - звільнити їх згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після завершення строку трудового договору такі особи мають право обиратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк відповідно до статті 39 цього Закону.

Комунальний заклад Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів з поглибленим вивченням природних наук - ліцею № 293 , в якій ОСОБА_1 до моменту звільнення обіймала посаду директора, є комунальним закладом та видом його діяльності є загальна середня освіта.

Звільняючи позивача з посади директора з зазначених в наказі підстав, Департамент всупереч вимогам п. 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про повну загальну середню освіту не уклав з ОСОБА_1 строковий трудовий договір. Доказів того, що позивач відмовилася від продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору, суду надано не було.

В апеляційній скарзі Департамент посилається на те, що суд не взяв до уваги ч. 1 ст. 38 Закону України Про повну загальну середню освіту .

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України Про повну загальну середню освіту керівником закладу загальної середньої освіти може бути особа, яка є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту ступеня не нижче магістра, стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років (крім керівників приватних, корпоративних закладів освіти), організаторські здібності, стан фізичного і психічного здоров`я, що не перешкоджає виконанню професійних обов`язків, пройшла конкурсний відбір та визнана переможцем конкурсу відповідно до цього Закону.

У той же час, на момент звільнення 06 липня 2020 року ОСОБА_1 обіймала посаду директора, так як була поновлена на роботі у цей же день, а тому процедура продовження та припинення з нею трудових відносин після набрання чинності зазначеним законом визначена п. 3 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону.

Департамент посилається на те, що Законом України Про повну загальну середню освіту не визначено способу документального оформлення відмови від укладення строкового трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

У даному випадку саме на роботодавцеві лежить тягар доведення законності звільнення працівника, а, відтак, на момент прийняття рішення про звільнення позивача, з підстав визначених п. 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про повну загальну середню освіту та п. 9 ст. 36 КЗпП України роботодавець повинен мати в своєму розпорядженні беззаперечні докази незгоди працівника з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору.

Зазначених доказів відповідач суду не надав, а, відтак, звільнення позивача не може вважатись законним.

У позовній заяві ОСОБА_1 також просила стягнути на її користь відшкодування за спричинену моральну шкоду.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону (ст.237-1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року, судам роз`яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто, незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Під час розгляду справи у суді позивачем доведено факт порушення її законних прав, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 9 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено судам, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а, відтак, справедливо визначив суму компенсації в розмірі 5 000 грн.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду в цій частині ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржувалося, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається.

Що стосується апеляційної скарги Департаменту на додаткове рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Департамент посилався також на те, що він не отримував жодних повідомлень про засідання суду.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У матеріалах справи містяться судові повістки-повідомлення про виклик відповідачів та третьої особи на судове засідання, призначене 03 лютого 2021 року.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що Департамент був повідомлений про розгляд справи, який відбувся 03 лютого 2021 року, згідно встановленого порядку про вручення судових повісток, який передбачений ст. 128, 130 ЦПК України.

Вказані обставини у силу вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування додаткового рішення з прийняттям постанови по суті вимог заявника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На момент розгляду справи в апеляційному суді підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відсутні, оскільки в силу вимог ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, а, отже, і рішення суду першої інстанції набирає законної сили та підлягає виконанню з моменту прийняття постанови судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2021 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.