Рішення

від 14.04.2021 по справі 381/1644/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 381/1644/18

провадження № 61-2236св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2018 року у складі судді Осаулової Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 листопада 1995 року до 03 липня 2015 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу ними було набуте майно - земельна ділянка площею 0,0645 га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , а також здійснено будівництво житлового будинку та господарських споруд. На час припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу ступінь готовності будинку становила 71 %. Недобудова зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та на Ѕ частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний будинок не завершений будівництвом та не зданий в експлуатацію, отже, право власності ні у позивача, ні у відповідача не виникло. Між тим, звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначала, що готовність будинку складає лише 71 % однак, просила суд за нею право власності саме на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку, а не на сукупність будівельних матеріалів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що на незавершений будівництвом будинок ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності; судові рішення протирічать практиці Верховного Суду щодо вирішення аналогічних справ, про те, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Тобто, об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 листопада 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2015 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 931555 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0645 га, що розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3211200000:09:007:0119 (а. с. 13).

Зазначений державний акт був виданий відповідачу на підставі договору дарування земельної ділянки ВЕК № 442634 в реєстрі від 27 квітня 2007 року № 1350.

Рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області від 18 листопада 2011 року № 370/7 ОСОБА_2 наданий дозвіл на будівництво індивідуального двоповерхового житлового будинку розміром 8.00х10.00 м з двома еркерами розмірами 2.00х1.70 м та 1.30х1.55 м, гаражу розміром 4.00х6.00 м, сараю розміром 3.50 х 5.00 м і туалету, на належній йому присадибній земельній ділянці.

Після отримання дозволу на земельній ділянці розпочаті будівельні роботи.

15 серпня 2014 року на підставі рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області № 256, незавершеному будівництвом житловому будинку та земельній ділянці, що належать ОСОБА_2 присвоєно адресу - АДРЕСА_3 (а. с. 14).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 вересня 2014 року № 26459775, 21 липня 2014 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 3211200000:09:007:0119, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0645 га.

01 вересня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на незавершене будівництво, готовність якого зазначено 71 відсоток, за адресою: АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний будинок не завершений будівництвом та не зданий в експлуатацію, отже, право власності ні у позивачки, ні у відповідача не виникло. Між тим, звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що готовність будинку складає лише 71 % однак, просить суд за нею право власності саме на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку, а не на сукупність будівельних матеріалів. Заявляючи вимоги про поділ об`єкта незавершеного будівництва як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, позивачем не надано доказів на підтвердження можливості виділення окремих частин такого об`єкта та доведення до кінця будівництва будинку.

Такий висновок є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Так, за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій об`єкт нерухомого майна (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та об`єкт незавершеного будівництва (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Не будучи до моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації права власності житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), тобто сукупності речей щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Вказане дає підстави для висновку, що об`єкт незавершенного будівництва, зведений за час шлюбу за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-338цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, Верховним Судом у постановах від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 32375св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц (провадження № 61-12010св19), від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц (провадження № 61-14636св18).

Судами встановлено, що будівництво об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого на АДРЕСА_3 здійснено сторонами за період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на незавершене будівництво, готовність якого зазначено 71 відсоток, за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 15).

З огляду на наведене, об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і можна визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження можливості виділення окремих частин такого об`єкта та доведення до кінця будівництва будинку є безпідставним, оскільки позивачем таких вимог не заявлено.

В частині вимог про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, слід зазначити, що якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15, постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 676/5479/18 (провадження № 61-4555св20).

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Таким чином, особа, яка набула право власності на нерухоме майно, має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та яка необхідна для обслуговування нерухомого майна.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів б та в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції у сумі 3 022,00 грн, у суді апеляційної інстанції - 4 525,00 грн та у суді касаційної інстанції у сумі 6 044,00 грн, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований на АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0645 га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 591,00 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук