Постанова

від 13.04.2021 по справі 420/10908/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10908/20

Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

рішення суду першої інстанції прийнято у

м. Одеса, 30 грудня 2020 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.

секретар судового засідання Колесніков-Горобець І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна (далі - позивач, ТОВ Мастерпласт Україна) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення Одеської митниці ДМС про коригування митної вартості товарів від 05.10.2020 № UA500020/2020/00480, картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.10.2020 № UA500020/2020/0000135/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ Мастерпласт Україна подано митну декларацію на поставлений товар, що надійшов за непрямим контрактом на адресу позивача на умовах CIF. Для підтвердження митної вартості товарів декларант надав документи, які підтверджують митну вартість товару, однак митним органом прийнято оскаржувані картку відмови в прийнятті МД, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів, які є безпідставними та неправомірними. Позивач наголошує, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару за ціною Контракту, відповідають вимогам ст. 53 Митного Кодексу України, є належними та допустимими і підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність таких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства. Підстави для відмови у митному оформленні товарів відповідно до ст. 54 МК України відсутні, у зв`язку із чим позивач вважає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митних декларацій підлягають скасуванню. Усі документи, які зазначені у вищевказаної статті 53 МКУ як основні, були надані декларантом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року, позов ТОВ Мастерпласт Україна задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 05.10.2020 № UA500020/2020/00480, картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.10.2020 № UA500020/2020/0000135/2.

Стягнуто з бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна судові витрати в розмірі 5162,44 грн (п`ять тисяч сто шістдесят дві гривні 44 копійок).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Одеською митницею Держмитслужби подано до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив про те, що під час здійснення Одеською митницею Держмитслужби контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу митниці та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД № UА500020/2019/229135 від 02.10.2020 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, у графі 8 Джерела інформації.... декларації митної вартості джерелом визначення митної вартості зазначено консультації з митним органом . Проте, не зазначено яке саме джерело інформації (раніше оформлена митна декларація, висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, інформація біржових організацій про вартість товару або сировини тощо. У поданому коносаменті не визначені умови оплати фрахту: freight collect , freight prepaid , freight as arranged тощо, що викликало сумніви у митного органу стосовно правильності визначення митної вартості товарів. У поданому інвойсі загальна вартість товарів становить - 1,5171 дол. а у поданій митній декларації задекларовано 1,116 дол. США, що не давало можливість митному органу перевірити правильність визначення митної вартості товарів. Також, згідно з п. 3.1 контракту передбачена специфікація, де вказуються ціна за товар, строки поставки та інше; у п. 3.2 контракту зазначене, що з сум специфікацій складається сума контракту, також п. 7.4 контракту передбачений перелік документів який передається покупцю, серед яких специфікація та копія митної декларації країни відправлення, які до митного контролю та оформлення не надані. Отже, наявні розбіжності стосовно умов оплати: в інвойсі передбачене 90 днів отримання товару, п.4.1 зовнішньоекономічного контракту - після отримання. Більш пунктом 5.2 передбачено, що поставка товарів здійснюється протягом ЗО днів з дати товарів покупцем. Також, відповідно до п. 4.1 контракту оплата товару здійснюється інвойсів, проте наданий інвойс не містить банківських реквізитів для здійснення оплати. У зв`язку із тим, що надані декларантом документи містили розбіжності, митним органом були витребувані додаткові документи. Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що декларантом у повному обсязі не були надані витребувані митницею документи у підтвердження митної вартості товарів, а саме не надано виписки з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти фірми-виробника, копії митної декларації країни відправлення, висновків про якісні та вартісні характеристики товарів. Оскільки декларантом жоден з витребуваних документів наданий не був, відповідачем цілком обґрунтовано було прийнято спірне рішення відповідно до наявної у митного органу щодо ціни ідентичних товарів за МД № UA 500020/2020/229100 від 02.10.2020р.

Від ТОВ Мастерпласт Україна до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство просило судове рішення залишити без змін, з огляду на хибність доводів апелянта та те, що ним були надані до митного органу усі документи, наявні у позивача та які давали можливість підтвердити заявлену митну вартість Товариством за ціною договору.

Також, 07.04.2021 року за вхід. № 7175/21 від позивача у справі надійшла заява про стягнення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 12000 грн., обґрунтована тим, що у ході апеляційного розгляду даної справи позивачем у справі було понесено витрати на правову допомогу у загальному розмірі 12000,00 грн., факт надання/отримання яких підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг від 05.04.2021р.платіжним дорученням від 25.01.2021р. № 156, випискою по особовому рахунку АО Едвайзерс за 25.01.2021р.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.06.2018 між фірмою MASTERPLAST International Kft та ТОВ Мастерпласт Україна укладений контракт № 15, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується забезпечити для покупця регулярні поставки різних будівельних матеріалів, які продавець реалізовує на даний момент та товари, які планує продавати у майбутньому на основі отриманих від покупця замовлень.

Відповідно до п.4.1 контракту поставка товару здійснюється поставленням з бази виробника, яку визначає продавець на умова CIF - Іллічівськ/Одеса або на умовах вказаних у специфікації на кожну окрему поставку товару. Згідно з п.11.1 даний контракт вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022.

З огляду на матеріали справи, 02.10.2020 ТОВ Мастерпласт Україна до Одеської митниці Держмитслужби в митному режимі імпорт подано митну декларацію №UA500020/2020/229135 з метою митного оформлення товарів (сітка, скловолокна, виготовлена з ниток скловолокна неполотяного переплетення, просочених (покритих) полімерним матеріалом (поліефіруретаізоціанатами), в рулонах).

На виконання вимог ст. ст. 49, 53 МК України разом із митною декларацією Товариством подано до Одеської митниці Держмитслужби документи, які підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення за ціною договору, а саме: контракт № 15 від 26.06.2018; специфікація № 58 від 01.10.2020; інвойс № IN-EX20/01442 від 01.10.2020; пакувальний лист б/н від 13.08.2020; сертифікат походження товару № 20С4403А2434/01770 від 19.08.2020; рахунок фактура HUS1076549 від 01.10.2020; сертифікат страхування вантажу № 6428518017881 від 22.08.2020; інвойс виробника № YCJA202009-UK від 13.08.2020; зважувальний сертифікат до інвойсу № YCJA202009-UK від 13.08.2020; коносамент № 4369-0177-008.015 від 22.08.2020; копія митної декларації країни відправлення № 021720200000258781 від 15.08.2020.

У відповідь митний орган надіслав Товариству в електронному вигляді повідомлення про необхідність надання додаткових документів, що підтверджуються вартість товару, посилаючись на розбіжність у наданих до митного оформлення документах.

Зокрема, на підставі ч.3 ст. 53 Митного кодексу України, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Одеською митницею Держмитслужби повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов`язаний із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунків про здійснення платежів із третіми особами на користь продавця, якщо такі платежі здійснювались за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умом договору (угоди, контракту); виписки з бухгалтерської документації; каталогів, специфікації виробника товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вимогу митного органу листом від 05.10.2020 Товариством надано до Одеської митниці Держмитслужби письмові пояснення, а уповноваженою особою декларанта (ТОВ Віздом ) надано калькуляцію від 02.10.2020 до інвойсу № IN-EX20/01442.

Проте 05.10.2020 Товариство отримало рішення Одеської митниці ДМС про коригування митної вартості товарів від 05.10.2020 № UA500020/2020/00480, картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.10.2020 № UA500020/2020/0000135/2, не погодившись із якими, звернулось за судовим захистом із даним позовом.

Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що у поданих документах містяться розбіжності, зокрема відповідно до умов поставки CIF продавець зобов`язаний здійснити страхування вантажу, яке має покривати зазначену у договорі ціну +10%, але в наданому до митного оформлення страховому документів від 22.08.2020 № 19-С534.131-7 сума не співпадає з сумою мінімального покриття.

Крім того, згідно п. 5.2 зовнішньоекономічного договору від 26.06.2018 № 15 вартість упаковки входить у вартість товару на пакування та маркування включені у вартість товару. У випадку, якщо упаковка передбачає податкові витрати продавця, її вартість в ціну товару не включається та зазначається окремим рядком в специфікаціях. Проте у наданих до митного оформлення документах специфікації до контракту від 01.10.2020 № 56 відсутня будь-яка інформація щодо включення / не включення даних складової митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Декларантом не надано визначені ч. 3 ст. 53 МКУ витребувані документи, а також переклад українською мовою декларацію країни відправлення від 15.08.2020 № 021720200000258781, та листом повідомлено про відмову надати витребувані документи.

З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України з урахуванням опису та фізичних характеристик товарів, в результаті чого встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів у максимально наближений до митного оформлення час є більшим та становить за ЕМД № EU500020/2020/229100 від 02.10.2020 - 1,5171 дол США / кг нетто, ніж заявлено декларантом 1,116 дол США / кг нетто.

Вважаючи прийняті митним органом рішення та картку відмови протиправними. Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).

Суд першої інстанції зазначив, що митний орган не довів належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність у даному випадку підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає його обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України, використовуються для нарахування митних платежів.

Приписами ч. 1 ст. 51 МК України, передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 2 статті 52 МК України закріплено обов`язок декларанта який заявляє митну вартість товару, подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до норм ч. ч. 1-3 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Вимоги ч. ч. 1, 2, ст. 54 МК України, передбачають, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 6,7 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до ч. 12 ст. 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

В свою чергу, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування, тощо.

Як передбачено ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);2) другорядні:а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;в) на основі віднімання вартості;г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);ґ) резервний.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару.

З наведеного слідує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але зазначені повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, та інше.

Проте, варто врахувати, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути також увагу на те, що зазначені приписи митного законодавства зобов`язують суб`єкта владних повноважень зазначити та відобразити у своєму рішенні конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також, у достатній мірі обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності, і лише за умови наявності сумнівів у повності/достовірності інформації, наданої декларантом, які мають певне вираження, тобто, можуть бути обґрунтовані/доведені, а не загальні, лише з посиланням на наявність права митного органу перевіряти задекларовані суб`єктом господарювання зобов`язання.

Рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

При цьому, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

З огляду на викладені норми чинного законодавства України, колегія суддів зауважує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, які повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Апелянт зауважує, що правомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості товару, оскільки позивачем не було надано повного пакету документів для підтвердження митної вартості товару, а подані до митного оформлення разом з митною декларацією документи містять розбіжності.

Разом з тим, усі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення як обов`язкові, так і можливі були надані митному органу, а їх зміст підтверджував заявлену митну вартість товару, зокрема: контракт № 15 від 26.06.2018; специфікація № 58 від 01.10.2020; інвойс № IN-EX20/01442 від 01.10.2020; пакувальний лист б/н від 13.08.2020; сертифікат походження товару №20С4403А2434/01770 від 19.08.2020; рахунок фактура HUS1076549 від 01.10.2020; сертифікат страхування вантажу № 6428518017881 від 22.08.2020; інвойс виробника № YCJA202009-UK від 13.08.2020; зважувальний сертифікат до інвойсу № YCJA202009-UK від 13.08.2020; коносамент № 4369-0177-008.015 від 22.08.2020; копія митної декларації країни відправлення № 021720200000258781 від 15.08.2020.

До того ж, як свідчать матеріали справи, на вимогу митного органу додаткового позивачем було надано калькуляцію від 02.10.2020р. до інвойсу № IN-EX20/01442.

Однак, 05.10.2020р. відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості № 500020/2020/00480 та картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.10.2020 № UA500020/2020/0000135/2.

Так, згідно змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що підставою для його прийняття був висновок Одеської митниці Держмитслужби про розбіжності у поданих документах та відсутніх всіх відомостей у підтвердження числових значень митної вартості чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті.

Зокрема, відповідач зазначав, що в наданому до митного оформлення страховому документів від 22.08.2020 № 19-С534.131-7 сума не співпадає з сумою мінімального покриття, в той час як відповідно до умов поставки CIF продавець зобов`язаний здійснити страхування вантажу, яке має покривати зазначену у договорі ціну +10%.

Також, у наданих до митного оформлення документах специфікації до контракту від 01.10.2020 № 56 відсутня будь-яка інформація щодо включення / не включення даних складової митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, в той час як за умовами п. 5.2 зовнішньоекономічного договору № 15 від 26.06.2018р. вартість упаковки.

Крім того, відповідач зазначав про ненадання визначених ч. 3 ст. 53 МКУ витребуваних документів, а також перекладу українською мовою декларацію країни відправлення від 15.08.2020 №021720200000258781, та повідомлення листом про відмову надати витребувані документи.

Таким чином, з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України з урахуванням опису та фізичних характеристик товарів, в результаті чого встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів у максимально наближений до митного оформлення час є більшим та становить за ЕМД № EU500020/2020/229100 від 02.10.2020 - 1,5171 дол США / кг нетто, ніж заявлено декларантом 1,116 дол США / кг нетто.

Однак, колегія суддів такі твердження митного органу вважає хибними, виходячи з наступного.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 26.06.2018р. ТОВ Мастерпласт Україна (покупець) укладено з MASTERPLAST International Kft (продавець) контракт № 15.

Згідно з п.2.1 вказаного контракту, продавець поставляє покупцю будівельні матеріали окремими партіями згідно специфікацій. Специфікація додається до кожної окремої партії товару. Ціна та торгова марка зазначається у специфікації на кожну окрему партію товару.

Пунктом 4.1 контракту № 15 від 26.06.2018р. передбачено, що поставка товару здійснюється з бази виробника, яку визначає продавець на умовах CIF - Іллічівськ/Одеса або на умовах вказаних у специфікації на кожну окрему поставку товару.

Як вбачається з додатку до вказаного контракту - специфікації № 58 від 01.10.2020 та з інвойсу IN-EX20/01442 від 01.10.2020, вартість імпортованого товару становить 73 080 доларів США, умови поставки CIF.

В свою чергу, як свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази, MASTERPLAST International Kft купляє імпортований товар у JIAXING YINGCAN TRADING CO.LTD, за ціною 64 350 дол. США, що підтверджується комерційним інвойсом YCJA202009-UK від 13.08.2020.

Поставка ж товару здійснювалась JIAXING YINGCAN TRADING CO.LTD на адресу MASTERPLAST International Kft на умовах FOB, згідно з Правилами ІНКОТЕРМС, що підтверджується комерційним інвойсом від 13.08.2020, митною декларацією країни відправлення від 15.08.2020.

Колегія суддів звертає увагу, що за умовами поставки FOB у продавця відсутні зобов`язання перед покупцем щодо укладення договору (контракту) страхування. Проте, продавець зобов`язаний на прохання, на ризик і за рахунок покупця надати покупцю інформацію, яка є у розпорядження продавця, необхідну покупцю для отримання страхування. Покупець не має жодного зобов`язання перед продавцем щодо укладення (контракту) страхування.

Позивачем на адресу митного органу надавались пояснення № 74 від 05.10.2020 (а.с.42), у яриз вказувалось що страхових поліс № 19-С534.131-7 від 22.08.2020 за домовленістю між KUHNE+NAGEL KFT, Угорщина та MASTERPLAST International Kft , Угорщина покриває 110% собівартості товару за інвойсом № YCJA202009-UK від 13.08.2020, виданий китайським виробником з додаванням вартості морського фрахту до морського порту Одеса, Україна.

Згідно з сертифікатом страхування вантажу № 6428518017881 від 22.08.2020 імпортований вантаж застрахований на суму 77 071,50 дол. США, з яких: 64 350 дол. США (ціна договору) + 5715 дол. США (вартість морського фрахту) *110/100.

За умовами ж поставки CIF, продавець укладає договір (контракт) страхування, який покриває ризик покупця щодо втрати або пошкодження товару від пункту відвантаження до принаймні пункту призначення товару.

Страхування повинне покривати, як мінімум, передбачену договором (контрактом) ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинне бути здійснено у валюті договору (контракту) .

Таким чином, страхування покриває передбачену договором між JIAХІІNG YINGCAN TRADING CO.LTD та MASTERPLAST International Kft ціну +10%.

З огляду на викладене, митне оформлення здійснювалось позивачем за непрямим контрактом з посередником MASTERPLAST International Kft.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що вартість імпортованого товару становить 73 080 доларів США включає в себе: 64 350 доларів США - ціна покупки згідно комерційного інвойсу; морський фрахт - 5715 доларів США; страхування від усіх ризиків - 124,68 євро (146,20 доларів США) та комісійний збір - 2868,80 доларів США.

Отже, зважаючи на визначені контрактом умови поставки CIF, всі витрати із страхування та транспортування враховані продавцем MASTERPLAST International Kft у вартості товару.

Наведені вище обставини спростовують твердження митного органу щодо розбіжностей у сумах в наданому декларантом страховому документі від 22.08.2020 р № 19-С534.131-7 та сумою мінімального покриття.

Доводи митного органу щодо відсутності у поданих документах (специфікації, інвойсі тощо) інформації про включення /не включення даних складової митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, зокрема вартості упаковки (тари), судова колегія оцінює критично, оскільки поданими документами для митного оформлення зі спірною митною декларацією вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару).

Отже. витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

До того ж, згідно п.5.2 контракту № 15 від 26.06.2018р., вартість упаковки входить у вартість товару. У випадку, якщо упаковка передбачає додаткові витрати продавця, її вартість в ціну товару не включається, та зазначається окремим рядком в специфікаціях.

При цьому, згідно специфікації № 58 від 01.10.2020 до контракту № 15 від 26.06.2018, інформація щодо додаткових витрат MASTER PLAST International Kft на упаковку відсутня.

Вказане підтверджує, що вартість упаковки за товар, що постачався вже включено у ціну товару та у продавця були відсутні додаткові витрати на упаковку.

Одеською митницею Держмитслужби в свою чергу, не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.

Таким чином, вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, за умови включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною та необґрунтованою.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем надано до Одеської митниці Держмитслужби відповідні документи, які підтверджують митну вартість товарів за митною декларацією №UA500020/2020/224658, у відповідності до положень ч.2 ст.53 Митного кодексу України та які не містять розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Разом з тим, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

В апеляційній скарзі відповідачем наведені доводи, які викладались ним у відзиві на позовну заяву і які ретельно були перевірені судом першої інстанції.

У постанові від 04.09.2018 в адміністративній справі № 818/1186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митного кодексу України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженої відповідальністю Мастерпласт Україна про визнання протиправними та скасування рішень належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Загалом доводи апеляційної скарги є несуттєвими, покликані на переоцінку обставин та доказів встановлених та оцінених судом першої інстанції, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

З приводу заяви про стягнення судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч. 4,5 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2018 року справа № 826/856/18.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з цим, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах Баришевський проти України від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95), Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36), Двойних проти України від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), Меріт проти України від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У відповідності до ст..17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, за результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону 5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, від представника ТОВ «Мастерпласт Україна» надійшла заява про стягнення судових витрат, у якій адвокат Бєлогуб Марія Вікторівна просить суд: стягнути з Одеської митниці Держмитслужби на користь товариства з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн, які були понесені позивачем за час апеляційного розгляду цієї справи.

В обґрунтування підстав для стягнення вказаної суми судових витрат позивач вказав, що ТОВ Мастерпласт Україна та АО Едвайзерс погодили вартість надання правової допомоги у фіксованому розмірі у Додатковій угоді №9 до Договору № 30 про надання правової допомоги від 25.08.2020 року, враховуючи складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, а також фінансовий стан клієнта.

В тому числі, у заяві вказується, що факт надання АО Едвайзерс відповідних послуг за час апеляційного розгляду справи ТОВ Мастерпласт Україна підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг від 05.04.2021 р.

Так, згідно наданих документів, Адвокатом АО Едвайзерс Бєлогуб М.В. на виконання робіт (надання послуг) під час апеляційного розгляду даної справи, передбачених Додатковою угодою №9 до Договору № 30 про надання правової допомоги від 25.08.2020 р. витрачено 4 годин, а позивачем на користь АО Едвайзерс 25.01.2021 р. сплачено 12 000,00 за надання правової допомоги під час апеляційного розгляду справи, що підтверджується платіжним дорученням N 156 від 25.01.2021 р. і випискою з особового рахунку АО Едвайзерс за 25.01.2021 р.

Види послуг, згідно поданої заяви, які були надані АО Едвайзерс : ознайомлення з апеляційною скаргою Одеської митниці Держмитслужби (1 год), підготовка та подача до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу (2год), підготовка та подача до п`ятого апеляційного адміністративного суду заяви про стягнення судових витрат (1 год).

Однак, дослідивши надані докази, відповідно до зазначених вище законодавчих приписів, апеляційний суд не погоджується з доцільністю та обґрунтованістю стягнення з апелянта судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн., оскільки дана сума не співмірна зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

В даному випадку, відзив на апеляційну скаргу фактично є шаблоном позовної заяви та не потребує значного часу та витрат на його складання, рівно як і за розглядуваних обставин не потребувало значного часу вивчення судової практики в аналогічних спорах.

Сама справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що свідчить про те, що предмет спору у цій справі не є складним та містить лише один епізод спірних правовідносин.

Також, в наданих до суду документах не зазначено, що включає у себе підготовка відзиву на апеляційну скаргу до суду, чи включає збір доказів, аналіз законодавства та судової практики, жодного посилання на кількість часу витраченого адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу в залежності від складності справи та виконаних адвокатом робіт надані позивачем документи не містять.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року по справі № 821/440/17 та від 17 вересня 2019 року по справі № 810/3806/18.

На підставі всього викладеного вище, колегія суддів вважає, що стягненню з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань витрат за надання правничої допомоги адвокатом, понесених позивачем під час апеляційного розгляду даної справи, підлягає сума у розмірі 4000 грн. На думку судової колегії, саме вказана сума може бути визначена як співрозмірна складності справи, наданим послугам тощо.

Керуючись ст. ст. 134, 241-243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі №420/10908/20- залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна про стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мастерпласт Україна судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 23 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.