Постанова

від 13.04.2021 по справі 1.380.2019.006733

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006733 пров. № А/857/5316/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,

за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (головуючий суддя: Крутько О.В., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення - 25.01.2021) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про стягнення інфляційних нарахувань на бюджетну заборгованість, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда , 13.12.2019 звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда інфляційні нарахування на грошові зобов`язання в сумі 5052988,71 грн.

Обґрунтовує позов тим, що у зв`язку з неправомірними діями відповідачів впродовж останніх п`ятнадцяти років (із 31.08.2004 по 11.07.2019), перед позивачем проіснувала бюджетна заборгованість з невідшкодованого ПДВ за червень 2004 року у розмірі 2497770 грн. Протягом зазначеного періоду (із 31.08.2004 по 11.07.2019) позивач, як кредитор, вимагав через суди від відповідачів повернути грошові кошти (стягнути невідшкодоване ПДВ), що кореспондувалось з обов`язком державних органів (боржників) такі кошти сплатити. Вважає, що несвоєчасно відшкодоване ПДВ, по своїй правовій природі, є фактичним невиконанням грошового зобов`язання, оскільки у наведеному випадку, держава зобов`язана у певні строки сплатити на користь платника податків по суті переплачені податки, зокрема ПДВ. Період невиконання державою зазначеного зобов`язання є тим періодом, коли грошові кошти утримуються (використовуються) державою, а власник таких коштів (платник податків) позбавляється на вказаний період права розпоряджатися власними коштами.

Разом з тим, за час користування державою коштами платника, такі кошти офіційно знецінюються за обставин наявності інфляційних процесів в Україні. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач вважає, що порушення державою термінів виконання грошового зобов`язання з відшкодування ПДВ за червень 2004, призвело до виникнення у позивача права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивач посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Відповідачами, 06.04.2021 подано відзиви на апеляційну скаргу позивача, в якому просять відмовити повністю в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача Головного управління ДПС у Львівській області Бондар Л. Б. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач та представник Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їх участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2004 року позивачем подано до господарського суду позов до ДПІ та Відділення державного казначейства у м. Трускавець (далі Відділення) про визнання недійсним ППР та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 2497770 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваного за цим позовом ППР стали висновки акта від 20.08.2004 № 106/23-0/239733113 позапланової тематичної документальної перевірки правильності відображення сум ПДВ заявленого до відшкодування за перше півріччя 2004 року ТОВ, де вказано про завищення позивачем заявленого бюджетного відшкодування за червень 2004 року у розмірі 2497770 грн.

За результатами розгляду вказаного позову рішенням суду від 28.10.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2004 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України (далі ВАСУ) від 14 грудня 2006 року позовні вимоги ТОВ задоволено повністю. Визнано недійсним ППР. Вирішено відшкодувати з бюджетного рахунку Відділення на користь ТОВ Фірма Артеміда бюджетну заборгованість з ПДВ в сумі 2497770 грн.

За результатом розгляду позовної заяви ДПІ до ТОВ Фірма Артеміда та Товариства з обмеженою відповідальністю Лія-Сан (далі ТОВ-1) про визнання недійсним господарського зобов`язання в порядку статей 207, 208 Господарського кодексу України у справі № 5/1785-19/ЗЗЗА, господарський суд прийняв постанову, якою визнав недійсним договір купівлі-продажу від 17.03.2004 № 50304 між відповідачами та стягнув з обох на користь держави по 1498620 грн, яка ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду (далі ЛААС) від 26 січня 2010 року залишена без змін.

За наслідками касаційного перегляду постанови суду та судового рішення апеляційного суду від 26 січня 2010 року у справі № 5/1785-19/ЗЗЗА ухвалою ВАСУ від 14 липня 2011 року касаційну скаргу ТОВ задоволено частково. Судові рішення у даній справі скасовано. У частині позовних вимог про визнання господарського зобов`язання недійсним провадження у справі закрито, а у частині застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК матеріали справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У результаті нового розгляду цієї справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі № 2а-8983/11/1370, яка залишена без змін ухвалою ЛААС від 29 листопада 2012 року, позов задоволено. Застосовано наслідки статті 208 ГК. Стягнуто з ТОВ Фірма Артеміда та ТОВ-1 в дохід держави по 14986620 грн.

Проте, постановою ВАСУ від 21 січня 2014 року судові рішення у справі № 2а-8983/11/1370 скасовано. Постановлено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Крім цього, 25 травня 2010 року постановою господарського суду у справі № 13/11А за результатами розгляду заяви ДПІ про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 28.10.2004, яка залишена без змін ухвалою ЛААС від 20 грудня 2011 року, вимоги ДПІ задоволено. Рішення суду від 28.10.2004 скасовано. Прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ про визнання недійсним ППР та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ за червень 2004 року в сумі 2497770 грн відмовлено.

Позивач 13.02.2014 подав до суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови у справі № 13/11А, у якій просив скасувати цю постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви податкового органу про перегляд рішення суду від 28.10.2004 за нововиявленими обставинами відмовити повністю. Стягнути з Управління Державного казначейства у Львівській області на користь ТОВ бюджетну заборгованість з ПДВ за червень 2004 року в сумі 2497770 грн.

Постановою ЛОАС від 19 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою ЛААС від 01 жовтня 2015 року, вимоги позивача, що викладені у заяві про перегляд постанови №13/11А за нововиявленими обставинами задоволено повністю, внаслідок чого постанову № 13/11А скасовано, прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано ППР. Стягнуто з Управління на користь ТОВ Фірма Артеміда бюджетну заборгованість з ПДВ за червень 2004 року в сумі 2497770 грн.

Зазначене вище судове рішення від 19.12.2014 було виконане у липні 2019 року, а саме згідно меморіального ордеру від 11.07.2019 № 5967 кошти в сумі 2497770 грн було відшкодовано позивачу (обставини встановлені при розгляді справи № 1.380.2019.004395).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 у справі № 1.380.2019.004395 задоволено частково позов ТзОВ Фірма Артеміда , стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Артеміда" (ЄДРПОУ 23973113) пеню нараховану на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування ПДВ на рівні 120% від облікової ставки НБУ за період із 31.08.2004 по 11.07.2019 у розмірі 2488 811, 49 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення пені нарахованої на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування ПДВ на рівні 120% від облікової ставки НБУ за період із 31.08.2004 по 11.07.2019 у розмірі 2921311, 29 грн. та про стягнення нарахованої відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень на суму бюджетної заборгованості компенсації у розмірі 3 % річних, що становить 229525, 40 грн.

Згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 1.380.2019.004395, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення пені нарахованої на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість на рівні 120% від облікової ставки Національного банку України за період з 31 серпня 2004 року по 11 вересня 2019 року у розмірі 1384866,10 грн та розподілу судових витрат скасовано та прийнято постанову, якою позов в цій частині задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда пеню нараховану на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість на рівні 120% від облікової ставки Національного банку України за період із 31 серпня 2004 року по 11 вересня 2019 року у розмірі 1384866,10 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 13194,67 грн. (тринадцять тисяч сто дев`яносто чотири гривні шістдесят сім копійок). В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року залишено без змін.

У розглядуваному спорі, позивач просить стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда інфляційні нарахування на грошові зобов`язання в сумі 5052988, 71 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Податковим кодексом України передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України), тому безпідставними є вимоги про стягнення з Державного бюджету України також інфляційних нарахувань за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ст. 2 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 625 Цивільного кодексу України, розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Тобто, податкове законодавство визнає заборгованістю бюджету, не відшкодовані платнику протягом передбаченого законом строку суми ПДВ і передбачає нарахування на таку заборгованість пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 1.380.2019.004395, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення пені нарахованої на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість на рівні 120% від облікової ставки Національного банку України за період з 31 серпня 2004 року по 11 вересня 2019 року у розмірі 1384866,10 грн скасовано та прийнято постанову, якою позов в цій частині задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда пеню нараховану на бюджетну заборгованість за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість на рівні 120% від облікової ставки Національного банку України за період із 31 серпня 2004 року по 11 вересня 2019 року у розмірі 1384866,10 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 1.380.2019.004395 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, платником податку реалізоване своє право на нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, у відповідності до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, що підтверджується постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 1.380.2019.004395.

, позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні нарахування на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Однак, за встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що до податкових відносин, які виникли щодо несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість, цивільне законодавство не застосовується.

Тобто, стаття 625 Цивільного кодексу України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовується до розглядуваних спірних правовідносин. Оскільки, несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов`язанням в розумінні ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда інфляційних нарахувань на грошові зобов`язання в сумі 5052988,71 грн, оскільки Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування, які є публічно-правовими, а тому цивільне законодавство не підлягає застосуванню у розглядуваному спорі.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 1.380.2019.006733 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 23.04.2021.