Ухвала

від 01.06.2021 по справі 1.380.2019.006733

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.006733

адміністративне провадження № К/9901/17237/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі №1.380.2019.006733 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про стягнення інфляційних нарахувань на бюджетну заборгованість,

УСТАНОВИВ:

12.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі №1.380.2019.006733 (згідно з трек-номером поштового відправлення надіслано 08.05.2021).

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.

ТОВ Фірма Артеміда зазначено про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування інфляції на бюджетну заборгованість, у поєднанні з відсутністю висновку Верховного Суду з питань застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен вказати: 1) норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку, що за встановлених обставин, до податкових відносин, які виникли у справі щодо несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість, цивільне законодавство не застосовується. Стаття 625 Цивільного кодексу України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовуватися до розглядуваних спірних правовідносин, оскільки, несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість не є цивільним зобов`язанням в розумінні частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України. При цьому суди враховували правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11.

Суд зазначає, що на даний час існує судова практика Верховного Суду (постанова від 19.08.2020 у справі №826/744/16), відповідно до якої у випадку, якщо не встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними, у відповідача не виникає перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України .

Відтак, скаржником не обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Також скаржником вказано, що судами попередніх інстанцій не враховано ряд висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №750/5104/17, від 09.10.2019 у справі №760/8641/18, від 19.06.2018 у справі №910/23967/18, від 03.12.2020 у справі №826/5397/18, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 14.04.2021 у справі №686/964/20, від 16.04.2021 у справі №759/18941/18, зроблено посилання на постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 25.06.2018 у справі №924/1473/15 щодо застосованої методики розрахунку інфляційних втрат.

Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Разом з тим, наведені скаржником постанови Верховного Суду прийняті в межах цивільного судочинства, ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами. Скаржником не обґрунтовано подібність правовідносин у справах, не наведено висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які суперечать позиції Верховного Суду. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами наведеної скаржником практики Верховного Суду зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами та не є належним обґрунтуванням наведеної скаржником підстави касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Також скаржником вказано про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме незазначення в ухвалі Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі такої юридичної дії, як закриття провадження, продовження розгляду справи суддею Крутько Оленою Василівною та ухвалення в подальшому цією суддею оскаржуваного рішення від 21.01.2020 було недопустимим з огляду на вимоги статей 36, 37 КАС України.

Так судом встановлено, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 (суддя Крутько О.В.) було відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки оспорювані правовідносини не є публічно-правовими та вирішення даного спору відноситься до компетенції господарського суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 скасовано ухвалу Львівського окружного адміністратвиного суду від 17.12.2019, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки спірні відносини виникли із недотримання суб`єктом владних повноважень норм ПК України, які визначають, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додатну вартість, а також міру відповідальності за таку бездіяльність, такі відносини є публічно-правовими. Покликання позивача на ст. 625 ЦК України не є безумовним для висновку про приватно-правовий характер відносин, а є підставою для з`ясування питання про правильний спосіб захисту прав позивача, порушених тривалою бездіяльністю податкового органу щодо відшкодування ПДВ, на підставі вказаної норми.

Після направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції суддею у справі визначено Крутько О.В., що на думку скаржника, свідчить про розгляд справи неналежним складом суду.

Разом з тим, оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 КАС України є окремою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України. Однак скаржник не вказує пункт 4 частини 4 статті 328, відповідний пункт та частину статті 353 КАС України як підставу касаційного оскарження.

Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Також Верховний Суд зауважує, що статтею 353 КАС України встановлено підстави для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. Разом з тим, скаржником не обґрунтовано заявлену підставу касаційного оскарження, в прохальній частині касаційної скарги зазначено про скасування судових рішень у справі та прийняття нового, яким слід задовольнити позов.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 332, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Артеміда на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі №1.380.2019.006733 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяІ.А. Васильєва