Постанова

від 23.04.2021 по справі 360/700/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 360/700/19

адміністративне провадження № К/9901/22463/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (суддя Шембелян В.С.),

додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (суддя Шембелян В.С.),

постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року (судді: Ястребова Л.В., Арабей Т.Г., Блохін А.А.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року (судді: Ястребова Л.В., Арабей Т.Г., Блохін А.А.)

у справі за позовом Дочірнього підприємства "НАБАТ"

до Головного управління ДПС у Луганській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Дочірнє підприємство Набат (надалі також - ДП Набат , Позивач) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2019 року № 00000301413,№ 00000261413.

В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), оскільки висновок контролюючого органу в частині встановлених в ході перевірки порушень Позивачем вимог Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) під час здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ "Аєсі - Строй"; ТОВ "Архитектура стилю"; ПП "Флойд"; ТОВ "Екомаркетгруп"; ТОВ Імперія фінанс ; ТОВ "ТК-Торг"; ТОВ Снабімпекс ; ТОВ "Резонанс Інформ"; ТОВ "Алвадіс"; ТОВ "Лоджин", ТОВ Арастрас ; ТОВ "Лакшері Альянс"; ТОВ "Хепінес"; ТОВ Тавіант ; ТОВ Аксент Груп ; ТОВ Аксент Груп ; ТОВ "НАН - ЛТД"; ТОВ Торговий Дім РАДТО ; ТОВ Сєвдонхіммаш ; ТОВ Арлін Інвест ; ТОВ Торговий Дім Продукт Торг Сервіс (ТОВ "Строй постач") є необґрунтованим та таким, що ґрунтується на неналежних доказах. Позивач стверджував, що господарські операції із зазначеними вище суб`єктами є реальними, підтверджені належними первинними документами.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року адміністративний позов Дочірнього підприємства НАБАТ до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 7 лютого 2019 року: № 00000301413 в частині нарахування ДП НАБАТ податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 128747,22 грн та штрафних санкцій в сумі 32186,80 гривень, всього в розмірі: 160934,02 грн. № 00000261413 в частині нарахування ДП НАБАТ податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 100411,21 гривень та штрафних санкцій в сумі 10968,12 гривень, всього в розмірі: 111379,33 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про спростування сукупністю наданих під час судового розгляду доказів висновків відповідача про фактичне нездійснення господарських операцій між Позивачем та ТОВ "Аєсі - Строй", ТОВ "Лакшері Альянс", ТОВ "НАН - ЛТД", ТОВ "Торговий Дім "Радто", ТОВ Торговий Дім Продукт Торг Сервіс (ТОВ "Строй постач").

Додатковим рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року заяву адвоката Гребенара Олексія Володимировича про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено, стягнуто на користь ДП НАБАТ за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області витрати на правничу допомогу в розмірі 17000,00 грн.

Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником Позивача надано відповідні документи, натомість Відповідачем не доведено неспівмірності витрат із наданими послугами в силу неприбуття у судове засідання.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року - без змін.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, за результатами аналізу фактичного здійснення операцій між Позивачем та ТОВ "Аєсі - Строй", ТОВ "Лакшері Альянс", ТОВ "НАН - ЛТД", ТОВ "Торговий Дім "Радто", ТОВ Торговий Дім Продукт Торг Сервіс (ТОВ "Строй постач").

При цьому Позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року - без змін.

Ухвалюючи цю постанову, апеляційний суд погодився із висновками, сформованими у рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, про підтвердженість відповідними доказами фактичного здійснення операцій між Позивачем та ТОВ "Аєсі - Строй", ТОВ "Лакшері Альянс", ТОВ "НАН - ЛТД", ТОВ "Торговий Дім "Радто", ТОВ Торговий Дім Продукт Торг Сервіс (ТОВ "Строй постач").

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишено без задоволення, а додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019р. у справі № 360/700/19 - без змін.

Залишаючи без змін додаткове рішення, апеляційний суд зазначив, що з огляду на доведеність Позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність Відповідачем обставин понесення витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які Позивач поніс у зв`язку із розглядом справи та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив рішення судів скасувати і ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та відмовити у задоволенні позову та заяви про ухвалення додаткового судового рішення у повному обсязі.

При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року визначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а додаткового рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідачем проведено перевірку Позивача, за результатами якої складено акт від 7 грудня 2018 року № 864/12-32-14-13-05/32538867, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги, зокрема:

- підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1., пункту 44.2, статті 44.3, пункту 44.5, пункту 44.6 статті 44, підпункту134.1.1 пункту 134.1. статті 134, п 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено суму доходів, від будь-якої діяльності, визначеної за правилами бухгалтерського обліку всього на суму 2023338 грн.;

- підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1., пункту 44.2, статті 44.3, пункту 44.5, пункту 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток всього на суму 2 636 308 грн.;

- підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1., пункту 44.2, статті 44.3, пункту 44.5, пункту 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134, п 135.1 ст135, пункту 137.1 статті 137 ПК України, в результаті чого занижено податку на прибуток у сумі 474535 грн;

- пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1 ПК України, пункту 3 Розділу V Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13), внаслідок чого занижено податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 19 910 грн;

- підпункту14.1.191, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), пункту 16, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, в результаті чого завищено податкового кредиту на загальну суму 1 114 390 грн.;

- підпункту14.1.191, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, 44.2, 44.3статті 44, пункту 189.1. статті 189, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 пункту 198.5. статті 198, абз. і) пункту 201.1 статті 201 ПК України, пункту 5 розділу V наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року за № 1267/26044; пункту 5 розділу V наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289; в частині повноти нарахування податку на додану вартість встановлено його заниження всього у сумі 1 134 300 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 7 лютого 2019 року:

- № 00000301413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 914790 грн. та застосованих штрафних санкцій на суму 228697,50 грн., всього на суму 1143487,50 грн.;

- № 00000261413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 474535 грн. та застосованих штрафних санкцій на суму 67240 грн., всього на суму 541775,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою збільшення зобов`язань на підставі податкових повідомлень-рішень від 7 лютого 2019 року № 00000301413 в розмірі 160934,02 грн. та № 00000261413 в розмірі 111379,33 грн. стали висновки Відповідача про безпідставне відображення в податковому обліку наслідків операцій із ТОВ "Аєсі - Строй", ТОВ "Лакшері Альянс", ТОВ "НАН - ЛТД", ТОВ "Торговий Дім "Радто", ТОВ Торговий Дім Продукт Торг Сервіс (ТОВ "Строй постач"). На думку Відповідача, операції із зазначеними вище суб`єктами господарювання фактично не здійснювались і були оформленні лише з метою отримання незаконної податкової вигоди.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги щодо незаконності та обґрунтованості рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року в частині задоволенні позовних вимог Відповідач обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення посилалися на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 5 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15, відповідно до яких викладено правовий висновок у подібних правовідносинах, а саме щодо наявності кримінальних проваджень, вказуючи не те, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб вказаних контрагентів відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Головне управління ДПС у Луганській області в касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду, в обґрунтування чого зазначає, що контрагенти Позивача є фігурантами кримінальних проваджень, не мають на балансі виробничих потужностей, матеріальних активів та достатніх трудових ресурсів для здійснення фактичної фінансово-господарської діяльності, направленої на отримання економічного ефекту, а тому, використовуються невстановленими особами задля надання послуг юридичним особами з мінімізації податкових зобов`язань та ухилення від сплати податків до Державного бюджету

Також, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 808/2159/17, від 29 січня 2019 року у справі 826/14639/17, зазначає, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

Крім того, на думку Відповідача, викладені факти в акті перевірки та в касаційні скарзі щодо нереальності спірних господарських операцій ДП НАБАТ , підтримуються правовою позицію Верховного Суду, яка викладена в постановах від 25 січня 2019 року у справі № 808/3087/17, від 9 грудня 2019 року у справі № 520/12050/18, від 29 січня 2019 року у справі № 820/380/18, від 16травня 2019 року у справі № 826/6270/13-а, від 23 квітня 2019 року у справі № 803/488/14, від 26 березня 2019 року у справі № 826/5263/14, від 26 лютого 2019 року у справі № 814/152/16, від 26 березня 2019 року у справі № 804/8956/14.

Оскаржуючи в касаційному порядку додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року, Відповідач посилається на те, що, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрат на правову допомогу, суди не врахували висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16.

Відповідач вважає, що представником Позивача завищена вартість на ознайомлення з матеріалами перевірки; прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями; надання консультацій та роз`яснення щодо підстав для оскарження у судовому порядку (3000 грн) та на підготовку позовної заяви. Стверджує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним Позивачем повідомлень-рішень від 7 лютого 2019 року №00000301413 в частині збільшення зобов`язання на 160934,02 грн. та №00000261413 в частині збільшення зобов`язання на 111379,33 грн. в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем та ТОВ "Аєсі - Строй" укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт, на підтвердження здійснення господарських операцій за яким надано копії податкової накладної, акта приймання виконаних робіт за формою КБ-2в щодо виконання внутрішніх будівельних робіт з заміни вікон, дверей, тощо; довідки про вартість виконаних робіт; акта про надання послуг.

Судами попередніх інстанцій надано правильну юридичну оцінку доводам Відповідача про відсутністьу ТОВ "Аєсі - Строй" ліцензії, як таким, що не спростовують фактичного здійснення відповідних робіт, адже положення статті 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності не визначають отримання ліцензії як передумови здійснення ремонту офісних приміщень.

Позивачем також укладено договір щодо поставки товарів ТОВ Лакшері Альянс . На підтвердження фактичної поставки товару (вогнебіозахисний склад "ECOSEPT 450) надано копії податкової та видаткової накладних, платіжних доручень, товарно-транспортної накладної, сертифіката відповідності.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що лише відсутність путьових листів, за наявності інших доказів, які в сукупності підтверджують фактичну поставку товару, не може бути свідченням нездійснення господарської операції з поставки товарів, як передумови формування незаконної податкової вигоди.

Крім того, ДП Набат замовило у ТОВ "НАН - ЛТД" виконання робіт з настройки програмного забезпечення, внесення змін і адаптацію в роботи системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій, необхідне тестування з урахуванням заданих замовником - ДП Набат параметрів контроля на підставі договору підряду.

Фактичне виконання відповідних робіт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкової накладної, калькуляції на виконання робіт з настройки програмного забезпечення, внесення змін і адаптацію в роботи системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжного доручення.

Як встановлено судами, в силу відсутності у штаті відповідних спеціалістів, послуги Позивач отримував із використанням мережі Інтернет, надаючи відповідному працівнику ТОВ "НАН - ЛТД" доступ до певного обладнання, щодо якого необхідно було розробити та встановити програмне забезпечення.

ДП Набат укладено договір з ТОВ "ТД "Радто" щодо виконання робіт з настройки програмного забезпечення, внесення змін і адаптацію в роботи системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій, необхідне тестування з урахуванням заданих замовником - ДП Набат параметрів контролю.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов цього договору під час судового розгляду надано копії: податкової накладної, калькуляції на виконання робіт, акта здачі-прийняття робіт, платіжних доручень.

Зміст встановлених судами обставин вказує на те, що, в силу відсутності у штаті відповідних спеціалістів, послуги Позивач отримував із використанням мережі Інтернет, надаючи відповідному працівнику ТОВ "ТД "Радто" доступ до певного обладнання.

Крім того, ДП Набат укладено з ТОВ "Торговий дім "Продукт торг сервіс" договір підряду (надання послуг) на виконання робіт з настройки програмного забезпечення, адаптування до роботи з пультом централізованого спостереження, необхідне тестування з урахуванням заданих замовник - ДП Набат параметрів контролю.

На підтвердження фактичного здійснення передбаченим договором переліку робіт надано копії: податкової накладної, калькуляції на виконання робіт, акта здачі-прийняття робіт, платіжних доручень.

Судами попередніх інстанцій надано з дотримання процесуального законодавства правову оцінку посиланням Відповідача на неможливість ТОВ "Торговий дім "Продукт торг сервіс" виконати відповідні роботи, як таким, що не вказують на недостовірне формування Позивачем даних податкового обліку. Наявність дозволів та допусків, присутність працівників у приміщеннях, що належали Позивачу, не були об`єктивно необхідними, оскільки роботи з налаштування програмного забезпечення, адаптування до роботи з пультом централізованого спостереження здійснювались контрагентом за використання мережі Інтернет.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що первинні документи, надані Позивачем на підтвердження дійсності господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності Позивача та у сукупності зі встановленими обставинами господарських операцій, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог наведених норм, Відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішень податкового органу, натомість Позивач в ході судового розгляду на підставі відповідних доказів підтвердив фактичне здійснення господарських операцій із його контрагентами.

Таким чином, суди попередніх інстанцій на виконання завдання адміністративного судочинства надали оцінку всім виявленим Відповідачем фактам в акті перевірки, які стали підставою для винесення спірних в даній справі податкових повідомлень-рішень. Натомість, Суд визнає, що Відповідач в касаційній скарзі просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних податкових повідомлень-рішень, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року зводиться до того, що при встановленні обставин справи у цій справі, у якій предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, судами застосовано норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 808/2159/17, від 29 січня 2019 року у справі 826/14639/17, від 25 січня 2019 року у справі № 808/3087/17, від 9 грудня 2019 року у справі № 520/12050/18, від 29 січня 2019 року у справі № 820/380/18, від 16травня 2019 року у справі № 826/6270/13-а, від 23 квітня 2019 року у справі № 803/488/14, від 26 березня 2019 року у справі № 826/5263/14, від 26 лютого 2019 року у справі № 814/152/16, від 26 березня 2019 року у справі № 804/8956/14.

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання на висновки, викладені у наведених постановах. Висновки судів не суперечать висновкам в зазначених справах з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.

Суд звертає увагу на те, що підставою касаційного оскарження рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року Відповідач визначив необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 5 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник повинен обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Надаючи правову оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, необхідно зазначити, що головною метою передачі справ на розгляд судової палати є забезпечення механізму формування єдиної правозастосовчої судової практики у подібних правовідносинах в межах однієї категорії спорів.

Втім, зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду.

Щодо доводів, наведених у касаційній скарзі, про незаконність та необґрунтованість додаткового рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року і постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За правилами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частини першої та другої 1, 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частини третя та четверта статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі N 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі N726/549/19.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданої правової допомоги, заключні виписки, платіжне доручення.

Відповідно до акта про приймання-передачі наданої правової допомоги, представник позивача Гребенар О.В. надав Підприємству правничу допомогу, зокрема, проведено ознайомлення з матеріалами перевірки на 110 аркушах та додатками, прийнятими податковими-рішеннями, надано консультації та роз`яснення щодо підстав для оскарження в судовому порядку при особистих зустрічах з керівництвом клієнта, направлено до Луганського окружного адміністративного суду позовну заяву; представництво інтересів Клієнта у суді, безпосередня участь представника у 8 судових засіданнях.

За змістом частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог наведеної норми Відповідачем до суду першої інстанції не надсилались будь-які процесуальні документи, в яких би було зазначено доводи щодо неспівмірності витрат, в судове засідання, в якому вирішувалось питання щодо прийняття додаткового судового рішення, представник Відповідача не прибув.

А відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави вважати доведеною обставину неспівмірності витрат.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на неврахування при вирішенні питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрат на правову допомогу, висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16.

Втім, обставини у наведених справах та у цій справі є відмінними.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Суд також звертає увагу на те, що у касаційній скарзі не наведено доводів щодо порушення судами першої та апеляційної інстанції при винесенні додаткового рішення положень статті 139 КАС України, а відтак, проаналізувавши доводи касаційної скарги, встановлені фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги Відповідача відсутні.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

О.О. Шишов