Постанова

від 21.04.2021 по справі 640/15978/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 640/15978/19

адміністративне провадження № К/9901/18912/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,

за участі представників:

третьої особи - ТОВ Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд : Парицької Н.О.;

третьої особи - ТОВ Фінансова Компанія Житло-Капітал : Сєтова М.О.;

третьої особи - ОСББ Воскресенська 12Г : Зайцева В.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Воскресенська 12Г на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 (головуючий суддя: Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Оксененко О.М.) у справі № 640/15978/19 за позовом Приватного підприємства Укрбалтбуд до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд , Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест , Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Житло-Капітал , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Воскресенська 12Г про визнання протиправним та скасування дозволу,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

22.08.2019 року Приватне підприємство Укрбалтбуд (далі - ПП Укрбалтбуд або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України або відповідач), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд (далі - ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд ), Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест (далі - ТОВ Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест ), Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Житло-Капітал (далі - ТОВ Фінансова Компанія Житло-Капітал ), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Воскресенська 12Г (далі ОСББ Воскресенська 12Г ), в якому просило визнати протиправним і скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 03.11.2015 №IУ11515307215, виданий ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд на будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Воскресенська, 2а в Дніпровському районі м. Києва.

30.10.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява про залучення до участі у справі ОСББ Воскресенська 12Г у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В обґрунтування заяви заявником зазначено, що дана справа стосується прав співвласників багатоквартирного житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Воскресенська, 12Г, для утримання якого було створено ОСББ Воскресенська 12Г .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 залучено ОСББ Воскресенська 12Г (адреса: 02130, м. Київ, вул. Воскресенська, 12Г, ідентифікаційний код 40455749) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 поновлено ПП Укрбалтбуд строк звернення до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020, у задоволенні позову ПП Укрбалтбуд відмовлено.

31.07.2020 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Воскресенська 12Г , надіслана 29.07.2020, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2020 поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ Воскресенська 12Г на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2021 розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2021 справу призначено до розгляду у судове засідання за участі сторін.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021 визначено новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Бевзенко В.М., Єзеров А.А.

У судовому засіданні, призначеному на 21.04.2021, були присутні уповноважені представники - ТОВ Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд , ТОВ Фінансова Компанія Житло-Капітал та ОСББ Воскресенська 12Г .

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Присутній у судовому засіданні представник скаржника - ОСББ Воскресенська 12Г підтримав доводи касаційної скарги, стверджував, що у відповідача на момент видачі дозволу не було належного документа на земельну ділянку. Також зазначив, що судами попередніх інстанцій не прийнята до уваги невідповідність цільового призначення земельної ділянки, яка відноситься до земель транспорту та зв`язку. З приводу порушених прав зазначив, що ОСББ Воскресенська 12Г є власником суміжної земельної ділянки стан якої погіршується, утворюються зсуви, внаслідок проведення будівельних робіт без розробки та дотримання протизсувних заходів з укріплення та захисту земельної ділянки та існуючих забудов. Проте право власності на землю не оскаржував.

Представники ТОВ Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд та ТОВ Фінансова Компанія Житло-Капітал у судовому засіданні підтримали доводи викладені у відзивах на касаційну скаргу та просили відмовити в її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради № 110/831 від 27.04.2000 Про оформлення права користування земельними ділянками вирішено оформити ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд право тимчасового довгострокового користування строком на 24 роки земельною ділянкою площею 1,92 га для обслуговування та експлуатації виробничої бази по вул. Воскресенській, 2-а у Дніпровському районі у зв`язку з переходом права власності на майно цілісного майнового комплексу для обслуговування та експлуатації виробничої бази на вул. Воскресенській, 2-а у Дніпровському районі м. Києва.

06.04.2001 між Київською міською радою та ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею.

За умовами цього договору ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд прийняло у тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку загальною площею 1,9506 га. для обслуговування та експлуатації виробничої бази на вул. Воскресенській, 2-а у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до договору № 14/11-14 від 14.11.2014 ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд та ТОВ Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест зобов`язалися збудувати житловий комплекс на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Воскресенська, 2-а у Дніпровському районі, м. Києва.

19.12.2014 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на замовлення ТОВ Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест , видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Воскресенська, 2-а у Дніпровському районі, м. Києва.

У листопаді 2014 року ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд звернулося до ДАБІ України із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Воскресенська, 2а .

Разом із заявою відповідачеві були подані:

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер 44985169), згідно якому земельна ділянка надана ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу на вул. Воскресенській, 2-а у Дніпровському районі м. Києва;

- проектна документація Будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Воскресенська, 2а , розроблена ТОВ Архімобуль та ТОВ Амікс-Груп ;

- копія наказу про затвердження проектної документації № 16 від 21.10.2015 р.;

- копія ліцензії № 289010 від 27.12.2013 на право виконання ТОВ Спецбуд-Плюс будівельних робіт;

- копія наказу № 83 від 08.10.2015 про призначення відповідальних осіб за виконання будівельних робіт;

- копія диплому особи, відповідальної за виконання будівельних робіт;

- копія наказу № 15 від 29.04.2015 про призначення особи відповідальної за ведення технічного нагляду;

- копія кваліфікаційного сертифіката особи, відповідальної за ведення технічного нагляду;

- копія наказу № 01/15 від 20.04.2015 про призначення особи відповідальної за здійснення авторського нагляду;

- копія кваліфікаційного сертифіката особи відповідальної за здійснення авторського нагляду;

- експертний звіт №0606-2548-15/УЕБ від 20.10.2015, відповідно до якого проектна документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування і може бути затверджена в установленому порядку.

За результатами розгляду зазначених документів ДАБІ України замовнику - ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд та генеральному підряднику - ТОВ Спецбуд-Плюс видано дозвіл на виконання будівельних робіт № IУ115153072151 від 03.11.2015.

Зазначений дозвіл є предметом спору у справі.

ІV. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що земельна ділянка площею 1,92 га була надана у користування ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд для обслуговування та експлуатації виробничої бази, а не для здійснення житлової забудови. Наведене, в силу приписів пункту 2 частини четвертої статті 37 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон №3038-VI), є підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

Також в обґрунтування позову зазначив, що 31.03.2015 між ним (Довіритель) та ТОВ Фінансова компанія Житло-Капітал (Управитель) було укладено Договір №42-3103/2015-1 про участь у Фонді фінансування будівництва за умовами якого Довіритель зобов`язується передати Управителю в управління грошові кошти з метою отримання Довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а Управитель зобов`язується прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Правилами Фонду фінансування будівництва виду А ЖК ПЕРЕМОЖЕЦЬ у об`єкті будівництва - Житловому комплексі по вул. Воскресенська, 2-а у Дніпровському районі м. Києва ( кадастровий номер 8000000000:66:134:0005).

У зв`язку з тим, що будівництво об`єкту не ведеться, строки передачі об`єкту інвестування порушено, більш того, здійснення будівництва неможливе через протиправність Дозволу на виконання будівельних робіт від 03.11.2015 №ІУ115153072151, позивач звернувся до ТОВ Фінансова компанія Житло-Капітал з листом від №093-1/19 від 03.06.2019 з вимогою розірвати Договір №42- 3103/2015-1 про участь у Фонді фінансування будівництва та повернути сплачені грошові кошти. Проте у задоволенні вимоги про розірвання договірних відносин було відмовлено.

Таким чином позивач стверджує, що оскаржений дозвіл порушує його права, оскільки унеможливлює здійснення законного будівництва та отримання ним об`єкту інвестування. Більш того, презумпція його чинності є перепоною для повернення грошових коштів проінвестованих у незаконне будівництво, а отже оскаржуваний дозвіл має безпосередній вплив на права та законні інтереси позивача.

У відзиві на позов відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості. ДАБІ України наполягає на відсутності підстав для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що подані ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд документи повністю відповідають вимогам законодавства, а відтак у ДАБІ України були відсутні правові підстави для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

На противагу твердженню щодо невідповідності цільового призначення земельної ділянки суд апеляційної інстанції зазначив, що не вважає за можливе досліджувати питання цільового призначення земельної ділянки по вул. Воскресенській, 2-а у Дніпровському районі м. Києва та надавати оцінку обставинам, встановленим при розгляді справи №910/6641/18 з огляду на те, що зазначені підстави позову не були заявлені в суді першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції наголосив, що не встановлено обставин які б свідчили про невідповідність документів поданих ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд вимогам законодавства, водночас питання цільового призначення земельної ділянки перебуває поза межами предмету доказування у цій справі.

VI. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

За позицією скаржника рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Скаржник вважає, що дозвіл на проведення будівельних робіт було видано на підставі заяви, до якої було долучено неналежний документ на підтвердження права землекористування, наявна невідповідність поданих документів вимогам законодавства та судами попередніх інстанцій протиправно проігноровано невідповідність цільового призначення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Воскресенська, 2а в Дніпровському районі м. Києва з кадастровим номером 8000000000:66:134:0005, умовам забудови та приписам чинного законодавства України.

В якості нормативного обґрунтування послався, у тому числі на вимоги частини другої статті 24 Закону №3038-VI відповідно до якої, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Також скаржник стверджує що рішення у справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Із посиланням на вимоги частини 5 статті 346 КАС України, скаржник стверджує, що виключною правовою проблемою у справі та підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є питання неналежності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою - витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, в якому підставою виникнення речового права зазначається судове рішення Господарського суду м. Севастополя, що видане після окупації Криму та відсутнє у судовому реєстрі.

На адресу Верховного Суду від ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє вказує на те, що аргументи скаржника зводяться виключно до переоцінки доказів у справі та жодним чином не спростовують встановлені судами обставини. Стверджує, що товариством у належний спосіб реалізовано право на виконання будівельних робіт за адресою: м. Київ, вул. Воскресенська, 2а в Дніпровському районі м. Києва. За вказаних обставин просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу ОСББ Воскресенська 12Г без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ТОВ Фінансова компанія Житло-Капітал також скористалося право на подачу відзиву на касаційну скаргу, у якому повністю підтримало правову позицію ТОВ ПСРБУ №3 Київзеленбуд у спірних правовідносинах.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

За приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також судом касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Скаржник - третя особа є юридичною особою створеною власниками квартир багатоквартирного будинку відповідно до вимог Закону України від 29.11.2001 №2866-III Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - Закон №2866-III)

Згідно із статтею 4 Закону №2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, одним із ключових питань при розгляді касаційної скарги є питання щодо наявності порушених прав третьої особи у зв`язку із прийняттям відповідачем оскарженого дозволу на виконання будівельних робіт № IУ115153072151.

В контексті статті 42 КАС України скаржник є учасником справи який згідно із частиною 2 статті 51 КАС України, як третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу.

В заяві про залучення третьої особи ОСББ Воскресенська 12Г зазначає, що оскаржуваний дозвіл на виконання будівельних робіт від 03.11.2015 № ІУ115153072151 безпосередньо впливає на права та обов`язки співвласників багатоквартирного будинку, які є користувачами суміжних земельних ділянок.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною 3 статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас за змістом статей 44, 47, частини 2 статті 49, та статті 160 КАС України третя особа яка не заявляє самостійних вимог не наділена повноваженнями визначати предмет та підставу позову.

Законом №3038-VI визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності, забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону №3038-VI суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №3038-VI органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Пунктом 3 частини першої статті 34 Закону №3038-VI визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

За змістом частин першої, другої статті 37 Закону №3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Частиною 3 названої статті Закону №3038-VI передбачено, що для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати.

За такого правового регулювання, встановлених у справі обставин, та предмету спору, третя особа - ОСББ Воскресенська 12Г в цій справі не відноситься до суб`єктів містобудування.

Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону №3038-VI підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Згідно абзацу 2 частини другої статті 24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

З обсягу та змісту обставин встановлених судами попередніх інстанцій та заяви третьої особи беззастережно вбачається, що ОСББ Воскресенська 12Г користується суміжною земельною ділянкою на яку не розповсюджується дозвіл на виконання будівельних робіт.

В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для вирішення питання щодо наявності законного інтересу та впливу рішення суб`єкта владних повноважень на права недостатньо лише твердження, наведеного у заяві про вступ у справу та прийняття судом рішення про залучення третьої особи.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу , оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004. Поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: Дозволено все, що не забороняється законом .

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній третій особі (на це вказує слово її );

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у третьої особи законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України;

в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.

У цій справі, термін позивач застосовується оскільки наводився у ревалентних правових позиціях Верховного Суду, які мають значення для розгляду касаційної скарги.

Водночас в контексті предмету спору Верховний Суд також враховує приписи частини першої статті 49 КАС України, якими передбачено право третьої особи заявляти самостійні вимоги, проте скаржник зазначеним правом не скористався.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваний дозвіл, як індивідуальний правовий акт породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано.

Водночас відсутність у будь-кого, в тому числі у третьої особи прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваного дозволу не породжує для останнього і права на захист (постанова Верховного Суду України від 28.02.2017 у справі № 21-3829а16).

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 та частини другої статті 46 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, а позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Водночас Верховний Суд наголошує, що передбачене частиною восьмою статті 4 Закону №2866-III право на звернення до суду є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов`язана статутна діяльність об`єднання, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2015 у справі № 2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Позивач оскаржив рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і третіх осіб, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом.

Отже у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Водночас цю справу суди розглядали за позовом іншої особи відмінної за правовим статусом від скаржника.

Отже у цьому випадку суди повинні були розглянути справу по суті.

Це питання було правомірно вирішено насамперед, судом першої інстанції, який з урахуванням приписів Глави 2 КАС України, має широку дискрецію.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у третьої особи законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь третьої особи.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу.

Отже, третя особа мала довести, що вона має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

При з`ясуванні статусу третьої особи як потерпілого , Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини.

Поняття потерпілий має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:

a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;

або

b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Отже , право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово жертва в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід зачіпає його безпосередньо (Тенасє проти Молдови [ВП], №7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

З наведеного випливають такі ознаки потерпілого від порушення законного інтересу:

а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Рішення судів попередніх інстанцій не містять інформації, що доводи третьої особи вплинули на їх оцінку оскарженого дозволу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси третьої особи. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже третьою особою не визначені права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку.

Водночас третя особа не є потерпілою від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на третю особу і остання не довела жодної реальної шкоди.

Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у третьої особи матеріально-правової заінтересованості оскільки це було встановлено лише під час судового розгляду справи. Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженні рішення, суди проаналізували доводи позивача та третьої особи, що стосуються правомірності рішення і дійшли висновку, що воно не є незаконним.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення в частині прав та обов`язків третьої особи, які давали б підстави для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі.

Разом з цим, вирішуючи клопотання позивача про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми та для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Так у постанові від 28.02.2019 (справа №826/2259/18) Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами статті 24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За змістом статті 24 чинного на час видачі містобудівних умов та обмежень Закону України Про планування і забудову територій , право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону. За змістом частини шостої статті 37 Закону №3038-VI дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі: 1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт; 2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником; 3) встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю; 4) скасування містобудівних умов та обмежень; 5) систематичного (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Частинами першою та другою статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Проаналізувавши зазначені в клопотанні підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні такого, оскільки суд не вбачає в спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, які в повній мірі дозволяють вирішити спір.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Воскресенська 12Г залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №640/15978/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров