Ухвала

від 22.04.2021 по справі 526/1607/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 526/1607/17

провадження № 61-6217ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем та факту прийняття спадщини ,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 1998 року по день її смерті, встановити факт прийняття ним спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що із 1998 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями, що розташовані на території Ціпківської сільської ради. На його звернення до приватного нотаріуса Заєць Н. М. у 2016 році про видачу свідоцтва про право на спадщину, останнім відмовлено у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Позивач зазначав, що в силу вимог статті 1268 ЦК України він є спадкоємцем, який постійно проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому прийняв спадщину і продовжує проживати в спадковому домоволодіння. Встановлення вказаних фактів необхідно для оформлення права на спадщину.

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року замінено первісного відповідача - Ціпківську територіальну громаду на належного відповідача - ОСОБА_1 , яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2020 року у частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання з спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з спадкодавцем ОСОБА_3 із 01 січня 2004 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення залишено без змін.

09 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявниця у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 526/1607/17-ц.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,040 га на території Ціпківської сільської ради Гадяцького району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії Р2 № 600123, виданого 18 грудня 2001 року, який зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3660.

26 жовтня 1998 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належний їй житловий будинок із господарськими будівлями, землю ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчений секретарем Ціпківської сільської ради, який у подальшому змінений чи скасований спадкодавцем не був.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

12 грудня 2013 року приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М. за заявою ОСОБА_1 відкрито спадкову справу № 238/2013 щодо майна померлої ОСОБА_3 .

На звернення ОСОБА_2 у 2016 році до приватного нотаріуса Заєць Н. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, останньою надано відповідь від 23 червня 2016 року про неможливість встановити факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після померлої ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю зареєстрованих осіб за місцем проживання останньої на день її смерті.

Довідкою Ціпківської сільської ради від 15 травня 2017 року підтверджено, що ОСОБА_2 дійсно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , з 1998 року до дня смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також проживає на теперішній час за вказаною адресою без реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція Українипередбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VIIПрикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів , до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК Українита ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Судами під час розгляду цієї справи встановлено, що зібраними доказами доводиться той факт, що ОСОБА_2 дійсно проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 із 1998 року до дня смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Наведене узгоджуються із висновками, зробленими Верховим Судом у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18).

При цьому, вказана справа вже була предметом касаційного перегляду і судом апеляційної інстанції враховані висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 24 січня 2020 року.

Посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у цій справі, є безпідставними та не відповідають дійсності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у порушення принципу диспозитивності вийшов за межі позовних вимог, як необґрунтовані, оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_2 у межах заявлених ним вимог.

Водночас, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки вказана норма стосується постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що не є тотожним проживанню однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, проте зазначає, що наведене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки воно ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем та факту прийняття спадщини відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик