Постанова

від 21.04.2021 по справі 191/294/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3840/21 Справа № 191/294/20 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, об`єднаної територіальної громади Раївської сільської ради Синельниківського району, Другої Синельниківської державної нотаріальної контори, Відділ державної реєстрації Виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, 3-тя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай), визнання незаконними та скасування актів індивідуальної дії органу державної влади та органу місцевого самоврядування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування його державної реєстрації, визнання прав та обов`язків спадкодавця в порядку спадкування за заповітом

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, об`єднаної територіальної громади Раївської сільської ради Синельниківського району, Другої Синельниківської державної нотаріальної контори, Відділ державної реєстрації Виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, 3-тя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай), визнання незаконними та скасування актів індивідуальної дії органу державної влади та органу місцевого самоврядування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування його державної реєстрації, визнання прав та обов`язків спадкодавця в порядку спадкування за заповітом. Просив, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом АЕР № 404531, АЕР № 404532 від 5.03.2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 188, видане ОСОБА_2 в частині спадкування права на земельну частку (пай), розміром 6.13 умовних кадастрових гектарів, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області; визнати незаконним сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДП №0221136, виданий Синельниківською рейдержадміністрацією Дніпропетровської області 31 березня 1997 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за реєстром №0136, в частині внесених до сертифікату змін по переходу права на земельну частку (пай) до ОСОБА_2 від 09.03.2002 року; визнати незаконним та скасувати рішення №117 24 сесії ХХІІІ скликання Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) ОСОБА_2 ; визнати розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад в частині надання ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай НОМЕР_3) незаконним та скасувати його; визнати державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ДП №072756, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №27553, виданий 14.06.2002 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації №185-р від 24.04.2002 року, про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 6,010 га на території Миролюбівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва незаконним, скасувавши державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 в цілому; визнати за ОСОБА_1 права та обов`язки спадкодавця на ј земельної частки (паю), розміром 6.13 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.2-4).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, об`єднаної територіальної громади Раївської сільської ради Синельниківського району, Другої Синельниківської державної нотаріальної контори, Відділ державної реєстрації Виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, 3-тя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай), визнання незаконними та скасування актів індивідуальної дії органу державної влади та органу місцевого самоврядування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування його державної реєстрації, визнання прав та обов`язків спадкодавця в порядку спадкування за заповітом, задоволено повністю.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом АЕР № 404531, АЕР № 404532 від 05.03.2002 року, видане державним нотаріусом Другої синельниківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, зареєстроване в реєстрі за № 188, видане ОСОБА_2 в частині спадкування права на земельну частку (пай), розміром 6,13 умовних кадастрових гектарів, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка, Синельникіського району, Дніпропетровської області.

Визнано незаконним сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0221136, виданий Синельниківською райдержадміністрацією Дніпропетровської області 31.03.1997 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за реєстром № 0136, в частині внесених до сертифікату змін по переходу права на земельну частку (пай) до ОСОБА_2 від 09.03.2002 року.

Визнано рішення № 117, 24 сесії XXIII скликання Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) ОСОБА_2 незаконним та скасувати його.

Визнано розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад , в частині надання ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного-сільськогосподарського виробництва и (пай НОМЕР_3) незаконним та скасувати його.

Визнано державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ДП № 072756, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 27553 і виданий 14.06.2002 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації № 185-р від 2.04.2002 року, про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 6,010 га на території Миролюбівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва незаконним, скасувавши державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 в цілому.

Визнано за ОСОБА_1 , права та обов`язки спадкодавця на ј частину земельної частки (пай), розміром 6,13 умовних кадастрових гектарів на землі, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 5044 грн. 80 коп. (а.с.219-226).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність рішення суду, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить, скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.230-233).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що пропущено строк позовної давності, відсутній предмет спору, оскільки вона не порушувала прав позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новочернігівське Синельниківського району Дніпропетровської області померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.5).

Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0221136, ОСОБА_6 на підставі рішення Синельниківської райдержадміністрації від 21.03.1997 року № 204-р належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Миролюбівське розміром 6,13 умовних кадастрових гектарах. Також, в даному сертифікаті зазначено, в частині змін, які вносяться, що право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.03.2002 року АЕР №404531 реєстр №188. Розмір земельної частки (паю) 6,13 га (а.с.6).

Відповідно до дублікату заповіту від 21.01.1991 року, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось заповіла: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Миролюбівської сільської ради Синельниківського району 21.01.1991 року і зареєстрований у реєстрі за №8 (а.с.7).

З копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_2 , вбачається, що його батьками є: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_6 (а.с.9).

05.03.2002 року державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Шинкаренко Г.Ф., було видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай), розміром 6,13 га, без визначення меж цієї частки в натурі - на місцевості у землі, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с.23).

Рішенням Миролюбівської сільської ради Синельниківського району 24 сесії ХХІІІ скликання від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) , було вирішено клопотати перед райдержадміністрацією про передачу в приватну власність земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 - поле 32, пай - НОМЕР_3, площа 6,01 (а.с.26).

Розпорядженням голови Синельниківської райдержадміністрації № 185-р від 24.04.2002 року надано безкоштовно в приватну власність земельні ділянки у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 - пай НОМЕР_3 (а.с.27).

Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ДП №072756, на підставі розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації № 185-р від 24.04.2002 року, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 6,010 га, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 27553 (а.с.28).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 18.08.2017 року, яке набрало законної сили 14 грудня 2017 року на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області встановлено факт прийняття ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.29-36, 37-39).

Постановою державного нотаріуса Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж. від 25.01.2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.03.2002 року за реєстровим №188 не має можливості із-за незгоди спадкоємця ОСОБА_2 (а.с.40).

Згідно довідки Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області № 52/2-3458 від 12.04.2019 року СВ Синельниківського ВП проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018041560000032 від 12.04.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, за заявою ОСОБА_1 , за фактом внесення неправомірних відомостей до офіційних документів працівниками Миролюбівської сільської ради Синельниківського району. Також зазначено, що 22.12.2018 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. 15.01.2019 року досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні завершено, обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 направлено для розгляду до суду.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 року, яка набрала законної сили 20 квітня 2019 року, ОСОБА_8 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, кримінальне провадження № 42018041560000032 від 12.04.2018 року відносно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України закрито (а.с. 24-25).

Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.1991 року на ім`я позивача - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 був складений заповіт, згідно якого останнім вона заповідала усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося. Однак, 05.03.2002 року ОСОБА_2 , як єдина спадкоємиця, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_6 , яке було зареєстровано в реєстрі за № 188. Отримання свідоцтва про право на спадщину стало підставою для подальшого отримання ОСОБА_2 рішення № 117 24 сесії ХХІІІ скликання Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад. У подальшому ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ДП № 072756, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 27553.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право на спадщину від 05.03.2002 року було видано державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори на підставі заяви спадкоємця за законом ОСОБА_2 , яка повідомила нотаріуса про те, що інших спадкоємців після померлої ОСОБА_6 не має. Даний факт встановлений ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 року. Як було встановлено судом під час судового розгляду, інші спадкоємці фактично прийняли спадщину протягом шести місяців після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлений судом факт прийняття спадщини і обставини щодо володіння і розпорядження спадковим майном є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.03.2002 року, яке було отримано відповідачкою ОСОБА_2 недійсним. Крім того, свідоцтво про право на спадщину за законом є частково недійсним, оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 був діючим заповіт на користь дітей спадкодавця, в тому числі позивача, який не скасований і не був визнаний недійсним.

Задовольняючи інші позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вони є похідними від вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2002 р. на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 .

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.

Частиною 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частиною 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. 534 ЦК УРСР, який втратив чинності з 01 січня 2004 року, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом ст.549 ЦК УРСР необхідно, щоб спадкоємець вчинив хоча б одну дію, передбачену цією нормою закону: або фактично вступив в управління, або володіння спадковим майно; або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Але, слід зазначити, що диспозицією ст.334 ЦК України врегульовані підстави виникнення права власності за договором, тому не можуть бути в повній мірі застосовані до правовідносин, які виникли внаслідок спадкування.

Відповідно до ст. 560, 562 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Отже, цивільним законодавством, яке врегульовувало питання щодо прийняття і оформлення свідоцтва про право на спадщину, не встановлювались строки, протягом яких спадкоємці зобов`язані отримати свідоцтво про право на спадщину.

Цивільний кодекс України, який діє з 1 січня 2004 року, також, не передбачає обов`язку спадкоємців в певні строки оформити свідоцтво про право на спадщину.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а клопотання ОСОБА_2 , про застосування загального строку позовної давності терміном у 3 роки до позовних вимог ОСОБА_1 , у справі про спадкування, задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 повторила вказане клопотання, проте, судом першої інстанції надана обґрунтована відмова в його задоволенні.

Спірне свідоцтво про право на спадщину за законом було отримано відповідачем ОСОБА_2 05 березня 2002 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України.

05 березня 2002 року, на момент отримання відповідачем ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 пройшло майже п`ять років з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог ст.1300 ЦК України, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Однак, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 25.01.2018 року звертався з заявою до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом після смерті матері - ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , але постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у зв`язку з тим, що внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.03.2002 року за реєстровим №188 не має можливості у зв`язку з незгодою спадкоємця ОСОБА_2 .

Згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування також в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 27 абз. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

В судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що 21.01.1991 року на ім`я позивача - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 був складений заповіт, згідно якого останнім вона заповідала усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося. Однак, 05.03.2002 року ОСОБА_2 , як єдина спадкоємиця, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_6 , яке було зареєстровано в реєстрі за № 188. Отримання свідоцтва про право на спадщину стало підставою для подальшого отримання ОСОБА_2 рішення № 117 24 сесії ХХІІІ скликання Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад. У подальшому ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ДП № 072756, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 27553. Однак, відповідно до ст.524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є в рівних частках діти.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину від 05.03.2002 року було видано державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори на підставі заяви спадкоємця за законом ОСОБА_2 , яка повідомила нотаріуса про те, що інших спадкоємців після померлої ОСОБА_6 не має. Даний факт встановлений ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 року.

Як було встановлено судом під час судового розгляду, інші спадкоємці фактично прийняли спадщину протягом шести місяців після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлений судом факт прийняття спадщини і обставини щодо володіння і розпорядження спадковим майном є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.03.2002 року, яке було отримано відповідачкою ОСОБА_2 недійсним.

Крім того, свідоцтво про право на спадщину за законом є частково недійсним, оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 був діючим заповіт на користь дітей спадкодавця, в тому числі позивача, який не скасований і не був визнаний недійсним.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування актів індивідуальної дії органу державної влади та органу місцевого самоврядування, державного акту на право приватної власності на землю, скасування його державної реєстрації.

З 01 січня 2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України.

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України (з 01 січня 2002 року) право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи права користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (п. 7 розділу Х Перехідні положення ЗК ) одержані ними до 01 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди у розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року № 562-ХІІ Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року № 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений у статті 141 ЗК України і є вичерпним.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Відповідно до частини першої ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, зазначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно з пунктами а , б , в , г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Слід зазначити, що на момент внесення змін до сертифікату Серії ДП №0221136 по переходу права на земельну частку (пай) до ОСОБА_2 , а саме 09.03.2002 року, прийняття рішення №117 24 сесії XXIII скликання від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад ( а.с.23,24) Миролюбівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області та голова Синельниківської райдержадміністрації діяли в межах закону та своєї компетенції на підставі наданих ОСОБА_2 документів.

Разом з тим, ці локальні нормативні акти були прийняті на підставі документів, які були надані відповідачкою ОСОБА_2 , а саме свідоцтва про право на спадщину за законом.

Вимоги про визнання незаконним сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії ДП №0221136 в частині внесених змін по переходу права права на земельну частку (пай) до ОСОБА_2 від 09.03.2020 року і скасування рішення № 117 24 сесії XXIII скликання від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад є похідними від вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2002 р. на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 .

Оскільки судом зроблений висновок про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, то вимоги про визнання недійсним сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії ДП №0221136 в частині внесених змін по переходу права право на земельну частку (пай) до ОСОБА_2 від 09.03.2020 року, а також скасування рішення № 117 24 сесії XXIII скликання від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад підлягають задоволенню.

Однак, суд правильно врахував, що розпорядження голови Синельниківської РДА від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад стосується не тільки прав і обов`язків відповідача ОСОБА_2 , а й прав та обов`язків інших осіб.

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги щодо відсутності спору, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Крім того, в даному випадку також не підлягає застосуванню строк позовної давності про який наполягає відповідач, оскільки про порушення свого права, позивач дізнався лише в 2016 році та в межах визначених чинним законодавством звернувся до суду з відповідними вимогами.

Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а розпорядження голови Синельниківської РДА від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад є незаконним і підлягає скасуванню щодо надання безкоштовно в приватну власність земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного-сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

В статті 126 Земельного Кодексу України, чинного на час видачі державного акту, передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного Кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їм земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У зв`язку з визнанням незаконним та скасуванням рішення №117 24 сесії XXIII скликання від 22.03.2002 року Клопотання перед райдержадміністрацією про виділення земельної частки (паю) та розпорядження голови Синельниківської РДА від 24.04.2002 року № 185-р Про надання громадянам земельних ділянок у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільських рад визнається недійсним і державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ДП № 072756, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 27553 і виданий 14.06.2002 року.

Оскільки ч.1 ст. 155 ЗК України передбачений саме такий спосіб захисту порушеного права, то вказаний державний акт визнається недійсним, а не незаконним.

Також, позивачем заявлена позовна вимога про визнання державного акту на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку (пай № НОМЕР_3 ), розміром 6,010 га, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ч.1 ст.154 ЗК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Щодо позовних вимог про визнання прав та обов`язків спадкодавця на ј земельну частку (пай), розміром 6,13 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебуває в колективній власності КСП Миролюбівське с. Миролюбівка Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд першої інстанції правильно врахував наступні факти та обставини.

21.01.1991 року ОСОБА_6 склала заповіт, в якому на випадок її смерті зробила наступне розпорядження: усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося заповіла ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , своїм дітям. Вказаний заповіт посвідчений 21.01.1991 року Король Н.Я. , секретарем виконавчого комітету Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області і зареєстровано в реєстрі за №8.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 ст. 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1221 ЦК України.

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

На підставі ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 81 Земельного кодексу України одним із способів набуття права власності на землю громадян є прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення

Частиною 1 ст. 131 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

За Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 року, право на земельний пай отримали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що його додають до державного акта на право колективної власності на землю. Отже з моменту видачі державного акту на право колективної власності на землю член колективу набуває право власності на частку землі.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_6 набула право на земельний пай 21 березня 1997 року, що вбачається із сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0221136, але за життя не отримала правовстановлюючий документ, який підтверджував право власності спадкодавця на земельну ділянку, оскільки сертифікат на земельну ділянку (пай) був виданий Синельниківською райдержадміністрацією Дніпропетровської області 31.03.1997 року, тобто після смерті ОСОБА_6 і зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за реєстром № 0136.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 Про судову практику у справах про спадкування , в якій зазначено, якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року (561-12), Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємства і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР (1540-06). У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Крім того, при вирішенні спору суд врахував п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ .

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. У зв`язку з цим, право на спадщину у позивача та відповідача ОСОБА_2 виникло на підставах, передбачених Цивільним кодексом УРСР, а саме ст.ст. 548,549, ч.4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року. ст.ст. 328, 1216,1217, 1218,1220,1221,1225,1261,1268 ЦК України.

Отже, враховуючи встановлені обставини по справі та виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а клопотання ОСОБА_2 , про застосування загального строку позовної давності терміном у 3 роки до позовних вимог ОСОБА_1 , у справі про спадкування, задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем було пропущено строки позовної давності у даній справі, а також щодо відсутності предмету спору, належними доказами не підтверджуються і спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді :