Постанова

від 15.04.2021 по справі 643/2419/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Харків

справа № 643/2419/17

провадження № 22-ц/818/104/21; 22-ц/818/105/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретарів - Кравченко О.О., Огар І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (позивач за зустрічними позовами), - ОСОБА_3 ,

представники - Яценко Андрій Олексійович , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року в складі судді Букреєвої І.А. та апеляційні скарги ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року в складі судді Букреєвої І.А. та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року в складі судді Букреєвої І.А.,

у с т а н о в и в:

В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2014 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав у власність ОСОБА_2 гроші в сумі 600 000,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларам США та 25 000 доларів США. Зазначену суму ОСОБА_2 зобов`язався повернути не пізніше 15 вересня 2016 року, що еквівалентно 75 000,00 доларам США.

30 травня 2014 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_2 у власність гроші в сумі 450 000,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 14 грудня 2016 року.

Оскільки в добровільному порядку відповідач відмовляється повернути позичені кошти, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 :

- суму боргу за договором позики від 23 травня 2014 року в розмірі 2 096 001,18 грн, із яких: 2 075 192,40 (сума основного боргу із розрахунку: 75 000,00 доларів США х 27,669232 (офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 15 січня 2017 року) та 20 808,78 грн - 3% річних від простроченої суми;

- суму боргу за договором позики від 30 травня 2014 року в розмірі 680 114,55 грн, із яких: 450 000,00 грн (сума основного боргу), 228 894,00 грн - проценти на рівні облікової ставки Національного банку України та 1 220,55 грн - 3% річних від простроченої суми.

15 червня 2017 року ОСОБА_7 - представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що 15 вересня 2016 року гроші, отримані відповідачем за розпискою від 23 травня 2014 року, були повернуті в повному обсязі. Оскільки між сторонами існували дружні відносини, то ОСОБА_2 не наполягав на знищенні договору та розписки у присутності останнього.

Розписка від 30 травня 2014 року не є належним та допустимим доказом на підтвердження наявності боргу, оскільки не містить паспортних даних, ідентифікаційних номерів сторін, крім того, не зазначено місце проживання ОСОБА_1 .

Зазначає, що відповідач 30 травня 2014 року не отримував грошових коштів та не писав розписки.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 - дружину ОСОБА_2

26 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовами до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними.

Позовні заяви мотивовано тим, що вона перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі, який був зареєстрований 19 червня 1999 року Київським відділом актів громадянського стану міста Харкова. Згоду на укладення договорів позики від 23 травня 2014 року та від 30 травня 2014 року вона не надавала та дізналася про правочини, вчинені між її чоловіком та ОСОБА_1 , в березні 2017 року із позовної заяви останнього про стягнення боргу.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила визнати недійсними договори позики, укладені 23 травня 2014 року та 30 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

16 серпня 2017 року та 05 вересня 2017 року Яценко Андрій Олексійович - представник ОСОБА_1 подав відзиви на позовні заяви ОСОБА_3 , в яких просив залишити позови без задоволення.

Відзиви, з урахуванням доповнень, мотивовано тим, що договори позики від 23 травня 2014 року та від 30 травня 2014 року не є договорами щодо розпорядження майном подружжя, отже укладення таких правочинів не потребує згоди дружини. Доводів про використання коштів, отриманих ОСОБА_2 за цими договорами, позовні заяви ОСОБА_3 не містять.

06 грудня 2017 року ОСОБА_8 - представник ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просила залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 за відсутності письмової згоди дружини не мав відповідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору позики від 23 травня 2014 року. У зв`язку з цим стягнення за борговими документами є неможливим, а будь-які компенсації мають здійснюватися лише в межах можливих наслідків недійсності, серед яких не передбачено 3% річних або будь-яких інших нарахувань. Таким чином, вимоги ОСОБА_2 не відповідають можливим способам захисту порушеного права, передбаченим законом.

Зазначає, що договір позики від 23 травня 2014 року не є дійсним, оскільки ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти, а саме іноземну валюту в сумі 25 000,00 доларів США, що потребує індивідуальної ліценції Національного банку України, яка у ОСОБА_1 відсутня.

Крім того із розписки від 30 травня 2014 року неможливо встановити, хто саме надав розписку, сам факт написання розписки та факт передачі грошових коштів.

06 грудня 2017 року ОСОБА_9 - представник ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просила залишити позов без задоволення.

Відзив містить доводи, аналогічні доводам, що містяться у відзиві на позовну заяву, поданому ОСОБА_7 - представником ОСОБА_2 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єднані в одне провадження.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 23 травня 2014 року - в розмірі 2 096 001,18 грн, за договором позики від 30 травня 2014 року - в розмірі 680 114,55 грн та 1 372,80 грн судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 8 000,00 грн. Позови ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 травня 2014 року та 30 травня 2014 року укладено договори позики в постій письмовій формі, дійсність яких відповідачем не спростована. Після надсилання ОСОБА_1 письмової вимоги ОСОБА_2 борг не повернув, тому позов підлягає задоволенню.

Залишаючи позови ОСОБА_3 без задоволення, суд першої інстанції виходив із безпідставності вимог, оскільки на укладення таких договорів не потрібна згода дружини з огляду на приписи статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу: з ОСОБА_2 - в розмірі 14 309,00 грн; з ОСОБА_3 - в розмірі 58 051,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені, тому підлягають стягненню з підстав, передбачених статтями 133-141 ЦПК України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстави для скасування заочного рішення суду першої інстанції, передбачені статтею 288 ЦПК України, відсутні.

12 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення та задовольнити її зустрічні позови.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що договори позики від 23 травня 2014 року та від 30 травня 2014 року є удаваними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснювали спільну підприємницьку діяльність, а Товариство з обмеженою відповідальністю СКАН-БУД 2008 , засновником якого є ОСОБА_2 , здійснювало збут продуктів підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . Розписка про отримання коштів була складена внаслідок зловживання довірою ОСОБА_2 , оскільки між сторонами були довірчі відносини та їх ділові відносини мали стійкий характер.

Спірні правочини укладені за відсутності згоди одного з подружжя, що порушує її права як власника спільного майна подружжя, оскільки у разі невиконання умов договору може бути звернуто стягнення на частку ОСОБА_2 у спільній сумісній власності, що не відповідає інтересам сім`ї.

Судом неправомірно розглянуто справу в заочному поряду, оскільки ухвалу про заочний розгляд справи постановлено не було. Отже, справа розглянута неповноважним судом.

Зазначала, що її не було належним чином повідомлено про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, що позбавило її можливості подати заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу. При цьому, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу є помилковими, оскільки позивачем не було надано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, а також договір про надання правничої допомоги та акти прийому передачі, укладені з позивачем як з фізичною особою - підприємцем. Між тим, у справі ОСОБА_1 приймав участь як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання.

12 лютого 2020 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним, проте у зв`язку з ухваленням заочного рішення він не мав можливості заявити клопотання про зменшення розміру цих витрат. Зазначає, що наявні підстави для відмови у стягненні судових витрат, оскільки їх попередній (орієнтовний) розрахунок не було надано до суду першої інстанції до ухвалення заочного рішення.

01 червня 2020 року Яценко А.О. - представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що на час звернення до суду з позовом положеннями ЦПК України в редакції 2004 року не було передбачено вимог щодо надання попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на правничу допомогу. У травні 2019 року позивач подав заяву, в якій було наведено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат та зазначені попередні розрахунки судових витрат. Витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу доведені належними та допустимими письмовими доказами, поданими у встановленому законом порядку.

12 серпня 2020 року Яценко А.О. - представник ОСОБА_1 подав відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_3 , в яких просив залишити без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Відзиви мотивовано тим, що доводи ОСОБА_3 про спільну діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Висновок судово-почеркознавчої експертизи є належним, допустимим доказом складання розписок та укладання договору позики між сторонами, зазначені обставини не спростовано. Зазначаючи щодо можливого впливу деяких факторів на написання боргових документів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не наводить будь-яких відомостей на спростування встановлених обставин щодо складання розписок саме відповідачем.

Доводи ОСОБА_3 щодо відсутності постановленої ухвали про заочний розгляд справи не впливають на висновки суду першої інстанції про задоволення позову. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належним чином неодноразово повідомлялись судом першої інстанції про розгляд справи та не обмежувались у реалізації прав, визначених процесуальним законом, у тому числі особистої участі у справі, надання пояснень, заяв та клопотань, нових доводів та доказів. 19 листопада 2019 року представником позивача докази несення витрат на професійну правничу допомогу з їх розрахунком були надіслані ОСОБА_3 на поштову адресу. Також вказані документи були отримані її чоловіком ОСОБА_2 , що свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про обсяг заявлених вимог, у тому числі щодо професійної правничої допомоги.

Укладення договору про надання правничої допомоги на російській мові не впливає на зміст цього правочину та є підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Посилання, що цей договір нібито укладений як з фізичною особою-підприємцем є необґрунтованим, оскільки в преамбулі договору чітко зазначено, що ОСОБА_1 діє і як фізична особа і як фізична-особа-підприємець. Документи на підтвердження обсягу, видів надання професійної правничої допомоги складені між Адвокатським бюро Андрій Яценко та фізичною особою ОСОБА_1 , всі платежі були здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 23 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 75000 доларів США (600 000,00 грн - еквівалент 50 000,00 доларів США, та 25 000,00 доларів США), а ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 15 вересня 2016 року суму позики, що на день передачі грошей еквівалентно суми 75000,00 доларів США (т. 1, а. с. 4-5).

30 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 450 000, 00 грн та зобов`язався повернути гроші в строк до 14 грудня 2016 року (т. 1, а. с. 6 ).

24 січня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направив вимогу про повернення грошових коштів за договором позики від 23 травня 2014 року та від 30 травня 2014 року, на яку відповідач не відреагував (т. 1, а. с. 7-8 ).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 25892, складеного 30 листопада 2018 року експертом Харківського науково дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса підписи від імені ОСОБА_2 в договорі позики від 23 травня 2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташовані у правову нижньому куті на першої сторінці та в рядку ПОЗИЧАЛЬНИК , в розписці від 23 травня 2014 року, а також короткий рукописний запис ОСОБА_2 в зазначеній розписці виконані ОСОБА_2 . Ознаки, які б свідчили про виконання зазначених підписів ОСОБА_2 під впливом штучних збиваючих факторів - відсутні, природних збиваючих факторів - не відобразилося. Рукописний текст розписки від 30 травня 20147 року від імені ОСОБА_2 , який починається та, відповідно, закінчується словами Распика Я , ОСОБА_2 .. 30. Мая 2014 / ОСОБА_2/ виконаний ОСОБА_2 під впливом тимчасових природних, як внутрішніх так і зовнішніх збиваючих факторів, серед яких можуть бути: незвична підкладка, незручна поза, стан сп`яніння, хвилювання тощо.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України вказує на те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Системний аналіз зазначених норм цивільного законодавства України вказує на те, що договір позики є двостороннім правочином, реальним, одностороннім договором (оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК передбачено, що наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частина перша, друга статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_2 , уклавши договори позики та отримавши від ОСОБА_1 75000 доларів США та 400000 грн, у встановлений договором строк грошові кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.

Разом з тим, з висновком суду першої інстанції про визначення суми боргу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики від 23 травня 2014 року та 30 травня 2014 року погодитись не можна з огляду на таке.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зроблено висновок, що частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) зроблено правовий висновок про те, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має процесуальне право обирати валюту зобов`язання та пред`явити позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 21 лютого 2017 року, розмір заборгованості за договором позики від 23 травня 2014 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , має бути визначено за офіційним курсом Національного банку України, станом саме на цю дату. Офіційний курс гривні щодо долару США станом на 21 лютого 2021 року був 27,02599 грн за 1 долар США, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з урахуванням 3% річних підлягає стягненню 2047221,94 грн, з яких основний борг у розмірі 2026897,43 грн та 20324,51 грн 3% річних.

Щодо зустрічних позовів ОСОБА_3 , то слід зазначити таке.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернулася до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

За змістом статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

У постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц (провадження № 61-33504св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц (провадження № 61-47423св18), від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц (провадження № 61-47310св18), від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц (провадження № 61-1595св17), від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18 (провадження № 61-7316 св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18 (провадження № 61-6457св19) викладено правову позицію, згідно з якою для укладання договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Оскільки для укладання договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, підстави для визнання спірних правочинів недійними відсутні.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про стягнення з відповідача на користь позивача 2 047 221,94 грн заборгованості за договором позики від 23 травня 2014 року та 680 114,55 грн заборгованості за договором позики від 30 травня 2014 року.

Доводи ОСОБА_3 щодо відсутності у ОСОБА_2 боргових зобов`язань, оскільки між сторонами мала місце спільна діяльність не підтверджені належними та допустимими доказами. Укладання правочинів щодо оренди майна не свідчить про наявність спільної підприємницької діяльності та не виключає отримання коштів відповідачем за договорами позики.

Доводи апеляційних скарг щодо неврахування судом першої інстанції наявності збиваючи факторів як на підставу для визнання правочинів недійсними не можуть бути прийняті до уваги, оскільки висновок експерта містить категоричну відповідь щодо зазначених питань та належності підпису саме відповідачу. При цьому зазначено, що збиваючими факторами може бути: незвична підкладка, незручна поза, стан сп`яніння, хвилювання тощо.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права у зв`язку з ухваленням по справі заочного рішення не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймали участь у розгляді справи, подавали свої заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 , за клопотанням ОСОБА_2 по справі була проведена судова почеркознавча експертиза, а тому відсутні підстави вважати, що у зв`язку з ухваленням заочного рішення були порушені їх процесуальні права.

Щодо стягнення додаткових витрат, то вони підлягає зміні з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що адвокат Яценко А.О. представляв інтереси позивача в суді першої інстанції на підставі договору про надання правничої допомоги від 11 жовтня 2017 року, додаткової угоди № 113/12-17 від 13 грудня 2017 року та додаткової угоди № 20/01-19 від 20 січня 2019 року до договору правничої допомоги б/н від 11 жовтня 2017 року, укладених між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Андрій Яценко (т. 9, а. с. 142 -144).

Сторонами узгоджено тарифи за надання професійної правничої допомоги, а саме - з 11 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року за одну годину, що становить 640 грн, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року- 700 грн, з 01 січня 2019 року - 1400 грн (складання процесуальних документів) та 18000 грн (участь у судовому засіданні).

Обсяги правової допомоги, наданої адвокатом клієнту в суді першої інстанції, зазначено в актах приймання - передачі виконаних робіт від 13 грудня 2017 року та 18 листопада 2019 року, а саме:

1) по справі 643/2419/17: ознайомлення з матеріалами справи в суді станом на 09 листопада 2017 року - 1,5 години, 10 листопада 2017 року - 15 листопада 2017 року - вивчення, аналіз матеріалів справи, аналіз заперечень відповідача та третьої особи, співставлення матеріалів цієї справи з матеріалами справи № 643/8105/17 і справи № 643/8107/17 - 2 години, вивчення та аналіз судової практики в аналогічних справах - 3 години, 01 грудня 2017 року - 05 грудня 2017 року - підготовка та подання до суду повідомлення про наявність інших незавершених судових проваджень, формування, підготовка додатків - 1 година, 01 грудня 2017 року - 05 грудня 2017 року - підготовка та подання до суду клопотання про об`єднання позовів, формування, підготовка додатків до клопотання - 2,5 години, 08 грудня 2017 року - ознайомлення в суді з матеріалами справи із доданою (об`єднаною) справою - 1,5 години, 09 грудня 2017 року - 11 грудня 2017 року - вивчення та співставлення клопотань про призначення експертизи, двох письмових пояснень з приводу клопотань у справі про призначення експертизи, подання пояснень до суду - 3,5 години, 12 грудня 2017 року - 13 грудня 2017 року - аналіз законодавства та можливої судової практики, підготовка пояснень з приводу ліцензування НБУ (у зв`язку з поданням пояснень, заперечень, клопотань з боку ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 );

2) по справі № 643/8105/17: підготовка до участі у судовому засіданні на 02 листопада 2017 року, підготовка можливих питань до позивача, іншого Відповідача, додаткове вивчення судової практики в аналогічних справах - 2 години, прибуття в судове засідання на 02 листопада 2017 року для участі в розгляді справи (судове засідання було відкладене через причини, які не залежали від адвоката - 0,5 години);

3) по справі № 643/8107/17: підготовка до участі у судовому засіданні на 12 жовтня 2017 року, підготовка можливих питань до позивача, іншого Відповідача, додаткове вивчення судової практики в аналогічних справах - 3,5 години; прибуття в судове засідання на 12 жовтня 2017 року для участі в розгляді справи (довідка) (засідання було відкладене через причини, які не залежать від Адвоката - 0,5 години), 09 листопада 2017 року - 10 листопада 2017 року - вивчення і аналіз матеріалів цивільних справ № 643/2419/17 і № 643/8105/17 щодо заявлених клопотань про призначення експертизи, відомостей про представників, які заявили відповідні клопотання - 1,5 години; підготовка письмового доповнення клопотання про об`єднання позовів, формування та підготовка додатків до цього клопотання, подання клопотання до суду - 2,5 години.

4) після об`єднання справ: підготовка та подання до суду заяви про застосування строків позовної давності за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 23 травня 2014 року, підготовка та подання до суду заяви про застосування строків позовної давності за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсною розписки від 30 травня 2014 року - 14 грудня 2017 року - 2,5 години - 1600 грн, опрацювання наданих Клієнтом документів щодо можливості їх використання з під час проведення почеркознавчої експертизи, складання заяви з процесуальних питань, долучення зразків для проведення експертизи) від 09 лютого 2018 року - 4 години, 2800 грн; 07 лютого 2018 року - 09 лютого 2018 року - підготовка клопотання про витребування зразків для проведення експертизи, відібрання зразків почерку від ОСОБА_2 з одночасним залученням спеціаліста для відібрання від 09 лютого 2018 року - 8 годин, 5600 грн, 07 лютого 2018 року - 09 лютого 2018 року - підготовка клопотання про витребування зразків документів із зразками підпису для проведення експертизи (витребування від нотаріусів) року - 5 годин, 3500 грн, 07 лютого 2018 року - 09 лютого 2018 року підготовка клопотання про витребування зразків документів із зразками підпису для проведення експертизи (витребування від нотаріусів) 4 години, 2800 грн, 12 лютого 2018 року - 13 лютого 2018 року - підготовка заяви з проектом ухвали про залучення спеціаліста для відібрання зразків від 13 лютого 2018 року - 3 години, 2100 грн, опрацювання наданих Клієнтом документів щодо можливості їх використання під час проведення почеркознавчої експертизи, складання заяви з процесуальних питань (про долучення зразків для проведення експертизи) від 15 лютого 2018 року - 4 години 2800 грн, 14 лютого 2018 року - 15 лютого 2018 року - підготовка доповнення клопотання про витребування зразків документів із зразками підпису для проведення експертизи (витребування від Департаменту реєстрації Харківської міської ради, нотаріуса) - 3 години, 2100 грн, 20 травня 2018 року - 22 березня 2018 року - підготовка клопотання про витребування зразків документів із зразками почерку/ підпису для проведення експертизи (витребування документів щодо особових справ ОСОБА_2 за місцем навчання, форм для отримання паспорту, установи банку, подання до суду) - 5 годин, 3500 грн, участь у судових засіданнях 05 лютого 2018 року, 09 лютого 2018 року,19 лютого 2018 року, 15 березня 2018 року, 30 березня 2018 року, 16 травня 2018 року, 16 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року (враховано як годину роботи за кожне судове засідання), 24 лютого 2019 року, 25 лютого 2019 року - складання заяви про здійснення повторного авторозподілу справи, подання до суду - 1,5 години, 2100 грн, 30 квітня 2019 року - 02 травня 2019 року - складання відзиву на позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 23 травня 2014 року, складання відзиву на позов ОСОБА_3 про визнання недійсною розписки від 30 травня 2014 року, пошук та врахування у відзивах практики Верховного Суду, надсилання відзивів, подання відзивів до суду - 6,5 годин, 9100 грн, 09 листопада 2019 року - 11 листопада 2019 року - складання заяви про відмову у прийнятті заяви про визнанння ОСОБА_2 позовів ОСОБА_3 про визнання недійсним позики від 23 травня 2014 року та розписки від 30 травня 2014 року, пошук та врахування у відзивах практики Верховного Суду, подання до суду - 6 годин, 8400 грн, участь у судовому засіданні адвоката Яценко А.О. 14 листопада 2019 року - 1800 грн.

Загальний розмір витрат на правничу допомогу складає 72360 грн, з яких витрати, які позивач просить покласти на ОСОБА_3 становлять - 58 051 грн (1600 грн + 512 грн - за актом приймання-передачі від 13 грудня 2017 року, 1600 грн + 28931 грн + 20800 грн - за актом приймання-передачі від 18 листопада 2019 року), на ОСОБА_2 - 14 309 грн: 11 840 грн - за актом приймання-передачі від 13 грудня 2017 року, 1869 грн + 600 грн - за актом приймання-передачі від 18 листопада 2019 року. Вартість вказаних робіт сплачена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 2Р0611 від 06 березня 2018 року на суму 1372,00 грн, № 2Р143 від 14 грудня 2017 року на суму 8660,00 грн, № 2Р1316 від 13 грудня 2017 року на суму 9900 грн, № 181 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн, № 183 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн, № 184 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн, № 185 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн, № 186 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн, № 187 від 18 листопада 2019 року на суму 10000,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії , заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Ухвалюючи додаткове рішення про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості їх розміру.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, судова колегія дійшла висновку, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.

Так, суд апеляційної інстанції враховує, що розрахунок робіт, викладений Яценко А.О. , не співпадає із витраченим часом. Представником позивача враховано обсяг часу на участь у судових засіданнях у 2018 році як 8 годин (одна година за кожне судове засідання). Між тим, згідно з протоколами судових засідань загальна тривалість судових засідань становила 4 год. 13 хв.

З огляду на зміст та обсяг складених процесуальних документів щодо позову та зустрічних позовів ОСОБА_3 така підготовка, вочевидь, не вимагала від адвоката витрат часу в обсязі, визначеному в акті виконаних робіт. Крім того, зустрічні позови подані з тотожних підстав, а тому більшість послуг наданих стосовно кожного з них, в тому числі складання відзивів, фактично є однаковими за своєю правовою суттю.

За таких обставин, враховуючи складність справи, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 таких витрат у розмірі 40 000,00 грн.

Заперечення ОСОБА_3 щодо пропуску строку звернення з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу є безпідставним, оскільки відповідне клопотання позивачем висловлено у поясненнях при розгляді справи в суді першої інстанцій (т. 5, а. с. 75-79). Докази щодо понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи, а також докази визначення сторонами конкретного розміру вартості послуг з надання правничої допомоги ОСОБА_12 подано до суду першої інстанції 19 листопада 2019 року, тобто протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення. Такі дії адвоката Яценка А.О. у цій справі відповідають вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат(частина десята статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Матеріали справи містять підтвердження, що з на час пред`явлення позову ОСОБА_1 мав інвалідність ІІ групи загального захворювання, про що свідчить копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 01 жовтня 2011 року (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати, понесені відповідачем, документально підтверджено, а саме, за подання апеляційної скарги- 12000 грн (т. 10, а. с. 23).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задовлено частково, а саме на 97,67 %, то розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , на користь держави становить 7813,82 грн.

Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, йому має бути компенсовано 279,27 грн судового збору.

Таким чином, на підставі частини десятої статті 141 ЦПК України, з відповідача, на якого покладається більша сума судових витрат, підлягає стягненню на користь держави, різниця між зазначеними сумами, що становить 7534,55 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 19 листопада 1998 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_4 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 20 травня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 23 травня 2014 року у розмірі 2 047 221,94 грн (два мільйони сорок сім тисяч двісті двадцять одна грн 94 коп.) та заборгованість за договором позики від 30 травня 2014 року у розмірі 680 114,55 грн (шістсот вісімдесят тисяч сто чотирнадцять грн 55 коп.).

В іншій частині позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики від 23 травня 2014 року недійсним залишити без задоволення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання розписки від 30 травня 2014 року недійсною - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 19 листопада 1998 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь держави 7534,55 грн (сім тисяч п`ятсот тридцять чотири грн 55 коп.) судового збору.

Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_4 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 20 травня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 (сорок тисяч) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2021 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина