Рішення

від 20.04.2021 по справі 645/8633/13-ц

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/8633/13-ц

Провадження № 2/645/237/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Іващенко С.О.

секретар судового засідання - Гурської С.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Фрунзенського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою Житлового кооперативу Простор-13 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства Уртіка-Діойса , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тонка Марина Олександрівна про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним акту приймання-передачі нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації, визнання права власності, витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні майном та виселення,

В с т а н о в и в :

Позивачі звернулися до суду із вищевказаним позовом та просили визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 , укладений 10.04.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1674, визнати недійсним договір купівлі - продажу вищезазначених нежитлових приміщень підвалу, укладений 22.04.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1935, визнати недійсним акт від 01.06.2011 року прийому - передачі нерухомого майна - приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв. АДРЕСА_1 до статутного капіталу приватного підприємства „Укртіка-Діойса", скасувати реєстрацію вищевказаних нежитлових приміщень підвалу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 літ. „А-16" за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 22.04.2008 року, визнати за ЖК „Простор-13" право власності на нежитлові приміщення підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилалися на те, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , тоді як житловий будинок 32 на праві власності належить ЖК „Простор-13". ЖК „Простор-13" був заснований у 1978 року в 626 мікрорайоні Салтівського житлового масиву м. Харкові пайщиками - членами кооперативу з метою задоволення їх потреб у житловій площі шляхом будування багатоквартирного будинку за власні кошти кооперативу та за допомогою державного кредиту.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 17 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановлено визнати недійсними оспорювані договори купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень підвалу та визнати за Житловим кооперативом Простор-13 право власності на це нерухоме майно.

У решті позовних вимог Житлового кооперативу Простор-13 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року апеляційну скаргу представника відповідача відхилено, а рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 17 липня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, зазначені рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд касаційної інстанції вказав, що ЖК Простор-13 не є стороною договорів купівлі-продажу, а тому визнання цих договорів недійсними є неналежним способом захисту прав позивача, і він має право на підставі частини першої статті 388 ЦК України тільки витребувати майно, яке було предметом спірних договорів.

При новому розгляді справи позивачі уточнили свої позовні вимоги та просили визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, визнати недійсним акт приймання - передачі нежитлових приміщень, скасувати державну реєстрацію права власності, визнати за ЖК Простор-13 право власності, витребувати з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_6 відповідні нежитлові приміщення та усунути перешкоди у користуванні вказаними приміщення і виселити з них відповідача.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що ЖК Простор-13 не є стороною договорів купівлі-продажу, а тому визнання договорів недійсними є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки він має право на підставі частини першої статті 388 ЦК України тільки витребувати майно, яке було предметом спірних договорів.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх висновків апеляційний суд послався на те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року, яке має преюдиційне значення, встановлено, що позивачі не є власниками спірного майна. Крім того, в оскарженій ухвалі апеляційного суду зазначено, що позивачами не доведено факт наявності у спірних нежитлових приміщеннях вузлів управління (засуви, вентилі, крани) систем опалення, водопостачання і каналізації, вузлів обліку електроенергії, експлуатація жилого будинку без доступу до яких неможлива.

Постановою Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.05.2020 року касаційну скаргу ЖК Простор-13 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.10.2015 та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17.03.2016 в частині позовних вимог ЖК Простор-13 за вищезазначеним позовом скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення Верховний Суд зазначив, що судами не розглянуті всі позовні вимоги ЖК Простор-13 , не перевірені доводи сторін та не встановлені фактичні обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Позивач ЖК Простор-13 надав суду письмові пояснення, в яких підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені вище.

Представник відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у своїх поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні, посилається на те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.09.2012 року, що залишене без змін ухвалою ВССУ від 23.11.2012 року у цивільній справі № 2/1873/2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та житловому кооперативу Простор 13 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , приватного підприємства УртікаДіойса та комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації про анулювання правової реєстрації права власності на нежитлові приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями. При цьому вказаним судовим рішенням встановлено, що позивачі не є власниками відповідних спірних нежитлових приміщень. Положеннями статті 81 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 27.04.2007 року житловий кооператив Простор - 13 подав до господарського суду Харківської області позов та просив виселити суб`єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_5 з нежитлового підвального приміщення, яке знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 . Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2008 р. у справі № 40/247-07, залишеним буз змін апеляційною та касаційною інстанціями у задоволенні позову відмовлено із зазначенням того, що позивач не є власником вказаних нежитлових приміщень. Зазначає, що підстави для визнання договорів недійсним та визнання права власності за житловим кооперативом на нежитлові приміщення магазину відсутні. Інші вимоги вже були предметом розгляду між вказаними сторонами на по ним апеляційним судом Харківської області 12.09.2012 року вже прийняте відповідне рішення, що набрало законної сили.

Інші відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомили, заперечень проти позовів не надали.

Від приватного нотаріуса ХМНО Тонкої М.О. в матеріалах справи містить заява, якою вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог, розгляд справи провести у її відсутності.

Суд зазначає, що справа розглядається в межах заявлених позивачем ЖК Простор-13 уточнених позовних вимог, в яких останній просить:

визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 , укладений 10.04.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1674;

визнати недійсним договір купівлі - продажу вищезазначених нежитлових приміщень підвалу, укладений 22.04.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1935;

визнати недійсним акт від 01.06.2011 року прийому - передачі нерухомого майна - приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м АДРЕСА_1 до статутного капіталу приватного підприємства „Укртіка-Діойса";

скасувати реєстрацію права власності вищевказаних нежитлових приміщень підвалу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 літ. „А-16" за ОСОБА_6 ;

визнати за ЖК Простор - 13 право власності на нежитлові приміщення підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 нежитлові приміщення підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 ;

усунути перешкоди в користуванні майном та виселити ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 .

Заслухавши сторін у справі та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ЖК Простор-13 задоволенню не підлягають з оглядну та таке.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи рішенням господарського суду Харківської області від 29.02.2008 року визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 право власності на нежитлове приміщення - магазин, що складається з нежитлових приміщень підвалу VII - торгівельний зал площею 12,6 кв.м, VIII - торгівельний зал площею 14,1 кв.м, IX - торгівельний зал площею 13,7 кв.м, XXIII - вхід в підвал площею 4,5 кв.м, ХXIV - підсобне приміщення площею 2,6 кв.м., XXV - гардероб площею 3,8 кв.м, XXVI - санвузол площе 1,4 кв.м, загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 , літ. „А-16".

Відповідно до договору купівлі - продажу від 10.04.2008 року ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_4 нежитлові приміщення підвалу VII, VIII, IX, XXIII, ХXIV, XXV, XXVI, загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 , літ. „А-16". За договором купівлі - продажу від 22.04.2008 року ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_9 - ОСОБА_10 нежитлові приміщення підвалу VII, VIII, IX, XXIII, ХXIV, XXV, XXVI, загальною площею 52,7 кв.мпо АДРЕСА_1 , літ. „А-16".

З матеріалів справи також убачається, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року у справі № 2/1873/2011 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного підприємства Уртіка-Діойса , КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації про анулювання правової реєстрації права власності на нежитлові приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями.

Зобов`язано КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації анулювати правову реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,7 кв. м. за ОСОБА_6 , яке вона набула за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2008 року.

Витребувано майно: нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,7 кв. м. із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 .

Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_6 звільнити нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХV.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року у справі № 2/1873/2011скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,, приватного підприємства Уртіка-Діойса , КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації про анулювання правової реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 , а рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року у справі № 2/1873/2011 залишено без змін.

У вересні 2012 року ЖК Простор-13 , ОСОБА_1 звернулися в суд з новим позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , приватного підприємства Уртіка-Діойса , 3-особа: приватний нотаріус Харківського МНО Тонка М.О. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним акту прийняття-передачі нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації, визнання права власності.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2014 року позов ЖК Простор-13 , ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. А-16 , загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1 , укладений 10 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Тонкою М.О. за реєстровим №1674.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. А-16 , загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1 , укладений 22 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Тонкою М.О. за реєстровим №1935.

Визнано за ЖК Простор-13 право власності на нежитлові приміщення підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. А-16 , загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1 .

У решті позовних вимог ЖК Простор-13 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_6 ..

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до положення ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Так у вказаній ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року по цій цивільній справі зазначено, що відповідно до абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 (далі - Постанова) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як роз`яснено у п. 10 зазначеної Постанови, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, оскільки ЖК Простор- 13 не є стороною договорів купівлі-продажу, то визнання договорів недійсними є неналежним способом захисту прав позивача, і він має право на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України тільки витребувати майно, яке було предметом спірних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачі не були учасниками оспорюваних ними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, отже між ними та учасниками цих договорів не виникло зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, шляхом визнання його недійсним із застосуванням реституції.

Вказане також повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру індикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність таких документів, без заявлення вимоги про визнання їх недійсним.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах N 911/2034/16 та N 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі N 911/3680/17.

З огляду на викладену позицію Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, положення діючого законодавства, з урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в ухвалі по цій справі від 25 лютого 2015 року, які згідно статті 411 ЦПК України є обов`язковими для суду під час нового розгляду по цій справі , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі - продажу, визнання недійсним акту прийому - передачі майна, скасування реєстрації права власності та про визнання права власності на нерухоме майно, з підстав положень статей 387 та 388 ЦК України, як про це зазначив у свої позовній заяві позивач.

З приводу посилання позивача на положення статті 392 ЦК України суд зазначає, що визнання права власності в порядку вимог ст. 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15 та Постанові Великої Палаті Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18.

Так судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявляється формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути також не може.

Згідно з вимогами ст. 2 і ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який набрав чинності з 03.08.2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 01.09.2010 у справі № 6-5368св10, ухвалі від 17.02.2010 у справі № 6-26819св08, ухвалі від 13.10.2010 у справі № 6-3332св10.

Матеріали справи свідчать про те, що право власності відповідачки ОСОБА_6 належним чином зареєстроване, а отже виникло у відповідності до положень статті 11 ЦК України .

При цьому відповідні приміщення магазину, що є в тому числі предметом позовних вимог, не є допоміжними та будь-якими іншими технічними приміщеннями житлового кооперативу, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, що затверджений рішенням Харківського міськвиконкому від 07.07.2004 року № 608.

Так згідно вказаного акту пред`явлений до прийняття об`єкт - реконструйоване нежитлове приміщення під магазин по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу у Фрунзенському районі СПД-ФО ОСОБА_11 прийнятий в експлуатацію. Цей акт є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ПП Уртіка-Діойса , КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації про анулювання правової реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовлено.

При цьому під час розгляду вказаної цивільної справи апеляційним судом Харківської області встановлено, що витребувати відповідне нерухоме майно може лише власник такого майна, яким не є ні ЖК Простор-13 ані позивач ОСОБА_1 , право власності на відповідні нежитлові приміщення магазину, що знаходиться у підвальному приміщенні будинку по АДРЕСА_1 ніколи за вказаним кооперативом не реєструвалось.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 , а рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року залишено без змін.

Також необґрунтованими та безпідставними є посилання позивача на положення статті 234 ЦК України як на підставу визнання спірних договорів купівлі - продажу нерухомого майна недійсними з огляду на їх фіктивність.

Так відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При цьому вказаний Пленум ВСУ у п. 24 роз`яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом встановлено, не заперечувалось сторонами та не спростовано позивачем, що на виконання спірних договорів відповідачі- продавці передавали відповідне нерухоме майно та покупці здійснювали оплату за його придбання.

Щодо позовних позивача ЖК Простор-13 витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 , усунення перешкоди в користуванні майном та виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 суд зазначає про таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2407цс15).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. (Постанова ВП ВС від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18) .

При цьому суд приходить до висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та виселення (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року у справі № 2/1873/2011 скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ПП Уртіка-Діойса , КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації про анулювання правової реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовлено.

При цьому під час розгляду вказаної цивільної справи апеляційним судом Харківської області встановлено, що витребувати відповідне нерухоме майно може лише власник такого майна, яким не є ні ЖК Простор-13 ані позивач ОСОБА_1 , право власності на відповідні нежитлові приміщення магазину, що знаходиться у підвальному приміщенні будинку по АДРЕСА_1 ніколи за вказаним кооперативом не реєструвалось.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_1 , ЖК Простор-13 , а рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року залишено без змін.

Отже станом на час розгляду даної справи та вимог ЖК Простор-13 про витребування з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_6 відповідних нежитлових приміщень є таке, що набрало законної сили рішення апеляційного суду Харківської області від 12.09.2012 року у справі № 2/1873/2011 с приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Пункт 7 частини 3 статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства відносить обов`язковість судового рішення, а ст. 18 того ж Кодексу вказує, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Правові позиції викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими і для Великої Палати Верховного Суду (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від відповідного висновку Верховного Суду або коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі "Хорнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine") від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1.

З огляду на визначене, провадження в цій частині позову, а саме в частині позовних вимог ЖК Простор-13 про витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 відповідно до положення п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України підлягає закриттю.

Також дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що 27.04.2007 року житловий кооператив Простор - 13 подав до господарського суду Харківської області позов та просив виселити суб`єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_5 , другого відповідача по цій справі, з нежитлового підвального приміщення, яке знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 .

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2008 р. у справі № 40/247-07, залишеним буз змін апеляційною та касаційною інстанціями у задоволенні позову відмовлено із зазначенням того, що позивач ЖК Простор - 13 не є власником вказаних нежитлових приміщень.

Враховуючи вище викладені судові рішення по цивільній та господарській справах та висновки судів про відсутність у позивача ЖК Простор-13 права власності на спірні приміщення, відсутні будь-які правові підстави щодо задоволення позивних вимог позивача ЖК Простор-13 щодо усунення перешкоди в користуванні майном та виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 2, 3 статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 255, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Провадження у справі за позовом житлового кооперативу Простор-13 до ОСОБА_6 в частині вимог про витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI, загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 літ. А-16 - закрити.

В задоволенні позовних вимог житлового кооперативу Простор-13 про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 , укладеного 10.04.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1674, визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 , укладеного 22.04.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1935, визнання недійсним акту від 01.06.2011 року прийому - передачі нерухомого майна - приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м АДРЕСА_1 до статутного капіталу приватного підприємства Укртіка-Діойса , скасування реєстрації права власності нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , визнання за ЖК Простор - 13 права власності на нежитлові приміщення підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 , усунення перешкоди в користуванні майном та виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з нежитлових приміщень підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. А-16 загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач 1 - Житловий кооператив Простор-13 , код ЄДРПОУ 23009736, місцезнаходження: 61176 м. Харків, вул.. Велозаводська, б. 32;

Позивач 2 - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач 1 - ОСОБА_2 , РНОКПП невідомий; місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач 2 - ОСОБА_3 , РНОКПП невідомий; місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач 3 - ОСОБА_4 , РНОКПП невідомий, місце проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач 4 - приватне підприємство Уртіка-Діойса , код ЄДРПОУ 36373812, місцезнаходження: 61024 м. Харків, вул.. Пушкінська, б. 79/1

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тонка Марина Олександрівна, місцезнаходження: АДРЕСА_6

Повний текст рішення складено 26.04.2021.

Суддя-