Постанова

від 15.04.2021 по справі 905/1602/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2021 р. Справа № 905/1602/20

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючий суддя Дучал Н.М. , суддя Гетьман Р.А. , суддя Склярук О.І.

секретар судового засідання Стойка В.В.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Куренний С.В., адвокат, ордер;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» , м.Курахове Мар`їнського району Донецької області (вх. № 369 Д/1 від 27.01.2021)

на рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020, повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020 (суддя Макарова Ю.В.)

у справі № 905/1602/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкойл» , м.Вишневе Києво-Святошинського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» , м.Курахове Мар`їнського району Донецької області

про стягнення 724253,44грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лінкойл , м.Вишневе Києво-Святошинського р-ну Київської області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове , м.Курахове Мар`їнського р-ну Донецької області, про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 371 920,12грн, пені у сумі 268 223,65грн, 3% річних у сумі 40 335,25грн, інфляційних втрат у сумі 43 774,42грн (всього 724 253,44грн).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за отриманий ним товар за укладеним між сторонами договором поставки №27 від 05.07.2018.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 позов задоволено частково.

Закрито провадження в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 371 920,12грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лінкойл пеню у розмірі 252 301,93грн, 3% річних у розмірі 39 628,31грн, 30 574,72грн інфляційних; судовий збір у розмірі 10 416,38грн.

В частині стягнення пені у розмірі 15 921,72грн, 3% річних у розмірі 706,94грн, 13 199,70грн інфляційних - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване погашенням відповідачем після звернення позивача до суду основного боргу у сумі 371 920,12 грн., що стало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення боргу за поставлену продукцію.

Встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат у сумі, визначеній судом за результатом здійсненого перерахунку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.299Д/1), якою апелянт просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2021 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі №905/1602/20, з урахуванням ухвали від 08.02.2021 у справі № 905/1602/20 про виправлення описки, апеляційну скаргу залишено без руху. Внаслідок не усунення ТОВ Електросталь-Курахове недоліків апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2021 у справі № 905/1602/20, апеляційну скаргу (299Д/1) повернуто заявникові.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.369Д/1), якою просило поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20, скасувати рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, зважаючи на наступне:

звертаючись до суду з позовом та зазначаючи в якості доказів виключно специфікацію № 1, де зазначено, що поставці підлягає вугілля АС фр.6-13мм у відповідній кількості та за визначеною ціною, позивачем визначено фактичною підставою позову неповну сплату відповідачем за поставлений товар згідно договору та специфікації № 1;

позивачем, разом з позовною заявою, не надавалася до суду першої інстанції специфікація № 2, відповідно до якої поставці підлягає продукція з іншими характеристиками, ціною та обсягом, що свідчить про те, що несплата (неповна) сплата за поставку продукції за специфікацією № 2 не була визначена позивачем як підстава позову; специфікацію №2 було долучено до справи з порушенням ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано заяви про зміну підстав позову;

судом першої інстанції не надано належної оцінки та визнано належними доказами видаткові накладні, які підтверджують поставку за специфікацією № 2, яка не є підставою позову, та незаконно долучена до матеріалів справи;

судом, в порушення норм ГПК України, визнано належним та допустимим акт звірки, який на думку відповідача є сумнівним, має дефекти технічного та змістовного характеру, засвідчує односторонню позицію позивача з приводу відносин за договором та не містить підтвердження відповідачем наявності у нього заборгованості перед ТОВ Лінкойл ;

поза увагою суду залишена обставина, яким видом транспорту здійснювалась поставка, з огляду на наявні розбіжності у видаткових накладних;

у оскаржуваному рішенні не враховано факт часткового виконання позивачем свого зобов`язання з поставки лише 203,72 тн вугілля, замість 700 тн, як це передбачено Специфікацією № 1. Враховуючи, що залишок вугілля, яке позивач зобов`язався поставити за специфікацією до теперішнього часу не поставлений, у позивача не виникло право вимоги щодо оплати непоставленого товару, пені, відсотків та інфляційних втрат.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.01.2021 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 апеляційну скаргу ТОВ Електросталь-Курахове на рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 залишено без руху.

За результатами усунення недоліків, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 поновлено ТОВ Електросталь-Курахове пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги (вх.369Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі №905/1602/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Електросталь-Курахове ; встановлено строк для подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі №905/1602/20, та призначено справу до розгляду на 30.03.2021 о 12:00 год.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Лінкойл , проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві (вх.№ 3199); просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 залишити без змін.

Наполягає на правомірності визначення судом першої інстанції, що додаткове посилання позивача на Специфікацію №2 не спричиняє зміну підстав позову; приймаючи до розгляду Специфікацію № 2 судом у мотивувальній частині наведено достатні та вичерпні мотиви прийняття.

Вказує на те, що акт звірки взаємних розрахунків було досліджено судом та не встановлено наявності технічних або змістовних недоліків, які могли би вплинути на його оцінку; акт оцінювався судом для підтвердження прийняття відповідачем до обліку поставок, а не для встановлення суми заборгованості.

Вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини щодо здійснення всіх заявлених позивачем поставок товару та відповідності їх спірному договору, а також виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення оплати всіх цих поставок у встановлені строки.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 задоволено заяву ТОВ Лінкойл про участь представника у судовому засіданні, призначеному на 30.03.2021 о 12:00 год. в режимі відеоконференції поза межами суду.

Судове засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ Електросталь-Курахове на рішення господарського суду від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20, призначене на 30.03.2021 не відбулось; учасників справи ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 повідомлено, що розгляд апеляційної скарги у справі №905/1602/20 відбудеться 15.04.2021 о 12:00.

У судовому засіданні 15.04.2021 представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач не скористався правом участі представника у судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. За положеннями ст. 42 Господарського процесуального кодексу України участь представника у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника справи.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією суддів Східного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 05.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лінкойл (Постачальник) був укладений договір поставки (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в кількості, за цінами та у строки у відповідності зі специфікаціями до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати технічним умовам, стандартам, чинним в Україні, а також вимогам, зазначеним у специфікаціях до цього договору (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору поставка товару здійснюється на умовах: для поставки автомобільним транспортом DDP склад Покупця м.Курахове, Промислова зона, 70; для поставки залізничним транспортом: DDP станція Роя Донецької залізниці; згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010, якщо інші умови поставки не передбачені відповідною Специфікацією.

Згідно з п.2.2. договору зобов`язання постачальника в частині виконання термінів поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на складі покупця.

Відповідно до п.3.1. договору загальна сума договору визначається як сумарна вартість продукції, поставка якої здійснюється згідно специфікаціям, які є невід`ємною частиною договору.

Покупець здійснює оплату протягом 14 банківських днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в специфікації, або додатковій угоді. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.3.2. договору).

Відповідно до п.4.1. договору сторони погодили, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором вони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

За прострочення оплати вартості продукції, якщо оплата здійснюється після здійснення поставки, покупцеві нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання покупцем свого грошового зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.4.4. договору).

Будь-які зміни і доповнення до цього договору вважаються дійсними лише за умови, якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками обох сторін (п.7.2. договору).

Відповідно до п.7.4. Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2018. У разі якщо жодна зі сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, то договір вважається пролонгованим на один рік.

Матеріали справи не містять доказів наявності повідомлень про припинення дії договору. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пролонгацію договору № 27 від 05.07.2018 на один рік.

05.07.2018 сторонами до договору підписано та скріплено печатками Специфікацію №1, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю наступну продукцію: вугілля АС фр.6-13, фр.0-6мм до 10%, зола до 10%, волога до 10%, сіра до 1,3%, летучі до 4%. Загальна кількість - 700тн; ціна за одиницю - 3833,33грн; загальна сума до сплати - 3 219 997,20грн з ПДВ.

Умовами поставки за Специфікацією №1 визначено: DDP станція Роя Донецької ж/д (всі витрати з транспортування несе постачальник) згідно правил Інкотермс-2010 ; термін поставки товару - липень 2018 р.; умови оплати - протягом 14 днів з моменту поставки.

До матеріалів справи також додано підписану сторонами Cпецифікацію №2 від 26.06.2019, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю наступну продукцію: вугілля АС фр.6-15 мм, зола до 12%,волога до 10%, сірка до 0,6%, летючих до 4%. Загальна кількість - 500тн; ціна за одиницю - 4125,00грн; загальна сума до сплати - 2 475 000,00грн. з ПДВ.

Умовами поставки за Специфікацією №2 визначені: DDP станція Роя Донецької ж/д (всі витрати з транспортування несе постачальник) згідно правил Інкотермс-2010 ; термін поставки товару - липень 2019; умови оплати - протягом 15 днів з моменту поставки.

На підтвердження виконання прийнятих на себе зобов`язань з постачання товару позивачем надано суду видаткові накладні №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 на загальну суму 3 341 415,29грн.

Підставою постачання в зазначених накладних вказано договір № 27 від 05.07.2018. Видаткові накладні підписані, скріплені печатками сторін.

В якості доказів здійснення відповідачем оплати отриманої продукції позивачем надано звіт про надходження коштів на банківський рахунок позивача за період 30.07.2018-30.01.2020 ; копії платіжних доручень.

До матеріалів позову доданий акт звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2019-06.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лінкойл та Товариством з обмеженою відповідальністю Електросталь-Курахове за договором № 27 від 05.07.2018, заповнений, підписаний та скріплений печатками обох сторін, яким визначено наявність заборгованості відповідача на користь позивача станом на 06.08.2020 у розмірі 2 404 304,12грн.

Позивач наполягає на неповному, неналежному та несвоєчасному виконанні відповідачем зобов`язань з оплати за отриманий за договором поставки товар, в результаті чого утворився борг у сумі 371 920,12 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 371 920,12грн., пені у сумі 268 223,65грн, 3% річних у сумі 40 335,25грн, інфляційних втрат у сумі 43 774,42грн.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язанням, в розумінні статті 509 Цивільного кодексу України , є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ст.628 ЦК України) .

Договір є обов`язковим до виконання сторонами ( ст.629 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір №27 від 05.07.2018 за своєю правовою природою є договором поставки, згідно з яким за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання зобов`язань з поставки товару позивачем надано суду видаткові накладні №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 на загальну суму 3 341 415,29грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з видаткових накладних №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, у якості підстави здійснення господарської операції за ними зазначено договір №27 від 05.07.2018.

За вказаними накладними здійснювалася поставка вугілля марки АС (фр. 6-13мм) за ціною 3833,33грн., що відповідає предмету та ціні укладеної до вказаного договору Специфікації №1 від 05.07.2018.

В свою чергу, поставлений за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 товар - вугілля марки АС (фр.6-15мм) відповідає характеристикам товару та його ціні, які погоджені сторонами у Специфікації №2 від 26.06.2019. Зокрема, у якості підстави здійснення господарської операції за вказаними накладними вказано договір поставки №27 від 05.07.2018.

Разом з цим, Специфікація №2 від 26.06.2019 містить відомості про те що вона є невід`ємною частиною договору поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018.

Позивач наполягає, а відповідач не спростовує, що договір поставки №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018 між сторонами не укладався.

За змістом відзиву на позов, відповідачем зазначалося, що за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 позивач поставляв вугілля марки АС (фр.6-15мм), що є предметом поставки за іншою специфікацією спірного договору. Отже, відповідач не заперечив та документово не спростував отримання спірного товару за договором №27 від 05.07.2018, а вказував у відзиві на те, що у даному випадку поставка товару за іншою специфікацією, ніж Специфікація № 1 не є підставою позовних вимог за даним позовом.

Доказів наявності інших договірних відносин між сторонами, ніж за договором поставки №27 від 05.07.2018, матеріали справи не містять.

Як свідчить зміст наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2019 - 06.08.2019 між ТОВ Лінкойл та ТОВ Електросталь-Курахове за договором № 27 від 05.07.2018, акт підписаний з боку сторін директорами, скріплений печатками товариств, та складений за договором №27 від 05.07.2018; містить відображення у ньому господарських операцій з реалізації товару 22.07.2019 та 24.07.2019 на суми поставок за накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019, розділи акту заповнені обома сторонами.

Враховуючи наведене, відсутність доказів укладання між сторонами договору №ЕК/18/15-02/78 від 05.10.2018 у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні правовідносини між сторонами з поставки товару виникли саме за договором №27 від 05.07.2018.

З огляду на ненадання відповідачем доказів незгоди щодо постачання позивачем відповідачеві товару на виконання договору поставки, не надання доказів відмови від поставленого товару та повернення позивачу, або прийняття товару у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про здійснення позивачем поставок товару за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018, №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019, №340 від 24.07.2019 на виконання умов договору поставки №27 від 05.07.2018 та укладених до нього Специфікації №1 від 05.07.2018 та Специфікації №2 від 26.06.2019.

Щодо доводів апелянта, що несплата (неповна сплата) за поставку продукції за специфікацією №2 не була визначена позивачем як підстава даного позову, а також незаконність долучення до справи специфікації № 2, слід зазначити наступне.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин , на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного суду у постанові 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Разом із відповіддю на відзив, до якої було долучено клопотання про приєднання доказів по справі № 905/1602/20, позивач просив приєднати до матеріалів справи письмовий доказ - Специфікацію № 2 від 26.06.2019.

Відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази.

Згідно з положеннями ст.165 ЦК України у контексті ст.166 ЦК України, відзив/ відповідь на відзив повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до відповіді на відзив. До відповіді на відзив додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

Матеріали справи свідчать, що відповідь на відзив була надіслана на адресу суду позивачем у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.09.2020.

Оскільки Специфікацію №2 від 26.06.2019 надано суду одночасно з відповіддю б/н від 27.11.2020 на відзив, враховуючи, що подання вказаного документу зумовлене поданням відзиву на позовну заяву, строк на подання якого був поновлений судом, судом першої інстанції підставно, з метою всебічного та повного з`ясування усіх обставин справи, прийнято Cпецифікацію №2 від 26.06.2019 до розгляду.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За положеннями ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом п.3.2. договору сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату протягом 14 банківських днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в специфікації, або додатковій угоді. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст.530 ЦК України) .

Умовами оплати у підписаній сторонами Специфікації №1 до договору зазначено - протягом 14 днів з моменту поставки.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковими накладними №368 від 17.07.2018 та №369 від 17.07.2018 мали бути виконані до 31.07.2018, а з 01.08.2018 розпочалося прострочення виконання зобов`язання.

У підписаній сторонами Специфікації №2 від 26.06.2019 до договору умови оплати визначені - протягом 15 днів з моменту поставки.

Отже, зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 мали бути виконані до 06.08.2019, а з 07.08.2019 розпочалося прострочення виконання зобов`язання; зобов`язання з оплати отриманої продукції за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 мали бути виконані до 08.08.2019, а з 09.08.2019 розпочалося прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу товару за Договором поставки № 27 від 05.07.2018 на суму 3341415,29 грн. та факт невиконання відповідачем обов`язку по оплаті товару на суму 371 920,12 грн.

Посилання відповідача на те, що у позивача не виникло право вимагати здійснення оплати товару через невиконання постачальником у повному обсязі своїх зобов`язань з поставки всього обсягу товару є неправомірними, оскільки обумовлені договором строки оплати товару не передбачають права покупця не здійснювати повну оплату товару через прострочення постачальника.

Відповідач у даному випадку не звільняється від зобов`язань здійснення оплати отриманого товару.

Разом з цим, під час розгляду справи, позивачем у заяві б/н від 28.09.2020 повідомлено про сплату відповідачем після порушення провадження у справі заборгованості за отриманий ним товар у повному обсязі в розмірі 371 920,12грн, що підтверджено платіжними документами від 03.09.2020, від 14.09.2020, 17.09.2020, від 21.09.2020, які сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Отже, приймаючи до уваги, що після звернення позивача до суду за захистом своїх прав заборгованість у сумі 371 920,12грн повністю погашена відповідачем, а судом не встановлено наявності між сторонами неврегульованих питань з приводу спірних правовідносин в цій частині, судом першої інстанції правомірно закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлену продукцію у сумі 371 920,12 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення, нарахованих на суму основного боргу пені у сумі 268223,65 грн., 3 % річних у сумі 40335,25 грн. та інфляційних у сумі 43774,42 грн., колегія суддів зазнає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.4 Договору сторонами погоджено, що за прострочення оплати вартості Продукції, якщо оплата здійснюється після здійснення поставки, покупцеві нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період невиконання Покупцем свого грошового зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до наданого суду розрахунку, заявлена позивачем до стягнення пеня у сумі 268 223,65грн. розрахована за порушення строків розрахунків за договором наступним чином: на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 27.08.2019 по 13.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат; на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 27.08.2019 по 26.02.2020 з урахуванням здійснених відповідачем сплат.

Місцевим господарським судом вірно зауважено, що під час нарахування пені на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 13.09.2019, у той час як 12.09.2019 було здійснено погашення заборгованості за вказаною накладною.

Зі змісту ст.232 Господарського кодексу України та ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України та умов спірного договору нарахування пені за спірними видатковими накладними має тривати протягом шести місяців, а саме: за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 07.08.2019 по 07.02.2020; за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 09.08.2019 по 09.02.2020.

Здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимог та стягнення пені у загальному розмірі 252 301,93грн, у т.ч. 3 566,58 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 за період з 27.08.2019 по 11.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат; 248 735,35грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 за період з 27.08.2019 по 09.02.2020 з урахуванням здійснених відповідачем сплат, та відмовивши у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 15 921,72грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 , 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару.

Відповідно до наявного у справі розрахунку, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем наступним чином: на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2019 - за період з 07.08.2018 по 21.08.2018 з урахуванням здійснених відповідачем сплат; на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 - за період з 10.08.2019 по 13.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат; на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 - за період з 14.08.2019 по 28.08.2020 з урахуванням здійснених відповідачем сплат.

Як зазначено судом першої інстанції, під час нарахування 3% річних на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 21.08.2018, у той час як 20.08.2018 було здійснено остаточний розрахунок заборгованості за вказаними накладними; під час нарахування 3% річних на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 позивачем неправомірно визначено кінцеву дату нарахування по 13.09.2019, у той час як 12.09.2019 погашено заборгованість за вказаною накладною, а також позивач, звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав 27.08.2020, безпідставно зазначив у розрахунку 3% річних кінцевою датою нарахування 28.08.2020.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про обгрунтованість нарахування та стягнення 3% річних у загальному розмірі 39 628,31грн., а саме: на суму заборгованості за видатковими накладними №368 від 17.07.2018, №369 від 17.07.2018 за період з 07.08.2018 по 19.08.2018 з урахуванням здійснених відповідачем сплат - у розмірі 380,75грн; на суму заборгованості за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 за період з 10.08.2019 по 11.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат - у розмірі 755,13грн; на суму заборгованості за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 за період з 14.08.2019 по 27.08.2020 з урахуванням здійснених відповідачем сплат - у розмірі 38 492,43грн., та відмову у задоволенні вимог про стягнення 3% річних у розмірі 706,94грн.

Заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем на заборгованість за видатковими накладними №368,369 від 17.07.2018 у розмірі 453 777,84грн та 262 111,17грн із застосуванням індексів інфляції за серпень 2018 та вересень 2018 відповідно; на заборгованість за видатковими накладними №315 від 22.07.2019 у розмірі 348 103,80грн, та за видатковими накладними №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат із застосуванням індексів інфляції за серпень 2019 - липень 2020.

Разом з цим, судом встановлено, що позивачем безпідставно нараховані інфляційні на заборгованість у сумі 453 777,84грн. та 262 111,17грн. із застосуванням індексів інфляції за серпень 2018 та вересень 2018, у той час як відповідно до наданого позивачем розрахунку основного боргу остаточну оплату заборгованості за видатковими накладними №№368, 369 від 17.07.2018 на загальну суму 937111,17грн було здійснено 20.08.2018.

Позивачем невірно здійснені нарахування інфляційних за періоди прострочення виконання, які не дорівнюють повному календарному місяцю, а саме неправомірно застосовано індекс інфляції за серпень 2019 на суму боргу за видатковою накладною №315 від 22.07.2019 у розмірі 348 103,80грн, у той час як заборгованість за вказаний період виникла лише з 07.08.2019.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних у загальному розмірі 30 574,72грн, на заборгованість за видатковими накладними №315 від 22.07.2019, №313 від 24.07.2019, №314 від 24.07.2019 та №340 від 24.07.2019 з урахуванням здійснених відповідачем сплат із застосуванням індексів інфляції за вересень 2019 -липень 2020, та неправомірність нарахування та відмову у стягненні інфляційних у сумі 13 199,70грн.

Посилання відповідача на те, що акт звірки містить дефекти технічного та змістовного характеру, не містить дати, чіткого підтвердження відповідачем наявності у нього заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сама по собі відсутність в акті звірки певних даних, не може мати наслідком відмову у задоволенні позовних вимог, так як до предмета доказування в даному випадку входить факт поставки товару з підтвердженням первинними бухгалтерськими документами, в тому числі видатковими накладними, а не актом звірки, а також факт наявності/відсутності оплати за товар, а не факт відображення чи не відображення заборгованості в акті звірки.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (Заява N4241/03) Європейським Судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на наведене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» , м.Курахове Мар`їнського району Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 у справі № 905/1602/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2020 (повне рішення складено 21.12.2020) у справі № 905/1602/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.04.2021

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук