Рішення

від 21.04.2021 по справі 904/1103/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2021м. ДніпроСправа № 904/1103/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н", м. Дніпро

до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 року.

Суддя Золотарьова Я.С.

Секретар судового засідання Волювач М.В.

Представники:

від позивача: Ромащенко К.В., довіреність № б/н від 24.02.2020 року, адвокат;

від відповідача: не з`явився

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, в якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 77-58/VII від 31.01.2020 року "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 року № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі";

- визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 15.07.2015 року, зареєстрованого 10.09.2015 року за № 24418989, у запропонованій ТОВ "АПЕКС Н" редакції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020, позов задоволено частково, визнано протиправним і скасовано рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020, в решті позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.12.2020 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 скасовано в частині відмови в позові про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 та в цій частині справу постановлено передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. У решті рішення та постанову залишено без змін.

29.12.2020 справа № 904/1103/20 надійшла на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 справу № 904/1103/20 передано на розгляд судді Золотарьовій Я.С.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2021 судом прийнято справу № 904/1103/20 до провадження в частині вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.01.2021.

20.01.2021 відповідачем було подано заяву про залишення позовних вимог без розгляду, оскільки між сторонами розглянутий спір з аналогічних підстав.

Заява відповідача не підлягає задоволенню, оскільки вичерпний перелік підстав для залишення позовних вимог без розгляду міститься в положеннях частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України і жодної з цих підстав відповідачем у своєму клопотанні не наведено.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2021 відкладено підготовче засідання на 11.02.2021.

Протокольною ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2021 оголошено перерву до 03.03.2021.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку.

03.03.2021 при здійсненні відео з`єднання з представником відповідача через причини, які не залежали від суду, виникли технічні несправності, а саме: відсутність звуку.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

03.03.2021 в судовому засіданні представник позивача проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечував.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2021 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 24.03.2021.

У судовому засіданні 24.03.2021 було заслухано виступи представників сторін, встановлено обставини справи та досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Протокольною ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2021 оголошено перерву до 21.04.2021.

У судове засідання 21.04.2021 представник відповідача не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується розпискою.

Під час судових дебатів представник позивача просив позов задовольнити повністю, з підстав, викладених у позові.

У судовому засіданні 21.04.2021 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.07.2015 між ТОВ АПЕКС Н (Орендар) та Нікопольською міською радою (Орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого:

(п. 1) Нікопольська міська на підставі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII надає, а ТОВ АПЕКС Н приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024);

(п. 2) в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1418 га (п. 2 договору оренди землі);

(п. 8) договір укладено на 10 (десять) років (п. 8 договору оренди землі);

(п. 9) орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у вигляді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель міста Нікополь із врахування щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати складає 12 %.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, позов ТОВ АПЕКС Н було задоволено, визнано недійсним п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ Про надання Товариству з обмеженою відповідністю АПЕКС Н в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі , яким Товариству з обмеженою відповідальністю АПЕКС Н встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 81-а у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Позивач зазначає, що з метою врегулювання правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою, наданою йому в оренду згідно з укладеним між Позивачем і Відповідачем договором оренди землі від 15.07.2015, він звернувся до Відповідача з відповідним проєктом додаткової угоди про зміну орендної плати, визначив ставку орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік.

Запропоновану ставку орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік Позивач обґрунтовує зокрема тим, що у Відповідача відсутній єдиний підхід у визначенні ставки орендної плати за землю для землекористувачів, що знаходяться в однакових умовах, є конкурентами і орендують земельні ділянки одного цільового призначення з однією метою - розміщення будівлі торгівлі.

Так, позивач зазначає, що окремим землекористувачам, які відповідають наведеним критеріям, Нікопольська міська рада визначила орендну ставку у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки. Тому, встановлення та сплата ставки орендної плати у більшому розмірі, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі, призведе до необґрунтованого та свавільного (без легітимної мети) втручання у право мирного володіння майном Позивача шляхом накладення додаткового фінансового зобов`язання.

Позивач наголошує, що рішення Відповідача про встановлення Позивачеві ставки орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі було скасовано, як протиправне, однак зміни в укладений між сторонами у справі договір оренди землі в частині розміру орендної плати внесено не було, і наявність судового рішення про часткове задоволення позову у цій справі без задоволення вимог стосовно визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі шляхом внесення до нього спірних змін не призведе у наведеному випадку до припинення порушення прав Позивача та їх поновлення, та не убезпечить Позивача від свавільних дій Відповідача у подальшому, зокрема щодо вставлення Позивачеві завищеної ставки орендної плати за користування землею порівняно з іншими аналогічними землекористувачами.

Відповідачем було відхилено проект додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 та фактично поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI Про надання ТОВ АПЕКС Н в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі (далі - рішення від 27.03.2015) стосовно встановлення для Позивача ставки орендної плати у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі.

Позиція відповідача

Відповідач зазначає, що визначення розміру орендної плати за землю є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування і саме останні своїм рішенням уповноважені встановлювати такі ставки в передбаченому законом порядку.

Таким чином, на думку Відповідача, суд не має права втручатися в дискреційні повноваження Відповідача щодо орендної ставки за користування землею.

Одночасно з цим, Відповідач вказує, що позовні вимоги Позивача є передчасними, оскільки його право наразі не порушено.

Відповідач зазначає, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Належним, на думку Відповідача, способом захисту прав є позов про його (Відповідача) зобов`язання розглянути заяву Позивача про внесення змін договору оренди землі в частині зменшення орендної ставки за користування землею.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Рішенням Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII Про надання Товариству з обмеженою відповідністю АПЕКС Н в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі , було затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а Товариству з обмеженою відповідальністю АПЕКС Н , та надано останньому в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,1418 га по вул. Шевченка, 81-а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).

Відповідно до пункту 3 вказаного рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII, ТОВ АПЕКС Н встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 81-а у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

15.07.2015 на виконання цього рішення між ТОВ АПЕКС Н (Орендар) та Нікопольською міською радою (Орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого (пункт 1) Нікопольська міська надає, а ТОВ АПЕКС Н приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024).

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 8 договору).

Положеннями пункту 9 договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у вигляді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель міста Нікополь із врахування щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати складає 12 %.

30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень Міської ради (зазначених в графі шостій Таблиці 1, в т.ч. рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті Рішень Міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , визначеним абзацом восьмим частиною другою статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, позов ТОВ АПЕКС Н було задоволено, визнано недійсним п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ.

05.12.2019 Позивач направив Відповідачу проєкт додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, щодо внесення змін до договору в частині розміру ставки орендної плати (з 12 % на 3 %). Відповідно до пункту 1 додаткової угоди, сторони дійшли згоди внести до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989, та викласти пп.пп. 1, 2 п. 9 Договору в наступній редакції:

9. З 06 листопада 2019 року орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (трьох) % на рік від діючої нормативної грошової оцінки земель міста Нікополь з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації .

Запропоновані Позивачем зміни до договору оренди землі від 15.07.2015 сторонами внесені не були.

31.01.2020 Нікопольська міська рада ухвалила рішення № 77-58/VІІ Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ Про надання ТОВ АПЕКС Н в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі , відповідно до якого орендна плата на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81-а, становить 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Предметом цього позову є вимога ТОВ АПЕКС Н про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 (щодо зміни розміру орендної плати) у редакції Позивача.

До кола обставин, що підлягають дослідженню та встановленню в даній справі належить: порядок внесення змін до договору оренди землі та компетенція суду у вирішенні договірних спорів; підстави для встановлення та сплати орендної плати за землю; межі дискреційних повноважень Відповідача при визначенні орендної ставки за користування землею; правомірність вимог Позивача про внесення змін до договору оренди землі в частині зменшення розміру орендної плати за користування землею; розмір орендної ставки за користування землею, який слід визначити у разі встановлення правомірності вимог Позивача про внесення змін до договору оренди землі в частині зменшення розміру орендної плати за користування землею.

У відповідності до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорах строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічні положення закріплені в статті 1 ЗУ Про оренду землі , якою визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 30 Закону України Про оренду землі унормовано, що зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається в судовому порядку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди землі від 15.07.2015, що у повному обсязі відповідає положенням ст. 93 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 13 Закону України Про оренду землі .

Вказаний договір оренди землі від 15.07.2015 було укладено на виконання та відповідно до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII, зокрема, і в частині встановлення ставки орендної плати за землю (пункт 9 договору оренди землі від 15.07.2015).

У подальшому, рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VII в частині встановлення ставки орендної плати за землю (пункт 3 цього) було скасовано рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020.

Так само, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у цій справі було визнано протиправним та скасовано рішення Відповідача від 31.01.2020 № 77-58/VІІ Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ, яким було фактично поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 (стосовно ставки орендної плати за землю для Позивача у розмірі 12 %).

Відтак, між Позивачем та Відповідачем наразі не врегульовані правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою в частині розміру орендної плати, яка є істотною умовою договору оренди землі.

Оскільки між Позивачем та Відповідачем не досягнуто згоди щодо внесення змін спірного договору оренди землі від 15.07.2015, за позовом Позивача цей спір передано на розгляд суду, що в повній мірі відповідає положенням статті 30 Закону України Про оренду землі .

За таких обставин, суд відхиляє доводи Відповідача про відсутність у суду компетенції щодо розгляду спорів про внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати.

Окремо, суд зауважує, що подібні спори за позовом землекористувачів про внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати неодноразово розглядалися судами і, за наявності підстав, права землекористувачів були захищені судом шляхом внесення змін до договорів оренди землі (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18, від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18, від 27.11.2019 у справі № 904/5627/18, від 10.12.2019 у справі № 904/1761/19).

За змістом частин першої та другої статті 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положеннями пунктів 288.1, 288.5 статті 288 Податкового кодексу України унормовано, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В рішенні суду у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача, яке набрало законної сили, установлена відсутність у Нікопольської міської ради єдиного підходу до визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у м. Нікополі для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності, та нездійснення цим органом місцевого самоврядування уніфікації ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, та як наслідок встановлення для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, що призводить до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, у яких брала участь Нікопольська міська рада як Відповідач за подібних правовідносин, власне як і в цій справі в окремій ухвалі від 01.12.2020, відсутність у Нікопольської міської ради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності та встановлення для таких суб`єктів різних ставок орендної плати, внаслідок чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, оскільки зазначені обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Судом установлено, що Відповідач на час ухвалення рішення по справі не здійснив уніфікацію ставок орендної плати за земельні ділянки для суб`єктів господарювання.

Більш того, представник Відповідача у судовому засіданні підтвердив, що окремим землекористувачам на сьогоднішній день донині встановлена орендна ставка за користування земельними ділянками аналогічного виду цільового призначення у розмірі 3 % на рік від їх нормативної грошової оцінки. При відсутності укладеного договору оренди - землекористувачі так само сплачують плату за користування земельною ділянкою аналогічного виду цільового призначення у розмірі 3 % на рік від її нормативної грошової оцінки.

Відповідач пояснює це тим, що самостійно наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення орендної ставки за користування землею, у зв`язку з чим при визначені ставки конкретному землекористувачу Нікопольська міська рада застосовує індивідуалізований підхід. На думку Відповідача, межі його дискреційних повноважень окреслені положеннями пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а тому він діє в межах, передбачених законом.

З такими доводами відповідача суд не погоджується, з огляду на таке.

Верховний Суд у пунктах 49, 50 постанови від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18 (попередній спір між сторонами) з посиланням на пункти 127 та 128 рішення Європейського Суду з прав людини від 14.06.2007 у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України , відзначав, що Відповідач допускає занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати та не враховує допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних і розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

У пункті 46 Рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі Корецький та інші проти України було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону були правильно розтлумачені судами й таке втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій в національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів передбачений законом у п. 2 ст. 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У § 49 Рішення у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

За таких обставин, суд відхиляє посилання Відповідача щодо належного використання ним дискреційних повноважень при визначені Позивачу орендної ставки за користування земельною ділянкою, оскільки спосіб, у який Відповідач використовує такі повноваження, не відповідає принципу верховенства права та призводить до ущемлення прав Позивача, що неодноразово було констатовано в рішеннях суду.

Одночасно з цим, суд враховує, що за наслідками рішення суду у справі № 904/2403/18, яке набрало законної сили, Відповідач ухилився в належний спосіб впорядкувати земельні відносини з Позивачем. Натомість, 31.01.2020 Нікопольська міська рада ухвалила рішення № 77-58/VІІ, відповідно до якого орендна плата на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81-а, становить 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель. Тобто, Нікопольська міська рада цим рішенням фактично поновила попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 (стосовно ставки орендної плати за землю для позивача у розмірі 12 %), який було скасовано згідно з судовим рішенням у справі № 904/2403/18, яке набрало законної сили.

Також, суд не приймає до уваги твердження представника Відповідача про те, що Нікопольська міська рада вважає, що ставка орендної плати за землю для Позивача у розмірі 12 % за даних правовідносин і фактичних обставин є обґрунтованою.

Вказані обставини свідчать про те, що порушення прав Позивача не припинено, оскільки Позивач продовжує сплачувати орендну плату за користування землею у тому розмірі (12 %), який за викладених у справі обставин визнаний необґрунтованим та таким, що спричиняє дискримінаційні умови діяльності для Позивача.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II) .

Тобто, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії , зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Суд вважає, що заявлена Позивачем вимога про внесення змін до договору оренди землі є ефективним способом захисту його порушеного права, оскільки така вимога першочергово слугуватиме припиненню триваючого по відношенню до Позивача порушення та убезпечить останнього від можливих свавільних дій Відповідача на майбутнє.

Розглядаючи обґрунтованість орендної ставки за користування землею, що запропонована Позивачем у проєкті додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, суд виходить з такого.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджено, що Відповідач не здійснив уніфікацію ставок орендної плати за земельні ділянки за цільовим призначенням у м. Нікополі, що призводить до створення учасникам земельних правовідносин нерівних умов конкуренції.

Матеріали справи свідчать, що не заперечувалось Відповідачем, що окремі землекористувачі сплачують за користування земельними ділянками з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) орендну плату у розмірі 3 % на рік від нормативної грошової оцінки землі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі № 904/401/18, в межах якого було встановлено, що встановлення відсоткової ставки у розмірі 4 % від нормативно грошової оцінки землі для земельної ділянки з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) так само є антиконкурентними та дискримінаційними діями (обставини справи є аналогічними з обставинами цієї справи та справи № 904/2403/18).

Натомість, Відповідач не надав жодних доказів щодо можливості встановити іншу ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік відсоткову ставку за користування орендованою Позивачем земельною ділянкою.

Позиція Відповідача у цій справі зводиться до посилань останнього на наявність у нього дискреційних повноважень у питанні встановлення орендної ставки за користування землею, а також посилань Відповідача на обґрунтованість та законність відсоткової ставки у розмірі 12 % на рік від нормативної грошової оцінки землі, що попередньо було визнано протиправним у цій справі та справі № 904/2403/18.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд доходить до висновку про обґрунтованість та законність запропонованої Позивачем у проєкті додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 відсоткової ставки за користування землею у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік.

Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку Відповідача цих обставин, а також на тому, що до моменту уніфікації Відповідачем орендних ставок за користування землею в залежності від видів цільового призначення, встановлення для Позивача відсоткової ставки у розмірі більшому, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, призведе до необґрунтованого та свавільного (без легітимної мети) втручання у право Позивача на мирне володіння майном.

Разом з тим, в запропонованому Позивачем проєкті додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, Позивач просить внести зміни у вказаний договір оренди землі в частині зміни ставки орендної плати з 06.11.2019.

Вирішуючи питання щодо дати, з якої підлягає зміна зобов`язання у випадку зміни цього зобов`язання за судовим рішенням, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Статтею 30 Закону України Про оренду землі передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

В пункті 51 постанови від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки щодо застосування вказаних норм права, вказавши, що наведені норми права передбачають, що зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.

За таких обставин, вимоги Позивача про зміну орендної ставки за користування землею з 06.11.2019 не гуртуються на вимогах закону, у зв`язку з чим суд доходить до висновку про необхідність в задоволенні позову в цій частині відмовити.

При цьому, суд відхиляє посилання Позивача на застосування положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, оскільки застосування зазначених положень закону передбачають згоду обох сторін, однак така згода між сторонами відсутня.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому судовий збір у розмірі 2 102,00 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 15.07.2015 року, зареєстрованого 10.09.2015 року за № 24418989 у такій редакції:

ДОДАТКОВА УГОДА

до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за №24418989

м. Нікополь

---

року

Орендодавець - Нікопольська міська рада (юридична адреса: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, в особі

---

, діючого (ої) на підставі

---

, з однієї сторони, та

Орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю АПЕКС Н (юридична адреса:: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, буд. 37), в особі директора Бондарук Зої Олексіївни, з іншої сторони, іменовані надалі разом - Сторони, уклали цю Додаткова угоду до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989, про наступне:

1. Сторони дійшли згоди внести до Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989, та викласти пп.пп. 1, 2 п. 9 Договору в наступній редакції:

9. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (трьох) % на рік від діючої нормативної грошової оцінки земель міста Нікополь з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації .

2. Всі інші умови Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989, що не зачеплені цією Додатковою угодою, залишаються незмінними.

Ця Додаткова угода набирає чинності з дня її підписання повноважними представниками Сторін та її державної реєстрації і невід`ємною частиною Договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989.

Ця Додаткова угода укладені у трьох автентичних примірниках, що мають рівну юридичну силу.

Орендар: Орендодавець:

ТОВ АПЕКС Н Нікопольська міська рада

49000, м. Дніпро, вул. Запорізьке Шосе, 37 ЄДРПОУ 37338501

р/с НОМЕР_1 Юридична адреса: 53200,

з ПАТ "ПІВДЕННИЙ", м. Одеса Дніпропетровська область,

МФО 328209 м. Нікополь, вул.Електрометалургів,3

ЄДРПОУ 37901378

ІПН 379013704631

Директор

---

З.О. Бондарук

---

/

---

Стягнути з Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3; ідентифікаційний код 37338501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС Н" (49000, м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 37; ідентифікаційний код 37901378) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Оскільки Єдина судова інформаційно-телекомунікаційної система не почала функціонувати, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи до господарського суду Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 28.04.2021

Суддя Я.С. Золотарьова