Постанова

від 17.08.2006 по справі 28/102-06-2556

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

28/102-06-2556

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17" серпня 2006 р. Справа № 28/102-06-2556

м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду складі:

судді-доповідача: Лавренюк О.Т.

суддів: Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.

при секретарі судового засідання: Іоффе С.Б

за участю представників сторін:

від позивача: Семенов В.І., довір. № 49/15 від 23.01.2006 р.

Кравець Ю.І., довір. № 50/15 від 23.01.2006 р.

від відповідача: Сивак А.Л., довір. № 1188-08/2006 від 13.07.2006 р.

Семенюк Л.М., довір. № 1283-08/2006 від 31.07.2006р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод поршневих кілець” (далі по тексту –ВАТ „Одеський завод поршневих кілець”)

на рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р.

по справі № 28/102-06-2556

за позовом ВАТ „Одеський завод поршневих кілець”

до Одеського територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі по тексту –Територіальне відділення)

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИЛА:

26.06.2006 р. ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя: Лавренюк О.Т., судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) прийнято до провадження апеляційну скаргу ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” на підставі ст.ст. 86, 98, 99 ГПК України.

В ході судового засідання 18.07.2006 р., розгляд справи почали проводити відповідно до п. 6 Розділу VІІ та п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України, та здійснено в порядку, встановленому цим Кодексом на підставі наступного:

Згідно зі ст. 2 ч.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії, чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень , дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового вирішення.

Частина 2 ст. 4 КАС України встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частинами 1, 2 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції” передбачено право суб'єктів оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, і встановлений порядок оскарження тільки в тій частині, що стосується визначення господарського суду області як судового органу, до якого оскаржуються рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК.

З 01.01.2004 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, відповідно до п. 6 розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” котрого господарські суди до початку діяльності окружних адміністративних судів вирішують підвідомчі їм по ГПК України адміністративні справи за правилами КАС України.

Відповідно до п. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Ст. 60 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” передбачає оскарження рішень органів АМК України до господарських судів, і не встановлює порядок судового провадження, з застосуванням котрого повинні розглядатись такі спори , отже даний публічно-правовий спір може розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із приписами ст. 160 КАС України у судовому засіданні від 17.08.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

16.12.2005 р. ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом про визнання недійсним рішення територіального відділення АМК України від 17.10.2005 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.03.2006 р. (суддя Малярчук І.А.) провадження по справі закрито, оскільки даний спір підвідомчий господарським судам.

16.03.2006 р. ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою про визнання недійсним рішення Територіального відділення від 17.10.2005 р. № 26-рш до Територіального відділення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. (суддя Гуляк Г.І.) у задоволенні позовних вимог ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” відмовлено повністю.

Судове рішення господарського суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачем порушені норми українського законодавства, які регулюють права щодо подання позову та терміни позовної давності, тобто позивачем не було надано суду належних доказів, що підтверджують поважні причини пропуску строку звернення до господарського суду з позовом, що, в свою чергу, стало підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене судове рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним рішення Територіального відділення від 17.10.2005 р. № 26-рш, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення з  огляду на таке: Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції” заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Водночас ч. 1 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно з ч. 7 ст. 40 ГК України, рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.

За змістом ч. 3, 4 ст. 217 ГК України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Ч. 1, 2 ст. 249 названого Кодексу визначається право суб'єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інше не встановлено цим Кодексом, тобто з урахуванням того, що чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності про визнання актів недійсними, до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України –три роки.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази та проаналізувавши, на підставі встановлених у справі фактичних обставин, правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

З 1957 р. по 1995 р. будинок № 117 по вулиці Старопортофранківській м. Одеси належав Державному підприємству „Одеський завод поршневих кілець”.

Відповідно до Плану розміщення акцій ВАТ „Одеський завод поршневих кілець”, затвердженого РВ ФДМ України 19.07.1995 р., зазначений житловий будинок у власність (статутний фонд) останнього, як самостійної юридичної особи, не перейшов, але продовжує знаходитись на його балансі. Власником зазначеного будинку є держава в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до Закону України „Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 р. № 1875-ІV, житлово-комунальні послуги надаються виконавцем. Частиною 1 ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Основною діяльністю Позивача є виробництво та реалізація поршневих кілець для двигунів до сільгоспмашин і автомобілів (вид діяльності згідно КВЭД - виробництво механічних передач загального машинно-будівельного призначення), але не надання комунальних послуг.

Згідно ч. 1 ст. 1, ч. 4 ст. 19, ст. 23 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” виконавцем також може бути балансоутримувач, але при наявності договору із власником будинку, у якому передбачаються відповідні повноваження балансоутримувача.

Відповідно до Правил надання населенню послуг  водопостачання, теплопостачання та водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 30.12.1997 р. № 1497 (втратили чинність 12.08.2005 р.) і п. 1.4. Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого Наказом від 25.04.2005 р. № 60, виконавця житлово-комунальних послуг визначають органи місцевого самоврядування або власник будинку.

ФДМ України дотепер не визначив виконавця комунальних послуг, а також не визначив повноваження Позивача відносно будинку № 117 по вул. Старопортофранківський.

Також між ФДМ України і Позивачем відсутні будь-які зобов'язальні правовідносини відносно будинку № 117 по вул. Старопортофранківський, установлення яких передбачено ч. 2 ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ і Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Мінекономіки від 19.05.1999 р. № 908/68 (далі - Положення № 908/68). Забезпечення реалізації Положення № 908/68 покладено на державні органи приватизації (центральний апарат і регіональні відділення ФДМ України).

Положенням № 908/68 передбачені тільки дві правові форми, при яких такого роду майно залишається в державній власності і перебуває у володінні та користуванні господарських товариств - це договір оренди державного майна й договір зберігання. Але ФДМУ подібні договори з Позивачем не укладав.

Відсутні також і будь-які нормативно-правові акти, що імперативно встановлюють права і обов'язки Позивача відносно державного майна такого роду.

Знаходження зазначеного будинку на балансі Позивача також не дає ніяких повноважень по його керуванню та утримуванню. П. 7 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 р. № 02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із судовим захистом права державної власності” (зі змінами та доповненнями) вказує, що „... баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання...". Тому факт знаходження майна на балансі особи не є юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення у цієї особи прав і обов'язків відносно цього майна.

ФДМ України своїх зобов'язань по визначенню виконавця комунальних послуг, що є тільки його обов'язком, не виконав, але Позивач бере на себе видатки по втримуванню житлового будинку на добровільних засадах. Здійснює забезпечення мешканців будинку питною водою й водовідведенням, провадить прибирання території, проводить ремонтні роботи тощо, що заподіює Позивачеві значні збитки, які ніким не компенсуються.

Не зважаючи на ці обставини, 17.10.2005 р. Адміністративна колегія Одеського обласного відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 26-рш „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та покладення штрафу”, відповідно до якого, до ВАТ „Одеський завод поршневих кілець” застосовані штрафні санкції у розмірі 10 000,00 грн. та 7 000,00 грн.

На думку Територіального відділення, підставою для застосування штрафних санкцій послужили порушення позивачем положень п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2005 р. № 2210-ІІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

Це ж положення закріплено і в ст. 267 ЦК України, на яку посилається позивач, тобто „якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту”.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач в межах строків, передбачених законодавством, тобто 16.12.2005 р., звернувся з позовною заявою до господарського суду Одеської області, де справа розглядалася на протязі двох місяців і після спливу двох місяців була закрита, що свідчить про поважність пропущеного Позивачем строку, передбаченого ст. 60 Закону України „ Про захист економічної конкуренції”.

Посилання відповідача на обґрунтованість прийняття рішення про накладення штрафу, спростовується матеріалами справи (договорами по утриманню будинку 117 по вул. Старопортофранківській м. Одеси та додатками до даних договорів, а. с. 32-79, 84-95).

За таких обставин рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню, апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160, 162, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 р. по справі № 28/102-06-2556 скасувати, апеляційну скаргу задовольнити в частині визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 26-рш від 17.10.2005 р.

В частині стягнення з Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України судових витрат – відмовити.

Постанова згідно ст. 254 КАС України набирає законної сил із моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 1 місяця.

Суддя-доповідач                                                               Лавренюк О.Т.

Суддя                                                                                  Савицький Я.Ф.

          Суддя                                                                                  Гладишева Т.Я.