Постанова

від 28.04.2021 по справі 360/4152/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року справа №360/4152/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Компанієць І.Д., Міронової Г.М., секретаря судового засідання Мирошниченко О.Л., за участю представника позивача Мова В.І., представника відповідача Пугаченко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ритм на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. у справі № 360/4152/20 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ритм до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ритм (далі - позивач, ТОВ Ритм ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - відповідач, ), в якому просило: визнати протиправними та скасувати постанови про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ТД-ФС в сумі 350000,00 грн та від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ПТ/ІД-ФС в сумі 5000,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021року відмовлено в задоволені позовних вимог.

Позивач, не погодившись з таким рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що всі пункти договорів вказують на те, що між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , були укладені саме договори цивільно-правового характеру. З аналізу зазначених цивільно-правових договорах підряду слідує, що в них відсутній власний графік роботи фізичних осіб, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, за виконання якої він отримує винагороду, при цьому, особа має виконати роботу достроково та здати її, відтак, угоду спрямовані на отримання винагороди за кінцевий результат. Апелянт зазначає, що зазначені фізичні особи залучались позивачем до виконання робіт на підставі цивільно-правових, а не трудових договорів чи контрактів, вони відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону праці не вважаються працівниками. А тому на них не розповсюджуються положення ст. 18, 21 Закону України Про охорону праці . Також, апелянт зазначає, що в направленні, приписі, акті та постанові вказаний період за який перевіряється позивач з 29.09.2020 по 12.10.2020, проте, доказів порушення трудового законодавства по вищевказаним особам за цей період матеріали справи не містять. Крім того, постановою Рубіжанського міського суду від 22.12.2020 по справі №425/2879/20 про притягнення керівника позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 та 3 ст.41 КУпАП прийняття на роботу робітників без повідомлення фіскальної служби та за допущення робітників до роботи без належного оформлення, закрито провадження про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Також, суд першої інстанції необґрунтовано відмолено у допиті в судовому засіданні свідків, які мають інформацію щодо предмету розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити судове рішення без змін. Від позивача надійшла відповідь на відзив в якому не згоден з обґрунтуваннями відповідача та просив задовольнити скаргу.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

До ГУ Держпраці у Луганській області 10 серпня 2020 року надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 07 серпня 2020 року № 1200-010403-5/15949 з інформацією щодо застрахованих осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року. До переліку страхувальників включено й ТОВ «Ритм» (арк. спр. 109).

Відповідно до підпунктів 3 та 6 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» , керуючись статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, частинами п`ятою і шостою статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та статтею 259 Кодексу законів про працю України, за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 07 серпня 2020 року № 1200-010403-5/15949 щодо застрахованих осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року, ГУ Держпраці у Луганській області винесено наказ від 28 вересня 2020 року № 626 «Про проведення інспекційного відвідування товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм» , відповідно до якого наказано провести інспекційне відвідування ТОВ «Ритм» головним державним інспекторам Врублевській Н.В. та ОСОБА_8 у строк з 29 вересня 2020 року по 12 жовтня 2020 року, в ході якого перевірити додержання законодавства про працю в частині надання відпустки та в частині фактичного допуску працівника (ів) до роботи без оформлення трудового договору (арк. спр. 110).

ГУ Держпраці у Луганській області 28 вересня 2020 року видано направлення № 01-17/681 на проведення інспекційного відвідування державним інспекторам Врублевській Н.В. та Єременко А.І., яке 29 вересня 2020 року вручено під підпис керівнику ТОВ «Ритм» Стульниковій Т.М. (арк. спр. 111).

Інспекторами праці складено вимогу про надання/поновлення документів від 29 вересня 2020 року № ЛГ20277/482/ПД, яку 29 вересня 2020 року вручено під підпис керівнику ТОВ «Ритм» Стульниковій Т.М. (арк. спр. 112).

На виконання вимоги директором ТОВ «Ритм» супровідним листом від 30 вересня 2020 року № 174 надано: довідку з Єдиного державного реєстру підприємств; паспортні дані директора, іднетифікаційний код, наказ про призначення директора; статут підприємства, колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку; договори, які були укладені з найманими працівниками; штатний розпис; книга обліку трудових книжок; повідомлення до ДПІ про прийняття на роботу працівників; заяви та накази про прийняття на роботу від працівників; звіти з ЄСВ; графік роботи працівників підприємства; табелі обліку робочого часу; журнал з підписом працівників щодо проведення інструктажу з охорони праці; документи, що підтверджують працю осіб за відсутності трудового договору (акти виконаних робіт) (арк. спр. 15, 45, 62-100).

За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, від 05 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ (арк. спр. 46-49), яким виявлено порушення ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу , а саме: під час проведення інсекційного відвідування було встановлено, що станом на 29.09.2020 ТОВ Ритм працюють 45 осіб, 7 з яких були допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; повідомлення про прийняття працівників на роботу не подано своєчасно керівником підприємства (організації) до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку як платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

З акту інспекційного відвідування вбачається, що згідно з наданими керівником ТОВ «Ритм» документами чисельність штатних працівників на підприємстві складає 45 осіб, кількість робітників, які виконують роботи за договором цивільно-правового характеру складає 7 осіб, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 . Наказом від 17 серпня 2020 року № 11ос прийнято на роботу ОСОБА_9 , слюсарем-ремонтником 4 розряду, з 17 серпня 2020 року, повідомлення про прийняття на роботу до ДФС за місцем обліку як платника єдиного внеску направлено 18 серпня 2020 року. ОСОБА_10 за наказом від 10 січня 2020 року № 1ос прийнятий на роботу електрогазозварником 4 розряду з 10 січня 2020 року, повідомлення про прийняття на роботу до ДФС за місцем обліку як платника єдиного внеску направлено 10 січня 2020 року.

ТОВ «Ритм» 08 жовтня 2020 року подано до ГУ Держпраці у Луганській області заперечення на акт інспекційного відвідування, про розгляд яких повідомлено інспектором праці листом від 12 жовтня 2020 року № 02-12/1144 (арк. спр. 13, 116).

На підставі акта інспекційного відвідування інспектором праці складено припис від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано керівника ТОВ «Ритм» усунути виявлені інспекційним відвідуванням порушення протягом одного місяця надалі дотримуватись вимог чинного законодавства (арк. спр. 113-114).

Також 12 жовтня 2020 року за № 01-15/2910 складено повідомлення про дату одержання документів (арк. спр. 115).

Заступником начальника ГУ Держпраці у Луганській області Рисухіним Д.Л. за результатами розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 05 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ винесено постанову від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, якою за порушення частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, керуючись статтею 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення» , частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» , Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, накладено на ТОВ «Ритм» штраф у розмірі 350000,00 грн (арк. спр. 39-40).

Також, заступником начальника ГУ Держпраці у Луганській області Рисухіним Д.Л. за результатами розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 05 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ винесено постанову від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ПТ/ІД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, якою за порушення частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови КМУ від 17 червня 2015 року № 413, керуючись статтею 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення» , частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» , Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, накладено на ТОВ «Ритм» штраф у розмірі 5000,00 грн (арк. спр. 41-42).

Повідомлення про дату одержання документів, припис про усунення виявлених порушень, постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, відповідь про розгляд зауважень до акта інспекційного відвідування 12 жовтня 2020 року направлено ТОВ «Ритм» , що підтверджено описом вкладення, інформацією про відправлення та фіскальним чеком (арк. спр. 118).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень є правомірними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823, відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України, затверджено: Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823); Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю.

За положенням п.1 Порядку № 823, цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» .

Відповідно до п.2 Порядку № 823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно п. 8 - 9 Порядку, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. На вимогу об`єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи інспектор праці надає копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та вносить запис про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було направлено та отримано позивачем направлення про проведення інспекційного відвідування у якому зазначено підставу його проведення.

Відповідно до пункту 1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509), цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509, Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Матеріали справи не містять документального підтвердження порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування ат порядку накладення штрафу.

Стосовно виявлених інспекційним відвідуванням порушень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абз. 2, 9 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

Згідно з ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

У відповідності до приписів ст. 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" пояснив, що фактичний допуск до роботи може бути прирівняний до укладення трудового договору тільки в тому випадку, якщо працівника допущено до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Аналізуючи норми ст. 265 КЗпП України, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.

Також, відповідно до Постанови КМУ «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу» від 17.06.2015 року № 413, відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, постановлено установити, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

Отже, вказаним нормативним актом встановлено обов`язок подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби, за формою згідно з Додатком до Постанови № 413.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII Про охорону праці (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України.

Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно частин 1 та 2 статті 928 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За ч. 1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.902-903 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд зазначає, що основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - Кодексом законів про працю України.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці. Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.

Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт

У постанові від 04.07.2018р. у справі №820/1432/17 Верховний Суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З аналізу наведеного вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Позиція щодо різниці між трудовими та цивільно-правовими договорами була неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 та від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Матеріали справи свідчать, що підставою для застосування до позивача штрафу став допуск позивачем до роботи працівників, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, чим порушено вимоги КЗпП України.

Як встановлено судом, з укладених між позивачем та громадянами договорів та складених на їх виконання актів прийняття-передачі виконаних робіт вбачається, що останні перебувають поза межами правового регулювання цивільного законодавства, адже, містять фіксований розмір вартості послуг без застереження щодо їх обсягу та змісту, не визначають порядок надання таких послуг, надання таких послуг є систематичним, без урахування їх якості, кількості та кінцевого результату. Предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат.

Як вбачається зі змісту угод, працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися відповідним посадовим особам.

Крім того, згідно із специфікою роботи, надання послуг по ремонту та монтажу обладжнення на об`єкті замовника, за якими зазначені працівники зобов`язані виконувати не індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій та виконують визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Дані роботи фактично носять постійний характер, відсутній певний результат праці та передбачена матеріальна відповідальність.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язана із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.

Суд звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Таким чином, позивач в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України було допущено працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стосовно притягнення позивача до відповідальності за несвоєчасне повідомлення органів ДФС про працевлаштування вищевказаних осіб, суд зазначає наступне.

Як зазначалось, згідно з положеннями частини 3 статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 повідомлення до органу ДПС про прийняття працівника на роботу здійснюється до початку роботи працівника за трудовим договором.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для такого висновку, що зазначення дати початку роботи у трудовій книжці не свідчить про вчинення позивачем порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки вказана норма передбачає заборону на фактичний допуск до роботи працівника без повідомлення до органу ДПС про прийняття працівника на роботу.

Матеріали справи свідчать, що за наказом від 17 серпня 2020 року № 11ос прийнято на роботу ОСОБА_9 , слюсарем-ремонтником 4 розряду, з 17 серпня 2020 року. Вступний інструктаж та первинний на робочому місці проведено 17 серпня 2020 року (арк. спр. 85).

Повідомлення про прийняття на роботу до ДПС за місцем обліку як платника єдиного внеску направлено ТОВ «Ритм» 18 серпня 2020 року о 09 год. 35 хв. засобами електронного зв`язку з використанням КЕП, що підтверджено копією такого повідомлення та квитанцією про направлення документа (арк. спр. 86).

За наказом від 10 січня 2020 року № 1 ос прийнято на роботу ОСОБА_10 , електрогазозварником 4 розряду, з 10 січня 2020 року, вступний інструктаж та первинний на робочому місці проведені 10 січня 2020 року (арк. спр. 88).

Повідомлення про прийняття на роботу до ДПС за місцем обліку як платника єдиного внеску направлено ТОВ «Ритм» 10 січня 2020 року о 13 год. 18 хв. засобами електронного зв`язку з використанням КЕП, що підтверджено копією такого повідомлення та квитанцією про направлення документа (арк. спр. 89).

Відповідно до графіку робочого часу підприємства на 2020 рік встановлено, що ТОВ «Ритм» працює з 07.00 год. до 16.00 год., перерва з 11.00 год до 11.45 год., у п`ятницю кінець робочого часу - 14.45 год.; 10 січня 2020 року розпочало роботу з 7.15 год. та працювало до 14.45 год.; 17 серпня 2020 року - з 8.15 год. до 16.00 год. (арк. спр. 90).

Згідно з табелем обліку робочого часу за серпень 2020 року ОСОБА_9 відбув у відрядження з 17 серпня 2020 року (арк. спр. 93).

Також у таблиці 5 «Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби» до звіту ТОВ «Ритм» щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за серпень 2020 року вказано, що датою початку трудових відносин ОСОБА_9 є 17 серпня 2020 року (арк. спр. 97).

Отже, матеріали справи містять документального підтвердження допуску вказаних осіб саме у вказані дати, а саме днем початку роботи ОСОБА_9 є 17 серпня 2020 року, ОСОБА_10 - 10 січня 2020 року.

Стосовно посилання апелянта на те, що в приписі, акті та постанові вказаний період за який перевіряється позивач з 29.09.2020 по 12.10.2020, проте, доказів порушення трудового законодавства по вищевказаним особам за цей період матеріали справи не містять, суд зазначає, що вказаний період є строком здійснення інспекційного відвідування, а не перевіряє мого періоду.

Щодо доводів апелянта на те, що судом безпідставно не задоволено клопотання про виклик свідків, суд зазначає, що як вірно зазначено судом першої інстанції вони не стосуються предмету доказування.

Щодо посилання апелянта в скарзі на постанову Рубіжанського міського суду від 22 грудня 2020 року в справі № 425/2879/20, яка свідчить про відсутність факту порушення, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України, штрафи, накладення яких передбачено частиною 2 цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачено також ч.3 ст.41 КУпАП відповідно.

Відповідно до ч.1-3 ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Порушення ч.3 ст.41 КУпАП, передбачає накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Отже, ч.2 ст.265 КЗпП України і ч.1 ст.265 КЗпП України з ч.3 ст. 41 КЗпП України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю у вигляді штрафу, зокрема, за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Суд зазначає, що диспозиції ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення тотожні, а обставини, що послугували підставою їх встановлення - ідентичні.

Проте, ч.1 ст.265 КЗпП України з ч.3 ст. 41 КЗпП України, мали на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за порушення вимог трудового законодавства, зокрема, допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення.

Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ч.2 ст.265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст.41 КУпАП, ч.1 ст.265 КЗпП України).

Тобто, позивача який не є посадовою особою за своєю суттю, неможливо притягнути до адміністративної відповідальності згідно статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, не притягнення посадової особи позивача до адміністративної відповідальності згідно статті 41 КУпАП, не може ставитись в залежність для можливості притягнення позивача, як юридичної особи до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю.

Також, згідно з частиною 6 статті 78 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення матиме преюдиційне значення для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, постанова Рубіжанського міського суду від 22 грудня 2020 року в справі № 425/2879/20 якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складів адміністративних правопорушень, не може свідчити про відсутність в діях позивача, як юридичної особи, порушень трудового законодавства та не перешкоджає притягненню цієї особи до фінансової відповідальності.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення у вигляді постанов про накладення штрафу від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ТД-ФС та від 12 жовтня 2020 року № ЛГ20277/482/АВ/П/ПТ/ІД-ФС.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритм" на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. у справі № 360/4152/20 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. у справі № 360/4152/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 28 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач: Е.Г.Казначеєв

Судді: І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова