Постанова

від 28.04.2021 по справі 810/3612/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 810/3612/18

адміністративне провадження № К/9901/25568/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/3612/18

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Максимус Констракшн до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкових повідомлень-рішень,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Максимус Констракшн на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Собків Я. М., Земляга Г. В., Черпіцька Л. Т.) від 16 вересня 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Максимус Констракшн (далі - ТОВ Максимус Констракшн ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року № 0006071414 та № 0006061414

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки винесені на підставі актів перевірки, висновки яких суперечать чинному законодавству України.

Позивач наголошує, що ТОВ Максимус Констракшн у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано податковий кредит. Позивач стверджує, що здійснював придбання у своїх контрагентів будівельних та ремонтних робіт правомірно, тому немає підстав для визнання укладених договорів безтоварними. У свою чергу господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.

При цьому, позивач зауважив, що порушення податкового законодавства з боку контрагентів не впливає на результати діяльності ТОВ Максимус Констракшн , оскільки останнє не може нести відповідальність за можливі дії інших суб`єктів господарювання та/або його керівних органів.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 12 березня 2018 року № 0006071414 та № 0006061414.

Стягнуто на користь ТОВ Максимус Констракшн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області судові витрати у розмірі 12 016,62 грн.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено ТОВ Максимус Констракшн у задоволенні позовних вимог.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 06 жовтня 2020 року ТОВ Максимус Констракшн звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року залишити в силі.

6. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.

7. 04 грудня 2020 року до Верховного Суду від Головного управління ДФС у Київській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити ТОВ Максимус Констракшн у задоволенні касаційної скарги.

8. Ухвалою Верховного Суду справу закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Максимус Констракшн зареєстроване як юридична особа 16 січня 2001 року та як платник податків перебуває на обліку в Києво-Святошинській ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

10. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що йому видано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13966928 від 23 серпня 2002 року.

11. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

12. У період з 31 січня 2018 року по 08 лютого 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі наказу від 31 січня 2018 року № 196, направлення від 31 січня 2018 року № 187 та відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Максимус Констракшн з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Дінкарт (код ЄДРПОУ 40510296) за період з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року та з ТОВ Лайт Бернет (код ЄДРПОУ 39381648) за період з 01 березня 2016 року по 30 квітня 2016 року, висновки яких оформлені актом перевірки від 15 лютого 2018 року № 91/10-36-14-14/31201909.

13. За висновками контролюючого органу, встановлено порушення ТОВ Максимус Констракшн :

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23 322 грн, в тому числі за березень 2016 року на суму 23 322 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 518 522,97 грн, в тому числі за березень 2016 року на суму 188 580,72 грн, за квітень 2016 року на суму 202 675,78 грн, за серпень 2016 року на суму 127 266,47 грн.

14. Такі висновки контролюючого органу мотивовані відсутністю реального здійснення господарських операцій між ТОВ Максимус Констракшн та ТОВ Лайт Бернет , ТОВ Дінкарт , які ґрунтуються на аналізі інформації, що зберігається в інформаційних базах даних ДФС України ІС Податковий блок , Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень.

15. В обґрунтування правомірності таких висновків відповідач в акті перевірки зазначив, що при дослідженні ланцюга постачання на адресу ТОВ Максимус Констракшн будівельних та ремонтних робіт вказаними контрагентами встановлено, що у них відсутні трудові ресурси, відсутні докази залучення трудових ресурсів на підставі цивільно-правових договорів та основних фондів, активів, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності, та виробничих потужностей, необхідних для здійснення технологічного процесу.

16. За результатами аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних відповідачем встановлено, що номенклатура товарів, які купуються вказаними контрагентами у постачальників, не відповідає номенклатурі наданих послуг в адресу реально діючого сектору економіки. Даний факт, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам податкового законодавства України.

17. Також, податковим органом було використано інформацію, наявну в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідно до якої було встановлено, що цьому реєстрі знаходяться кримінальні провадження по факту можливої незаконної діяльності посадових осіб ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Дінкарт . На думку податкового органу, фактично ТОВ Лайт Бернет , ТОВ Дінкарт займалися документальним оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

18. З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що за операціями з надання послуг оформлювались первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ Максимус Констракшн необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ, а тому в ході проведення перевірки ТОВ Максимус Констракшн не підтверджено відображення у податковому обліку здійснення господарських операцій з придбання підрядних послуг (будівельних та ремонтних робіт) від контрагентів постачальників ТОВ Лайт Бернет , ТОВ Дінкарт .

19. На підставі висновків викладених в зазначеному акті перевірки, контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року:

- № 0006071414, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 777 786 грн, з яких: за основним платежем - 518 524 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 259 262 грн;

- № 0006061414, згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2016 року на суму 23 322 грн.

20. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

22. При цьому, суд відхилив посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у ТОВ Лайт Бернет , ТОВ Дінкарт , оскільки жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у зазначених контрагентів матеріальних ресурсів відповідачем не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань.

23. Крім того суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для невизнання податкового кредиту на обрив ланцюга постачання (відсутність інформації про придбання контрагентом товарів, що були поставлені позивачу), оскільки встановивши за даними власних інформаційних систем факт обриву ланцюга постачання товарів, контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин. До того ж, інформація, яка наведена в БД Єдиний реєстр податкових накладних , не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ Лайт Бернет , ТОВ Дінкарт для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, нереальними (безтоварними).

24. Водночас відносно посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень по факту можливої незаконної діяльності контрагентів позивача, суд першої інстанції зауважив, що факт наявності кримінальних проваджень щодо можливої незаконної діяльності контрагента позивача ТОВ Лайт Бернет , не є належним і допустимим доказом на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, оскільки під час розгляду даної адміністративної справи суду не пред`явлено вироків суду щодо керівників ТОВ Лайт Бернет .

25. Відносно наявності вироку Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі № 759/11929/17, яким встановлено, що ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності створила ТОВ Інтех К ( Дінкарт ), що призвело до того, що невстановлені слідством особи здійснили документальне оформлення начебто проведених фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора, суд зауважив, що це рішення не містить жодних посилань на дослідження конкретних документів, які стосуються господарської діяльності вказаного суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі № 759/11929/17 не є підставою для висновків щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ Дінкарт , як й не є підтвердженням безтоварності операцій з надання будівельних та ремонтних робіт на користь позивача.

26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок проведеного аналізу в АІС Податковий блок інформації стосовно діяльності контрагентів позивача ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Дінкарт встановлено, що ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Ділкарт складено первинні документи (договір, виписані та зареєстровані в ЄРПП податкові накладні) на адресу ТОВ Максимус Констракшн які не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, тому останні не можуть враховуватися в даних податкового обліку.

Водночас аналізом кількості працівників, які працювали у періоді, що перевірявся на ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Дінкарт встановлено нездатність зазначених контрагентів для виконання обсягу робіт відповідно до договорів субпідряду, укладених з позивачем.

27. Крім того апеляційним судом наголошено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень знаходиться кримінальні провадження по факту можливої незаконної діяльності ТОВ Дінкарт , а директора ТОВ Інтекх К (ТОВ Дінкарт ) ОСОБА_1 вироком Святошинського районного суду міста Києва визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 27, частиною першою статті 205 КК України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

28. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

29. Зокрема, за доводами скаржника (з урахуванням уточнюючої касаційної скарги), суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував правових висновків Верховного Суду, висловлених в постановах від 31 липня 2018 року по справі № 817/1339/17, від 21 січня 2020 року по справі № 814/2335/14, від 31 січня 2020 року по справі № 160/3516/19, від 23 липня 2019 року по справі № 805/1877/18-а стосовно причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності та висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

30. Водночас скаржник наголошує, що в порушення вимог процесуального закону, судом апеляційної інстанції нереальність (безтоварність) операцій з контрагентами встановлена без аналізу первинної документації, залученої в матеріали справи та на підставі недопустимих доказів - податкової інформації з інформаційних систем відповідача, інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, без предметного дослідження кримінальних проваджень щодо контрагентів, на які посилається суд в своєму рішенні, не досліджено чи мав місце факт ненадання позивачем первинної документації до перевірки, що зумовило проведення перевірки без її дослідження, та з`ясування чи є рішення відповідача щодо порушень позивачем податкового законодавства законним та обґрунтованим.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.

32. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

33. З аналізу пункту 44.1. статті 44 ПК України, вбачається, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

34. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

35. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

36. Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

37. Пунктом 200.1. статті 200 ПК України зазначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

38. Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

39. Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

40. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

41. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

42. Водночас про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

43. Кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

44. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

45. Визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів. З метою дослідження фактичного постачання товарів/послуг у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

46. За результатами дослідження господарських операцій між ТОВ Максимус Констракшн та його контрагентами судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся мав господарські відносини з ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Ділкарт . У періоді, що перевірявся, позивач отримував від вказаних контрагентів товар (будівельні матеріали, ПММ, автозапчастини), а також послуги з обслуговування транспорту та будівельних робіт. За висновками контролюючого органу, які були підтримані судом апеляційної інстанції позивач не підтвердив правомірність формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з указаними контрагентами.

47. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд належним чином не з`ясував обставини, які мають значення для висновку щодо правомірності чи неправомірності відображення позивачем в податковому обліку наслідків операцій із зазначеними вище суб`єктами, та входять до предмету доказування для цілей вирішення цієї справи. Фактично, судом було лише продубльовано висновки контролюючого органу, наведені в акті перевірки.

48. Разом із тим, Суд звертає увагу, що загалом усі доводи відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Лайт Бернет та ТОВ Ділкарт ґрунтуються на тому, що контрагенти не виконали належним чином свого обов`язку щодо обліку придбаних товарів, не подали відповідних декларацій; у вказаних підприємств відсутні власні або орендовані фонди, що є необхідним для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств та трудові ресурси.

49. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи здійснення відповідних поставок товарів (робіт, послуг) потребувало значні обсяги відповідних ресурсів, як і не перевірили наявність у контрагентів позивача об`єктивної можливості вчинити відповідні операції.

50. Обґрунтовуючи висновок про відсутність підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції, серед іншого, вказав на наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі № 759/11929/17.

51. Водночас суд першої інстанції вважав, що вказаний вирок не може бути свідченням безтоварності господарських операцій між ТОВ Максимус Констракшн та ТОВ Ділкарт , оскільки він не стосується взаємовідносин позивача та зазначеного контрагента.

52. Так, вказаним вироком затверджено угоду від 22 серпня 2017 року, укладену між прокурором Київської місцевої прокуратури № 8 Тахтаровим О. С. про визнання винуватості останньої у вчинені кримінального правопорушення. ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

53. Верховним Судом України неодноразово з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

54. Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа № 21-4781а15), від 22 березня 2016 року (справа № 21-170а16), від 22 березня 2016 року (справа № 21-2927а15), від 29 березня 2016 року (справа № 21-5315а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3270а15), від 12 квітня 2016 року (справа № 21-3635а15), від 19 квітня 2016 року (справа № 21-4985а15), від 26 квітня 2016 року (справа № 21-4976а15), від 24 травня 2016 року (справа № 21-5332), від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16).

55. Водночас, Верховний Суд у постановах від 03 березня 2020 року (справа № 520/3580/19), від 18 грудня 2019 року (справа № 826/10951/18) зазначив, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

56. Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

57. За наслідками касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій колегія суддів дійшла висновку, що судоми першої та апеляційної інстанцій не оцінено змісту вироку , на який посилався відповідач впродовж розгляду справи, а саме вироку Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі № 759/11929/17. Посилаючись на вказаний вирок як одну з підстав, що свідчить на користь висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Ділкарт , суди не навели жодних обґрунтувань та висновків стосовно пов`язаності/непов`язаності цього вироку з господарською діяльністю позивача чи його контрагентів. Докази щодо предмету спірних правовідносин повинні оцінюватися судами та надаватися оцінка у їх взаємній сукупності.

58. Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

59. Суди попередній інстанцій не скористались наданими їм процесуальними можливостями щодо допиту відповідних посадових осіб контрагентів позивача як свідків з метою підтвердження або спростування реальності господарських відносин з позивачем. Такі відомості та відповідні пояснення можуть бути враховані судами при перевірці доводів контролюючого органу про відсутність або недостатню кількість у контрагентів позивача трудових ресурсів у сукупності з аналізом того, чи вимагає специфіка відповідної операції значної кількості трудових ресурсів; чи залучались контрагентами субпідрядні організації або працівники на умовах цивільно-правових договорів для виконання відповідних робіт чи виробництва товару.

60. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

61. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

62. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

63. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

64. Колегія суддів вважає, що судами не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, перевірити фактичне вчинення господарських операцій з виконання робіт та постачання товарів в розрізі кожного контрагента окремо, встановити, за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами з наданням належної правової оцінки наданим позивачем первинним документам на предмет належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів), оцінити відповідні докази у сукупності щодо кожного контрагента окремо та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Максимус Констракшн задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 810/3612/18 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов