Рішення

від 22.04.2021 по справі 902/1213/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2021 р. Cправа № 902/1213/20

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяпроморенда" (вул. Ватутіна, буд. 10Б, м. Вінниця, 21011)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Федчишен В.А. згідно витягу з ЄДР;

відповідача Слюсар О.В. згідно ордеру

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №01-00-011-73879 від 04.12.2020 Вінницької міської ради з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяпроморенда" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га (в межах зони особливого режиму забудови) розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд. 10 (біля земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:01:048:0011) шляхом демонтажу бетонної огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,00009 га та частину капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038 га та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідність до кадастрового плану виготовленого МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" від 11.12.2019 року за рахунок ТОВ "Вінницяпроморенда".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд. 10 шляхом встановлення бетонної огорожі без відповідних дозвільних документів, що є порушенням ст. 1 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Ухвалою суду від 21.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1213/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.01.2021.

За наслідками судового засідання 19.01.2021 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого провадження на 18.02.2021.

При розгляді справи 18.02.2021 представником відповідача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи клопотання № б/н від 18.02.2021 (вх. №01-34/1580/21) з додатками, в якому останній просить суд продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву та відкласти підготовче засідання на іншу дату.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд, з огляду на те, що означене клопотання подано до суду з пропущенням строку встановленого судом для подання відзиву, відмовив в його задоволенні.

Ухвалою суду від 18.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.03.2021.

За результатами судового засідання 16.03.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 16.03.2021 про оголошення перерви в судовому засіданні до 25.03.2021.

22.03.2021 до канцелярії суду подано заяву б/н від 22.03.2021 (вх. №01-34/2658/21) з підписом представника відповідача - адвоката Слюсар О.В. про поновлення строку на подання доказів та долучення доказів д матеріалів справи.

22.03.2021 до канцелярії суду подано пояснення по справі б/н від 22.03.2021 (вх. №01-34/2659/21) з підписом представника відповідача - адвоката Слюсар О.В.

Розглядаючи в підготовчому судовому засідання 25.03.2021 клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання доказів, суд, з огляду на доводи клопотання, та з метою повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи, задоволив подане клопотання, про що 25.03.2021 постановив ухвалу у протокольній формі.

Виконавши завдання підготовчого провадження, суд 25.03.2021 закрив підготовче провадження та за письмовою згодою учасників справи перейшов до розгляду справи по суті в судовому засіданні 25.03.2021 призначивши судове засідання по розгляду справи по суті на 22.04.2021, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

На визначену судом дату з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає , що 18.12.2019 проведено обстеження земельної ділянки Вінницької об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд.10-Б (біля земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011). За результатами обстеження було встановлено, що ТОВ Вінницяпроморендна самовільно зайняло земельну ділянку Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га (в межах зони особливого режиму забудови) шляхом встановлення огорожі без відповідних дозвільних документів. Крім того, на земельній ділянці Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га розміщені об`єкти нерухомого майна капітальна нежитлова будівля площею 0,0009 га та частина капітальної нежитлової будівлі площею 0,0038 га.

Вважаючи, що земельна ділянка під вказаними об`єктами відповідачем використовується самовільно без правовстановлюючих документів, Вінницька міська рада, посилаючись на положення ст.ст.78,80, 83, 152, 153, 211, 212 Земельного кодексу просить суд прийняти рішення про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га (в межах зони особливого режиму забудови) розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд.10-Б (біля земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011) шляхом демонтажу огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі площею 0,0009 га та частини капітальної нежитлової будівлі площею 0,0038 га) та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням її меж згідно кадастрового плану, виготовленого 11.12.2019.

На підтвердження позовних вимог Вінницькою міською радою подано до суду Акт обстеження від 18.12.2019 №278/9-03-3, кадастровий план від 11.12.2019, виготовлений МКП Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури , фотоматеріали та інформаційні довідки.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Суть заперечень відповідача зводиться до того , що ТОВ Вінницяпроморенда не захоплювало самовільно земельну ділянку, що визначена в позові. Будівлі та огорожу, які позивач просить знести він не встановлював, а набув відповідним чином право власності на нерухоме майно. Вважає, що даним позов порушується його право власності, яке набуто на законних підставах, що виключає можливість застосування ст.212 ЗК України. На підтвердження обставин, викладених в поясненнях, відповідачем подано документи, що підтверджують набуття ним право власності на нерухоме майно м. Вінниця, вул. Ватутіна, буд.10-Б та земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011.

В судовому засіданні 22.04.2021 прийнято судове рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати 22.04.2021 представники позивача та відповідача не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради проведено обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна. біля буд.10 Б (біля земельної ділянки кадастровий помер № 0510136300:01:048:0011).

За результатами тахеометричної зйомки, проведеної спеціалістами міського комунального підприємства Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури , згідно кадастрового плану від 11.12.2019 і за результатами виходу на місце та обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади встановлено, що ТОВ Вінницяпроморенда самовільно зайняло земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га (в межах зони особливого режиму забудови) шляхом встановлення бетонної огорожі без відповідних дозвільних документів.

На земельній ділянці Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га розміщені об`єкти нерухомого майна: капітальна нежитлова будівля (КН) площею 0,0009 га та частина капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038га, що підтверджується кадастровим планом від 11.12.2019, земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості ТОВ Вінницяпроморенда .

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки від 11.12.2019 біля самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172га за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10 Б розташована земельна ділянка з кадастровим номером №0510136300:01.048:0011 площею 1,4917га, яка на праві приватної власності належить ТОВ Вінницяпроморенда , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.12.2019 №НВ-0517790692019 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2019 №191366823. Дата державної реєстрації права власності на земельну ділянку 22.12.2008. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

На земельній ділянці за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10 Б розташований комплекс будівель та споруд загальною площею 4866,1м2, який на праві приватної власності належить ТОВ Вінницяпроморенда , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2019 №191366823.

За результатами виходу складено Акт обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади від 18.12.2019 за №278/9-03-3 та на адресу ТОВ Вінницяпроморенда направлено попередження від 19.12.2019 за вих. №09-00-012- 65010 про обов`язок усунення порушення земельного законодавства, а саме необхідність негайного звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га, в межах зони особливого режиму забудови шляхом демонтажу бетонної огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0009 га та частину капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038 га та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідності до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

У попередженні зазначено про необхідність повідомити про вжиті заходи департамент самоврядного контролю міської ради в 5-ти денний термін з дня отримання попередження.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення №21050 15886386 6 попередження від 19.12.2020 вручено за довіреністю представнику ТОВ Вінницяпроморенда 31.01.2020.

Проте, як наголошує позивач, вимоги попередження відповідачем не виконано в добровільному порядку, що зумовило звернення в позовом до суду з вимогою про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га шляхом демонтажу нерухомого майна, яке належить відповідачу. Правовими підставами позову позивач визначає статті 116, 152, 212 Земельного кодексу України.

Частина 1 статті 212 - самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частина 2 статті 212 - приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Частина 3 статті 212 - повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Досліджуючи матеріали справи, судом, на підставі поданих доказів, встановлено, що ТОВ Вінницяпроморенда є власником майнового комплексу за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10б.

Документом, що підтверджує реєстрацію права власності за відповідачем на об`єкти нерухомості за даною адресою є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №125404965 від 25.05.2018.

У відповідності до даного витягу ТОВ Вінницяпроморенда на праві приватної власності належить комплекс будівель і споруд загальною площею 4866,1 кв м за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10б, що складається з: літера А адмінбудівля з прибудовою площею 878,9 кв.м, літера Б будівля КТП площею 115,6 кв.м, літера Е будівля механічної мийки агрегатів площею 38,8 кв м, літера Ж будівля складів та допоміжних цехів площею 547,9 кв м, літера К побутовий корпус площею 207,4 кв м, літера Л площею 72,7 кв м, літера М будівля профілакторію площею 430,7 кв м, літера Н будівля контори площею 422,7 кв м, літера О бокси для легкових автомобілів площею 65,8 кв м, літера П будівля складу-навісу для автомобілів площею 305,6 кв м, літера Р будівля профілакторію з мийкою площею 1780,3 кв м, літера Д убиральня, літера З навіс для стоянки автомобілів, літера У сарай, ворота №1,2, вигрібна яма №3, відстійник №4. Обставина щодо належності майнового комплексу відповідачу на праві власності за вказаною адресою не заперечується позивачем, що вказувалось ним і в позовній заяві.

Згідно протоколу загальних зборів №02-10 учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницьке АТП-10555 від 28.03.2018 вирішено створити Товариство з обмеженою відповідальністю Вінницяпроморенда , єдиним учасником якого виступає ТОВ Вінницьке АТП-10555 . Даним протоколом визначено розмір Статутного капіталу ТОВ Вінницяпроморенда в розмірі 1000000 гривень та вирішено внести до Статутного капіталу ТОВ Вінницяпроморенда належне ТОВ Вінницьке АТП -10555 майно, оцінивши його у відповідності до ч.2 ст.13 Про господарські товариства у 1000000 гривень. Склад та перелік майна, що вноситься до Статутного капіталу новоутвореного підприємства та визначено даним протоколом та Актом приймання-передачі негрошового внеску до статутного капіталу ТОВ Вінницяпроморенда від 24.05.2018, згідно з яким до Статутного капіталу ТОВ Вінницяпроморенда внесено перераховане вище майно, а також земельна ділянка загальною площею 1,4917 га (кадастровий номер 0510136300:01:04860011).

За змістом зі ст.115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Матеріалами справи підтверджується, що право власності набуто відповідачем у визначеному законодавством порядку, зареєстровано належним чином у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено Витягом №125404965 від 25.05.2018. Зазначений майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці площею 1,4917 га з кадастровим номером 0510136300:01:04860011, яка також належить ТОВ Вінницяпроморенда на праві власності, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру НВ-0003852642019 від 04.10.2019. Земельна ділянка придбана у Вінницької міської ради згідно договорів купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.03.2006 №786 та від 19.11.2008 №9102, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 22.12.2008.

Судом також досліджено подані відповідачем докази: Перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ Вінницьке АТП-10555 №03-16/761 від 09.04.2003 Регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області та Реєстраційне посвідчення, видане КП ВОБТІ ВАТ Вінницьке АТП-10555 від 09.04.2003, з яких вбачається, що вказані в Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень будівлі і споруди були приватизовані Вінницьким АТП-10555 в процесі приватизації у визначеному законодавством порядку в 2003 році.

Крім того, згідно з Переліком нерухомого майна, переданого у власність ВАТ Вінницьке АТП-10555 №03-16/761 від 09.04.2003 та вказаного вище Реєстраційного посвідчення до власності ВАТ Вінницьке АТП-10555 було передано, крім іншого, 2 відстойники (п.8), ворота (№1), огорожа (№2 та №3).

В матеріалах справи наявне рішення №1332 від 31.05.2012, у відповідності до якого Вінницька міська рада оформила право власності за ПрАТ Вінницьке АТП-10555 на комплекс нежитлових будівель в цілому по вул. Ватутіна, 10Б, до якого, зокрема, ввійшли вигрібна яма №3 та відстійник №4, ворота №1, огорожа №2.

При цьому, позивачем при розгляді справи не доведено, що споруди і будівлі, про знесення яких останній просить винести рішення, встановлені відповідачем у справі.

Оцінивши подані відповідачем документи, суд погоджується з тим, що майно, частину якого позивач вимагає знести було побудовано ще до приватизації Вінницького АТП-10555, тобто до 2003 року і набуто відповідачем у визначеному законодавством порядку. Підставою користування земельною ділянкою, яку позивач вимагає звільнити шляхом часткового знесення будівель є набуття та реєстрація спочатку за ВАТ Вінницьке АТП-10555 , а згодом за ТОВ Вінницяпроморенда права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення цього права і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Враховуючи те, що на всі об`єкти нерухомого майна та споруди, що входять до цілісного майнового комплексу за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10 належним чином підтверджене право власності, отримане ПрАТ Вінницьке АТП-10555 в 2003 році, суд вважає, що позивачем не доведено належними засобами доказування, попередній стан земельної ділянки, який був до будівництва цих об`єктів.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що фактично позивач вимагає від відповідача демонтувати свою власність, яка набута у законний спосіб і визнана державою.

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В силу положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. В силу частини другої статті 328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Суд констатує, що позивачем не обґрунтовано належним чином в позовній заяві та не доведено під час судового розгляду належними та допустимими засобами доказування наявності підстав щодо вимоги знесення належного на праві власності відповідачу майна та наявності певного суспільного інтересу, захист якого вимагає подання такого позову.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача, що зобов`язання в примусовому порядку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що недопустимо без відповідного правового обґрунтування необхідності такого втручання у мирне володіння майном.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

З викладеного слідує, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання майна, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Отже, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Наведені висновки також підтверджується численною судовою практикою Верховного суду. Судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №902/889/16 вказала, зокрема, що виходячи з положень статті 377 ЦК, статей 120, 125 ЗК та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні......

В постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №127/23136/17, від 15.02.2018 у справі №910/5702/17 висловлено правову позицію щодо того, що Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще не є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки . Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.

За таких обставин суд вважає, що зобов`язання особи в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями з посиланням на її самовільне зайняття. Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі, з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК застосуванню не підлягають.

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Звертаючись з позовом до суду Вінницькою міською радою формально використано, передбачений ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України спосіб захисту прав, але без врахування конкретних обставин, які впливають на вирішення даної справи. Виходячи з позовних вимог, доказів на підтвердження цих вимог, а також матеріально-правових підстав, визначених Вінницькою міською радою в позовній заяві, документів, досліджених судом під час судового розгляду, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до даних правовідносин способу захисту, визначено ст.212 ЗК України.

В силу положень ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У відповідності до ч.2 ст.328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навєра С.А." та інші проти Бельгії").

Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Федоренко проти України" зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Суд зазначає, що доказом, поданим позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов вказано Акт обстеження земельної ділянки №278/9-03-3 від 18.12.2019, за змістом якого під час обстеження установлено, зокрема, що в межах зони особливого режиму забудови площею 0,0172 га встановлена бетонна огорожа без відповідних дозвільних документів, розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать ТОВ Вінницяпроморенда на праві власності.

Проте із змісту цього Акту не убачається, що належні ТОВ Вінницяпроморенда будівлі розташовано саме на земельній ділянці площею 0,0172 га та в межах зони особливого режиму забудови. Не доведено позивачем також і площі будівель, які Вінницька міська рада вимагає знести. Зазначення площі будівель в таких одиницях, як гектар не відповідає тим одиницям, якими вимірюється площа будівель. Крім іншого, доказів про визначення в натурі меж земельної ділянки площею 0,0172 га як об`єкту цивільних прав та кадастрового номеру, який би надавав можливість ідентифікувати наявність такої земельної ділянки також позивачем не надано, як і не надано документів, у відповідності до яких встановлено зону особливого режиму забудови саме цієї земельної ділянки.

Під місцем розташування розуміють певне розташування об`єкта у просторі. Для земельної ділянки таке місце розташування визначається за її координатами (точніше, за координатами вершин багатокутника, який утворює земельну ділянку) в прив`язці до наявної геодезичної межі. Місце розташування земельної ділянки визначається при її формуванні.

Звертаючись із вимогою про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0172 га Вінницька міська рада під час судового розгляду не довела фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром, що не дає можливості суду дійти висновку про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини.

До Акту обстеження земельної ділянки №278/9-03-3 від 18.12.2019 року не додано будь-яких відповідних документів, які б підтверджували місце розташування земельної ділянки, яку позивач вважає самовільно зайнятою і просить звільнити.

Статтями 38 та 39 Земельного кодексу України, визначено, що земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд інших об`єктів загального користування віднесено до земель житлової та громадської забудови та визначено, що їх використання здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Отже, зона особливого режиму має встановлюватись у відповідності до містобудівної документації. Зони особливого режиму забудови - це певні обмеження права на землю але ніяким чином не підстава для звільнення земельної ділянки. Їх режим і порядок встановлення визначаються відповідно до ст.39 Земельного кодексу України, Законів України Про основи містобудування , Про архітектурну діяльність , Про регулювання містобудівної діяльності будівельними нормами та правилами. Для земельних ділянок обмеження встановлюються в ході розробки документації землеустрою та регулюються генеральним планом. Такі обтяження підлягають державній реєстрацій в ДЗК (Державному земельному кадастрі) та набувають чинності в день реєстрації. Позивачем доказів такої реєстрації, як і відповідного документу, яким визначена зона особливого режиму забудови не матеріалів справи не подано.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування встановлення зони особливого режиму забудови на земельній ділянці площею 0,0172 га, визначеної у відповідності до вимог діючого законодавства земельної ділянки з таким розміром, а також законодавчо визначених підстав, якими обґрунтовується необхідність знесення об`єктів, що належать відповідачу на праві власності.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Згідно із процесуальним законодавством позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Положеннями процесуального законодавства, передбачений обов`язок доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтєю 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. У відповідності до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за позовною заявою покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/1213/20 залишити за Вінницькою міською радою.

Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, на відомі суду адреси електронної пошти учасників: позивача - vinrada@vmr.gov.ua ; відповідача - orenda@vintehpostach.com.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 29 квітня 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

3 - відповідачу (вул. Ватутіна, буд. 10Б, м. Вінниця, 21011)